Сьогодні рідко можна почути про те, якою була стара назва Каховки в Херсонській області.

Те, що сьогодні ми знаємо як невелике українське місто на Дніпрі, п'ять століть тому було кримськотатарською фортецею

Кожна назва на карті України -- це частина історії. Деякі топоніми зберігають пам'ять про давні часи, інші нашаровуються одна на одну, як культурні епохи.

Такою є історія Каховки — міста в Херсонській області, яке виникло з кримськотатарської цитаделі і отримало свою сучасну назву на честь російського державного діяча.

У 1492 році, коли Колумб здійснював своє знамените відкриття Америки, кримські татари на правому березі Дніпра, в районі сучасної Каховки, збудували укріплення під назвою Іслам-Кермен. Ця фортеця стала важливою частиною оборонної структури Кримського ханства, яке контролювало переправи на Дніпрі та захищало північні межі від нападів козаків і військ Великого князівства Литовського.

Фортеця неодноразово зазнавала руйнувань і відновлень. Козаки та війська Речі Посполитої не раз намагалися захопити її, але щоразу Іслам-Кермен відроджувалася знову. Ця споруда виконувала важливу стратегічну роль на межі між кочовими територіями та осілими районами.

Після того, як у XVIII столітті Російська імперія захопила Північне Причорномор'я, історія фортеці змінилася назавжди. На її місці виникло нове поселення. У 1791 році полковник Дмитро Куликовський заснував тут село, яке отримало назву Каховка на честь свого прямого керівника, губернатора Таврії Василя Каховського.

Таким чином, давня татарська назва зникла з карт і була витіснена новим топонімом, що відображав імперську дійсність. Це був характерний метод колонізації — не просто заселити територію, але й змінити її назви, закріплюючи своє владарювання у географічних позначеннях.

З плином півтора століття, у 1952 році, неподалік від давньої Каховки з'явилося нове місто — Нова Каховка. Це місто було зведене спеціально для працівників грандіозного проекту, реалізованого в повоєнному СРСР, — Каховської гідроелектростанції, однієї з найбільших гідроелектричних станцій на Дніпрі.

Дві Каховки — стара і нова — залишаються окремими містами, хоча їх часто згадують в одній парадигмі. Проте саме стара Каховка має глибоке історичне коріння, що бере початок від середньовічної фортеці.

На кінець 2025 року територія Каховки та її околиць залишається епіцентром бойових дій і обстрілів, частина зони все ще під контролем російських військ. В регіоні постійно фіксуються артилерійські та дронові удари, що призводить до поранень і смертей серед мирного населення, а також до значних руйнувань житлових будинків та інфраструктури. Нова Каховка та навколишні населені пункти фактично функціонують в умовах виживання: відчуваються перебої з електропостачанням, зростають ціни на продукти, а місто піддається мілітаризації з боку російських військових і колаборантів.

Зміна назв Каховки -- яскравий приклад того, як політика формує географію. Від татарського Іслам-Кермен до російського іменного топоніма -- кожна назва відображає свою епоху, своїх правителів, свою логіку влади.

Сьогодні, коли Україна переглядає свою історію та ідентичність, такі назви слугують нагадуванням про складність її минулого. Вони ілюструють, як численні культури та імперії впливали на українські території, підкреслюючи важливість усвідомлення цього багатогранного спадку для кращого розуміння сучасного контексту.

Раніше "Телеграф" повідомляв про українське містечко, яке не має традиційних вулиць. Тут житлові будівлі розташовані на зміцнених островах, а їх береги укріплені деревами та очеретом.