"Ми стикаємося з викликами": експерт оцінює, скільки іноземних мігрантів може з'явитися в Україні після війни.

Найбільший кадровий голод відчувають робітничі галузі, а також сфери освіти та медицини.

У контексті критичного дефіциту робочої сили в Україні все частіше починають обговорювати потребу в залученні трудових мігрантів з інших країн. Найбільш ймовірним варіантом на сьогодні є працівники з країн з низьким рівнем доходів, таких як Індія, Афганістан та Ефіопія.

У листопаді минулого року повідомлялося, що в Україну почали приїжджати трудові мігранти з Бангладеш - мусульманської країни, розташованої в Південній Азії. За словами експертів, на Закарпатті функціонує деревообробне підприємство, де було 150 працівників із країни Бангладеш.

Втім, поки тривають бойові дії в Україні, говорити про масштабну трудову міграцію, навіть з найбідніших країн, передчасно.

Голова "Офісу міграційної політики" Василь Воскобойник в інтерв'ю УНІАН поділився інформацією про країни, чиї представники вже співпрацюють в Україні, а також детально описав масштаби кадрової кризи. Він підкреслив, що за різними прогнозами, в найближчі десять років Україні може не вистачати від 4 до майже 9 мільйонів працівників.

Якою зараз є реальна потреба України в трудових мігрантах? Йдеться поки про сотні тисяч чи вже мова про мільйони людей?

Ми маємо оцінку від Міністерства економіки України, яка була оприлюднена ще у грудні 2023 року, про те, що Україні в найближчі 10 років буде не вистачати десь 4,2-4,6 мільйона робочих рук. Це пов'язано з міграцією, відпливом людей у зв'язку з військовими діями та з демографічною ситуацією і загальним скороченням чисельності населення в Україні.

Восени 2025 року представник Міжнародної організації праці (МОП) заявила про те, що Україні буде потрібно загалом 8,6-8,7 мільйона робочих рук.

Де ж ми можемо виявити необхідні трудові ресурси, які нам так потрібні?

З одного боку, існує можливість виявлення внутрішніх ресурсів. Наприклад, важливо створити сприятливі умови для осіб з інвалідністю, щоб вони могли виходити на роботу. У нашій країні є понад три мільйони таких людей. Крім того, ми можемо шукати шляхи для боротьби з ейджизмом та залучення до трудової діяльності як літніх людей, так і молоді до 18 років.

Проте всі ці зусилля для залучення населення до трудового ринку виявляються обмеженими нашим демографічним потенціалом і загальною ситуацією в країні. Ми фактично стикаємося з проблемою зменшення чисельності населення: щорічно кількість новонароджених зменшується майже на 300 тисяч у порівнянні з кількістю померлих. Тому важливо шукати шляхи для залучення робочої сили з інших країн, а також талантів з-за кордону.

З одного боку, ситуація виглядає досить зрозумілою. Щорічно ми спостерігаємо, що кількість людей, які помирають, перевищує кількість новонароджених приблизно на 300 тисяч. Це означає, що Україні необхідно залучати близько 300 тисяч нових мешканців щороку.

Однак, чи здатні наше суспільство, економіка та інфраструктура впоратися з таким потоком іноземців? Якщо 300 тисяч людей прибуде, то де вони знайдуть житло? Яким чином ми створимо умови для їх працевлаштування, щоб вони могли без проблем розпочати свою діяльність?

Наприклад, ми залучаємо громадян Бангладешу. Вони прибувають до нас, і зрозуміло, що їхня мовна підготовка обмежена – вони не володіють ані українською, ані російською. Як ми можемо організувати з ними комунікацію? Де знайти достатню кількість людей, які зможуть забезпечити спілкування з ними? Навіть якщо вони всі розуміють англійську, чи вистачить у нас фахівців, здатних провести інструктаж з техніки безпеки безпосередньо на робочому місці?

Ці факти фактично свідчать про те, що наші математичні прагнення залучити кадри в Україну не відповідають дійсності. Щоб підтвердити вищезазначені твердження, варто звернути увагу на кількість дозволів на працевлаштування, які Державна служба зайнятості видавала ще до початку війни. Адже без цього дозволу людина не зможе отримати робочу візу та в’їхати в країну. У 2021 році, до війни, було видано або продовжено 24 тисячі дозволів на працевлаштування в Україні.

Зрозуміло, що під час війни кількість виданих дозволів значно зменшилася. У 2024 році було видано приблизно 6 тисяч документів. Що стосується 2025 року, то я поки що не маю точних даних, але вважаю, що загальна кількість дозволів по країні складе близько 8-9 тисяч.

