Три тривоги технічних футуристів: як Кремнієва долина готується до апокаліпсису.
Складається враження, що ці особи володіють знаннями про все. Особливо враховуючи їхні неймовірні ресурси та можливість використовувати найсучасніші аналітичні й прогностичні інструменти, доступні на Землі.
І справді, протягом останніх десятиліть Кремнієва долина транслювала світу ідею глобальної зв'язності, перемоги цифрової меритократії та безперервного прогресу, який вирішить будь-яку кризу -- від бідності до старіння. Загалом, усе буде добре, ми стоїмо на порозі "техно-Елізіуму для всіх".
Проте все пішло шкереберть. Обговорення "світлого майбутнього" перетворилося на практичну, а місцями навіть параноїдальну підготовку до можливих катастроф.
Техноеліта зрозуміла, що технологічний прогрес, який вони самі ініціювали, викликає процеси, що перевищують можливості політичних систем реагувати та адаптуватися. Це відбувається в той час, коли традиційний світ вступає в еру глобальної нестабільності, а сучасні інститути влади не в змозі впоратися з ситуацією.
Техновізіонери активно намагаються знайти рішення в цій непростій ситуації. В основі їхніх вчинків та рішень лежать три ключові страхи.
Страх №1. Вихід ШІ з-під контролю
Штучні інтелектуальні агенти набувають все більшої автономії та інтелекту, самостійно формуючи цілі, об'єднуючись у віртуальні групи (рої) та швидко взаємодіючи з навколишнім середовищем.
Більш того, у військових симуляціях штучний інтелект значно частіше, ніж люди, приймає рішення про ескалацію конфлікту. Він просто оцінює, що завдаючи перший удар ядерною зброєю, збільшує свої шанси на успіх (дослідження Кеннета Пейна з King's College London, лютий 2026 року).
Штучний інтелект все активніше впроваджується в системи управління та моніторингу. На Землі зростає кількість дронів і роботизованих пристроїв, які стають дедалі більш інтелектуальними, автономними та продуктивними. Лише на мить зупинивши погляд, можна побачити, як вони набувають здатності зламувати кіберзахист великих компаній або високотехнологічних держав.
Дослідники на кшталт Якоба Коксона та Евана Хубінгера відкрито вказують на зростаючу загрозу "рекурсивного самовдосконалення", що означає, що моделі здатні самостійно генерувати нові покоління моделей. Темпи цих ітерацій починають перевищувати можливості людського контролю.
Тобто найстрашніше -- це навіть не горезвісний "робот із кулеметом", а здатність машин перехопити логістику, цифрову фінансову інфраструктуру чи критичні мережі до того, як люди встигнуть це усвідомити.
Як це часто трапляється серед людей, думки техновізіонерів виявилися різними. Лідер компанії Anthropic, Даріо Амодеї, отримав підтримку від Сем Альтмана та Ілона Маска, коли оприлюднив несподіваний маніфест, у якому закликав "зменшити темпи" (pace the frontier).
Проте ситуація далеко не така проста, оскільки США зараз ведуть технологічну війну проти Китаю. Відкриті заклики Амодеї та інших представників "техно-голубів" до уповільнення темпів розвитку в Пекіні зустрілися з прогнозованою відмовою. Китайська сторона вважає, що наміри американців запровадити "паузу" є лише спробою закріпити свою технологічну перевагу.
У відповідь на це в Америці склалася група "техно-яструбів", яку очолюють політичні лідери та виробники заліза. Так, голова NVIDIA Дженсен Хуанг і президент США Дональд Трамп розіграли публічний спектакль із дзвінком через гучний зв'язок просто під час виступу Хуанга на сцені інвесторського форуму All-In Summit: розмову про ризики ШІ вони оголосили перебільшеною, а єдиним пріоритетом назвали абсолютну перемогу Америки в перегонах технологічних озброєнь проти Китаю.
Що у результаті? Клінч, цугцванг -- називайте як хочете. Техновізіонери розуміють, що наближаються до точки втрати контролю, але зупинитися не можуть, бо в потилицю їм дихають китайці. Саме цей розклад і породжує паніку.
Таким чином, ця складна задача стає ще більш гострою через іншу, не менш важливу та також невирішену проблему.
Боязнь номер два. Виникнення "лівих" рухів і ризик для технопатріархальної системи.
Протягом майже десятиліття ключові технологічні гіганти загравали з ліворадикальною ідеологією: впроваджували програми DEI, нав'язували корпоративні квоти, формували політкоректні відділи кадрів і адаптували алгоритми під суспільний запит на "соціальну справедливість".
До 2026 року стало очевидно, що цей компроміс зазнав повного краху. На порядку денному все частіше почали звучати вимоги впровадження жорстких податків, примусового розподілу монополій та повного контролю алгоритмів з боку ідеологічно налаштованих інституцій. І техновізіонери зрозуміли: ліві не є їхніми партнерами, а радше грабіжниками. Порадувало, що вони усвідомили це раніше, ніж Сава Морозов колись.
Сучасні ліві сприймають техномільярдерів навіть більш критично, ніж Ленін ставився до буржуазії. Сотні років тому російська буржуазія для лівих мала лише один великий гріх — це багатство. Натомість, у контексті сьогодення, техновізіонери піддаються осуду за три аспекти: їхнє багатство, білий колір шкіри та чоловічу ідентичність.
Білий заможний чоловік став символом всього того, що викликає глибоку ненависть у лівих "прогресистів". Він уособлює собою смертельного екзистенційного супротивника. Усі його якості, зокрема капіталізм, меритократія, свобода творчості і підприємництва, а також домінування чоловіків у професійній сфері, технологіях і аналітичному мисленні, стають об'єктом критики.
