Реінтеграція військовослужбовців: політичний аспект без чіткого трактування.

Зображення: Міністерство внутрішніх справ. Що таке "реінтеграція ветеранів" і як довго вона триває?

На сьогоднішній день у законодавстві не існує такого визначення.

Стратегія підтримки ветеранів має на меті забезпечити всебічну державну допомогу, спрямовану на відновлення добробуту як ветеранів, так і ветеранок, враховуючи вплив їх бойового досвіду, добробут членів їхніх сімей, а також міжсекторальну підтримку протягом усього їхнього життя (підкреслення автора). У цій стратегії добробут вимірюється через ступінь задоволення потреб, що, в свою чергу, сприяє успішній реінтеграції ветеранів і ветеранок у суспільство.

Здається, логічно вважати, що реінтеграція ветеранів та ветеранок є процесом, у якому держава забезпечує різноманітні послуги та пільги. Вимірюваним результатом цього процесу є задоволення їхніх потреб через відновлення добробуту.

Два наявні законопроєкти Кодексу законів про захист державності, незалежності та статус захисників держави вже містять визначення як добробуту, так і реінтеграції. Але крім визначень законопроєкти не встановлюють їхнього співвідношення, порядку реалізації реінтеграційних заходів, критеріїв вимірювання реінтеграції та моменту її досягнення. Іншими словами, не зрозуміло, у чому саме полягає реінтеграція ветеранів і ветеранок, але відомо, коли, на думку авторів законопроєктів, має завершитися частина заходів підтримки.

Обидва вказані законопроєкти пропонують наступну стратегію: протягом перших трьох років після звільнення забезпечується підвищена соціальна підтримка для всіх ветеранів і ветеранок, а далі – в залежності від конкретних потреб та фінансового становища. Соціальна підтримка включає фінансову допомогу:

знижки на комунальні послуги; відшкодування витрат на оренду житла; безкоштовний проїзд у міському та приміському транспорті.

Водночас законопроєкти не встановлюють часових обмежень забезпечення іншими видами підтримки ветеранів і ветеранок, наприклад, гарантії у сферах освіти й професійної адаптації та сприяння економічній незалежності (працевлаштування, ветеранське підприємництво) тощо. Варто зауважити, що в законопроєктах не вказано, що ці заходи підтримки надаватимуть протягом усього життя.

Отже, попри те, що влада прагне до реінтеграції ветеранів та ветеранок, насправді зміст цієї ініціативи залишається розмитим і неясним.

"Вірус гідності": чому ветерани, повертаючись з бойових дій, перетворюють нашу країну і чому це є важливим для всіх нас.

Глобальна стратегія реінтеграції військовослужбовців та військовослужбовець-жінок.

Організації ООН розробили методику взаємодії з неурядовими організаціями, що працюють з ветеранами та ветеранками, яка включає етапи роззброєння, демобілізації та реінтеграції (РДР).

Відповідно до даного підходу, реінтеграція характеризується як "процес, що полягає в наданні цивільного статусу колишнім військовослужбовцям та забезпеченні їх стабільним працевлаштуванням і доходами. Цей соціально-економічний процес не має чітко визначених часових рамок і зазвичай реалізується в рамках місцевих громад". (Генеральний Секретар, записка для Генеральної Асамблеї, A/C.5/59/31, травень 2005 року).

У рамках РДР реінтеграційну допомогу можуть отримувати також родичі ветеранів і ветеранок.

З огляду на наведене визначення, процес реінтеграції ветеранів і ветеранок не має чітких часових рамок, оскільки успішність цього процесу визначається, перш за все, задоволенням їхніх потреб. Відповідно до існуючих рекомендацій, підтримка у реінтеграції повинна ґрунтуватися на індивідуальному профілюванні ветеранів, щоб максимально врахувати їх специфічні потреби та зміцнити їх особистісні можливості.

Окрім цього, допомога у реінтеграції повинна включати:

встановлені завдання; досягнуті результати; критерії оцінки; числові параметри; фінансове планування; підбір спеціалістів.

Щодо змісту реінтеграційної програми, кожна громадська організація матиме можливість обрати свій власний підхід. Водночас у рекомендаціях зазначається, що хоча економічна інтеграція є фундаментальним елементом реінтеграції, для забезпечення її стійкості необхідно:

психосоціальної, психологічної, психіатричної та медичної допомоги; правової підтримки; отримання інформації; участі ветеранів і ветеранок у політичних процесах, зокрема в контексті перехідного правосуддя.

Іншим релевантним прикладом може бути напрацьована Міжвідомчим постійним комітетом при ООН "Рамкова програма щодо довгострокових рішень для внутрішньо переміщених осіб". Відповідно до неї сталість рішень для ВПО вимірюють наявністю їхнього доступу до, наприклад, засобів до існування та працевлаштування, встановлення правового статусу або участі в публічному житті, зокрема в контексті соціальної згуртованості тощо.

Очевидно, що формування державної політики та проектна діяльність недержавних організацій є різними процесами. Проте ключові принципи, зокрема стосовно вимірюваності методів (ре)інтеграції ветеранів і внутрішньо переміщених осіб, повинні бути враховані при розробці державної політики для ветеранів в Україні.

Подальші дії

Ніхто не має сумнівів у необхідності оновлення радянських методів підтримки ветеранів та ветеранок. Однак, лише декларативне проголошення реінтеграції ветеранів як основної мети політики держави у цій сфері є недостатнім.

Будь-яка політика, яка реалізується на державному рівні, повинна базуватися на розумінні потреб суспільства. Тому перед впровадженням нового законодавчого підходу важливо ретельно заповнити Єдиний державний реєстр ветеранів війни даними про потреби ветеранів та ветеранок, а також провести їхній аналіз. Ця інформація повинна включати, принаймні, такі аспекти, як стать, вік, наявність інвалідності, а також, наприклад, статус внутрішньо переміщеної особи.

Після потреб варто закріпити кількісні показники й індикатори для визначення досягнення реінтеграції ветеранів і ветеранок. Наприклад, усім ветеранам і ветеранкам, які завершили військову службу, надаватимуть кар'єрні консультації та вважатимуть, що реінтеграцію в цій сфері досягнуто, якщо 80% з них працевлаштуються. У такому випадку державна ветеранська політика повинна визначати бар'єри для працевлаштування інших 20% і усувати їх.

Крім того, при розробці заходів підтримки для реінтеграції необхідно враховувати й інші аспекти, такі як тривалість військової служби, час, проведений на передовій, та інші важливі фактори.

На завершення, варто підкреслити, що реінтеграція ветеранів і ветеранок не є одностороннім процесом, де відповідальність лягає лише на самих ветеранів. У цьому важливому процесі залучені різні учасники, включаючи державу, суспільство, місцеві громади, роботодавців і сім'ї, які всі разом сприяють досягненню позитивних результатів. Це має знайти своє відображення в державній політиці щодо ветеранів. Крім того, заходи підтримки для ветеранів повинні бути практичними і доступними, а не лише формально задекларованими.

Кожен п'ятий українець може стати ветераном. Чому ж система не підготувалася до цього?