Український рубікон Дональда Трампа можна переформулювати як "Рубікон України в контексті Дональда Трампа".
Нещодавні удари російських агресорів по Україні, на жаль, сталися не безпосередньо за вказівкою Путіна, а були анонсовані президентом найвпливовішої демократії у світі, який фактично виконував роль посланця кремлівського лідера. Більш того, донесення Дональда Трампа про їхню телефонну бесіду на платформі TruthSocial справило враження, що він майже з розумінням ставиться до реакції Росії, описуючи цю розмову як "позитивну". Водночас, Кіт Келлог, який відповідав за українські питання в адміністрації Трампа, охарактеризував операцію "Павутина" як таку, що може призвести до ескалації конфлікту.
Не додають оптимізму і наступні заяви президента США на полях зустрічі з новим канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцем і на борту президентського літака, де Трамп звинуватив Володимира Зеленського у наданні Путіну "мотивації" для нищівних бомбардувань України. Це запам'яталось, а от чергові оголошені "готовності" запровадити "дуже жорстокі" санкції проти Росії, якщо вона вийде за "межі", прозвучали непереконливо.
Які ще додаткові свідчення потрібні Дональду Трампу та його колегам, аби зрозуміти, що Путін не має наміру припиняти війну на умовах, окрім капітуляції України? Чи, можливо, навіть цього буде недостатньо, щоб посилити санкції? У той же час, публічна заява "лідера вільного світу" про можливість введення санкцій проти України виглядає надто тривожно. Ясно, що якщо дії українського керівництва не відповідатимуть планам Трампа щодо "миру" за будь-яку ціну, це може стати серйозною причиною для негативних наслідків.
Президент Сполучених Штатів також провів паралель між війною в Україні та Росії і сваркою двох дітей, зазначивши, що їх краще залишити "побитися", перш ніж втручатися. У поєднанні з іншими його висловлюваннями, ця фраза звучить особливо цинічно на фоні численних жертв, яких зазнало українське населення під час конфлікту. Це змушує ще раз уважно, без ілюзій та безпідставних сподівань, оцінити концепцію "миру", запропоновану Трампом для України.
Основна ідея залишається незмінною — необхідно якнайшвидше завершити війну, принаймні її активну стадію, щоб зосередитися на вирішенні ключових для Трампа питань внутрішньої політики, таких як імміграція, економіка та радикальні зміни в системі державного управління, а також зовнішніх аспектів, зокрема, відносин із Китаєм і переорієнтації на Азійсько-Тихоокеанський регіон, а також ситуації з Іраном. Для досягнення цих цілей він готовий використовувати всі доступні засоби, навіть ті, що можуть суперечити національним інтересам України, адже Трамп вважає, що захист України не входить до числа критично важливих інтересів США, а сама війна є справою, що стосується виключно Європи.
Актуальний президент Сполучених Штатів не вважає, що Україна здатна витримати протистояння з Росією, і має сумніви щодо доцільності продовження військового та фінансового підтримки нашої країни. Внаслідок цього, представники його адміністрації пропонують "реалістичні" (на їхню думку) варіанти вирішення конфлікту, які включають територіальні компроміси для України, незважаючи на відсутність надійних гарантій для стримування російської агресії в майбутньому. Варто зазначити, що ці пропозиції мають багато спільного з ультимативними вимогами, які висувають прихильники путінського режиму. Ця подібність є менш дивною, ніж може здатися, враховуючи схожість у поглядах сучасних лідерів США та Росії щодо основ світової політики.
На думку Трампа, існує розрив у правилах та можливостях для великих держав, таких як США і Росія, порівняно з менш потужними країнами, як-от Канада, Данія чи Україна. Останні повинні враховувати інтереси "могутніх" у своїй зовнішній політиці. Це пояснює його нерішучість у чіткому визначенні агресора та жертви в контексті війни Росії проти України. Трамп прагне змінити існуючий світовий порядок, заснований на загальноприйнятих нормах, на сучасну версію "гри престолів", у якій домінують лише сильні держави. Його зовнішня політика є частиною стратегії "Зробити Америку знову великою!", що базується на ідеях минулого, включаючи XX і навіть XIX століття. Варто зазначити, що заклики Трампа мають певну схожість з амбіціями російського імператора, який прагнув відродити імперську велич Росії.
Трамп бачить у Росії потенційного партнера в контексті зміни основ світової політики, що супроводжується ілюзіями щодо реалізації великих економічних проєктів (цікаво, чи обговорювали Віткофф і Дмітрієв плани з розбудови Кримської Рив'єри?) та можливістю відвести Росію від Китаю. У свою чергу, президент США оцінює війну в Україні через призму необхідності втілити свій план щодо перетворення американо-російських відносин.
