Митар без митних бар'єрів. Які сліди залишилися від грандіозних економічних стратегій Трампа?

Тарифна система Трампа тріщить по всіх швах, але адміністрація президента США навіть не розглядає варіанта із "задньою передачею". Дороги назад немає, і ось чому.

Перед початком другого терміна Трампа була випущена стаття Стівена Мірана під назвою "Керівництво по реформуванню глобальної торгової системи".

Стівен Міран не є надто публічною фігурою на кшталт Бессента чи Лютніка, міністрів в американському уряді Трампа. Але він є ключовим архітектором "трампономіки 2.0" -- керівником Ради економічних консультантів при президенті США та членом Ради керуючих ФРС, де він репрезентує ідеологію Трампа у контексті монетарної політики.

Міран розробив концепцію, яка не лише адресує проблему торговельного та бюджетного дефіцитів Сполучених Штатів, але також торкається глибинних структурних недоліків американської економіки, зокрема явища деіндустріалізації, що викликане світовим попитом на долар як резервну валюту.

Як відомо, під час кожної світової кризи глобальний попит на долар збільшується, зміцнюючи його та паралельно девальвуючи курси національних валют десятків країн світу.

Як наслідок, торговельний дефіцит Сполучених Штатів зростає, що призводить до зниження глобальної конкурентоспроможності американських виробників.

Бюджетний дефіцит Сполучених Штатів перевищив 6%, тоді як негативне сальдо рахунку поточних операцій складає від 3 до 4%.

З 12 трлн дол. резервів світових центробанків резерви в доларі становлять більш як 57-58%, або 6,6 трлн. Це третина грошової маси США -- агрегат М2.

Які ідеї висловлював Міран?

Запровадити середній тариф на імпорт у розмірі 20% (комусь більше, комусь менше). Примусити інші країни (які є торговельними партнерами Америки) зміцнити свої національні валюти країн відносно долара в середньому на 10%.

Наступний крок: поступово зняти 7 трильйонів доларів резервних активів, які зберігаються в доларах у світових центральних банках, з короткострокових облігацій США та інвестувати ці кошти в довгострокові облігації з процентною ставкою, що наближається до нуля (1-2%).

Це може призвести до зниження курсу долара, але в той же час зробить американські продукти більш привабливими на внутрішньому ринку, що сприятиме створенню мільйонів нових робочих місць у промисловому секторі та підвищить конкурентоспроможність американських товарів на міжнародних ринках.

Концепція Трампа можна звести до того, що без розвиненої промисловості країна втрачає статус і стає лише територією. Якщо ви не виробляєте ресурсів, що є критично важливими для військово-промислового комплексу, ваша система безпеки стає вразливою. А відсутність робочих династій призводить до того, що виникають "династії" соціальних отримувачів і наркозалежних, на фоні занепаду міської інфраструктури та руйнування регіональних спільнот.

Динаміка рахунку поточних операцій платіжного балансу США значною мірою формувалася через зміну сальдо торгівлі товарами. Після профіциту в 1960-1970 роках -- різке зростання дефіциту торговельного сальдо, який зараз досягнув одного трильйона доларів і 3,5% ВВП. В абсолютному значенні це історичний антирекорд.

На початку нульових років ситуація з відносним показником (до ВВП) була ще гіршою (6%), проте нинішнє поліпшення цього індикатора стало можливим, знову ж таки, завдяки інфляційним процесам долара та політиці емісії Федеральної резервної системи.

До чого призводить політика "дорогого" долара та формування Глобальної бульбашки у вигляді фінансового ринку США, який уже займає 60% світової фінансової системи та є головним центром тяжіння для транснаціональних потоків капіталу?

З одного боку, це перетворює долар на унікальний інструмент глобального нееквівалентного обміну, причому нееквівалентного на користь Сполучених Штатів. Американський фондовий ринок стає ключовою сферою абсорбації світових потоків капіталу.

Це сприяє фінансовому збагаченню США в порівнянні з іншими країнами. Проте існує ряд негативних наслідків: зменшення промислового виробництва, втрата робочих місць у цій сфері, а також зниження глобальної конкурентоспроможності вітчизняних товарів на експорт.

Постійно з'являється явище "фінансового недоїдання", коли розроблена система поглинає зростаючу кількість глобальної ліквідності.

Ступінь "голоду" фінансової системи можна оцінити за допомогою показника, відомого як Чиста міжнародна інвестиційна позиція держави. Цей показник визначається як різниця між закордонними фінансовими активами країни та зобов'язаннями її резидентів перед іноземними донорами (інвесторами та кредиторами).

Інвестиції можуть бути портфельні та прямі. Торік Чиста міжнародна інвестиційна позиція США становила мінус 26 трлн дол. Тобто США інвестували у світову економіку на 26 трлн дол. менше, ніж світ інвестував у США.

На момент дослідження валовий внутрішній продукт країни складав 30,6 трильйона доларів. Таким чином, умовна "залежність" США від іноземних капіталовкладень досягла 85% від їхнього ВВП. Протягом 18 років цей показник збільшився на 25 трильйонів доларів, піднявшись з 9% до 85% від ВВП.