Тепер давайте розглянемо цю ситуацію. Ми стверджуємо, що для підтримки стабільного населення в Україні необхідно залучати щонайменше 300 тисяч, а можливо, і 400 тисяч нових людей. Однак на сьогоднішній день ми стикаємося з труднощами у залученні навіть 10 тисяч іноземців для роботи в країні.

З яких країн було залучено найбільше громадян?

Дивно, але у 2024 році всього кілька сотень людей з Бангладешу та Пакистану отримали дозволи на працевлаштування в Україні.

Найбільшу увагу привернули Туреччина, Узбекистан і Азербайджан.

Щодо Туреччини, йдеться про приблизно 1000 дозволів, в Узбекистані - близько 700, в Індії - 500, в Азербайджані - 400, в Китаї - 350, в Бангладеш - 319, в Пакистані - 205, а в Непалі - 146 дозволів.

Які сфери в Україні на сьогоднішній день стикаються з найбільшою нестачею кадрів?

Фактично, майже всі сектора української економіки страждають від дефіциту робочої сили. Проте найбільше це відчувається серед представників професій з блакитними комірцями. Серед найсуттєвіших вакансій - сантехніки, електрики, водії, зварювальники та будівельники. Варто також звернути увагу на брак вчителів і лікарів.

У 2024 році бізнес заявляв, що 75% вітчизняного бізнесу вже стикалися з нестачею робочих рук. На мій погляд, ця ситуація буде лише поглиблюватись і погіршуватись.

Які країни могли б стати пріоритетними для України у залученні трудових мігрантів?

Я думаю, що нам було б найцікавіше залучати мешканців Польщі, Чехії, Німеччини, Англії, Франції. Бо це люди, які мають високу кваліфікацію, котрі насправді мають розуміння сучасного світу.

І зрозуміло, що нам, як для країни, було б цікавіше залучати саме мешканців Європи.

Але чи поїдуть поляки, чехи чи німці працювати до України?

Скоріше за все, поїдуть, але це будуть люди, котрі працюватимуть або на керівних посадах, або як керівники якихось проєктів, в тому числі будівельних. Це будуть фахівці, котрі, можливо, будуть налагоджувати в нас якісь нові виробничі лінії і таке інше. Тобто мова йде про висококваліфікований персонал. Скоріше за все, ми будемо пробувати залучати людей саме із європейських країн.

Якщо говорити про простих будівельників, про людей, які здатні працювати фізично, то картина виглядає по-іншому. Відверто кажучи, не важливо, з якої країни приїде така особа — важливіше, щоб вона почала докладати зусиль на благо нашої держави.

Наприклад, громадянин Туреччини, який завітає на будівельний майданчик, безсумнівно, зможе внести значно більше користі, ніж, скажімо, пан Галущенко (ексміністр Герман Галущенко, затриманий і підозрюваний у резонансній справі "Мідас" - УНІАН), щодо якого триває судовий процес. Ця особа вміло володіла українською мовою, носила вишиванку і була запеклим патріотом України, однак в той же час завдала шкоди, м’яко кажучи, в значно вищих масштабах.

Я хотів би, щоб українці, бізнес, державні органи та прості громадяни усвідомлювали, що без залучення робочої сили наша відбудова залишиться під серйозним питанням. Гроші та технології, які нам надасть Захід, безумовно, важливі, але без наявності кваліфікованих робітників, які зможуть реалізувати ці ресурси в конкретні соціальні об'єкти, інфраструктуру та виробничі потужності, всі наші плани щодо відновлення будуть лише ілюзією, яка може легко зникнути навіть від легкого подиху вітру.

Які фактори має врахувати Україна, щоб залучити громадян Німеччини, Польщі чи Великої Британії до роботи в нашій країні?

Якщо ми забезпечимо такі умови, щоб, насамперед, українці, які перебувають за межами країни, могли повернутися, і щоб наші співвітчизники не залишали свою Батьківщину, тоді до нас почнуть приїжджати й іноземці. Створити ці умови досить легко - необхідно збудувати країну, де панує свобода. Свобода вибору, свобода слова, свобода пересування та свобода ведення бізнесу.

Якщо ці умови справді реалізуються, якщо наша країна уникне надмірного регулювання, як це має місце в багатьох країнах Європи, якщо ми матимемо чітку і передбачувану податкову політику, а також захист прав власності, то до нас приїдуть амбітні люди з усього світу, готові реалізувати свої ідеї і відкривати власні бізнеси. Можливо, вони захочуть створити тут родину і згодом стати частиною нашої української політичної нації.

Саме про це я щиро мрію. Я сповнений надії, що після завершення війни ми зможемо розпочати новий етап розвитку, і все в нашому житті налагодиться.