Виходячи з цього, Трамп прагне зберегти взаємозв'язок з Путіним як із союзником, а не як із опонентом чи конкурентом. Це доволі показово, що він уникає критики російського лідера або висловлює її в поблажливому тоні, незважаючи на агресивну поведінку Путіна та його відмову прийняти американську пропозицію про негайне припинення вогню, що фактично принижує Трампа та підриває його репутацію як видатного переговорника. Якщо вірити Келлогу, Трамп вже має намір обговорити з Росією питання, яке ще недавно вважалося неприпустимим для Заходу — запевнення Москви у відсутності намірів щодо подальшого розширення НАТО. Останнім часом стало помітно, що згадки про "страх" Трампа перед ризиком повторення афганської ситуації за часів його президенства зменшилися, і це може вплинути на його підтримку України.
Вищі міркування також проливають світло на дипломатичну "чечітку" Трампа щодо санкцій проти Росії: його заяви про можливість впровадження жорстких санкцій залишаються невизначеними і часто знімаються з порядку денного через аргументи про недоцільність їх застосування, щоб не зашкодити "мирним переговорам". Здається, що узгоджене між Білим домом та європейськими лідерами рішення про термінове введення нових жорстких санкцій проти Росії у разі її відмови від негайного припинення вогню було зірване самим Трампом під приводом початку україно-російських переговорів, оголошених Москвою. Як наслідок, Кремль нав'язав нам і світові дипломатичну ілюзію для досягнення своїх пропагандистських та військово-політичних цілей.
Навряд чи варто очікувати суттєвих змін на санкційному напрямі в США і в разі ухвалення законопроєкту сенаторів Ліндсі Грема і Роберта Блюменталя: запровадження санкцій, остаточне визначення їхнього обсягу та способу застосування належать до компетенції президента, який уже звернувся до Грема з проханням пом'якшити запропоновані у тексті законопроєкту санкційні заходи.
Відмова від введення санкцій відображає зміну позиції США стосовно України, яку реалізує адміністрація Трампа. Держава, з якою США підписали Хартію стратегічного партнерства, розглядається як один із учасників "конфлікту", який викликає інтерес нової американської влади лише через те, що він відволікає її від більш важливих для Трампа питань. У політичному контексті спостерігаються негативні зрушення у висловлюваннях і діях президента США, а також - що особливо показово - в поведінці американської дипломатії в ООН та інших міжнародних організаціях. США, які раніше активно підтримували українські інтереси, тепер стали силою, що заважає ухваленню рішень з чітким засудженням російської агресії, посилаючись на наміри сприяти дипломатичним зусиллям для завершення війни. Як і в ситуації з новими тарифами, Трамп не вагається руйнувати партнерства та альянси США, якщо вбачає в цьому вигоду для своїх особистих політичних цілей.
Своєрідним рубіконом для Трампа стане питання про продовження військової підтримки України після того, як вичерпаються ресурси, зафрахтовані і проплачені попередньою адміністрацією. За всіма ознаками, Трамп не має наміру формувати нові пакети допомоги і спрямовувати запити на фінансування до Конгресу США, надто в контексті його заяви про можливість застосувати санкції до "обох сторін". На мою думку, залишається чи не єдиний варіант, про який раніше згадував сам американський президент, -- закупівля американської зброї: чи то Україною в рамках механізму, подібного до ленд-лізу, чи то за кошти наших європейських партнерів.
Реалізація або відмова від цієї опції вплине на можливий вихід США з дипломатичних зусиль щодо завершення війни. Якщо цей вихід супроводжуватиметься зупинкою постачань американської зброї та техніки, це може суттєво зміцнити позиції Росії під керівництвом Путіна — як військово, так і політично. Безумовно, у Білому домі це усвідомлюють. Проте існують серйозні сумніви щодо того, чи справді там стурбовані негативними наслідками такого кроку для України або його впливом на стратегічні інтереси самих Сполучених Штатів. Ми можемо лише сподіватися, що характерна непередбачуваність і емоційні коливання Трампа спрацюють на нашу користь.
Рубікон можуть також перейти лідери європейських держав, якщо вони дійсно готові перевести своє загалом правильне розуміння критичності ситуації для України та антипутінської коаліції на рейки конкретних і радикальних дій, вийти за рамки правильних констатацій і суворих попереджень, які вже давно перестали турбувати Путіна.
Основним інструментом у їхньому арсеналі повинна стати організація закупівлі американської зброї для потреб Збройних Сил України, а також конфіскація заморожених російських активів для цих цілей. Таким чином, європейські країни могли б суттєво вплинути на хід військових подій, забезпечивши більш сприятливі умови для України. На відміну від агресивної риторики, яка часто пом’якшується наступними уточненнями і коментарями, або від ілюзорних ініціатив на зразок створення "сил заспокоєння", які так і не були реалізовані.
Крім того, складається враження, що європейські країни змінюють акцент своїх зусиль на підготовку до неминучого збройного конфлікту з Росією. Війна в Україні зазвичай розглядається як спосіб ослаблення майбутнього противника на полі бою, а територіальні та інші компроміси з нашого боку сприймаються як прийнятний, хоча й небажаний варіант для припинення бойових дій. На мою думку, в цих розрахунках зникло усвідомлення того, що навіть часткове здійснення планів Путіна стосовно України надасть агресору зовсім іншу, вигідну для нього, стратегічну позицію під час наступного етапу європейської війни, яка вже розпочалася.
