Епікур: мудрість для щасливого існування

Тарас Кириченко (2013-2024) Член СЕО Club Ukraine та Editor's Club, Голова Наглядової Ради в "НОВА ПОШТА", Партнер інвестиційного синдикату TOLOKA.VC, Член Наглядової Ради в АТ "ОЩАДБАНК", Голова Правління в АТ "ПРАВЕКС БАНК"

Ті, хто прочитав попередню статтю з духовними вправами, мабуть, найбільш хардкорного зі стоїків - Епіктета, - точно заслужили трохи Епікура. Тим більше прийшло бабине літо. Після повітряних тривог, важких новин і постійного стоїчного тренування розрізняти те, що залежить від нас, і те, що не залежить, можна дозволити собі вийти в сад чи парк, сісти на сонці, поговорити з другом, випити келих вина - якщо хочеться - і згадати філософа, якого протягом двох тисяч років звинувачують у проповіді насолод, хоча сам він жив напрочуд просто.

Можливо, Епікур є актуальним для нас не лише через вчення про задоволення. Його філософія може відкрити нам очі на те, скільки зусиль, часу, фінансів та самого життя ми витрачаємо на те, що насправді не має для нас цінності.

Філософія в контексті практичної діяльності.

Ми продовжуємо говорити про філософію не лише як академічну дисципліну, а як спосіб працювати із власним життям. Античні філософські школи пропонували не просто різні теорії, а різні способи життя. Стоїки, епікурейці, кініки й скептики працювали зі страхом, бажаннями, смертю, задоволенням, стражданням, дружбою, багатством і славою. Для цього вони використовували те, що П'єр Адо значно пізніше назве духовними вправами: практики, які повинні змінити не тільки наші думки, а й сам спосіб життя.

Епікур з'явився на світ у 341 році до нашої ери, а приблизно у 306 році оселився в Афінах, де заснував свою відому школу, відому як Сад. Це була не лише освітня установа, а й спільнота, яка об'єднувала чоловіків і жінок, вільних людей і рабів. Разом вони прагнули жити відповідно до певних філософських принципів: вчилися, спілкувалися, ділили їжу, встановлювали дружні зв'язки та шукали відповіді на важливе питання — що насправді необхідно для щасливого і повноцінного життя?

Відповідь Епікура: істотно менше, ніж ми уявляємо.

Епікур і гедонізм: яке ж задоволення варто обирати?

Епікур справді вважав задоволення благом, і в цьому сенсі його філософія є гедоністичною. Але якщо під гедонізмом ми розуміємо максимізацію яскравих насолод - більше їжі, вина, сексу, грошей, подорожей, статусу, - Епікур пропонує майже протилежне.

Його не приваблює прагнення до безмежних насолод, а скоріше бажання досягти гармонії у житті: відсутність фізичного дискомфорту та душевного спокою. Особа, що безупинно шукає нові джерела задоволення, ризикує стати їхнім заручником: чим більше вона прагне до щастя, тим більше вимог має ставити до світу, щоб відчути себе щасливою.

Епікур виступає з альтернативним підходом: замість того, щоб постійно прагнути до збільшення задоволень, варто зосередитися на зменшенні залежностей від того, що, як нам здається, є необхідним для щасливого життя. Справжня свобода починається з уміння задовольнятися тим, що маємо.

Епікурейські медитації

Епікур не створив структурованого посібника з духовних практик, подібного до "Енхірідіона" Епіктета. Проте, завдяки "Листу до Менекея", "Головним думкам", "Ватиканським висловам" та самій практиці епікурейського Саду, можна відтворити цілу низку вправ.

1. Оцініть свої бажання.

Епікур класифікував бажання на три категорії: природні й необхідні, природні, але не критично важливі, а також ті, що є пустими. Наприклад, такі базові потреби, як їжа, вода, сон, безпека та дружба, мають свої природні обмеження. А як щодо слави? Влади? Грошей? Статусу? Яка кількість людей повинна вами захоплюватися, щоб ви відчули задоволення? Візьміть те, чого прагнете в даний момент, і запитайте себе: чи є це бажання природним і дійсно необхідним? Чи воно природне, але не обов'язкове? Або ж його виникнення зумовлене соціальним статусом, порівняннями, марнославством, рекламою чи страхом відставати від інших? Не поспішайте відмовлятися від бажань. Важливо спершу усвідомити їхню суть. Справжня свобода настає, коли я можу сказати: "Я цього хочу, але це мені не потрібно".

