Півкуля Дональда Трампа: Як Сполучені Штати планують новий розподіл глобального порядку та які можуть бути наслідки цього курсу.
"Це наша частина світу, і президент Трамп не допустить жодних загроз її безпеці."
Цю декларацію, оприлюднену в понеділок на офіційній веб-сторінці Державного департаменту, зробили головним, "фіксованим" повідомленням, яке з'являється для всіх, хто заходить, щоб ознайомитися з позицією зовнішньої політики США.
На слові "НАША" було створено найбільш виразний візуальний акцент.
Схоже, що це робиться для розвінчання сумнівів: мова йде не тільки про територію, де знаходяться Сполучені Штати, а про регіон, який адміністрація Трампа сприймає як "свою". Це та область, яку США вважають за потрібне і мають намір контролювати.
І це зовсім не є перебільшенням.
Для остаточного підтвердження своїх слів Дональд Трамп, спілкуючись з журналістами на борту свого літака, оголосив, що це нова зовнішньополітична доктрина Сполучених Штатів. "Тепер її називають 'доктрина Донро'. У ній зазначається, що американське панування в Західній півкулі більше не підлягає сумніву", - зазначив президент США.
Саме цією новою політикою він пояснив американську спецоперацію зі зміщення венесуельського лідера Ніколаса Мадуро, якого викрав з президентського палацу спецпідрозділ США.
Крім того, в команді Трампа відкрито заявляють, що планують і далі вести себе як домінуюча сила на територіях інших країн, якщо вважатимуть це необхідним. Причиною цього є статус США як наддержави, як зазначають у Білому домі.
Також Дональд Трамп знову висловив свої плани щодо анексії Гренландії, стверджуючи, що ця територія нібито належить йому. І не має значення, що мова йде про землю союзницької держави.
У Данії, до складу якої входить Гренландія, попередили, що це, серед іншого, означатиме розпад блоку НАТО.
Оголошена орієнтація Сполучених Штатів на внутрішні справи, замість акценту на Азії, може суперечити стратегії стримування Китаю, яку Трамп реалізував протягом 2025 року. Тим не менш, в адміністрації Білого дому поки що зберігається певна плутанина з цього питання.
Пояснюємо зміни, що стали наріжними у зовнішній політиці США.
"Європейська правда" вже не вперше порушує тему Доктрини Монро як одного з основоположних принципів, які впливають на політику Дональда Трампа та його команди; лише на вихідних безпекова фахівчиня Ганна Шелест також згадувала про це.
За останні кілька днів те, що раніше вважалося лише припущенням, стало реальністю. Ця доктрина, яка, до речі, вже згадувалася в американських документах за часів Трампа, тепер офіційно визначає курс зовнішньої політики Сполучених Штатів.
Отже, спершу необхідно уточнити, про що саме йдеться.
Джеймс Монро був п'ятим президентом США, який обіймав цю посаду протягом двох термінів з 1817 по 1825 рік. Перед цим він керував американською дипломатією та військовим відомством. Під його управлінням територія Сполучених Штатів значно розширилася, що дозволило йому здобути статус одного з батьків-засновників країни завдяки його важливим досягненням.
Його найзначнішим внеском у сферу міжнародних відносин стала промова, виголошена президентом Монро в Конгресі в 1823 році. У цій промові він проголосив, що Західна півкуля, яка включає американський континент, відтепер вважається зоною виключного інтересу Сполучених Штатів.
Європейським країнам варто утримуватися від тісних зв'язків із Америкою.
"Ми сприйматимемо будь-які спроби з їхнього боку встановити контроль над будь-якою територією в цій півкулі як загрозу нашій мирній та безпечній існуванню," - підкреслив у той час Джеймс Монро.
Обставини, в яких було зроблено цю заяву, залишилися в далекому минулому. Тоді Сполучені Штати були молодою нацією, яка нещодавно оголосила свою незалежність від Великої Британії та остерігалася європейського втручання. Проте незабаром Доктрина Монро, як її стали називати, отримала нове значення й стала одним з основоположних принципів американської зовнішньої політики. Вона вже не обмежувалася лише змаганням з європейськими державами.
