Які уроки можна винести з тижня конфлікту між Ізраїлем та Іраном?
Уроки близькосхідного протистояння для України та світу: дрони, авіація та розвідка - ключ до перемоги. І основне - "вісь зла" можна і треба бити
Перший тиждень бойових дій між Ізраїлем та Іраном зірвав завісу невизначеності, продемонструвавши зразок військової кампанії нового покоління. Операція "Ам ке Лаві" ("Народ як лев") стала не просто актом відплати, а холоднокровним і методичним демонтажем військової машини, яку режим аятоли вибудовував десятиліттями. Це був не хаотичний обмін ударами, а багаторівнева, ретельно спланована кампанія, анатомія якої розкриває фундаментальні принципи сучасної війни.
Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) здійснила ряд потужних атак на критично важливі елементи іранської військової та ядерної інфраструктури. Згідно з офіційними джерелами, серйозного ураження зазнали об'єкти збагачення урану в Натанзі та Ісфахані, ліквідовано провідних ядерних вчених, а також значна частина командування Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). За три дні були усунуті двоє начальників Генерального штабу, що є безпрецедентним випадком в історії військових конфліктів. Ізраїльським військовим вдалося встановити повітряну перевагу над західною частиною Ірану, включаючи столицю, всього за кілька днів, що дозволило перейти від використання дорогих дальніх ракет до більш ефективних авіаційних бомбардувань.
Давайте глибше дослідимо основні елементи конфлікту між Ізраїлем та Іраном.
ДРОНИ ТА АВІАЦІЯ: СИМБІОЗ ПРАЩІ ТА МЕЧА
Досвід конфлікту між Росією та Україною підтвердив, що безпілотні апарати стали справжнім проривом на військових аренах. Для України вони відіграли роль пращі Давида, що дає можливість завдавати серйозних ударів Голіафу. Однак ізраїльська військова кампанія продемонструвала, що для досягнення стратегічних цілей необхідно поєднувати пращу з високотехнологічною зброєю - сучасними бойовими літаками.
Воєнний оглядач Сергій Ауслендер описує масштаби руйнувань, які свідчать про системний підхід: "Можна сказати, що Ізраїль провів операцію, яка системно знищила ключову військову інфраструктуру Ірану: понад половину пускових установок, систему ППО, військову авіацію, топофіцерів, а також - керівників ядерної програми". За його даними, було ліквідовано 15 провідних вчених-ядерників, що є не просто фізичною, а інтелектуальною втратою, яка потенційно відкине ядерну програму Ірану на роки назад.
За словами Ауслендера, ключем до цього успіху стало перетворення ВПС Ізраїлю на інтегрований розвідувально-ударний комплекс. "Ізраїль безумовно панує в небі. F-35, обладнані сучасними оптико-електронними системами, здатні виявляти запуски ракет на сотні кілометрів і реагувати миттєво. Іранська система протиповітряної оборони фактично знищена, а радари не мають можливості активуватися — будь-яке випромінювання одразу нейтралізується протирадіолокаційними ракетами". Це дало змогу не лише завдавати удари, а й повністю контролювати повітряний простір, що, в свою чергу, призвело до суттєвого зниження частоти іранських атак.
"Іранські пуски дедалі більше мають хаотичний характер - видно, що вони запускаються в тих випадках, коли "є нагода". Практично половина пускових установок уже знищена", - додав експерт.
Водночас військовий експерт групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко попереджає про небезпеку надмірної концентрації на авіаційних аспектах. Він підкреслює, що успіх залежить не лише від наявності сучасних літаків, а від комплексного підходу до ведення бойових дій. "Операція проти Ірану була швидкою та багатогранною: вона включала використання дронів, агентурних мереж, прихованих пускових установок з протитанковими ракетними комплексами, а також взаємодію з сусідніми територіями, зокрема Іраком. Це була масштабна операція, де акцент робився не лише на нанесенні ударів, але й на знищенні потенціалу іранської багаторівневої системи ППО". Саме ця попередня "зачистка" простору, здійснена силами розвідки та спецпризначенців, стала основою для подальшої свободи дій авіації.
