Яка роль допомоги КНДР для Росії в сучасних умовах і які можливі способи її припинення?
Нещодавно Україна завдала удару по Транссибірській магістралі, яка стала важливим логістичним шляхом для підтримки КНДР у війні проти України за останні два роки. Ці дії ставлять на порядок денний питання, що означає військова допомога КНДР для Росії сьогодні, чому, незважаючи на зменшення уваги до цієї теми, вона набуває все більшого значення та нових форм, а також, найголовніше, чи є шанси вплинути на цей процес в інтересах України.
На перший погляд, здається, що військова співпраця між Кореєю та Росією знаходиться у стадії замороження. Північнокорейські сили не здійснюють спільних операцій з російськими військами в Покровську і не просуваються до Гуляйполя. Використання північнокорейських боєприпасів на фронті в цілому зменшилося. Обсяги спільного виробництва балістичних ракет між Росією та Північною Кореєю не демонструють зростання, а інформації про північнокорейські дрони чи КАБи, що входять до складу російських озброєнь, наразі немає.
Проте вже траплялася ситуація, коли після перших невдалих спроб використання озброєнь від Кім Чен Ина було вирішено зробити паузу для їх вдосконалення. І через кілька місяців ці системи почали відігравати суттєву роль. Цей випадок є знаковим, адже він демонструє, наскільки стратегічною стає співпраця між двома країнами осі зла.
зустріч Путіна з північнокорейськими військовослужбовцями. Москва, 9 травня 2025 року, фото: gettyimages
Транссибірська магістраль вже стала символом зміцнення зв'язків між КНДР та Росією. Постачання боєприпасів для фронтових потреб, ракет для атак на українські міста, а також військових для операцій проти українських сил у Курській області — все це лише частина участі Пхеньяна у війні Росії проти України. У Пхеньяні учасників цього конфлікту вшановують, включаючи їх до пантеону "героїв". Війська, які залишилися в Росії, офіційно займаються розмінуванням біля фронту, але, ймовірно, також проходять підготовку до подальших бойових дій. Активно розвивається транспортна інфраструктура між Росією та Північною Кореєю, тривають високорівневі переговори, а також обговорюються плани організованої трудової міграції до Росії, зокрема у сфері виробництва озброєнь. Російський туризм у Північній Кореї також активно просувається. Союзний договір між РФ і КНДР залишається в силі, і з часом стає дедалі очевиднішим, що його військово-політичні зобов'язання є навіть більш глибокими, ніж ті, що існують між КНДР і Китаєм.
Транссибірська магістраль, фото: gettyimages
Чому Росія та Північна Корея настільки залежні одна від одної? Це зумовлено не лише тиском з боку Китаю. Обидві країни мають спільного супротивника — Захід, який вони прагнуть ліквідувати, принаймні, в особі України та Південної Кореї. Водночас Китай намагається зміцнити свої геополітичні позиції, не завжди за рахунок інших. Таким чином, стає дедалі більш очевидним, що антизахідна риторика може слугувати основою для співпраці між Росією та Північною Кореєю, навіть якщо Китай знайде спільну мову із Західним світом.
Перший етап зближення Москви й Пхеньяна у війні проти України був майже повністю боєприпасним. За оцінками української розвідки, з 2023 року КНДР поставила РФ близько 6,5 мільйона артилерійських снарядів радянських калібрів. На певному етапі, коли дрони ще не стали домінантний ударним засобом, як під час боїв за Бахмут, ці постачання були критичними для російських військ. Вони закривали до половини російських потреб, навіть якщо потребували додаткового опрацювання на російських підприємствах.
На сьогоднішній день частка артилерійських боєприпасів КНДР у Росії все ще залишається значною, проте їхня роль на полі бою вже не є вирішальною. Таким чином, ця "киснева маска" для російських військ втратила свою колишню важливість. За прогнозами, до 2025 року обсяги північнокорейських артилерійських поставок зменшилися приблизно вдвічі. Можна також спостерігати, що перехід до переваги дронів на полі бою відбувся в момент, коли запаси артилерії КНДР вичерпалися, і Росія почала використовувати касетні бомби та безпілотники.
