Україна ліквідувала суд, проте не вирішила питання справедливості.
У 2014 році, виконуючи обов'язки судді в Полтаві, Лариса Гольник отримала до свого провадження справу, пов'язану із тодішнім мером міста Олександром Мамаєм. Як стверджує сама Гольник, були спроби вплинути на її рішення. Суддя активно співпрацювала з правоохоронними органами, фіксуючи випадки підкупу та тиску на суд. Відтоді, як вона зазначає у своєму блозі, розпочалися роки конфліктів, численних судових розглядів і атак на її репутацію.
Коли я спілкуюсь з нею, вона завжди згадує цю ситуацію, виходячи з професійних наслідків. "Я вважаю, що дисциплінарне провадження виникло саме через те, що я розкрила корупційні схеми в судовій системі, - зазначає вона. - Хоча згодом його вдалося скасувати, під час кожного конкурсу мені все ще потрібно пояснювати, про що йдеться в цій справі".
У 2018 році Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійсно покарала Гольник. Два роки по тому сама Рада скасувала цю частину рішення й закрила дисциплінарне провадження щодо судді. Гольник каже, що залишилася у професії значною мірою завдяки тому, що на її бік стало громадянське суспільство.
"Я не є типовою представницею суддівського середовища. Я там щось на кшталт білої ворони. Цінності громадянського суспільства сьогодні мені ближчі, бо саме воно підтримало мене тоді, коли я опинилася в дуже скрутному становищі. Тиск був величезний", - наголошує вона.
В Україні ситуація починає набувати нових нюансів саме в цій точці. За останні кілька років питання "як убезпечити суддю від впливу політики?" отримало не менш актуальний аналог: як забезпечити захист держави і її громадян від судді, який використовує свою незалежність як засіб уникнення відповідальності?
Суд, який контролює владу
Україна, подібно до багатьох інших європейських держав, має власну систему адміністративного судочинства. У різних областях функціонують адміністративні суди, де громадяни, підприємці чи організації мають можливість оскаржити рішення державних органів. Кожен обласний адміністративний суд виконує роль місцевого "контролера" влади, проте в Україні один із них мав особливе значення у цій системі.
Окружний адміністративний суд Києва, більш відомий під абревіатурою "ОАСК", став уособленням політичного впливу на судову систему. У столиці зосереджено більшість ключових державних установ. Гольник підкреслює цей парадокс: "Цей суд належить до нижчої ланки адміністративного судочинства, проте він розглядає справи за участю центральних органів виконавчої влади, що надає йому значний вплив. До нього надходили скарги, які могли призвести до скасування рішень центральних структур влади, що намагалися реалізувати реформи, зокрема в питаннях мови, перейменування вулиць чи декомунізації".
ОАСК ухвалив ряд важливих рішень, зокрема, стосовно націоналізації "ПриватБанку", процесу декомунізації вулиць в українських містах, ситуації з керівництвом Міністерства охорони здоров'я, а також нормативних документів, що стосувалися Української православної церкви, яка підпорядковується Московському патріархату. Ця судова інстанція мала політичну вагу, що зумовлювалося її компетенцією.
Ще 2008 року президент Віктор Ющенко намагався ліквідувати ОАСК. Марно. Суд пережив чергові зміни влади, а разом з ними - конфлікти навколо його рішень та впливу. В українському експертному середовищі існувало гірке прислів'я: "Президентів багато - ОАСК один".
Павло Вовк став новим обличчям ОАСК.
Особа, що стала символом цієї системи
Вовк потрапив до судової системи 2007 року. Раніше він працював у прокуратурі, юридичній фірмі, а потім - помічником депутата Сергія Ківалова, одного з найвпливовіших юристів і політиків, які займалися українським правосуддям за часів урядування Партії регіонів. У 2010 році Вовк став головою ОАСК.
Згодом прізвище Вовка стало символом численних проблем української судової системи, регулярно з'являючись у новинах. Ключовим моментом у цій історії стали документи, оприлюднені Національним антикорупційним бюро України (НАБУ), відомі під назвою "плівки Вовка". Згідно з даними слідства, на цих записах суддя та особи, пов'язані з Окружним адміністративним судом Києва (ОАСК), обговорювали не лише конкретні справи, але й питання кадрової політики та функціонування органів, які керують системою правосуддя, зокрема Вищої кваліфікаційної комісії суддів. НАБУ висунуло Вовку та іншим фігурантам серйозні звинувачення, зокрема в створенні організації, метою якої було впливати на судову систему. Вовк заперечував як саму суть звинувачень, так і достовірність матеріалів, що йому закидали.