Основним аспектом є те, що Сполучені Штати виконують в Америці унікальну роль "міжнародного наглядача", яку вони самостійно визначили для себе.
Наприклад, у 1889 році Сполучені Штати, спираючись на Доктрину Монро, здійснили анексію Гавайських островів у відповідь на захоплення влади військовою хунтою. У 1898 році, під час американо-іспанської війни, в рамках реалізації цієї ж доктрини було окуповано Пуерто-Рико та Філіппіни, а також здійснено військову інтервенцію на Кубі тощо. Цю доктрину часто використовують як підставу для обґрунтування американських військових втручань у Панамі, Гондурасі, Гаїті та інших країнах.
Пам'ятаєте, на початку 2025 року Трамп погрожував взяти під контроль Панамський канал? Тоді він посилався на особливу роль США у його побудові на початку XX сторіччя - і це також було частиною втілення Доктрини Монро, за якою Сполучені Штати мали роль "старшого брата" на континенті.
У своїй історії Вашингтон двічі намагався відмовитися від цієї концепції.
Спершу - перед Другою світової, коли президент Рузвельт оголосив про перехід від відносин "старшого брата" до рівноправ'я між державами Америки. Втім, під час холодної війни Доктрина Монро знову стала актуальною для того, щоби протистояти Радянському союзу (зокрема, під час Кубинської кризи, коли "совєти" розмістили на острові свої ракети). Та й далі США не раз засвідчували, що принципи, проголошені у XIX сторіччі, лишаються актуальними. Наприклад, у 1989-му, коли США вторглися до Панами і усунули від влади режим Мануеля Нор'єги (а самого Нор'єгу арештували і вивезли в США, де судили за порушення прав людини).
У подальшому Сполучені Штати адаптували свої підходи в даному регіоні. У 2013 році, під час президентства Обами, держсекретар Джон Керрі офіційно заявив, що "епоха Доктрини Монро підійшла до кінця".
Втім, протрималося це лише 12 років. До другого терміну Трампа.
Ситуація у Венесуелі яскраво демонструє, що Сполучені Штати знову сприймають себе як "старшого брата" серед країн Латинської Америки. Якщо хтось і мав сумніви щодо цього, то Трамп розвіяв їх своїми діями.
Венесуела "в нашій сфері впливу", - сказав президент США, коментуючи журналістам у неділю причини проведення спецоперації. Він також зазначив, що Сполучені Штати повертаються до принципів, від яких попередні адміністрації без вагомих підстав відмовилися. "Проте ми значно вдосконалили цю концепцію. Тепер вона отримала назву Доктрина Донро", - додав президент.
А заступник голови апарату Білого дому Стівен Міллер висловився більш рішуче: "Ми є наддержавою. Під керівництвом президента Трампа ми будемо діяти відповідно до цього статусу".
Трамп не розкрив деталей стосовно "змін" у цій політиці. З його публічних коментарів поки що можна виділити лише одну особливість:
200 років тому США хотіли ізолювати Америку від європейців, а тепер - передусім від китайців.
Звичайно, змінилося те, що Трамп вирішив назвати нову стратегію США на свою честь. Напівжартівливе найменування "доктрина Донро", яке він використав, є сплавом його імені Дональд та прізвища Монро, одного з батьків-засновників Сполучених Штатів.
У документах, до речі, ця назва не згадується. Національна стратегія безпеки США, яку уряд ухвалив наприкінці 2025 року, включає поняття "доповнення Трампа до Доктрини Монро", але не роз'яснює, які саме зміни були впроваджені чинним президентом.
