Книга тижня: "Кирило та Мефодій. Політичні маніпуляції в словесному мистецтві" автора Євгена Синиці.
Якщо відкрити будь-яку енциклопедію, паперову чи віртуальну, то про братів Кирила та Мефодія буде написано, що вони були слов'янськими просвітниками, творцями слов'янської азбуки, проповідниками християнства, першими перекладачами богослужбових книг на церковнослов'янську мову. Це при тому, що народилися ці поважні мужі в грецькій Солуні, а навчалися у Константинополі.
Як стало можливим, що філософ і монах досягли таких великих успіхів, враховуючи нюанси та складнощі певних релігійних основ?
"Ці офіційні та канонічні життєписи видатних особистостей більше нагадують добірки кумедних анекдотів, аніж ідеалізовані та вигладжені портрети," - стверджує експерт з раннього середньовіччя Євген Синиця.
У своїй книзі історик надає нове дихання персонажам, до яких ми зазвичай ставимося з певною дистанцією, прагнучи довести, що справжні події часто виявляються більш захоплюючими, ніж вигадані історії.
Детальніше про цю книгу можна дізнатися в рецензії на сайті Mind.
Фон. Євген Синиця є археологом, кандидатом історичних наук і доцентом на кафедрі археології та музеєзнавства в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Його наукова робота орієнтована на вивчення слов'янських поховальних пам'яток раннього середньовіччя, а також взаємовідносин між різними поховальними традиціями.
Синиця також проявляє інтерес до дослідження формування археологічних культур раннього середньовіччя та взаємодії осілого і кочового населення Східної Європи в епоху Великого переселення народів. Як зазначив автор в одному з інтерв'ю, його книжка "Кирило і Мефодій. Політичні інтригани словесності" виходить за межі вузької спеціалізації наукової діяльності. Ідея створення цього видання виникла під впливом популярності його дописів у Facebook, присвячених Солунським Братам.
Видавництво: "Снігопад"
Сюжет. У передмові зазначається, що переважатиме оповідь лише про одного з вчених мужів: "Червоною ниткою, все ж таки, лишатимуться життя й неймовірні пригоди насамперед Кирила і, дещо меншою мірою, його старшого брата Мефодія". Тому початок видання автор присвятив бурхливій діяльності Кирила у царині філології та археології в Херсонесі. У цьому місті "релігійний полеміст-практик" зупинився на шляху до Хозарського каганату, куди вирушив для проведення диспуту. Далі була провальна місія, адже Кирилу не вдалося навернути у християни якусь помітну кількість хазар. Цікаво, що Євген Синиця, інтерпретуючи події сивої давнини, весь час апелює до "Просторого житія Костянтина (Кирила) Філософа" - агіографічної памʼятки IX століття, створеної після смерті Кирила, й такої, що складалася із частин творів, написаних ним самим.
Автор використовує іронію, а часом навіть критикує певні події, викладені у "Житії", оскільки вони не відповідають сучасним раціональним уявленням про світ. Проте ці події цілком відповідають нормам жанру, який був популярний у IX столітті.
Далі дізнаємося, як Кирило на запрошення моравського князя Ростислава почав нову мандрівку - до неофітів-словʼян, яким було слід розтлумачити християнську доктрину. Й бажано не латиною і не грецькою.
Таким чином, необхідно було не просто яскравого оратора, а людину, яка володіла мовними навичками. Існує важко знайти кращу кандидатуру, ніж Кирило. Плюс, філософ добре знав словʼянську мову, оскільки походив з регіону, де греки жили поруч зі словʼянами ще до його народження. Разом із Кирилом в подорож вирушив і Мефодій.
Після досить обширного розгляду політичних та релігійних подій, які відбувалися в IX столітті, автор переходить до теми, відомої як "болгарське питання". Під час перебування в Моравії, Кирило та Мефодій стали свідками нападу Людовика Німецького на ці території, що вивело їх у центр політичних інтриг, зокрема тих, що стосувалися примусового хрещення болгар. Згодом брати перемістились до Болгарії, де стали впроваджувати "глаголичний обряд", що містив у собі явні елементи християнського "східного" впливу, що викликало занепокоєння у Папи Римського. В подальшому їхній шлях проліг до Венеції, де Кирило вистояв у суперечці з представниками католицької Церкви, відстоюючи право слов'янської мови на використання в літургії. Наступним етапом стала поїздка до Риму, де просвітителі зустрілися з новообраним папою Адріаном ІІ, котрий зрештою затвердив книги слов'янською мовою.
