Подкасти в виборчих кампаніях: 10 причин популярності цього тренду.

У 2026 році американську кінопремію "Золотий глобус" вперше вручатимуть у номінації "Найкращий подкаст". Подкастинг еволюціонував від нішевого формату і став вагомою частиною сучасної медійної культури. Для розуміння: станом на кінець 2025 року загальна кількість подкастів уже понад 4,5 мільйона шоу.

Ця явище особливо виразно спостерігається в США, де подкасти перетворилися на суттєвий засіб політичної комунікації та набирають популярності в контексті виборчих кампаній.

Ось десять причин, чому подкасти стали ключовим інструментом у виборчих кампаніях, зокрема в США.

Розглянемо основи - аудиторію. У США подкасти вже давно вийшли за межі нішевого формату. Приблизно 40% американців регулярно слухають подкасти, і майже половина з них вважає цей формат більш достовірним, ніж традиційні новинні ЗМІ. Ці цифри наводить The Economist у спеціальному випуску World Ahead - щорічному виданні, яке містить прогнози та ключові тенденції на 2026 рік.

Для виборчих кампаній це основа: якщо існує масовий канал, його обов'язково застосовують.

У цій оповіді Дональд Трамп виступає в ролі ключового трендсеттера, який визначив популярність подкастів під час президентських виборів 2024 року.

"The podcast bros, які допомогли Трампу повернутися в Білий дім" - хороша стаття Financial Times на цю тему. У головній ролі тут Джо Роган, Такер Карлсон, Лекс Фрідман, Логан Пол, Тео Вон, Ендрю Шульц та інші подкастери, які зібрали багатомільйонні аудиторії, зокрема качаючи наративи недовіри до мейнстріму й антиелітарної риторики, маскулінності та конспірології.

Трамп вирішив звернутися саме до них, відмовившись від традиційних політичних ток-шоу. У той час як інші кандидати обирали звичні формати, такі як 60 Minutes на CBS, він вклав свій час у подкасти. В результаті, він провів приблизно 17 годин в ефірі подкастів, що становить майже тисячу хвилин бесід.

Важливо, що йшлося не про один гучний виступ, а про системну присутність у популярних шоу. У період від липня до листопада 2024 року Камала Гарріс з'явилася лише у 8 подкаст-ефірах, тоді як Дональд Трамп - 20.

Звернувши увагу на успіх, їхній досвід став зразком для наслідування. Після перемоги Трампа подкасти швидко набули популярності як важливий інструмент для різних політичних кампаній, незалежно від їхньої ідеології. Якщо ви не використовуєте подкасти у своїй стратегії, ви ризикуєте втратити можливість зв’язку з виборцями та знизити свою видимість.

Це яскраво ілюструється під час місцевих виборів у США у 2025 році. Демократ Зохран Мамдані, що зрештою був обраний мером Нью-Йорка, взяв участь у 31 подкасті. Його суперник, незалежний кандидат Ендрю Куомо, з'явився в 18 подкастах. Демократка Мікі Шеррілл, яка стала губернатором Нью-Джерсі, також відвідала 18 подкастів, тоді як республіканець Джек Чіатареллі взяв участь у 16.

Ключовий момент: це не остання інтенсивна активність за кілька тижнів до виборів, а постійна робота з подкастами протягом цілого року перед голосуванням.

"Маємо три години на вільну бесіду." Саме так зазвичай стартують дискусії у подкасті The Joe Rogan Experience, який є одним із найпопулярніших подкастів у США.

Два мікрофони. Один із них належить Джо Рогану, коміку та коментатору UFC. Інший – його співрозмовнику. Немає жодних студійних прикрас чи телесуфлерів – лише тривала бесіда. Я б не охарактеризував це як інтерв'ю. Зазвичай це саме діалог.

І це, по суті, звичний формат більшості таких подкастів. Саме формат - довгий, неквапливий і без жорстких рамок - і є головною причиною, чому політики так активно йдуть у подкасти. Тут можна говорити не гаслами, а розгортати думки й пояснювати позиції та рішення - без обмежень у 30 секунд. Тобто не вкладатися в телевізійний слот із кількома заготовленими тезами.

Вірна слухацька база подкастера вже адаптувалася до тривалих форматів. Внаслідок цього виникає враження, що "я маю справу з другом, а не з претендентом".

Такий формат подкастів зазвичай характеризується не тільки відсутністю тиску з боку таймера, але й м'якою модерацією. Коміки, ютубери та інші ведучі подкастів часто не прагнуть до об'єктивності і не підпорядковуються суворим журналістським нормам.

