Подорож до України відбулася таємно, при цьому телефон був залишений у США. Це розповідь про добровольця з Чикаго.
Михайло Яворський, американець з українським корінням, у перші дні повномасштабної агресії Росії покинув своє життя в Чикаго і таємно вирушив до України, аби стати добровольцем у Збройних силах. На рідній землі він взяв участь у численних ризикованих боях.
У грудні 2024 року родина отримала орден "Золота зірка". Михайлу було посмертно надано звання Героя України указом президента 6 травня 2024 року, після того як він загинув у травні 2023 року.
Посольство України в Сполучених Штатах вручило орден Михайлу Соломійці, його мати Оксана була присутня на церемонії разом із дружиною. Також на заході були присутні його сестра Зоряна та мама Марія.
Спогади про Михайла живуть як в Україні, так і в Чикаго, де він знайшов вічний спочинок. Голос Америки зустрівся з родичами Героя України в Чикаго, щоб дізнатися більше про його життя та спадщину.
У затишку чикагської оселі семирічна Соломійка з гордістю демонструє орден свого батька - "Золоту зірку" Героя України.
"Татова нагорода, тому що він був сміливий і пішов Україну захищати", - розповідає про нагороду дівчинка.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Соломійка спілкувалася з татом лише відеозв'язком.
Михайло, котрий прожив у Чикаго протягом 25 років, вирушив в Україну вже на початку повномасштабної війни.
"Привіт з чудової, але спустошеної війною України! Я зараз за тисячі миль від свого дому в Чикаго. Після чотирьох років служби в армії США, де я боровся з тероризмом, я зрозумів, що моє покликання - бути тут, щоб вести ще одну важливу боротьбу за душу західної цивілізації", - з фронту України Михайло записав відео, яке його близькі зберігають у пам'яті.
Про своє рішення вирушити до України Михайло нікому не зізнався, навіть дружині. У 2014 році вона вже перешкоджала йому поїхати на фронт. Тоді він вже оформив відпустку на роботі та придбав квиток до України.
"За 2 чи 3 тижні до війни ми з Мішею розмовляли, і щось таке було в його очах... І я кажу: "Ти ж не плануєш туди їхати цього разу?" Бо в 2014-му в нього вже був куплений квиток. І він відповів: "Ні, звичайно", - пригадала дружина Михайла Оксана Біла.
Втім, коли розпочалася повномасштабна війна, телефон Михайла перестав відповідати на дзвінки.
"Він забув свій телефон у Чикаго... І той телефон дзвонив, поки не розрядився."
Михайло зв'язався з родичами вже після того, як повернувся в Україну.
"Уже будучи на війні він мені сказав, що хотів поїхати ще в січні, але тоді вирішив, що хай уже розпочнеться збройна боротьба і тоді поїде... Про те що в Україні буде війна він знав, він про це говорив, і він казав, що в України немає іншого виходу - тільки збройна боротьба", - розповіла мама Михайла Марія Яворська.
Моя мама вважає, що немає сенсу заперечувати його переконання, адже він був абсолютно впевнений у перемозі України у цій війні.
"Коли він уже був там, то вже не було про що говорити, його треба було тільки підтримувати. Він би мене не зрозумів якби я взялася б його вичитувати чи щось таке. Це не той варіант".
Сестра Михайла Зоряна Подольни розповіла, що хоча дзвінок від Михайла про те, що він вже в Україні, став для родини шоком, втім, цього потрібно було очікувати:
"Коли вже осіли емоції і я вдумалася в усе, я не могла повірити, що я цього не зрозуміла раніше, і не знала, що так буде. Моя перша думка, коли розпочалася війна, мала б бути про Мішу - чи він не поїхав, тому що він був настільки патріотичним, настільки любив Україну..."
Михайло разом із родиною, включаючи сестру, залишив Коломию та переїхав до Сполучених Штатів у віці 16 років. Він присвятив наступні чотири роки службі в армії США.
У 17 років і 4 місяці він вступив до американських збройних сил. Це було справді важким випробуванням, але він ніколи не висловлював жодних нарікань. Після служби він міг поділитися своїми історіями, але не зі мною... Він провів у армії чотири роки, під час яких опинився в Югославії, зокрема у Косово. Його очі бачили багато... Я ж залишалася в невіданні про все це.
Після закінчення військової служби Михайло отримав диплом інженера-електрика, навчався в університеті Урбана-Шампейн, а згодом розпочав кар'єру в IT-сфері та створив свою родину.
"Ми одружилися у 2012 році і коли розпочалася повномасштабна війна ми мали святкувати свою десяту річницю весілля. Але, на жаль, він святкував її в Україні, а я окремо", - розповіла Оксана.
Перебуваючи в Чикаго, Михайло завжди пам’ятав про рідну Україну. Його мама натрапила на зошити з повстанськими піснями, які він ще в дитинстві записав від свого дідуся, і які багато років залишалися у нього в Чикаго.
"Він щодня був з Україною, був в курсі всіх подій – політичних та економічних. Читав багато, досліджував різні аспекти, писав статті... Тепер ми виявили в його комп'ютері матеріали такої якості англійською та українською, що можна подумати, ніби це написав справжній експерт з політичних наук. Він прагнув продемонструвати всім, наскільки прекрасна Україна," – поділилася його мама.
