Вацлав Гавел застерігав Європу щодо намірів Росії. