Які угоди були досягнуті між Шотландією, Уельсом і Північною Ірландією, та чи існує загроза розпаду Великої Британії?

Представники політичних сил Шотландії, Вельсу та Північної Ірландії уклали угоду, що сприяє зміцненню співпраці та спільному захисту права своїх народів на самостійний вибір майбутнього.

Ця рішучість є зрозумілою, адже вперше прихильники незалежності або значно розширеного самоврядування отримали владу одночасно в Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії.

А поштовхом до нової політичної конфігурації стали травневі вибори, після яких позиції центральних британських партій у регіонах помітно послабшали.

Про деталі меморандуму, причини його ухвалення і можливі наслідки для Великої Британії, читайте в статті журналістки "Європейської правди" Уляни Кричковської-Богданової Геть від Лондона: як прихильники розпаду Британії домовилися діяти разом і чи може це спрацювати. Далі - стислий її виклад.

Політична структура Північної Ірландії базується на врівноваженні інтересів двох ключових груп: юніоністів, здебільшого протестантського походження, та республіканців і ірландських націоналістів, які в основному є католиками.

Перші виступають за збереження Північної Ірландії у складі Великої Британії, а другі підтримують об'єднання її з Республікою Ірландія.

Принцип поділу влади є характерною рисою, яка визначає Північну Ірландію.

Йдеться про те, що в будь-якому уряді там мають бути представники як націоналістичної спільноти, так і юніоністів.

У Вельсі є свій парламент, відомий як Сенедд, а також уряд.

Сьогодні уряд Уельсу займається вирішенням ряду внутрішніх питань, тоді як сфери оборони, зовнішньої політики та інші важливі аспекти залишаються в руках британського уряду, зокрема Вестмінстера.

Також це стосується й Шотландії. Незважаючи на те, що вона володіє ще більш розширеними автономними повноваженнями, ніж Уельс, парламент і уряд на чолі з першою міністеркою мають значний вплив на внутрішню політику країни.

Таким чином, три регіони Сполученого Королівства володіють різними ступенями автономії, унікальними політичними звичаями та альтернативними поглядами на майбутнє в порівнянні з Лондоном. Ця асиметрія ускладнює обговорення подальшої організації країни.

У травні політична ситуація у Великій Британії зазнала значних трансформацій: партії, що пропагують розширення автономії своїх регіонів і, врешті-решт, підтримують їхнє право на самовизначення, одночасно отримали владу в Шотландії, Уельсі та Північній Ірландії.

Тепер три партії, які мають найбільше представництво у своїх парламентах, задекларували наміри співпрацювати.

14 вересня в столиці Уельсу, міністр Рун ап Йорверт з партії "Плайд Кемрі", перший міністр Північної Ірландії Мішель О'Ніл від "Шинн Фейн", лідерка партії Мері Лу Макдональд та перший міністр Шотландії Джон Свінні від SNP уклали угоду про співпрацю.

У своїй заяві документ наголошує, що жоден уряд у Вестмінстері не має права "гальмувати демократичні процеси" або заважати народам Шотландії, Вельсу та Північної Ірландії вільно обирати свій шлях розвитку.

Вони також підкреслили своє спільне бажання досягти "вищих цілей, розширених економічних можливостей та більш впливового представлення" у формуванні майбутнього своїх держав.

У даному меморандумі окреслено чотири основні сфери співпраці: укріплення економічної бази, право на самовизначення, розширення контролю над енергетичними ресурсами та відновлення більш близьких зв'язків з Європейським Союзом.

Саме Brexit виявився ключовим аспектом, який об'єднує ці політичні сили.

Одночасно громадська думка в цих трьох країнах залишається суперечливою.

На даний момент настрої в суспільстві не викликають побоювань щодо можливого розпаду Сполученого Королівства. Проте питання конституційного майбутнього країни виходить за межі політичних вимог окремих партій і набуває характеру активної суспільної дискусії.

У цьому контексті незалежність може слугувати тривалою політичною амбіцією, тоді як сучасна стратегія полягає в тому, щоб отримати від Лондона нові права та розширену автономію.

Детальніше - у статті Уляни Кричковської-Богданової "Подалі від Лондона: як прихильники розпаду Великої Британії об'єдналися для спільних дій і чи є в цьому шанс на успіх".