Ілон Маск відкрито охарактеризував ліву ідеологію як небезпечний вірус для цивілізації, здатний підірвати можливості суспільства до складних інновацій.
Однак реалії американської внутрішньої політики демонструють вельми неприємний для техноелітаріїв контрапункт: ліваки наступають, праві втрачають позиції, республіканці програють Конгрес, найближчі два "міжвиборчі" роки (листопад 2026 -- листопад 2028) будуть вельми непростими, а після президентських виборів 2028-го все й зовсім може полетіти до бісової матері -- і техновізіонерам в Америці доведеться кепсько. І що з цим робити, не дуже зрозуміло.
Проте навіть і це ще не все. Бо навіть бажана перемога правих ще ні від чого не страхує.
Страх №3. Падіння "Римської імперії"
США все частіше ставлять в один ряд із пізнім Римом перед його занепадом.
Ну от, наприклад, дивіться. До імміграційного закону 1965 року американське громадянство могли отримати фактично тільки представники білої раси (європейці), проте потім до Америки отримали право емігрувати й азіати з африканцями (фактично хто завгодно) -- чим це концептуально відрізняється від "Антонінової конституції" імператора Каракалли (212)?
Раніше американське громадянство вимагало від його власника працювати, платити податки й воювати за батьківщину. Тепер є велфер і різноманітні соціальні програми плюс дешеві розваги -- чим це відрізняється від горезвісних римських "хліба та видовищ"?
Безсовісні політикани, бюрократія, зростання податків, іноплемінні гетто в містах, організована злочинність, падіння моралі, падіння військового духу, падіння народжуваності -- це той Рим чи ця Америка? А політичний розлом суспільства між оптиматами та популярами (республіканцями та демократами)? А цілі провінції (штати), що конфліктують із центральним урядом? А захоплення Капітолію прихильниками Сатурніна чи Вітеллія (Трампа)? А нездатність захистити союзників, програні прикордонні війни, атаки "варварів"? А дедалі більша кількість "варварів" у структурах управління?
Отже, усвідомлюючи, в якому напрямку розвивається ситуація, технічна еліта здійснює дві паралельні дії: по-перше, вона намагається вирішити проблеми в Америці та перетворити її на свій "техно-Елізіум"; по-друге, розуміючи, що можливості для створення "техно-Елізіуму" обмежені, активно працює над розробкою "плану Б" – власної "тихої гавані".
У цьому контексті підходи техноелітаріїв до цього питання суттєво відрізняються.
Фізична та ресурсна автономія (Цукерберг, Тіль, Альтман)
Марк Цукерберг створив на гавайському острові Кауаї самодостатній комплекс під назвою Koolau Ranch, який оснащений власними електростанціями, резервуарами для води та сільськогосподарськими угіддями.
Пітер Тіль отримав громадянство Нової Зеландії, придбавши земельну ділянку поблизу озера Ванака, а також інвестував у нерухомість в Аргентині та землю в Уругваї.
Щодо Сема Альтмана, у його інтерв'ю для The New Yorker йдеться про те, що він підготував свою "тривожну валізку", до якої увійшли зброя, золото, йодид калію, антибіотики, запас батарейок і води, а також протигази ЦАХАЛ. Якщо виникне необхідність, він планує приєднатися до Тіля в Новій Зеландії.
Крім того, існує думка, що він завжди має при собі синій "ядерний рюкзак", всередині якого знаходиться 14-дюймовий MacBook Pro, безперервно підключений до серверів OpenAI. Це дозволяє йому дистанційно відключити або знищити ці сервери з штучним інтелектом у разі, якщо нейромережа почне діяти неадекватно і стане загрозою для існування світу.
Цифровий практицизм (Хуанг, Амодеї)
Дженсен Хуанг та Даріо Амодеї не займаються створенням фізичних укриттів. Їхня "тиха гавань" полягає в досягненні повної автономії в операційних та інфраструктурних аспектах: контроль над дата-центрами, ланцюгами постачання чіпів, захищеними мережами та офлайн-архітектурою критично важливого коду.
Варто зазначити, що Хуанг, як ми вже обговорювали, абсолютно не вважає можливим жоден "повстання машин", а також і "ліве повстання". Натомість, схоже, Амодеї прагне уповільнити прогрес штучного інтелекту до такого рівня, щоб він ніколи не уявляв собою небезпеку.
Екзопланетна страховка та монопозиції (Маск)
Проте, як завжди, на передовій виявився Ілон Маск. Він взявся за реалізацію концепції "тихої гавані", але не на нашій планеті, оскільки вірить, що Земля неминуче стане ареною системної катастрофи. За його словами, колонізація Марса є ключем до створення "резервної копії людства".
Отже, на Землі Маск, за словами деяких, вирішив продати свою особисту нерухомість та зосередитися на створенні Starbase у Техасі — закритого мономіста, що оточує виробничі потужності SpaceX із власною інфраструктурою, енергетичними ресурсами та системами безпеки. Саме звідти він, у разі необхідності, зможе вирушити на Марс. Принаймні, це те, що повідомляють джерела про його "план Б".
Проте, поки "план Б" знаходиться в стадії підготовки, "план А" залишається у фокусі. Його основна ідея полягає в заміні традиційних державних структур на потужні технокомпанії, які швидко завойовують вплив. Техноінноватори дійсно поспішають. І якщо їм не вдасться реалізувати задумане вчасно, вони зможуть відступити на заздалегідь підготовлені позиції.
Вони не зосереджуються на ремонті застарілої системи — натомість створюють свої незалежні анклави.
В мене є одне єдине питання: коли цивілізація зазнає краху, закони перестануть діяти, а гроші втратять свою цінність, що станеться з техновізіонерами та їхніми родинами, якщо їх охоронятимуть власні озброєні сили?