"Після тривалого ігнорування Сполучені Штати знову планують підтвердити та реалізувати Доктрину Монро, з метою відновлення американського впливу в Західній півкулі, а також для забезпечення захисту нашої країни та доступу до ключових стратегічних точок у регіоні. Ми не дозволимо іноземним конкурентам розміщувати свої сили або загрозливі засоби, а також контролювати важливі стратегічні ресурси в нашій частині світу", — йдеться в Національній безпековій стратегії.
Державний секретар та національний радник з безпеки Марко Рубіо, коментуючи ситуацію у неділю в ефірі NBC, зазначив, що Сполучені Штати не планують контролювати ресурси тих країн, на які вони мають намір впливати. Наприклад, це стосується нафтових запасів Венесуели.
Основним пріоритетом є запобігання потраплянню цих ресурсів під контроль країн, що знаходяться за межами Америки, зокрема Китаю. "Це наша Західна півкуля. Тут живемо МИ!" - підкреслив він, акцентуючи на слові "ми". - "Ми не дозволимо, щоб цей регіон став плацдармом для дій наших ворогів, конкурентів і суперників США".
Тим часом, те, що як Рубіо, так і Національна стратегія безпеки згадують не лише про ворогів, але й про "конкурентів" США, створює додаткові підстави для тривоги.
Стрімка активація Штатами Доктрини Монро - і у діях, і у риториці - не обмежилася Венесуелою.
Від Трампа лунають заяви про те, що інші держави Латинської Америки також можуть стикнутися з американськими спецопераціями. "Європейська правда" вже розповідала про те, що це викликає серйозну тривогу, зокрема у Мексиці.
Крім того, Трамп знову підняв питання щодо можливості анексії Гренландії.
Тут доцільно згадати про концепцію, відому як "доктрина Донро", яку озвучив президент на вихідних.
Це - не його творіння.
Уперше цей термін вжило видання New York Post, яке називають "улюбленою газетою Трампа, у своїй публікації ще на початку січня 2025 року. Тоді Трамп почав активно висувати претензії до сусідів, висунув вимогу про перейменування Мексиканської затоки на "Американську", а також заявляв, що має намір приєднати Гренландію до США. Ви, можливо, бачили тоді цей шарж, його активно обговорювали і в українському сегменті соцмереж.
Саме з цього місця термін "Донро" (поєднання імен Дональд і Монро) став частиною медійної термінології та зацікавив самого Трампа.
Хоча ще донедавна здавалося, що ця картинка втратила актуальність.
Агресія Трампа на адресу Канади (яку він обіцяв зробити "51-м штатом США") та його обіцянки анексувати Гренландію, які у перші місяці року звучали від президента США практично щодня - зійшли практично нанівець.
Останнім часом здавалося, що він закинув ті погрози, або й від початку не ставився до них серйозно і вдавався до них лише як до інструменту тиску. Наприклад, у торговій війні, яку уряд США розв'язав і з Канадою, і з Європою.
Але активізація доктрини Монро довела: Трамп нічого не забув.
Окрилений успіхом у Венесуелі, Дональд Трамп знову заявив, що анексія Гренландії лишається у його планах.
"Для забезпечення національної безпеки нам необхідна Гренландія", - несподівано висловив він журналістам на борту президентського літака, після чого перейшов до звичного стилю маніпуляцій та перебільшень.
"Гренландія оточена російськими та китайськими кораблями", - бездоказово заявив він і виключив, що будь-хто інший зможе вирішити цю проблему. "Данія не зможе цього зробити", - додав президент США.
На завершення, Сполучені Штати, спираючись на нову політику, вважають Гренландію частиною своєї території і не підлягає обговоренню. При цьому, якщо Данія, країна зі східного півкулі, заявляє про свої права на цей острів, це згідно з Доктриною Монро вважається порушенням американського суверенітету. І це зовсім не те, як це бачать європейці.
Якщо у когось ще залишалися надії, що гучні коментарі про Гренландію є лише помилковою особистою думкою Трампа, і що його адміністрація має іншу позицію, Білий дім швидко розставив усі крапки над "і".