Водночас існує ймовірність, що з часом, коли запаси радянських бомб для російських КАБів вичерпаються, будуть удосконалені інші системи, які вже представлені на виставках для Кім Чен Ина під гаслом "зброя війни проти України". Серед них – північнокорейські модифікації російських протитанкових комплексів "Фагот" і "Конкурс", які в Росії відомі як "Фенікс-1" і "Фенікс-2". Ці системи можуть знову стати актуальними, коли на поле бою з’являться роботизовані наземні комплекси. Імовірно, активно готують до використання самохідний протитанковий комплекс Bulsae-4, що володіє вражаючими характеристиками (дальність до 10 км за межами прямої видимості) та тактичну систему з балістичними ракетами KN-25, що мають дальність в кілька сотень кілометрів. У КНДР цю систему позначають як реактивну установку залпового вогню, але її діаметр вдвічі перевищує "Смерч", фактично перетворюючи її на оперативно-тактичну ракету. Залповий вогонь натякає на те, що точність окремих ракет поки що може бути недостатньою.
Ракети з Північної Кореї, зображення: gettyimages
Росія продовжує використовувати північнокорейські ракети KN-23 і KN-24 в якості доповнення до "Іскандерів-М". Хоча масштаби використання ракет цього типу виглядають меншими в порівнянні з минулим роком, проводяться модернізації, і існує ймовірність накопичення запасів для подальшого розширення, якщо "Шахеди" зникнуть з поля бою через нові засоби протидії.
Відповідно до різних джерел, Північна Корея, враховуючи досвід війни в Україні, також активізує виготовлення ударних та розвідувальних безпілотників.
Коли у 2024 році українські сили створювали "буферну зону" в Курській області, РФ уперше ввела в бій підрозділи з КНДР. За оцінками розвідок України, Республіки Корея та західних спецслужб, у 2024-2025 роках Кім Чен Ин спрямував до РФ від десяти до чотирнадцяти тисяч військових. Частина з них брала участь безпосередньо у боях. Українські військові говорили про хорошу фізичну підготовку північнокорейців, але низьку на той момент адаптацію до умов сучасної війни, з неминучими високими втратами. Республіка Корея підтверджує щонайменше 600 загиблих північнокорейських та тисячі поранених; інші джерела, які не називаються у медіа, говорять про значно більші втрати -- аж до шести тисяч убитими й пораненими. Але якщо це так, КНДР втратила у РФ приблизно половину спрямованих підрозділів, або ж відбувалася інтенсивна ротація та поповнення.
Немає публічної інформації про ротації, строки перебування або задум первісного планування -- мав це бути ударний корпус, стратегічний резерв чи політичний символ. Підтверджений факт у тому, що війська КНДР відіграли значну роль у боях на території Курської області та що сьогодні їх роль почала зміщуватися в інженерний бік -- розмінування та будівництво. До РФ останнім часом прибув кількатисячний контингент північнокорейських військових будівельників і спеціалізованих інженерних підрозділів. Чисельність і структура цих сил залишаються непрозорими. Ймовірно, загальна чисельність становить близько 10 тисяч.
Пов'язана із цим тема російсько-північнокорейської взаємодії -- поповнення робочої сили, можливо в оборонній промисловості. Лунали різні оцінки щодо того, які переміщення робочої сили пов'язані саме з російсько-українською війною. Визначити це непросто, адже керована й організована трудова міграція з КНДР на територію РФ триває з 1950-х років, і вона була високою -- на неї впливали міжнародні санкції проти КНДР. Максимум північнокорейців у РФ був досягнутий у середині 1960-х -- до 70 тисяч за максимальними оцінками. Потім було введене квотування, і кількість знизилася. У радянські часи ці люди були зайняті рибним промислом та лісозаготівлями. Після розпаду СРСР був мінімум, але потім російська економіка, що почала живитися нафтовими доходами, знову почала потребувати більшої кількості організованих з боку КНДР працівників.
Солдати Північної Кореї, зображення: gettyimages
Перед початком пандемії COVID-19 було зафіксовано новий рекорд - понад 30 тисяч, а, можливо, навіть 35 тисяч. Значна частина цих працівників була зайнята у будівництві Владивостока, де їхня роль була критично важливою для функціонування будівельної галузі міста. У грудні 2017 року Рада Безпеки ООН ухвалила рішення про введення санкцій проти трудової міграції з Північної Кореї, що вважалося джерелом фінансування для режиму. Країни-члени ООН були зобов'язані поступово відмовитися від цієї практики протягом двох років. Російська Федерація розпочала скорочення кількості працівників з Північної Кореї, хоча повністю відмовитися від них не змогла. Коли епідемія COVID-19 почала поширюватися, Північна Корея сама закрила свої кордони і надала обмежений час своїм громадянам для повернення. Багато з них повернулися, проте, за оцінками, близько 8 тисяч все ще залишилися в Росії.
