Гра на виснаження. Чи зможе путінський режим витримати війну до завершення?
Лідер Росії Володимир Путін під час свого візиту на військовий завод у Росії. Джерело: російські пропагандистські медіа.
Петербурзький міжнародний економічний форум 2025 року, за задумом Кремля, мав стати черговою демонстрацією російської незламності. Під софітами та оплески провладних статистів Володимир Путін звично малював картину економічного процвітання. Все добре, ВВП зростає, цифрові платформи на підйомі, штучний інтелект уже стукає у двері. Знайома риторика, покликана заспокоїти внутрішню аудиторію та надіслати сигнал Заходу про марність його зусиль. Але якщо відійти від блиску презентацій і прислухатися до тихіших і тривожніших голосів самих російських економістів та окремих урядовців -- вимальовується зовсім інша картина. Цей дисонанс між офіційним оптимізмом і закулісним песимізмом оголює головне питання: наскільки міцним є фасад, який так наполегливо вибудовує Кремль?
Заяви про економічний "прорив" Росії на фоні війни є не більше ніж вправна маніпуляція статистичними даними, за якими приховуються тривожні реалії. Дійсно, деякі сектори, зокрема військово-промисловий комплекс, демонструють вражаючі показники зростання, іноді досягаючи десятків відсотків. Заводи працюють у три зміни, виготовляючи танки та боєприпаси, а витрати з державного бюджету на армію встановлюють нові рекорди. Проте це не той успіх, яким слід пишатися. Держава забирає ресурси з цивільного сектора, підживлюючи військову галузь, і це призводить до виснаження всього іншого. Можна порівняти це з ситуацією, коли хтось вихваляється швидким схудненням, не уточнюючи, чи це сталося завдяки здоровому способу життя, чи через важку хворобу.
Путін виступає на економічному форумі у Санкт-Петербурзі. Фото з російських пропагандистських ЗМІ
Наслідки такої стратегії стають дедалі очевиднішими, навіть для експертів, які підтримують владу. Максим Орєшкін, один із основних архітекторів фінансової політики Кремля, нещодавно фактично підтвердив цю "діагностику", визнавши, що недавній економічний підйом у значній мірі відбувся завдяки "активізації невикористаного потенціалу - в першу чергу, кадрового та виробничого". Іншими словами, було вичерпано всі можливі резерви, і тепер ці ресурси вичерпані. Міністр економічного розвитку РФ Максим Решетніков застерігає про наближення межі рецесії. Голова бюджетного комітету Держдуми Андрій Макаров зазначає, що "у держави можуть виникнути труднощі з фінансуванням" постійно зростаючих потреб. А Герман Греф, голова Сбербанку, який зазвичай обережний у своїх прогнозах, говорить про "ідеальний шторм", що загрожує російській економіці.
Навіть при уважному аналізі офіційних статистичних даних можна помітити явну кризу. Залізничні перевезення знижуються, попит на сталь падає, продажі автомобілів різко скорочуються, а у вугільній промисловості спостерігаються катастрофічні збитки. Це не свідчить про стабільний розвиток, а навпаки, свідчить про тривожні ознаки економіки, що працює на межі можливостей, де сьогоднішній "прогрес" оплачується ризиком завтрашнього спаду.
Але є одна річ, яку не надрукуєш на жодному верстаті, яку не витягнеш із запилених арсеналів - це люди. Демографічна криза для Росії не новина. Вона повільно тліла ще до повномасштабного вторгнення, але під впливом війни перетворилася на справжню пожежу, що відбувається одразу трьома невпинними напрямками:
Економіст Нік Трікетт підкреслює, що Росія вже переживає серйозний дефіцит робочої сили в різних галузях — від інженерів і водіїв вантажівок до медичних працівників, педагогів і навіть правоохоронців. Росстат повідомляє про безпрецедентну нестачу кадрів у промисловості, яка досягає 2,2 мільйона осіб. Це не просто цифри — це актуальна ситуація, коли компанії не в змозі виконати свої замовлення через нестачу працівників, а якість продукції страждає через брак кваліфікованих спеціалістів.
Володимир Путін. Зображення було згенеровано автором за допомогою штучного інтелекту.