Протягом тривалого часу Вовку так і не вдалося ефективно усунути з його посади. Правоохоронні органи ініціювали розслідування, подавали клопотання про його усунення, а Громадська рада з питань доброчесності висловлювала негативну думку щодо його кандидатури до Верховного Суду, проте він продовжував виконувати свої обов'язки як суддя. У 2019 та 2020 роках Вища рада правосуддя відмовилася задовольнити запити про його відсторонення у зв'язку з відкритими провадженнями.
Врешті-решт, держава закрила цілий суд.
13 грудня 2022 року Верховна Рада прийняла закон, що передбачає закриття Окружного адміністративного суду столиці. Однак демонтувати табличку з фасаду будівлі виявилося значно легше, ніж вирішити проблеми, що виникли у працівників цього суду.
Справи ОАСК були передані до іншого суду, де судді зберегли свої посади. Упродовж наступних років тривали процедури кваліфікаційного та дисциплінарного розгляду. Вовка стосувалася лише друга з них. 13 листопада 2024 року Третя дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя визнала його винним у дисциплінарному порушенні та ухвалила рішення про подання клопотання про звільнення. 4 березня 2025 року повний склад Вищої ради юстиції підтвердив це рішення, а 18 березня 2025 року Вовка офіційно звільнили з посади судді за серйозне дисциплінарне порушення.
Він спробував оскаржити це рішення. Проте 18 червня 2026 року Велика палата Верховного Суду підтвердила рішення Вищої ради правосуддя стосовно його дисциплінарних заходів.
За даними київської організації DEJURE, близько 40 колишніх суддів ліквідованого суду станом на середину 2026 року все ще залишалися в системі й отримували заробітну плату, хоча сам ОАСК уже три з половиною роки не виносив рішень. Більше того, у серпні 2026 року Вища кваліфікаційна комісія суддів рекомендувала перевести шістьох колишніх суддів ОАСК до Київського окружного адміністративного суду - того самого, до якого після ліквідації ОАСК перейшли його справи.
Громадські організації беруть активну участь.
У контексті "очищення судів" в Україні дуже часто з'являється термін "доброчесність", тобто "бездоганний характер", яким має вирізнятися суддя. Христина Буртник, юристка Фонду DEJURE, професійно займається тим, що ще 20 років тому важко було б вважати природним елементом функціонування системи правосуддя: неурядова організація перевіряє кандидатів на суддівські посади і до таких органів, як Вища рада правосуддя чи Вища кваліфікаційна комісія суддів, саме з погляду доброчесності. Це, до речі, одна з найхарактерніших рис української судової реформи: громадянське суспільство не залишилося поза системою. Воно почало брати участь у кадровому контролі над нею.
У переліку, наданому мені організацією DEJURE, міститься 111 рішень про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за результатами скарг організацій. Це кількість рішень, а не обов'язково 111 різних осіб - деякі прізвища з'являються більше ніж один раз. Покарання охоплюють весь спектр: від попередження й догани до клопотання про звільнення з посади.
Причини ситуації настільки різноманітні, що включають затягування процесів, корупційні дії, а також судові рішення, які дозволяють водіям, що перебувають під впливом алкоголю, уникати покарання. У звіті DEJURE за 2025 рік проведено аналіз рішень Вищої ради юстиції, ухвалених після відновлення її дисциплінарних функцій. Дослідження також включало оцінку реакції Ради на скарги щодо суддів, які, незважаючи на зміни в законодавстві 2021 року, продовжували використовувати вже неактуальні підстави для звільнення водіїв від відповідальності або інші методи, що допомагали уникнути покарання. Це, на перший погляд, може здаватися тривіальною проблемою, проте вона має значний вплив на повсякденне життя громадян.
Лариса Гольник чітко пам'ятає той час. Вона ділиться спогадами про те, як у її середовищі навіть існував чорний гумор з боку поліцейських, адресований водіям, яких затримували: краще дати хабаря поліцейському, інакше "у суді це обійдеться вдвічі дорожче". На її думку, саме так у місцевій владі суддя може стати ключовою фігурою в системі впливу.
Чи насправді відбуваються зміни в системі?
Однак тут легко припуститися помилки й описати Україну як державу, у якій за 10 років реформа судової системи не дала жодних результатів. Христина Буртник категорично не погоджується з цим.