Дружина Михайла каже, що теж дивувалася рідкісним рисам свого чоловіка:
"Я, наприклад, таких людей не зустрічала. Ми живемо в західному світі, ми живемо у США, ми всі більше орієнтовані на досягнення, на матеріальні речі, і для нього це було важливо, він це все розумів, - для нього були важливі його кар'єра, робота, досягнення... Але з ним можна було поговорити про якісь високі теми... І ці принципи - патріотизм, доблесть - у нього це все було".
Михайло стикався зі складнощами зі своїм здоров'ям і використовував ліки для розрідження крові, тому подорож до України була для нього особливим ризиком. Його родичі також зазначають, що вони не можуть навіть уявити, які моральні зусилля вимагала від нього розлука з дорогою донечкою.
"У нього з донькою якийсь такий особливий був тісний контакт, що як тільки мені спадає на думку уявити, як він відірвався від неї, то мені направду страшно робиться. Я просто не можу собі уявити. І він ще зумів із нею погуляти. Як він з нею прощався, як він це робив і відразу поїхав, я собі цього уявити не можу ніяк", - розповіла мама Михайла Марія.
Михайло, будучи на фронті, регулярно підтримував зв'язок з донькою через відеозв'язок.
"Вона часто спілкувалася з ним, він знайомив її зі своїми товаришами, і вони вже були в курсі справи. Я навіть ставила питання, чому він вирішив показувати їй все це — зброю та інші речі... Він ділитися з нею багатьма історіями. Крім того, він демонстрував їй котів, адже це була їхня спільна пристрасть," - поділилася дружина Михайла, Оксана.
Михайло, відомий серед своїх товаришів по службі під прізвиськом "Чикаго", спочатку проходив службу у військах спеціальних операцій, де активно долучався до звільнення Херсонської та Миколаївської областей. Після цього він продовжив свою службу стрільцем у 67-й окремій механізованій бригаді, беручи участь у численних боях на різних фронтах, зокрема в Бахмуті.
Зважаючи на освіту та досвід Михайла, розповідають його рідні, йому пропонували в армії посади, які б дозволяли служити не на передовій, але він відмовлявся.
"Він висловив мені свою позицію, що не має наміру залишатися в тилу чи в командному пункті. Він прийшов сюди, щоб боротися. Він справді прагнув взятися за завдання, що несли в собі ризики і приносили реальну користь," - поділилася його сестра Зоряна.
У грудні 2022 року до Михайла в Україну завітали його мама та сестра.
У той час він знаходився на полігоні в Яворові, і їм вдалося провести кілька днів разом.
"Я зустріла безліч хлопців, побратимів мого брата, з якими спілкувалася дистанційно. У такі хвилини відчуваєш дивовижну близькість - брати твого брата стають для тебе майже рідними. Це був унікальний і незабутній період з моїм братом, адже я усвідомлювала, що, можливо, більше ніколи його не побачу, і, на жаль, так і сталося," - поділилася Зоряна.
Михайло намагався берегти рідних від того, що переживає. Проте, каже сестра, вона побачила, як сильно він змінився:
В його очах панувала така пустота... Вогник зник, і вони стали безжиттєвими. Щойно я відводила погляд, він наче змінювався, віддаляючись у свій внутрішній світ, що не мав нічого спільного зі мною. Але варто було мені знову зосередитися на ньому, як він намагався підняти куточки губ, вдаючи усмішку. Проте я чітко відчувала, що насправді у його душі відбувається зовсім інше.
Під час свого візиту в Україну сестра намагалася спонукати Михайла розглянути можливість повернення до США.
"Я намагалася говорити лише про позитивне майбутнє і сподівалася, що, можливо, це заохотить його вирішити, що він своє належне вже віддав Україні, що він, можливо, захоче повернутися з нами, але це не спрацювало", - розповіла Зоряна.
Михайло не обговорював із рідними небезпеку, втрати друзів на війні.
"Одне-єдине, що він мені сказав: "Зоряно, я тебе дуже прошу, якщо зі мною щось станеться, не забувай про моїх побратимів, продовжуй їм допомагати", - розповіла його сестра.
Михайло Яворський віддав 15 місяців служби на фронті. Він загинув 25 травня 2023 року в селі Діброва, розташованому в Серебрянському лісі Луганської області. Під час бою поруч із ним вибухнув російський снаряд.
"Він вивів двох поранених хлопців на запасні позиції, евакуював їх і повертався назад. І в той час, коли він повертався назад..."
Михайла проводжали в останню путь як в Україні, так і в Сполучених Штатах. Його останки знайшли спочинок на українському цвинтарі в Чикаго.
"Ми всі зібралися, і залишити його в Україні було для нас неможливо. Проте, щоб поховати його тут, нам знадобилося чимало зусиль для організації," - поділилася його мама.
До могили Михайла його донька регулярно приносить маленькі дарунки. Нещодавно вона залишила там іграшкового котика з написом: "Наші миті разом були бездоганними".
В Коломийській гімназії, де він навчався, у травні 2024 року на його пам'ять встановили меморіальну дошку. На її відкриття до України прилітала сім'я Михайла, а також приїжджали його побратими по службі.
"Вони глибоко страждають від втрати своїх товаришів. Ці хлопці були надзвичайно близькі один одному... І їхня смерть принесла їм неабияке горе," - поділилася Марія Яворська.
Крім того, в Сполучених Штатах готують до публікації книгу, присвячену пам'яті Михайла Яворського.
"Ми фіксуємо спогади не тільки про нього, а й про його товаришів, адже це важливо зберегти в пам'яті," - поділилася мама Михайла.
Його сім'я влаштовує вечори вшанування пам'яті в Чикаго, а також збирає кошти, щоб підтримати товаришів Михайла по службі.