Без людей, здатних працювати на сучасних верстатах, керувати складною військовою технікою чи розробляти нові технології, навіть нескінченні фінансові вливання у ВПК не дадуть бажаного стратегічного результату. Це порочне коло, де війна пожирає найцінніший ресурс - людей, без яких неможливий ані розвиток, ані, зрештою, сама перемога, на яку так розраховує Кремль. Все це виглядає наче гра, в якій режим вже почав програвати самому собі.
Дискусії щодо впливу західних санкцій на Росію ведуться вже тривалий час. Незважаючи на початковий скептицизм деяких аналітиків та демонстративну стійкість Кремля, ці санкції все ж мають свій вплив на російську економіку, діючи як повільна, але невблаганна отрута. Їхній вплив не є миттєвим, але поступово накопичується, підриваючи основи режиму та обмежуючи його можливості. Росія змогла частково перенаправити експорт своїх енергоносіїв до Азії, зокрема до Китаю та Індії. Але яка ціна цього маневру? Тепер вже не Москва встановлює ціни, а Пекін і Нью-Делі, які вимушені досягати значних знижок. Це не стратегічний поворот на Схід, а радше розпродаж ресурсів, викликаний необхідністю виживання.
Дослідження незалежного аналітика Еріка Вудса виявляє, як Кремль проявляє неймовірну кмітливість у спробах обійти санкції. Це справжня тіньова війна, що розгортається в судноплавних реєстрах Панами та серед численних підставних компаній у Дубаї, які забезпечують постачання товарів подвійного призначення та елементів для військово-промислового комплексу. Проте ця стратегія протистояння Заходу обходиться дорого. Це мільярди, які могли б бути витрачені на інфраструктуру або медичні заклади, але натомість йдуть на обходження обмежень. І найважливіше — це не вирішує основних проблем: технологічної ізоляції від передових західних інновацій, а також втрати доступу до фінансових ринків і інститутів Заходу.
Те, що зараз видається нам стабільним, насправді спирається на дві опори, які вже починають давати тріщини.
Навіть російський Центробанк у внутрішніх звітах для уряду б'є на сполох. Він попереджає про ризик тривалого циклу низьких цін на нафту, проводячи пряму аналогію з 1980-ми роками, коли обвал нафтових ринків став одним із каталізаторів розпаду СРСР.
А що, якщо Захід вирішить перейти до наступного етапу? Ідея американського сенатора Ліндсі Грема про запровадження 500% мит на країни, які імпортують російську нафту, може виглядати екстремальною. Однак вона вказує на потенційний курс, який може обрати санкційна політика. Навіть сама загроза таких заходів здатна змусити основних покупців робити вибір між вигідною російською нафтою та доступом до західних ринкових можливостей.
Отже, як довго Росія зможе витримати? Питання про її стійкість варто аналізувати не з точки зору неминучого краху, а скоріше через призму тривалої тенденції. 2025 рік не стане моментом миттєвого падіння, адже такі системи рідко руйнуються за визначеним графіком. Однак саме в цей час накопичені проблеми можуть перейти з абстрактних даних у звітах у відчутні труднощі для мільйонів людей. Літнє наступ російських військ у 2025 році може стати важливою віхою. Є підстави вважати, що це буде останній великий наступ, який військово-промисловий комплекс Росії ще зможе здійснити. Після цього доведеться знижувати темп не за бажанням, а через елементарне виснаження ресурсів.
Фото створено автором за допомогою ШІ
Історія знає багато імперій, які падали не стільки під тиском зовнішніх загроз, скільки через внутрішні проблеми, зокрема корупцію та глибоке розчарування між словами та дійсністю. Жодна нація, яка покладається на війну та ізоляцію, не здатна встояти вічно - це безсумнівна істина геополітики. Росія 2025 року дедалі більше нагадує таку імперію, що перебуває на межі свого краху. Чи вистачить Україні сил витримати до цього критичного моменту? Історія свідчить про численні випадки, коли народи, що борються за своє виживання, виявляли в собі ресурси, про які не підозрювали ані вороги, ані, часом, навіть самі вони.