"Динаміка розвитку справді радує, - підкреслює вона. - Сучасна Вища рада правосуддя є значно більш ефективною, ніж та, що існувала кілька років тому. У її складі присутні достойні представники, і процес звільнення суддів нарешті почався. У попередній системі такі рішення були б абсолютно не можливими."
Також варто зазначити, що підхід до перевірки кандидатів істотно змінився. Буртник наводить приклад, що демонструє різницю між минулими і сучасними співбесідами. Раніше кандидату могли поставити загальне питання про його правові переконання. Наразі ж він може зіткнутися з питанням на кшталт: "Ви придбали таку машину, але відповідно до ваших декларацій про доходи, у вас не було достатньо коштів. Будь ласка, поясніть, звідки взялися ці гроші". Цей нюанс яскраво ілюструє зсув у підходах: від оцінки навичок кандидата у формулюванні своїх думок до перевірки, чи відповідає його біографія та майно наданим документам.
Проте Буртник підкреслює, що велика частина середовища залишається закритою та корпоративною. "Громадянське суспільство для певних елементів системи сприймається як супротивник. Воно не розглядається як потенційний партнер у покращенні судової системи, а скоріше як перешкода," - зазначає вона.
Найгостріше це проявляється під час формування органів суддівського самоврядування. На думку Буртник, навіть суддя, який успішно пройшов зовнішню перевірку на доброчесність, може мати незначні шанси на обрання власним середовищем до Вищої ради правосуддя чи кваліфікаційної комісії, якщо його не сприймають як особу, що представляє інтереси корпорації.
Звідси бере початок ще один характерний для України механізм - участь міжнародних експертів у конкурсних комісіях (Громадська рада міжнародних експертів). Для DEJURE це запобіжний захід проти відтворення тих самих мереж усередині кожної наступної комісії.
"Основна перевага цього підходу полягає в незалежності від українських партнерів. Вони здатні оцінити людину, не враховуючи місцеві зв'язки", - зазначає Буртник.
Проте це рішення не є новим, оскільки його вже тестували раніше в контексті нових адміністративних судів. Яскравим прикладом є Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ), яка в партнерстві з Вищою кваліфікаційною комісією суддів проводить оцінювання кандидатів для Вищого антикорупційного суду (ВАКС). У складі поточної Ради присутні шість іноземних суддів і прокурорів, а її завдання включають перевірку доброчесності кандидатів, аналіз законності джерел їхніх активів, співвідношення рівня життя з задекларованими доходами, а також підготовку до розгляду справ, пов'язаних з корупцією. Перша така Рада функціонувала під час формування ВАКС у 2018 році, і саме ця модель стала взірцем для подальшої інтеграції міжнародних експертів у реформу судової системи.
На думку організації DEJURE, цей механізм зовнішнього контролю за процесом відбору кадрів є найефективнішим серед усіх доступних. ВАКС довів, що він функціонує не лише на папері: у 2025 році суд виніс 109 рішень, засудивши 154 особи та виправдавши вісім з них. Хоча кількість ухвалених рішень не завжди відображає їхню якість, вона демонструє, що спеціалізований суд дійсно завершує розгляд справ, пов'язаних з корупцією, для яких він був створений.
Схожу модель було впроваджено й у Конституційному Суді. У складі дорадчої групи експертів, що працює в перехідний період, є шість фахівців: троє з них призначають українські установи, а ще троє - за рекомендацією Венеціанської комісії та інших міжнародних організацій. Ця група оцінює моральні якості та юридичні знання кандидатів. Буртник позитивно оцінює результати цієї процедури на теперішній момент: на її думку, новопризначені судді, обрані за цими критеріями, володіють високою професійною підготовкою, а в середовищі Конституційного Суду навіть змінився стиль обговорень.
Модель "три плюс три" також була застосована при відновленні двох ключових інституцій, що формують кадровий склад усієї судової системи. Перший склад Етичної ради, яка проводить перевірку кандидатів на посаду в Вищій раді правосуддя, складався з трьох українських суддів або суддів у відставці та трьох експертів, обраних міжнародними організаціями. У такому ж форматі була створена конкурсна комісія, що об'єднала трьох вітчизняних та трьох міжнародних фахівців для відбору кандидатів до нового складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Буртник наводить саме ці два органи як приклади суттєвих покращень: нинішня Вища рада правосуддя почала реально здійснювати звільнення суддів, тоді як Кваліфікаційна комісія тепер значно уважніше перевіряє їхні статки та джерела доходів.