2. Упражняйтесь в умении быть достаточным

Спробуйте іноді свідомо вибирати простіше: просту їжу, прогулянку, розмову з другом, книжку, сонце, сад, каву без телефона. Не для того, щоб стати аскетом. Епікур аскетом не був. А щоб перевірити одну важливу гіпотезу: "Як мало мені насправді потрібно, щоб мені було добре?" Що менше умов ви ставите світові для власного доброго життя, то меншу владу світ має над вами.

3. Оцініть істинну вартість задоволення.

Не всяке задоволення варто вибирати. Епікур прямо говорить, що деякі задоволення приносять значно більші страждання, ніж саме задоволення, а іноді варто витримати певний дискомфорт, якщо він приведе до більшого блага. Тому перед вибором можна запитати: що це дасть мені зараз? Що залишиться після цього? Яку ціну я заплачу завтра Епікур не говорить: "Відмовляйтеся від задоволення". Він говорить: навчіться рахувати. Це своєрідна епікурейська бухгалтерія насолод і страждань.

4. Поставте собі питання: наскільки солодким є моє життя?

Це, напевно, одна з найсуперечливіших духовних практик, що витікають з філософії Епікура. У п’ятій з його "Основних ідей" можна знайти такі слова:

"Неможливо жити з насолодою, не живучи розумно, добре і справедливо; і неможливо жити розумно, добре і справедливо, не живучи з насолодою".

Отже, я вирішив перевтілити ідею Епікура в духовну практику і задати питання з іншого кута: "Наскільки щасливо ви живете?" Це не про цукерки, вино, елітні ресторани чи безкінечні розваги. Для Епікура щастя означає набагато більше: не бути в полоні зайвих бажань, не мучитися від безпідставних страхів, мати справжніх друзів, достаток, спокій і час для насолоди життям. У цьому контексті думка Епікура стає значно більш радикальною. Він не закликає спочатку жити правильно, продуктивно та морально, обіцяючи, що насолода буде приємним доповненням. Він стверджує, що раціональне, хороше, справедливе і приємне життя є нерозривними.

Це дійсно важливе питання для підприємців, менеджерів, політиків, державних службовців і, врешті-решт, для кожного з нас. Можна створити бізнес, досягти успіху в кар'єрі, зайняти високу посаду, заробити значні кошти і здобути вплив, але при цьому влаштувати своє життя таким чином, що воно зовсім не приноситиме задоволення.

Якщо ваше життя не приносить достатньо радості, можливо, рішення не полягає в тому, щоб працювати ще більше, заробляти або досягати нових вершин. Можливо, варто переосмислити свій підхід: на що витрачаєте свій час, кому його присвячуєте, які бажання задовольняєте і скільки справжнього життя залишається серед усіх ваших обов’язків.

5. Будьте друзями!

Для Епікура дружба є однією з найголовніших складових щасливого життя. Не йдеться про networking, вигідні зв'язки або кількість контактів у телефонній книзі. Дружба – це ті люди, з якими не потрібно нічого доводити. Тому епікурейська практика може бути досить простою. Запитайте себе: "З ким я хотів би провести вечір, якщо не потрібно нікого вражати?" – і запросіть цю людину на вечерю. Можливо, це буде набагато ближче до ідеалу Саду Епікура, ніж витратний ресторан.

6. Працюйте зі страхом смерті

Один із найбільших страхів, які переживає людина, — це смерть. Епікур висловлює відомий аргумент: поки ми існуємо, смерті немає; коли смерть настає, нас уже не існує. Ми не відчуваємо власної смерті — ми відчуваємо лише страх перед нею. І саме з цим страхом можна працювати. Для українця сьогодні ця ідея звучить значно більш реалістично, ніж хотілося б. Це не означає заперечувати смерть, нехтувати життям чи забувати про загиблих. Йдеться про інше: не дозволити страху смерті забрати у нас радість життя ще до того, як смерть настане.