Які ж недоліки для політиків можна виділити в цій ситуації? Виглядає, що лише позитивні аспекти. Крім того, у таких подкастах зазвичай відсутні монтажні редагування, редакційні корективи чи суворі обмеження. Політичні кампанії отримують можливість безпосередньої комунікації з аудиторією.

Логічним наслідком неефективної модерації є відсутність оперативного перевіряння фактів. У подкастах рідко трапляється, щоб бесіду переривали для уточнення цифр, з'ясування контексту чи негайного ставлення незручних запитань.

Для політиків це додатковий довід на користь даного формату: висловлене залишається в первозданному вигляді. Менше можливостей для корекцій у реальному часі означає більший контроль над власною інтерпретацією подій та наративом.

Багато відомих подкастерів не мають зв’язку з політичною тематикою. Вихід кандидата в таке середовище відкриває можливості для залучення нових слухачів, які, як правило, не цікавляться новинами, не читають політичні видання і не стежать за кампаніями в систематичному порядку. Люди приходять за розвагами, жартами або обговоренням "життєвих" тем, і вже в цьому контексті вони стикаються з політичними питаннями.

Для політичних кампаній це шанс спілкуватися з виборцями не лише під час виборів, а набагато раніше, у знайомому їм контексті, без відчуття тиску з боку агітаторів.

Подкаст – це не просто тривала бесіда. Він слугує основою для безлічі інших форматів. Найцікавіші моменти, суперечливі ситуації або вдалі висловлювання з подкастів швидко обробляються та конвертуються у короткі відеоролики.

Наступним етапом цей контент набуває нового життя на платформах TikTok, Instagram Reels та YouTube Shorts, перетворюючись на "снек-контент" для різноманітної аудиторії. Саме так функціонує сучасна фабрика політичного контенту.

Однак працює це й у зворотному напрямку: короткі відео стають точкою входу в довгий формат. Зацікавленого глядача ведуть від "снек-контенту" до "основної страви" - повної розмови в подкасті, де контакт з політиком уже значно глибший.

Для політиків подкастинг є не лише можливістю відвідувати інші програми, а й шляхом до створення власних медіа-майданчиків. Наявність особистого подкасту надає змогу повністю керувати вибором тем, запрошеними гостями, стилем спілкування та частотою публікацій.

Наприклад, серед відомих американських політиків, які взялися за ведення подкастів, можна згадати сенатора-республіканця Теда Круза, Дональда Трампа-молодшого з його провокаційним шоу "Triggered with Don Jr.", а також губернатора Каліфорнії Гевіна Ньюсома, який, можливо, стане кандидатом від демократів на майбутніх президентських виборах.

Таким чином, політик перестає виконувати роль запрошеного оратора і стає самостійним медіа-ресурсом. Це вже не просто кампанія на вибори, а тривала присутність у суспільному дискурсі.

Тут неможливо оминути тему бюджету. Подкастинг значно дешевший і доступніший за класичні медіаформати. Для старту не потрібні телеканали, ефірний час чи великі продакшени - достатньо студії/приміщення, мікрофонів і дистрибуції на платформах.

Це дозволяє запускати комунікацію рано, тестувати меседжі та нарощувати аудиторію ще задовго до активної фази кампанії. Подкасти знижують бар'єр входу в політичну комунікацію - саме тому їх так активно використовують.

У підсумках розглянуто загрози, які цей формат несе для суспільства.

Разом із ефективністю подкастів зростають і ризики. Важливо розуміти: подкаст - це насамперед формат. Коли політики дедалі частіше обирають говорити не з журналістами, а з контент-креаторами, публічна політика втрачає частину своїх захисних механізмів. Водночас якісні подкасти роблять і журналісти - і таких прикладів стає дедалі більше.

Втім, ризики виникають не через сам формат, а через те, як і з ким його використовують політики. Саме в цьому середовищі довгий формат легко створює ілюзію глибини замість реальної перевірки фактів. Маніпуляції маскуються під щирість, складні теми - під невимушену розмову, а "теплі ванни" без критичних запитань стають нормою. До цього додається ще один чинник - економіка уваги: подкастам вигідні емоції, конфлікти й вірусні фрагменти, а не точність і баланс.

У результаті політична комунікація дедалі частіше працює за логікою розваги, а не підзвітності. Подкасти дають політикам час і комфорт, але не завжди дають аудиторії інструменти, щоб відрізнити аргумент від добре упакованого меседжу.