Глобальна стратегія декуплінгу: США застосовують Путіна як інструмент впливу на Сі Цзіньпіна.
Зустріч між Трампом і Путіним стає елементом геоекономічної стратегії США. Основною метою цієї події було позбавлення Китаю стратегічної підтримки з боку Москви, ліквідація логістичної альтернативи INSTC (Міжнародний мультимодальний транспортний коридор, що з'єднує Індію з Росією та Європою через Іран), а також закріплення контролю над торговельними потоками та переведення Китаю в режим оборони перед осіннім самітом APEC.
Вашингтон демонстративно знижує вартість затягування переговорного процесу для Кремля: починає прямий діалог без остаточних домовленостей із Пекіном, сигналізуючи про готовність укладати рамкові угоди без дозволу або участі Китаю. Це тест для Москви - чи здатна вона діяти автономно, або є лише енергетичним додатком до китайського блоку.
Інфраструктура американського примусу: політика виключення з ринку.
Зустріч Трампа й Путіна стала можливою лише тому, що Сполучені Штати попередньо завершили формування системної переваги у сфері енергетики, логістики та регуляторного контролю. Мета цієї інфраструктури -- не співіснування, а витіснення конкурентів із глобального ринку через сукупність інституційних, економічних і технічних бар'єрів.
Сполучені Штати встановили рекорд у видобутку нафти, досягнувши 13,49 мільйона барелів на добу. Це дозволяє їм впливати на світову пропозицію, не побоюючись виникнення дефіциту. Цей показник не тільки свідчить про економічну потужність країни, а й слугує основою для застосування санкцій: кожен барель, втрачених з російського або іранського ринку, може бути легко компенсований, не викликаючи підвищення цін на світових ринках.
Вашингтон більше не шукає компромісів - він переписує карту допуску до світових ланцюгів вартості. Поки Пекін і Москва балансували на межі політичного шантажу та риторики "альтернативного світу", Сполучені Штати інвестували у створення інфраструктури, яка не потребує схвалення з боку опонентів. На момент зустрічі Трампа з Путіним американська дипломатія вже зімкнула ланцюг "чистих" маршрутів, які фізично, фінансово і юридично відрізають Росію, Іран і їхніх посередників від основного трафіку між Індією, Близьким Сходом і Європою.
У серпні 2025 року був офіційно затверджений маршрут TRIPP, що проходить через Південну Вірменію і забезпечує безпосередній транзит з Каспійського регіону до Туреччини, уникаючи при цьому російських та іранських логістичних вузлів. 99-річна американська юрисдикція на території Сюніка не є політичним жестом. Це закритий коридор, де контроль за страховими, митними та фінансовими операціями повністю відповідає стандартам західних країн. Усі бажаючі скористатися цим маршрутом повинні дотримуватися встановлених правил або залишитися поза цією системою.
На сході TRIPP змикається з середньоазійською гілкою TITR, вантажообіг якої вже у 2024 році зріс на 63-70% до понад 4 млн тонн. Паралельно IMEEC підтягує Індію до прозорого ланцюга в обхід Ірану. Таким чином, стара схема INSTC ірансько-російський маршрут із виходом на Астрахань знецінюється: банки згортають фінансування, страховики підіймають тарифи, порти поза юрисдикцією G7 потрапляють у "червону зону" перевірок.
Вашингтон синхронізував санкційне правозастосування зі структурами ЄС: спільні списки суден, узгоджені роз'яснення для трейдерів, жорстка KYC/AML-політика в банках і митницях. Це зведений, процедурно зцементований механізм. Сірий товар, що не відповідає критеріям походження, або ж оплачується у схемах з ризиком вторинних санкцій, просто не проходить коридор. Логістика без Заходу стала по суті неліквідною.
Москва, що звикла до торгівлі на маржі та використовувала хаос на свою користь, тепер стикається з суворою реальністю. Вона має вибір: або адаптуватися, легалізуючи частину своїх фінансових потоків під контролем Заходу, що призведе до втрати монополії на формування цін, або залишитися в партнерстві з Китаєм, але за умов все більших знижок, передоплат та політичних поступок, що послаблюють її суверенітет.
Реакція Китаю: пристосування чи загострення?
Пекін не планував переходити до стратегії оборони перед самітом APEC, але Вашингтон змусив його вжити таких заходів. Починаючи з серпня 2025 року ситуація починає працювати не на користь Китаю: фінансові потоки зменшуються, страхові ставки зростають, а знижка на російську нафту більше не покриває ризики вторинних санкцій. Ланцюги постачання, на які Пекін покладав надії, від Індійського транспортного коридору до пакистанського CPEC, втратили свою репутацію надійних, морські маршрути, такі як Північний морський шлях, залишаються нестабільними в сезонному плані, а континентальні шляхи через Центральну Азію поступово переходять під контроль Заходу.
Офіційний Пекін реалізує свою стратегію з 2010-х років, зосереджуючи увагу на пришвидшенні власних логістичних ініціатив. Ініціатива "Один пояс, один шлях" отримує новий поштовх із акцентом на "південну вісь", активізуючи інвестиції в інфраструктуру Африки та Південно-Східної Азії, а також розширюючи кредитування в країнах з нестабільними валютами. Проте цей підхід не приносить очікуваного якісного результату: непрозорість юрисдикцій, політичні ризики та залежність від санкційних обмежень знижують інтерес до китайських інвестицій в інфраструктуру, навіть серед країн Глобального Півдня.
У відповідь на тиск з боку США, Китай активізує свої асиметричні засоби, включаючи технологічну експансію, контрсанкції та кібероперації. Проте Пекін буде змушений діяти з обережністю, оскільки будь-які агресивні дії в умовах конфронтації можуть ще більше збільшити розрив у вартості доступу до світових ринків.
Пекін, втрачаючи гнучкість у глобальних маршрутах, буде вимушений вдатися до неконвенційних дій - від саботажу "чистих" ланцюгів до підтримки проксі-структур у портах, фінансових мережах і регіональних конфліктах. Морські артерії, критичні для нових коридорів включно з Червоним морем, Ормузькою протокою та Каспієм залишаються вразливими.
Цей режим стратегічної напруги має часовий горизонт. До 2027-2028 року Сполучені Штати планують завершити інституціоналізацію закритого ринку для прозахідної глобалізації: від KYC/AML стандартів до ESG-комплаєнсу. Це означає, що економічне розділення світу на дві швидкості - реальність, яка не залежить від політичних компромісів.
Отже, архітектура логістики та енергетики перетворюється на інструмент політичної боротьби. Це не просто відродження Холодної війни у традиційному розумінні, а її новий етап, що виражається через дані, фінансові транзакції, енергетичні ресурси та технологічний доступ. Сполучені Штати більше не прагнуть компромісів; вони встановили таку систему, де ігнорування умов обертається значно більшими витратами, ніж участь у ній.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.