"Це ключовий момент: якби Ізраїль не "відкрив" для себе повітряний простір Ірану, він не зміг би досягти такого ефекту. Успішна нейтралізація ППО була умовою для результативного удару - і вони це реалізували на високому технологічному рівні", - підкреслив оглядач.
НУЖНІСТЬ ОБОРОНИ ТА ХИБНІСТЬ 100% ЗАХИСТУ
Події тижня розвінчали ще один популярний міф - міф про можливість створення абсолютно непробивної протиповітряної оборони. Ізраїльська система ППО, що складається з кількох ешелонів ("Залізний купол", "Праща Давида", "Хец"), є однією з найкращих, якщо не найкращою у світі. Вона продемонструвала феноменальну ефективність, перехопивши переважну більшість іранських ракет. Проте навіть вона не змогла забезпечити стовідсотковий захист. Десятки влучань, руйнування та, найтрагічніше, людські жертви, серед яких і п'ятеро громадян України, стали жорстоким нагадуванням, що будь-який щит має свої межі можливостей.
Олександр Коваленко роз'яснює дану ситуацію через призму основного принципу військової діяльності - "безперервної технологічної гонки" між атакуючими засобами та засобами оборони. "Незалежно від того, наскільки сучасною буде система протиповітряної оборони сьогодні або в майбутньому, засоби ураження постійно вдосконалюються з метою подолання цих систем", - зазначає він. Крім того, експерт акцентує увагу на специфіці ізраїльських умов, які не можна просто так адаптувати до українських реалій. По-перше, варто врахувати географічні особливості. "Площа Ізраїлю складає трохи більше 20 тисяч квадратних кілометрів, що приблизно відповідає території тимчасово окупованого Криму. Закрити таку площу ешелонованою системою ППО значно легше", - пояснює він. По-друге, важливо зазначити безпрецедентну підтримку союзників, які активно сприяли знищенню іранських дронів ще на етапі їх підльоту. "Відносини між США, Британією, Йорданією та Ізраїлем формувалися протягом десятиліть і мають глибокий історичний, політичний та ідеологічний контекст. Хоча наші партнери також надають підтримку, рівень цих відносин і глибина зобов'язань суттєво відрізняються. Порівнювати нинішню підтримку України з ізраїльською моделлю є некоректним. Ми йдемо своїм шляхом, який вимагає стратегічної витримки, а не поверхневих порівнянь", - резюмує експерт.
Роками "вісь зла" в особі Ірану, Росії та КНДР за де-факто підтримки Китаю здавалася монолітною та недоторканною. Ізраїльська операція завдала потужного удару по цьому іміджу, продемонструвавши, що за рішучих та грамотних дій опір авторитарних режимів може бути зламаний. Як зазначає Коваленко, "режими, які здаються монолітними, часто виявляються картковими будинками - достатньо лише вибору правильної точки впливу".
Так звана "вісь зла" виявляється далеко не непереможною. Приклад Ірану показує, що при належному підході навіть найбільш закритий, агресивний та мілітаризований режим може зазнати суттєвої поразки. Ізраїль здійснив масштабну операцію, яка фактично вивела противника з базового оборонного балансу. Найяскравіший результат - відсутність втрат у повітрі з боку ЦАХАЛу. Це не лише символічно, а й технологічно та стратегічно важливо. Іран довгий час вважався непохитним гравцем: здавалося, що його неможливо зламати чи серйозно вразити, а режим аятол не підлягає дестабілізації, тоді як його система ППО вважалася надзвичайно потужною. Але Ізраїль довів: навіть така система може "посипатися", якщо діяти рішуче, точно і з належними ресурсами, - підкреслює аналітик групи "Інформаційний спротив".