7. Згадуйте хороше

Епікур вважав, що спогади про приємні миті минулого є істинним джерелом теперішнього щастя. Коли він наближався до кінця свого життя і страждав від сильного фізичного болю, він писав про ту радість, яку приносить йому пам'ять про філософські бесіди з друзями. Тому важливо не лише планувати майбутнє, а й вміти цінувати все хороше, що вже трапилося: згадувати про подорожі, море, спілкування, близьких, літо, спільні вечері, дитячі роки та кохання. Наше минуле — це не тільки сукупність втрат і болю, але й скарбниця приємних спогадів і позитивних переживань.

8. Не відтерміновуйте своє життя.

Ми дуже легко перетворюємо життя на зал очікування, "ставимо на паузу". От закінчиться війна. От зароблю. От побудую. От продам бізнес. От діти виростуть. От стане спокійніше. От матиму час. І тоді почну жити. Епікур поставив би незручне питання: а сьогодні? Це не означає відмовитися від майбутнього. Це означає не приносити теперішнє в жертву майбутньому, якого нікому не гарантовано. Сьогодні теж частина вашого життя. Не чернетка. Не зал очікування.

Епікур, Сенека та Сковорода: що дійсно важливо – простота чи складність?

"Природне багатство і обмежене, і легко здобувається; багатство ж, визначене порожніми уявленнями, простягається до нескінченності". Це думка Епікура. А подивіться як вона перетинається з думками Сенеки, Марка Аврелія та Сковороди. Прочитайте окрему статтю про це. Можливо, вона буде вам корисною.

Це цікаве запитання для роздумів під час недільної прогулянки. Які ресурси я витрачаю? Що з цього дійсно має значення для мене? Які наслідки виникнуть, якщо я цього не досягну? Які мої прагнення мають певні обмеження, а які, навпаки, можуть розвиватися без кінця? Скільки часу з мого життя йде на справи, без яких я міг би спокійно обійтися?

Епікур у складні часи

Може здатися дивним говорити про задоволення в країні, яка воює. Але, можливо, саме у важкі часи Епікур стає особливо важливим. Війна вже забирає в нас достатньо. Навіщо ще віддавати життя марнославству, непотрібному статусу, нескінченному порівнянню себе з іншими, речам, яких ми насправді не потребуємо, і страхам, які нічого не змінюють? Можливо, одна з форм внутрішнього спротиву важким часам - зберегти здатність до простих радощів: друг, сад, сонце бабиного літа, проста вечеря, книжка, прогулянка, розмова, людина, яку любиш, кілька годин, коли від світу нічого не потрібно. Для Епікура це не дрібниці між важливими справами. Це і є частина доброго життя. Вам не потрібно ставати епікурейцем

Так само, як після статті про Епіктета вам не потрібно ставати стоїком, після цієї статті не потрібно вступати до Саду.

Ви завжди можете відвідати Бібліотеку Метаної, щоб ознайомитися з творами самого Епікура. Філософія не є новою релігією, а філософи не виконують роль гуру. Духовні практики не слід сприймати як заповіді. Використовуйте філософію як інструмент для розвитку критичного мислення і покращення свого життя, а також життя тих, хто вас оточує. Розпочніть не з вчення філософа, а з власного питання.

Якщо вас мучить те, що від вас не залежить, можливо, потрібен Епіктет. Якщо потрібно навчитися менше залежати від бажань і зовнішнього світу - Шопенгауер. Якщо потрібно знайти сили для самоподолання й творення себе - Ніцше. Якщо відчуваєте, що проживаєте не своє життя, можливо, варто запитати разом із Торо: "А де мій Волден?" А якщо життя заповнене справами, бажаннями, покупками, амбіціями й тривогами і ви вже не дуже розумієте, які з них вам справді потрібні, - можливо, настав час зайти до Саду Епікура.

Знайдіть друга. Знайдіть сад. Знайдіть кілька годин. Подивіться на сонце. Відкрийте пляшку вина, якщо хочеться. І спробуйте нічого більше не хотіти. Хоча б до вечора.

Блог автора є матеріалом, що відображає лише його особисту перспективу. Текст не має на меті представляти об'єктивний або всебічний аналіз обговорюваної теми. Редакція "Української правди" не несе відповідальності за точність та інтерпретацію поданої інформації, виконує лише функцію платформи. Погляди редакції УП можуть відрізнятися від думок автора блогу.