Наразі триває активна дискусія щодо можливості збереження міжнародного "запобіжного механізму" в майбутніх наборах. Комісія, що у 2023 році обирала кандидатів для поточної ВККС, завершила свою роботу. У вересні 2026 року до парламенту було подано законопроєкт, який пропонує зберегти паритет між трьома українськими та трьома міжнародними членами, але без вирішального голосу для міжнародних представників. Організація DEJURE висловлює незгоду з цією ініціативою, вважаючи її кроком назад, оскільки вона може послабити механізм, який мав на меті захистити конкурс від внутрішніх залежностей.
Лише найновішим варіантом цього рішення є Рада експертів, яка бере участь у конкурсі на посади в нових спеціалізованих адміністративних судах. Цей орган щойно розпочав свою діяльність, тому оцінювати його ефективність ще зарано. Важливішим є те, що, зважаючи на досвід ОАСК, Україна намагається застосувати до формування складу особливо чутливих судів механізми зовнішньої перевірки, які раніше використовувалися у ВАКС, Конституційному Суді, Вищій раді правосуддя та ВККС.
Зовнішній контроль, варто зазначити, не завжди передбачає залучення іноземців. Починаючи з 2016 року, функціонує Громадська рада з питань доброчесності — це орган, що складається з двадцяти осіб і включає представників громадянського суспільства. Його мета полягає у підтримці Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) в оцінці як діючих суддів, так і кандидатів на суддівські посади. Рада збирає та аналізує інформацію про кандидатів, а в разі наявності підстав може надати Комісії висновок, який свідчить про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності. У обох випадках принцип залишається незмінним: оцінка суддів повинна здійснюватися не лише іншими суддями.
Конфлікт не зупинив звичні процеси. Він започаткував нові.
Повномасштабна російська інвазія не заморозила ці проблеми. Іноді вона створила для них нове поле діяльності. DEJURE почала аналізувати, зокрема, незвично швидкі сімейні провадження щодо позбавлення матері батьківських прав або визначення місця проживання дитини з батьком. Таке рішення може згодом мати значення при визначенні права чоловіка на відстрочку мобілізації.
Буртник описує справи, які завершуються за кілька днів, хоча зазвичай вони вимагають вивчення ситуації дитини, участі органу опіки і навіть заслуховування самої дитини. У деяких судах, згідно з аналізами, проведеними організацією, таких справ з'являлося так багато, що вони почали виглядати не як окремі випадки, а як схема.
Гольник також висловлюється щодо рішень, що стосуються чоловіків мобілізаційного віку. Вона сама ініціювала дисциплінарну скаргу на свого колегу, оскільки визнала його рішення настільки дивними, що потребують детального розслідування. Водночас вона підкреслює важливість розрізнення: у неї немає підтверджень того, що за конкретне рішення було здійснено оплату. Підозріле рішення саме по собі не є доказом корупційних дій. Проте воно повинно слугувати поштовхом для започаткування процедури, що дозволить з'ясувати обставини справи.
Гольник зазначає, що найглибший конфлікт, пов'язаний із реформою, не виникає між "хорошими" та "поганими" суддями, а стосується двох різних підходів до розуміння незалежності. В одному випадку ця незалежність служить захистом судді від зовнішнього тиску з боку політиків, прокурорів, олігархів, керівництва суду або ж натовпу, що вимагає певного рішення. У другому ж випадку незалежність починає трактуватися як вірогідність, що ніхто не має права запитувати суддю про його активи, зв'язки, поведінку колег чи мотиви ухвалення спірних рішень.
На думку Гольник, частина українського суддівського середовища дуже легко ототожнює нові механізми прозорості з атакою на незалежність. Судді утворюють закриту спільноту, звикають до наявних правил, позицій і відносин, а кожну зміну починають сприймати як загрозу. Після понад 10 років реформ вона уже не вважає, що найбільшою проблемою є ухвалення чергового закону чи створення чергової комісії.
"Професіоналізм судді має бути чимось самоочевидним, - каже суддя Гольник. - Але є ще чесність, етика, внутрішні переконання. Саме ці філософські основи особистості значною мірою визначають, як суддя оцінюватиме конкретну справу. Зрештою, все зводиться до того, яким є світогляд судді та які цінності він насправді визнає".
Можливо, саме з цієї причини завершити українську судову реформу не можна лише одним голосуванням у Верховній Раді – необхідно, щоб "біла ворона" перестала бути винятковим явищем у системі правосуддя України.
Переклад з польської мови.
Цей матеріал був підготовлений в рамках спільного проєкту ZAXID.NET та польського видання Nowa Europa Wschodnia.