Зростання числа працівників з Північної Кореї в Росії розпочалося у 2023 році у відповідь на потреби російської армії в контексті війни з Україною. У 2024 році в Росії вже перебувало близько 13 тисяч північнокорейських трудових мігрантів, а у 2025 році ця цифра зросла до 15 тисяч. За прогнозами, в 2026 році їх кількість може досягти 25 тисяч. Хоча ця оцінка виглядає цілком обґрунтованою, з огляду на попередній досвід, реальний приріст, ймовірно, відбудеться пізніше. Більшість цих працівників, ймовірно, займатимуться будівництвом, хоча, швидше за все, вони не є тими ж самими, що працюють на військових об'єктах у Курській області.
Цивільна трудова міграція вважається "освітою", що не підпадає під міжнародні санкції, через що число "студентів" з КНДР у Росії протягом усіх років війни постійно зростає. Географічні аспекти залишаються неясними. Також невідомо, чи залучають їх до роботи в оборонній промисловості Росії; однак, якщо мова йде про будівництво промислових об'єктів, напевно, це так.
Українська розвідка повідомила, що Росія планує завезти до 12 тисяч громадян КНДР для роботи на підприємствах особливої економічної зони "Алабуга", де збирають ударні дрони для війни проти України. За даними ГУР, набір здійснює північнокорейська компанія Jihyang Technology Trade Company, яка вербує робітників на виснажливі 12-годинні зміни із зарплатою близько 2,5 долара за годину, під повним контролем спецслужб КНДР.
економічний кластер "Алабуга", зображення: rais.tatarstan
З боку КНДР ця міграція організована і фінансово обумовлена владою. Мігранти до РФ мають відповідати кваліфікаційним вимогам, бути одруженими, мати дітей, не мати родичів за кордоном і бажано бути членами Трудової партії Кореї. Із заробітку у РФ вони мають перераховувати у доларах фіксовану щомісячну плату в КНДР із розрахунку половини типової плати за виконувану роботу. За оцінками, типовий трудовий мігрант у РФ перераховує уряду КНДР до 10 тисяч доларів на рік; проте, такі умови залишаються конкурентними. Ймовірно, супровід трудової міграції у РФ і доларові потоки, пов'язані з нею, є однією з важливих функцій північнокорейських спецслужб. Але це не примус у сенсі архаїчних диктатур сталінського типу -- це регулювання трудового ринку, адже охочих працювати у РФ більше, ніж можуть обробити міжурядові угоди.
Отже, трудова міграція з Північної Кореї до Росії завжди мала міжурядовий характер, а не виникала спонтанно. Цей процес забезпечує стабільний дохід у доларах для бюджету КНДР, а також сприяє ринковій активності, споживанню домогосподарств і інвестиціям в економіку країни.
У Російській Федерації трудових мігрантів з Північної Кореї цінують більше, ніж безпосередніх мігрантів з Центральної Азії, оскільки північнокорейці відзначаються законопослушністю, старанністю у праці та бажанням жити в ізоляції, дотримуючись низького профілю. Враховуючи попередню організацію цього процесу, стає очевидним, що Росія має намір перенаправити його у нові сфери — після риболовлі, лісозаготівель та будівництва — у виробництво озброєнь. Також Північна Корея може проявляти інтерес до підвищення технологічних можливостей власного оборонного виробництва, прагнучи досягти успіху, зокрема в експорті, подібно до оборонної промисловості Південної Кореї.
Реалізуються інфраструктурні проєкти та розширюється торгівля. Розширюється прикордонна логістика. Будується автомобільний міст через Туманну річку між корейським Туманганом і російським Хасаном. Міст разом із під'їзними естакадами матиме щонайменше 1,3 кілометра довжини; ступінь готовності така, що запуск може відбутися у перші місяці 2026 року. На північнокорейському боці формується пункт пропуску площею близько 5 км² із митним будинком, складом, сервісними будівлями та великою парковою зоною для вантажівок. На російському -- будівельний майданчик розміром близько 9 км² із тимчасовим заводом будматеріалів і новою під'їзною трасою.
Залізнична гілка Хасан - Туманган при цьому зберігає активність навіть після скорочення боєприпасних постачань. За доступними медіаданими супутникового спостереження, на станції Туманган продовжують накопичуватися довгі поїзди, у деякі періоди -- до 80 вагонів. Завантаження, ймовірно, змішане -- цивільне, військове і подвійного призначення.