Цей текст вам припаде до душі, якщо ви: прагнете легкого і веселого, але водночас насиченого змістом читання; захоплюєтеся історичними книгами, особливо тими, які вимагають об'єктивного аналізу та інтерпретації, незважаючи на радянські чи російські стереотипи; любите розглядати історичних персонажів як справжніх людей з їхніми слабкостями та таємницями.
Цей текст може не знайти відгуку у вас, якщо: ви вважаєте, що література повинна зображати видатних особистостей в іншому стилі — менш наповненому жартами, які іноді ускладнюють сприйняття; вважаєте, що розповіді про такі давні епохи, як IX століття, завжди містять більше вигадки, ніж реальних фактів; або ж просто не зацікавлені в історичній літературі.
Основна причина для читання: життя та досягнення Кирила і Мефодія яскраво демонструють, як важливі політичні рішення можуть мати довготривалий вплив на сотні тисяч, а згодом і на мільйони людей. Хоча це звучить як жарт, Євген Синиця підкреслює, що Солунські Брати, незважаючи на їх дивовижну здатність бути в потрібному місці в потрібний час, стали інструментом геополітичних стратегій Візантійського імператора Михаїла III, який мав на меті зменшити вплив Папи Римського в Центральній та Східній Європі. Проте саме діяльність цих братів стала визначальним фактором, завдяки якому через 200 (а можливо, й 300) років слов'яни нарешті змогли "заговорити власним голосом", що призвело до виникнення найстарішої в слов'янському світі руської літописної традиції. Отже, події, описані у книзі Євгена Синиці, безумовно заслуговують на детальніше вивчення.
Якщо вам подобаються різноманітні історичні анекдоти та цікавинки, книжка українського мовознавця Рустама Гаджієва подарує достатню кількість інформації розважально-пізнавального штибу.
"Лінгвістика на глобусі" відкриє перед вами світ навахо та військових шифрів часів Другої світової війни, покаже, як на творах Брейгеля можна виявити нідерландські фразеологізми, а також дослідить загадкову мову африкаанс. Крім того, буде розглянуто нюанси сленгу англійських геїв. Автор охоплює безліч тем, які важко навіть усі перелічити.
Варто підкреслити, що дане видання зазнало критики з боку філологів, оскільки містить матеріал, що надто спрощує наукові аспекти. Адже мова — це не просто розвага, про що свідчить легенда про Кирила та Мефодія. Тож, читаючи "Лінгвістику на карті світу", пам'ятайте про цю істину, незалежно від того, наскільки захоплюючими можуть здатися оповіді про лінгвокриміналістів або цікаві історії про сучасних ісландців, які вільно читають давні тексти — на відміну від нас, українців, і пам'яток, створених церковнослов'янською мовою.
Ольга Дубчак, кандидатка філологічних наук та досвідчена редакторка, написала низку надзвичайно популярних книг, присвячених сучасній українській мові. У цих виданнях розглядаються різноманітні аспекти філології, починаючи з історії алфавіту і закінчуючи актуальними правилами та нормами мовлення.
Фраза "Чути українською", за якою слідують "Бачити українською" та "Перемагати українською", розпочинається, здавалося б, з основ: голосних і приголосних. Проте в цій сфері все не так очевидно. Наголос може ставитися не так, як ми звикли, а комбінації приголосних звучать зовсім інакше, ніж їх записують на папері.
Авторка книжки переконана, що "українську мову справді цікаво вивчати, досліджувати, чути, слухати й читати". І справа не в сумнозвісному конкурсі милозвучності мов у Парижі, якого насправді не було, а в тому, "що це живий і сповнений неймовірних секретів організм, музика й математика водночас, це історія й сучасність, гумор і сльози".
