Клуби любителів книг: читати чи відмовитися?
Зображення: Книжковий клуб "Книгарня "Є" (Лисенка)
На минулому тижні я вже згадував про феномен буксмаксингу, який пов'язаний із максимальною експлуатацією читальних можливостей для особистісного зростання, розширення світогляду та формування образу людини, що цікавиться знаннями й культурою. Проте, варто зазначити, що ця практика може бути нещирою і служити лише для демонстрації. Як зазначає The Guardian, існує ймовірність, що цей нішевий тренд є частиною більшого явища, яке рухається в протилежному напрямку. Мова йде про так зване перформативне читання, або ж, простіше кажучи, показуху — коли люди у соціальних мережах позують з "інтелектуальною" книгою, аби виглядати мудрішими. Яскравим прикладом з часів до соціальних мереж є фотографія Мерилін Монро 1955 року, на якій вона тримає розгорнутий роман "Улісс" Джеймса Джойса. Це зображення викликало чималий резонанс, статті та тривалі дискусії.
Одним із цікавих перформативних елементів читання є участь у книжкових клубах, особливо якщо їх ведуть відомі особистості.
Нещодавно The Economist обговорював книжкові клуби, які організують знаменитості, такі як Дуа Ліпа, Різ Візерспун, Гвінет Пелтроу та модель Кайя Гербер. В статті зазначається: "Книжкові клуби переживають зміни. Те, що колись вважали нудним та традиційним хобі, набуло нового блиску. Тепер кожен, хто має хоч якусь популярність — і, з огляду на сучасний світ зірок, багато хто, хто насправді не є відомим, — має свій книжковий клуб, чи то у вигляді подкасту, веб-сайту, YouTube-каналу чи розсилки". Цікаво, що раніше зірки, які вражали розкішшю та успіхом, підтримували такі ж тренди, але тепер стало популярним виглядати інтелектуально. Або ж, як стверджують скептики, оточувати себе освіченими людьми і книгами, намагаючись виглядати розумнішими на їх фоні. Сучасні критики часто сумніваються в мотивації зірок, їх кваліфікації та щирості у відношенні до літератури. Проте це явище зовсім не нове, адже його витоки сягають майже столітньої давнини.
Незважаючи на все, книжкові клуби виглядають як соціально, фінансово та інтелектуально привабливі спільноти. Але що, якщо хтось використовує це для створення власного бренду? Читання завжди краще, ніж повна відсутність книжок. Однак у цьому також ховається одна з проблем таких клубів: більшість із них обирає для обговорення виключно популярну літературу, яка, як правило, є жанровою та шаблонною. Це й пояснює, чому у 2023 році всі з таким інтересом стежили за новиною про каліфорнійський книжковий клуб, який протягом 28 років читав та обговорював експериментальний роман Джеймса Джойса "Фіннеґанів вікопомин" — напевно, один з найскладніших творів у світовій літературі.
The Economist також зазначає, що критика книжкових клубів із знаменитостями має підстави, адже часто це є значною рекламою книги, яка миттєво перетворює її на бестселер, як, наприклад, у клубі Опри Вінфрі. Проте, враховуючи, що рівень читання у світі стрімко знижується, варто визнати, що зірка, яка обрала книгу замість модного аксесуара для фото, може виявитися не таким уже й поганим прикладом для наслідування, навіть якщо вона не читає те, з чим позує. Як підкреслює The Guardian, у цьому є певний позитив: "Якщо щось спонукає людей читати — навіть якщо вони прикидаються, що це їм подобається — це вже добре".
Книжкові клуби знову набирають популярності в різних країнах, виконуючи безліч функцій, окрім читання. Два роки тому проєкт Читомо розглядав відомі українські книжкові клуби та їх вибір літератури. Минулого року всі медіа висвітлювали історію про те, як на тимчасово окупованих українських територіях підлітки, ризикуючи бути викритими і навіть заарештованими, таємно збираються для обговорення текстів, які путінські війська намагаються знищити. The Guardian називає його одним з найнебезпечніших книжкових клубів у світі, оскільки в ньому ніколи не зустрічається більше трьох учасників — додаткові люди створюють ризик виявлення. "Частково метою книжкового клубу Марійки [організаторка, ім'я якої змінено для безпеки] є намагання донести до людей за межами окупованих територій, що існують ті, хто бореться за своє право на ідентичність як українці. Не всі книги, обрані клубом, мають відкрито політичний зміст. Іноді їм подобається читати твори, які описують повсякденне життя молодих жінок в Україні — про побачення та покупки. Ці історії отримують особливу цінність на окупованих територіях — це можливість залишатися в курсі життя у решті країни. Романи завжди допомагали відчути себе частиною спільноти та нації".
Отже, книжкові клуби — це не лише про літературу, а, точніше, не виключно про неї. Вони також пов’язані зі статусом, участю у світських колах, тенденціями, буксмаксингом і навіть перформативною поведінкою. Хай там як, критики вважають, що це змінює саму суть взаємодії читача з книгою, адже книжкові клуби роблять процес читання менш ізольованим, перетворюючи особистий досвід на спільний. І хоч сноби стверджують, що ці клуби в основному зосереджені на масовій літературі, яка не має великої естетичної цінності, в основі цього явища лежить бажання ділитися враженнями та думками про улюблені або важливі тексти з іншими. Це також можливість глибше зрозуміти твір або помітити деталі, які могли залишитися поза увагою. І навіть якщо це супроводжується демонстрацією того, що і з ким ти читаєш, це все ж таки відображає нашу культурну освіченість і престиж книги як символу певного інтелектуального багажу, що є частиною нашого віртуального образу в епоху, коли читання знову стало популярним.
