Джонсон поділяє думку Залужного: НАТО втратило свою актуальність.
Борис Джонсон висловив свою підтримку Залужному, який зазначає, що якщо НАТО наразі не може бути доступним з політичних причин, то слід розробити альтернативну систему колективної безпеки.
У цьому контексті помітно, що позиція Офісу Президента відрізняється: давайте дочекаємося наступного саміту, нової декларації, чергової обіцянки.
Залужний вивчає карту, в той час як ОП аналізує рейтинги.
Саме тому ініціатива Залужного щодо створення союзу JEF має набагато більшу вагу, ніж це намагаються представити. JEF охоплює Великобританію, Балтійські країни, Скандинавію та Нідерланди — держави, які не лише висловлюють підтримку Україні, але й усвідомлюють: якщо росію не зупинити зараз, наступною лінією оборони стане вже їхня територія.
Тому JEF може стати не "запасним НАТО", а одним із практичних контурів майбутньої європейської системи стримування росії. І головне, що Залужний не просто придумав красиву концепцію, а систематично втілює її в життя.
Під час свого перебування на посаді посла у Великій Британії, він активно просував цей напрямок. У листопаді 2025 року Україна уклала партнерство з JEF, отримавши розширені можливості. Тобто, особа, яку президент колись усунув з поста головнокомандувача, тепер реалізує свої стратегічні ініціативи на дипломатичному фронті.
І тут постає делікатне питання. Де ж аналогічна стратегія від команди президента? Де планування архітектури безпеки в Україні на найближчі десятиліття? Який план працюватиме незалежно від того, хто займатиме посади в Білому домі, Брюсселі чи на Банковій? Натомість, ми постійно отримуємо від уряду лише політичні маніпуляції, боротьбу за інформаційний простір і спроби переконати суспільство, що чергова декларація вже майже є запорукою нашої безпеки.
Проте війна є надзвичайно поганим радником у сфері політичного піару. Вона миттєво розрізняє реальні гарантії від пустих обіцянок, а також стратегічні плани від просто вражаючих слів.
Саме з цієї причини висловлення Бориса Джонсона, що Залужний абсолютно правий, мають велике значення. Адже мова йде не лише про погляди прихильників генерала, а про те, що його ідеї поступово знаходять підтримку серед тих, хто насправді визначає європейську безпеку.
І тут найбільший парадокс. Поки Банкова намагається контролювати сьогодення, Залужний працює над тим, якою буде Україна після війни. Поки одні будують вертикаль влади інші будують горизонталь союзів. Поки одні шукають, кого призначити, інші шукають, з ким об'єднатися.
І, можливо, саме через це Залужний викликає таку стурбованість у політичних колах України. Адже особа, що орієнтується на довгострокові перспективи держави, військові стратегії та безпекові питання, неминуче виглядає чужою в середовищі, яке звикло оцінювати ситуації через призму кадрових змін, рейтингів та наступних інформаційних приводів.
Зазвичай історія не просто постачає інформаційні приводи; вона формує архітектурні структури.
