Ідея зміни статі у підлітків: чи це просто тенденція, прагнення до самопізнання, чи, можливо, серйозніша криза ідентичності?

Автор Юлія Гончар психотерапевтка, кандидатка психологічних наук, керівниця центру психічного здоров'я та травматерапії "Forpost HELP"

Психологи часто отримують запити від підлітків, які висловлюють бажання змінити свою гендерну ідентичність. Зазвичай ці бесіди залишаються в межах консультаційної кімнати, і молоді люди не діляться цими думками з батьками. Іноді такі роздуми супроводжуються складними емоційними станами, навіть суїцидальними настроями. Саме тому фахівці підходять до цього питання з великою обережністю.

Сьогодні в Інтернеті можна знайти безліч форумів, спільнот та обговорень щодо варіантів переходу. Це одне, але для підлітка така активність є не лише способом "знайти себе", а й спробою встановити власні цінності та здобути впевненість у собі в світі, що може здаватися хаотичним і непередбачуваним.

У підлітковому віці людина вперше по-справжньому запитує себе: "Хто я? Яке моє місце серед інших? Яким буде моє майбутнє?" Тіло стрімко змінюється під час пубертату, соціальні ролі перетасовуються (з "дитини" підліток стає "майже дорослим"), зростає тиск з боку однолітків і сім'ї. Усе це створює відчуття невизначеності й нестабільності.

Характерні ознаки цього етапу:

експерименти з ідентичностями: стиль, мелодії, компанії, захоплення;

Конфлікти з батьками: прагнення до самостійності, поєднане з необхідністю в підтримці.

Сумніви в своїй цінності: "Чи мене визнають?"

-- насичені почуття;

-- вивчення спільноти: важливість друзів, груп та онлайн-платформ.

— зацікавленість у світових питаннях: рівність, політичні процеси, сексуальність та гендерні аспекти.

Ризики: у разі, якщо підліток не отримує підтримки чи визнання, його криза може призвести до відчуття порожнечі, депресії, схильності до самопошкодження та ризикованих вчинків.

Позитивний аспект полягає в тому, що криза ідентичності сприяє відділенню від батьків, дозволяє сформувати індивідуальні цінності та закласти основи для дорослого життя.

У 2018 році Девід Белл, британський психіатр і психоаналітик, підготував внутрішній меморандум для Tavistock, у якому відкрито висловив свої занепокоєння щодо функціонування дитячої гендерної служби GIDS (Gender Identity Development Service). Він застерігав про ризик надмірно швидких рішень щодо медичної допомоги підліткам, зазначаючи, що часто не беруться до уваги супутні психічні розлади, такі як тривожність, депресія, аутизм та наслідки травм. Цей документ став важливим сигналом про те, що в стінах клініки відбуваються події, які можуть мати серйозні та незворотні наслідки для дітей.

У 2020-2021 роках ситуація набула широкого розголосу завдяки судовій справі, в якій колишня пацієнтка звернулася до суду з обвинуваченням у тому, що їй у підлітковому віці без достатньої оцінки були призначені блокатори пубертату занадто швидко. Незважаючи на те, що апеляційний суд надав клініцистам право самостійно приймати рішення щодо згоди, довіра до Tavistock вже була серйозно підірвана.

У 2023-2024 роках служба GIDS при дитячій клініці Tavistock остаточно закрилася. На її місце створюють мережу регіональних мультидисциплінарних центрів, де акцент робиться на психосоціальній підтримці та комплексній оцінці, а не на швидкому медичному втручанні.

Основним документом став Cass Review, який було оприлюднено 10 квітня 2024 року. Його основні висновки:

-- недостатня кількість доказів щодо безпеки та ефективності блокаторів пубертату для їхнього регулярного застосування;

-- призначати їх дозволено лише у клінічних дослідженнях;

-- крос-статеві гормони для 16-17 років можливі тільки після рішення спеціалізованої команди за принципом "виняткової обережності";

-- увага має зосереджуватися на супутніх психічних станах (депресія, тривога, розлади аутистичного спектра, травматичний досвід).

У березні 2024 року Національна служба охорони здоров'я (NHS) зупинила звичну практику призначення блокаторів, а в грудні того ж року уряд запровадив безстрокову заборону, яку планують переглянути у 2027 році. Ця заборона також поширилася на приватні призначення для неповнолітніх, за винятком випадків, що стосуються затверджених досліджень.

Одночасно з цими подіями була опублікована книга Сьюзан і Маркуса Еванс "Gender Dysphoria: A Therapeutic Model for Working with Children, Adolescents and Young Adults" (2021). У ній було викладено концепцію, що тривалий час обговорювалася в професійних колах: основним етапом допомоги повинна стати психотерапія, а не медичний підхід.

Автори пропонують:

-- проводити ретельну оцінку розвитку, сімейної динаміки, травм, РАС, депресії;

Надайте підлітку можливість досліджувати свою ідентичність, замість того, щоб примушувати його слідувати за єдиним "медичним сценарієм".

-- бачити мету не у зміні статі, а в зниженні дистресу, покращенні функціонування й підтримці сім'ї.

Їхня точка зору є своєрідною реакцією на безладність системи: перш ніж вдаватися до рішучих дій, необхідно усвідомити причини, які спричинили кризу ідентичності у підлітків.

Підлітки стикаються з пошуком ідентичності та самоусвідомленням. Вони отримують зворотній зв'язок від батьків і однолітків, шукають своє місце в спільноті й житті. Це період невизначеності, коли тіло й ролі змінюються, а опори бракує. У такій ситуації питання гендеру може здатися чимось конкретним, на чому можна зосередити увагу.

Проте не завжди зміна гендерної ідентичності є вирішенням тих труднощів, що, здавалося б, з нею пов'язані. Часто за цими переживаннями ховаються більш глибокі емоційні страждання, тривога, нестабільність у своїх почуттях, а також конфлікти в родині чи серед друзів.

Завдання психологів -- бачити ширшу картину, працювати з життєвою ситуацією в цілому, допомагати підлітку витримати невизначеність, розібратися зі своїм внутрішнім світом, тілесністю та болем. Бо лише тоді можна зрозуміти, що справді стоїть за словами: "Я хочу змінити стать".

Чи присутній у цьому елемент стилю? Чи відчувається тут криза самоідентифікації? Відповідь не полягає в заборонах чи імпульсивних рішеннях. Вона криється в поступовій терапевтичній діяльності, у бажанні слухати й приймати невизначеність разом із підлітком.

Україна тільки-но починає брати участь у цій дискусії. Щоб уникнути екстремальних варіантів — як британського поспіху, так і повної лібералізації, нам необхідна своя, продумана та водночас гуманна модель.