Європа на порозі нового етапу: як ера Трампа стимулює стратегічну незалежність ЄС без американських гарантій.
Європа більше не вважає США незмінним та передбачуваним гарантом своєї безпеки. Це не просто емоційна реакція на якусь політичну особу або тимчасовий конфлікт між союзниками. Це тривала адаптація до нових умов, в яких Вашингтон перетворюється на джерело ризиків нарівні з гарантіями.
Поведінка Дональда Трампа у цій історії не є першопричиною. Вона виконує роль каталізатора, який оголює структурну проблему. Європейські столиці дедалі чіткіше усвідомлюють, що зовнішня політика США стає залежною від внутрішнього популізму, електоральних циклів і персоналізованого стилю управління. Тому для ЄС важливо почати системно диверсифікувати ризики трансатлантичної залежності.
Порушення довіри як основа нової європейської стратегії.
Ключовим драйвером автономізації стає втрата довіри. Для союзів саме довіра є головним стратегічним ресурсом. Коли вона перестає бути абсолютною, союз починає повільно перебудовуватися.
Європа вперше з часів Холодної війни починає переосмислювати свою безпеку, беручи до уваги можливу часткову ненадійність США. Яскравим свідченням цього є суттєве збільшення витрат на оборону. Загальні витрати держав ЄС на оборону зросли з приблизно 214 мільярдів євро в 2021 році до понад 326 мільярдів у 2024 році. Це зростання більш ніж на 50% за три роки є безпрецедентним явищем. У 2024 році 23 країни НАТО досягли цільового показника у 2% ВВП на оборону. Польща витрачає більше 4% свого ВВП, країни Балтії перевищують 3%, а Німеччина створила спеціальний фонд переозброєння в обсязі 100 мільярдів євро.
Європа підвищує свої оборонні витрати не лише внаслідок загрози з боку Росії. Це також пов'язано зі страхом залишитися без військової підтримки США у вирішальний момент. Уперше з 1945 року в стратегічних документах Європейського Союзу виникає концепція самостійної оборонної здатності як основного сценарію, а не лише як запасного варіанту.
За опитуваннями ECFR, понад 60% європейців допускають, що США можуть скоротити гарантії безпеки для Європи, а близько 70% підтримують створення спільної європейської оборони. Громадська думка, яка десятиліттями підтримувала трансатлантичну модель, почала змінюватися.
Кожні вибори в США тепер розглядаються в Європі як джерело стратегічної невизначеності. Уряди європейських країн все частіше ставлять собі питання не про те, чи нададуть США допомогу, а про те, чи зможуть вони розраховувати на підтримку незалежно від того, хто обійме президентську посаду.
Чотири виміри стратегічної сепарації
Європейська автономізація розгортається одночасно у кількох критичних сферах, які разом формують нову стратегічну архітектуру.
Інформаційно-безпекова автономія: розрив цифрової залежності
Найбільша підозра щодо довіри проявилася в галузі оборонних даних. Європейське оборонне агентство ініціює створення European Defence AI Data Space, який має бути реалізований до 2030 року і передбачає повний вихід з використання американських технологій у обробці інформації в оборонному секторі.
Сьогодні близько 70-80% військових відомостей союзників НАТО обробляються за допомогою американських хмарних технологій та інфраструктури. Це стосується платформ, що належать компаніям, таким як AWS, Microsoft і Google. Саме така технологічна залежність формує стратегічну уразливість.
Проєкт DAIDS має створити суверенний оборонний дата-простір ЄС, який дозволить країнам Європи обмінюватися розвідданими, планами операцій та військовою аналітикою без участі американських технологічних платформ. Контракти на розробку вже отримали Sopra Steria, Cloud Data Engine і CEA.
Союзники більше не бажають ділитися найсокровеннішою інформацією з партнером. Це є одним з найсуворіших показників стратегічної недовіри у контексті альянсів.
Оборонно-промислова сегментація: виникнення європейського військово-промислового комплексу.
Після 2022 року частка американської зброї в імпорті Європейського Союзу перевищила 60%. Конфлікт в Україні виявив значну залежність Європи від виробників озброєння зі США.
Відповіддю на виклики стала ініціатива SAFE та перехід до спільного фінансування оборони. До 2030 року Європейський Союз має намір вкласти понад 500 мільярдів євро в розвиток військово-промислового комплексу.
Основні індикатори:
Європейський фонд оборони на період 2021-2027 року: 8 мільярдів євро.
* Колективні придбання боєприпасів: 2 мільярди євро
Промисловий план: щорічне виробництво 1 мільйона артилерійських боєприпасів.
* Вперше пропонується закріпити оборонні витрати у семирічному бюджеті ЄС.
Йдеться про 100-мільярдний ринок оборонних контрактів, який ЄС прагне залишити всередині власної економіки. для цього буде відбуватися скорочення частки американської зброї на європейському ринку. Підтримка Airbus, Rheinmetall, Leonardo, Dassault означає формування замкненого оборонного циклу в Європі.
Енергетична різноманітність: запобігання виникненню нових залежностей.
Після відмови від російського газу Європа різко збільшила імпорт американського LNG. Частка США у постачанні зрідженого газу до ЄС зросла приблизно з 26% до майже 48% у 2022-2025 роках. Європа стала ключовим ринком американського газу.
Проте цей етап все частіше сприймається як тимчасовий. Вже у 2025-2026 роках Німеччина і Франція розпочали укладення тривалих контрактів з Катаром, Саудівською Аравією та Об'єднаними Арабськими Еміратами.
Європа прагне уникнути ситуації, коли залежність від одного постачальника замінюється залежністю від іншого. Тому енергетична стратегія зосереджується на диверсифікації ресурсів.
Європа як самостійний полюс нової холодної війни
Ці процеси складаються у єдину логіку. Європа готується до світу, де конкуренція між демократіями та автократіями набуває рис нової холодної війни, а США можуть бути непередбачуваним партнером.
Європейський Союз повільно змінює свою позицію з партнера Сполучених Штатів на самостійний центр впливу, здатний здійснювати незалежні дії в галузях безпеки, технологічних інновацій та енергетичного забезпечення.
Дії Трампа лише пришвидшують процес, що формувався протягом багатьох років. Європа не протистоїть США; вона прагне досягти своєї стратегічної автономії.
Європейська сепарація не веде до розриву трансатлантичного альянсу, а радше перетворює його на нову модель взаємодії між двома центрами впливу, а не на відносини домінування та підпорядкування.
Якщо ви виявили помилку в написанні, будь ласка, дайте нам знати.