Ці вимоги отримали публічну підтримку від заступника керівника апарату Білого дому Стівена Міллера. В інтерв'ю CNN він підкреслив, що це є офіційною позицією адміністрації США. "Гренландія повинна стати частиною Сполучених Штатів, - зазначив чиновник. - Для забезпечення безпеки Арктичного регіону та захисту інтересів НАТО, безумовно, Гренландія має увійти до складу Сполучених Штатів, і це питання, яке ми будемо обговорювати як країна".
Більше того, він не вважає, що острів на даний момент є незалежною територією Данії, вважаючи заяви європейців "претензіями на територію".
У Європі нові сигнали одразу ж були сприйняті з великою серйозністю.
Звісно ж, першою обурилася сама Данія. А прем'єрка Метте Фредеріксен попередила співгромадян: слова Трампа щодо Гренландії слід сприймати серйозно.
Данців отримали публічну підтримку від Європейського Союзу, важливих столиць, а також від Великої Британії, яка зазвичай намагається уникати конфліктів з Трампом. Уряд Гренландії також звернувся до президента США з проханням припинити тиск і загрози. Однак для США ці висловлювання навряд чи стали несподіваними, і європейські країни це розуміють.
За останню добу вже кілька європейських топполітиків попередили: якщо одного дня США вирішать втілити свою стратегію щодо Гренландії, то першим моментальним наслідком цього буде руйнування трансатлантичних зв'язків. Захоплення США Гренландії означатиме кінець НАТО, каже про це Метте Фредеріксен.
Проте чи вважає Дональд Трамп Альянс важливим для себе? Скоріше за все, ні.
Основні надії європейців пов'язані з тим, що різке самоусунення США та потенційні загрози для НАТО, про які активно говорять, можуть стати стримуючим фактором. Це обумовлено тим, що ці питання мають значну вагу для великої частини виборців-республіканців, а також для більшості конгресменів, які, ймовірно, не дозволять президенту вжити незворотних заходів.
Хоча Трамп довів, що не завжди зважає на суспільну думку. Зрештою, вторгнення до Венесуели також заперечували більшість громадян США.
Більше того, у контексті відновлення Доктрини Монро, нинішня адміністрація відходить від колишньої стратегії, яка здавалася незмінною та одностайною серед усіх учасників, включаючи самого Трампа. Суть полягає в тому, що США вважають основною загрозою зростання економічної могутності Китаю, що спонукає їх підтримувати конкурентів Пекіна.
Одна з причин, чому Сполучені Штати до цього часу активно підтримують своїх азійських партнерів, таких як Тайвань, Японія та Філіппіни, полягає в їхній історичній позиції. Проте події, пов'язані з Венесуелою, суттєво підірвали віру в стабільність цієї стратегії.
"Реінкарнація" Доктрини Монро та рішення Сполучених Штатів, які визначають їхню політику на американському континенті через призму сили, а також проголошують "Західну півкулю" офіційною зоною свого впливу, свідчать про те, що адміністрація Трампа загалом не заперечує проти поділу світу на сфери впливу. Це не стало несподіванкою. Американські (і не тільки) експерти попереджали про подібний розвиток подій з початку року.
Тепер ця політика стала невідворотним реальністю. Вона стала сигналом, який був чітко почутий іншими регіональними та міжнародними акторами, такими як Китай, Росія та не тільки.
Основне питання полягає в тому, чи нова політика Трампа свідчить про його прагнення до самоізоляції лише в межах Західної півкулі, чи він також розглядатиме країни Східної півкулі як частину своїх інтересів. Наразі Вашингтон не надає чітких відповідей на це питання. Якщо Трамп вирішить вчинити ще більш руйнівні дії щодо безпекових механізмів, наприклад, здійснивши напад на Гренландію, це може стати на користь тим політичним силам, які прагнуть поглиблення глобального розділу.
Китай, зростанню якого Трамп нібито опирається, може виявитися на чільному місці серед тих, хто отримає зиск від зміни політики США.
Автор: Сергій Сидоренко.