Прикордонна логістика тісно пов'язана з так званим "східним полігоном" російських залізничних шляхів, який включає Транссибірську та Байкало-Амурську магістралі, а також мережу федеральних автомобільних доріг. Додатково існує альтернативний морський маршрут, що сполучає порт Расон у Північній Кореї з російським Владивостоком, який, в свою чергу, інтегрується зі "східним полігоном" і федеральними трасами Росії.
В Україні спостерігаються ознаки співпраці у фармацевтичній сфері. Північнокорейські фармацевтичні компанії розпочали процес реєстрації своїх торгових марок у Росії: російські ЗМІ повідомляють про кілька десятків затверджених заявок. Однак, формально ці продукти в Росії реєструються як косметичні засоби або біологічно активні добавки, незважаючи на те, що інструкції містять рекомендації для внутрішньом'язових ін'єкцій.
Нарешті, з 2023 року зростає потік російських туристів до КНДР. Він досі невеликий за обсягом, але ексклюзивний для надзвичайно закритої "зони чучхе" і відіграє важливу інформаційну роль. До пандемії 90-95% іноземців у КНДР становили китайці, яким було цікаво подивитися, як вони самі жили у 1960-ті роки, і які приносили північнокорейській економіці до 200 млн доларів щорічно. Тепер левову, фактично ексклюзивну частку становлять російські туристи, яким презентують екзотику за маршрутами, що не змінюються десятиліттями. Громадянам інших країн, можливо за невеликими винятками, в'їзд заборонений. За офіційними російськими даними, у 2024 році КНДР відвідали менше тисячі росіян, за результатами 2025 року їх може бути більше ніж п'ять тисяч. Під це запускаються прямі рейси з Москви, спеціальні тури та навіть "найдовший у світі залізничний маршрут Москва-Пхеньян". Масштаби досі невеликі, але російські туристичні блогери, позбавлені інших маршрутів, уже активно "нормалізують" КНДР у російськомовному просторі, створюючи інформаційний плацдарм для ширшої нормалізації.
Потяг, що сполучає Пхеньян і Москву, зображення: rzd
Зв'язки між Росією та Північною Кореєю виходять за межі впливу Китаю. Ці відносини мають довгу історію, характеризуються відносною стабільністю і базуються на спільному опорі до Західних країн, а також на бажанні обох режимів зберегти певну автономію у взаємодії з Китаєм.
РФ є для КНДР унікальним платним донором, який не боїться порушувати санкційний режим ООН: від постачання зерна й нафтопродуктів до допомоги в ракетно-космічних, підводних і супутникових програмах. У відповідь КНДР протягом війни постачала Росії сотні тисяч боєприпасів, ракети KN-23/KN-24, інженерні та військові підрозділи, а тепер -- робочу силу для оборонної промисловості. Не все з цього критично впливає на фронт, але разом це робить російсько-північнокорейський союз глибшим і технологічнішим.
Росія не лише закуповує військові послуги у Північної Кореї, які не є для неї критично важливими з усіх аспектів, але й активно навчає її сучасним методам ведення війни — на інших фронтах, які можуть відволікати ресурси США та західних держав. Це не обов'язково слугує на користь Китаю, оскільки останній має свої власні дипломатичні плани щодо США і західних партнерів. Можливо, Росія прагне створити свій власний інструмент тиску на Сполучені Штати та їхніх союзників в Азії — Південну Корею і Японію. У свою чергу, Північна Корея отримує досвід участі у великій війні без ризику прямого конфлікту з США.
Візит Володимира Путіна до Пхеньяну, що відбувся 20 червня 2024 року, зображення: gettyimages.
Російсько-північнокорейська взаємодія тримається на логістиці значно більше, ніж китайсько-російська. Залізничний коридор Хасан-Туманган, майбутній автомобільний міст через Туманну річку, порти в Расоні й Владивостоці, які далі через транссибірський коридор з'єднують КНДР з основними зонами соціально-економічної активності РФ. Критично багато в цих відносинах зводиться до цього одного довгого й відносно вузького транспортного коридору -- з двох залізничних ліній і системи автомобільних магістралей.
Агресивна природа альянсу між Росією та Північною Кореєю робить цю транспортну логістику вразливою. Недавній український удар по одному з маршрутів підтверджує, що навіть значна відстань від зони бойових дій не забезпечує захисту цього коридору. Призупинення його функціонування наближає мирні перспективи в Європі, але водночас може загострити конфлікт на Далекому Сході. Якщо цей маршрут важливий для Китаю в рамках ініціативи "Один пояс, один шлях", то він має зацікавленість у відокремленні його від агресивного військово-політичного союзу Росії та Північної Кореї.