На його думку, в останні роки авторитарні режими почали відчувати дедалі більшу безвідповідальність. Це, зокрема, стало результатом недостатньої активності зовнішньої політики США.
"Нерішучість, відмова від лідерства та зміщення акцентів із тиску на агресорів до тиску на постраждалі сторони, як-от Україна, - усе це лише посилювало самовпевненість диктатур. І саме тому приклад Ізраїлю важливий: він став поворотним моментом, коли невелика, але рішуча й добре озброєна країна, підтримана партнерами, зламала стереотип про "непереможність" тоталітарних режимів. Це демонстрація того, що в геополітиці все може змінитися раптово - якщо є воля, стратегія і правильні союзники", - зазначив Олександр Коваленко.
Військовий аналітик Павло Лакійчук виступає з більш обережною думкою, попереджаючи про ризик поспішних висновків щодо стратегічних досягнень. Він вважає, що наразі ми спостерігаємо типовий обмін потужними ракетно-авіаційними ударами (РВАУ), в якому обидві сторони використовують свої переваги, а кінцева мета цього процесу залишається незрозумілою. "Протягом майже тижня бойових дій стратегічні результати поки що не очевидні. Звернімо увагу, що і Ізраїль, і Іран активно застосовують РВАУ... Кожен з них використовує те, що має - ізраїльтяни покладаються на свою авіацію, яка і за кількістю, і за якістю перевершує іранську. Перси ж запускають балістичні ракети, які вони накопичували, усвідомлюючи своє технологічне відставання... І тут виникає питання: яка мета ракетно-авіаційних атак? Чого вони прагнуть?" Лакійчук зазначає, що без планів для наземної операції ця "повітряна війна" може мати характер психологічного тиску, що має на меті примусити супротивника відмовитися від своїх намірів. "У цьому вони не новаторські. Агресор Росія, використовуючи свою... перевагу в повітряних силах, вже четвертий рік намагається примусити український народ до капітуляції. Проте кожен удар лише зміцнює нашу рішучість, робить нас більш єдиними та формує націю..." Цей погляд є важливим нагадуванням про те, що повітряні зіткнення, навіть при успіхах, не є завершенням війни.
У цьому контексті особливо вражає реакція Вашингтона. Коли Ізраїль вже завершив найскладніші етапи, на сцену виходить президент Трамп зі своїми ультиматумами і натяками на можливість прямого втручання. Експерти вбачають в цьому його спробу приєднатися до чужого тріумфу. "Ізраїль виконав важку роботу, а перемогу, здобуту чужими зусиллями, привласнить собі Трамп", - зазначає військовий аналітик Денис Попович. Цю позицію підтримує блогер і політичний експерт, військовослужбовець 41 ОМБр ЗСУ Кирило Сазонов, проводячи гірку аналогію для України: "Коли, зрештою, буде знищена російська ППО, розгромлена російська армія, а ЗСУ дійдуть до Москви, з'явиться безліч союзників і помічників... А не так, як це відбувається зараз..." Ця ситуація служить сумним нагадуванням, що в геополітиці часто найбільше про перемогу кричить той, хто приходить на поле бою останнім.
Головний урок полягає в критичній важливості здобуття повітряної переваги шляхом систематичного знищення ворожих систем ППО. Журналіст Ярослав Трофімов з The Wall Street Journal влучно зазначає, що Ізраїль досягнув усього за 48 годин, чого Росія не змогла зробити в Україні протягом 3,5 років. Як зазначає видання, ця невдача стала основною причиною перетворення війни в Україні на затяжний конфлікт. Відставний британський маршал авіації Едвард Стінгер пояснює успіхи Ізраїлю комплексною підготовкою та інтеграцією авіаційних сил з розвідкою і кібернетичними можливостями, на відміну від російського підходу, де пілоти виконують роль лише операторів "літаючої артилерії". Для України це означає, що будь-які майбутні наступальні дії не можуть бути здійснені без попереднього забезпечення контролю над повітрям.