У контексті цієї глобальної структури США, здається, не можуть уникнути безперервного процесу деіндустріалізації. Це явище зумовлене впливом долара як світової резервної валюти, що, в свою чергу, призводить до скорочення частки валового внутрішнього продукту США в загальному обсязі світової економіки — з 60% до 27% за останні п'ятдесят років, а за паритетом купівельної спроможності — навіть до 17%.

При цьому паралельно зростає частка американського фондового ринку в загальному обсязі світової фінансової системи та колосально збільшується заборгованість США як у рамках державного боргу, так і в контексті міжнародної інвестиційної позиції.

Зменшення частки валового внутрішнього продукту США у світовій економіці та одночасне зростання частки американського фінансового ринку в глобальному контексті — це два процеси, які, хоча й здаються суперечливими, відбуваються в США одночасно.

Зменшення впливу на світову економіку та збільшення залежності від неї стало основною метою реформ Трампа. В іншому випадку ми ризикуємо стикнутися із подальшою деіндустріалізацією та зростанням залежності від ключових товарів і ресурсів з Китаю.

Стівен Міран підкреслює, що частка зайнятих у промисловому секторі США зменшилася з 30% у 1940 році до лише 8% у 2023 році. Крім того, частка американського ВВП у глобальній економіці скоротилася з 40% у 1960 році до 27% сьогодні.

Ця модель функціонує в однополярному світі, але стає згубною в умовах неполярного, який зараз активно формується.

Утім, тарифна політика Трампа наштовхнулася на сильний внутрішній спротив: політичний (з боку Демократичної партії) і судовий.

Суд з міжнародної торгівлі США ухвалив рішення, згідно з яким державна митна служба повинна повернути імпортерам 130 мільярдів доларів, сплачених як мита, введені на підставі рішення адміністрації Трампа.

У лютому 2026 року, напередодні важливих подій, Верховний суд США скасував багато аспектів митної політики діючого президента США. Зокрема, повноваження Трампа вводити нові мита були значно зменшені, особливо стосовно великих цільових мит на певні країни, такі як Китай.

Це право, відповідно до Закону про міжнародні надзвичайні економічні повноваження (International Emergency Economic Powers Act), було скасовано Верховним судом, за винятком мит на сталь і алюміній.

Які ще інструменти тарифної політики залишаються у Трампа? Наприклад такі:

Наразі Трамп скористався першою опцією -- запровадив глобальний тариф проти всіх країн світу у розмірі 15% на максимально дозволений термін -- 150 днів, тобто задіяв Section 122. Найшвидше, його юристи ретельно вивчають можливість залучення інших опцій торговельної війни.

Суд істотно обмежив можливості Трампа у його торговельній війні з Китаєм, і це сталося напередодні його запланованої поїздки до Пекіна. Фактично, він позбавив його важливих важелів впливу.

Залишені Трампу інструменти нагадують продовження "геополітичного боксу", в якому він діє не лише з однією, а й з обома зв'язаними руками.

Тож, Верховний суд США фактично виступив у ролі союзника Китаю. Це, безумовно, яскравий приклад римського афоризму: "Нехай світ загине, але закон має перемогти".

Трамп, звісно, перейшов у контрнаступ і пообіцяв "помножити на нуль" рішення Верховного суду.

Тактика виглядає приблизно так: існує низка законодавчих актів, прийнятих у XX столітті, на які Трамп може посилатися, намагаючись ввести нові тарифи. У кожному конкретному випадку Верховному суду доведеться ухвалювати окреме рішення, що обіцяє перетворитися на справжню "судову сагу". Проте загальне рішення Верховного суду чітке: мита (тарифи) на імпорт вважаються формою податку, а питання оподаткування є виключною компетенцією Конгресу. У той же час Верховний суд підтвердив повноваження президента накладати торговельні обмеження проти певних країн, що дозволяє повністю заборонити імпорт з них і видавати ліцензії на імпорт певних товарів.

Отже, під час можливих переговорів з китайським лідером Сі Цзіньпіном у квітні Трамп володітиме незвичайним козирем.

Перший важіль тиску не слід вважати системним; швидше за все, він підкреслює внутрішню політичну вразливість Сполучених Штатів у цьому конфлікті.

Другий важіль тиску має точковий характер і не страшний Китаю.

А третій завдасть Сполученим Штатам значно більшої шкоди, ніж Китаю.

Тепер адміністрації Трампа треба знайти джерела покриття недобору мит після рішення Верховного суду, тому що на їхньому одержанні зав'язаний нинішній бюджет США.

Недостатність фінансування знизить витрати на фоні військових дій в Ірані та в умовах складної економічної ситуації в США.

Додамо до цього також суперництво з Китаєм, яке вимагає зосередження всіх геополітичних ресурсів Сполучених Штатів.

Демократи, найшвидше, трансформують судову епопею у зниження рейтингу республіканців напередодні осінніх виборів.