Другий урок полягає в необхідності спеціалізованої авіації для подолання ешелонованої оборони. Олександр Коваленко протягом багатьох років підкреслює критичну важливість для України важких винищувачів, таких як F-15, які були розроблені спеціально для виконання таких завдань. "Ще до початку 2022 року я наголошував: якщо ми серйозно плануємо деокупацію Донеччини і Луганщини, де функціонує потужна російська система ППО, то без важкої авіації, зокрема F-15, ми не зможемо надати ефективну підтримку нашим наземним силам. F-16 не є тим класом літака, призначеним для прориву такої оборони". Досвід Ізраїлю у використанні сучасних платформ, таких як F-35 і модернізовані F-15, підтверджує цю думку: правильний інструмент для конкретного завдання є ключем до успіху.
Третій урок полягає в інтеграції технологічних переваг з елементами несподіванки та ретельного розвідувального аналізу. Як зазначає WSJ, на відміну від України, яка завдяки своїй розвідці змогла розосередити авіацію та системи ППО перед вторгненням Росії, Іран виявився неготовим до такого розвитку подій. Ізраїльські спецпризначенці, виконуючи завдання на території Ірану, знищили ключові об'єкти системи ППО ще до початку масованих повітряних атак.
Військові стратегії Ізраїлю та України, незважаючи на різні обставини, демонструють спільну концепцію досягнення перемоги над сильнішим супротивником.
Ця подібність виявляється в першу чергу у фокусі на асиметричних технологіях та глибокій агентурній діяльності. Як зазначає Денис Попович, "Ізраїль розгорнув базу безпілотників на території Ірану" з метою завдання ударів по ракетним позиціям. Олександр Коваленко наголошує, що цей підхід є важливим аспектом, який об’єднує тактики обох держав. "Це передбачає створення мереж для запуску FPV-дронів безпосередньо з території противника, операції із залученням місцевих агентів, використання укриттів та координацію наземних дій з авіаударом". Він впевнений, що подібний потенціал для підривної діяльності в Збройних силах України також присутній у Росії, і його реалізація може призвести до синергетичного ефекту. Павло Лакійчук вважає, що для України "особливо корисним буде вивчення ефективних військово-агентурних операцій Моссаду, якщо їх творчо адаптувати та поєднати з тим досвідом, який вже мають наші спецслужби".
Іншою спільною характеристикою є стратегія потужних ударів по критично важливим об'єктам супротивника. Україна вже активно впроваджує цей метод, атакуючи російські нафтопереробні заводи, військові фабрики та аеродроми. Ізраїль також діє в подібному ключі, цілеспрямовано знищуючи не лише пускові установки, а й виробничі потужності та наукові можливості Ірану. Основна мета полягає не лише в завданні шкоди, але й у підриві здатності ворога вести тривалу військову кампанію.
Зрештою, обидві нації продемонстрували свою здатність використовувати внутрішні проблеми та непопулярність ворожих режимів. Як зазначив аналітик Майкл Горовіц, в Ірані "не важко знайти людей, готових співпрацювати з Ізраїлем". Це є суттєвим недоліком будь-якої диктатури, який Україна також може і повинна використовувати у своїй війні проти Росії. Ефективна розвідувально-диверсійна діяльність на території противника є не лише військовою стратегією, але й потужним засобом для деморалізації та дестабілізації режиму зсередини. "Я впевнений, що подібні ресурси присутні і в Росії - принаймні серед тих, хто не підтримує путінський режим та не згоден з веденням війни. Розумне залучення таких осіб до підривної діяльності, з певними гарантіями та координацією, може дати синергетичний ефект. І в майбутньому, безсумнівно, цей потенціал буде реалізовано", - підсумував Олександр Коваленко.
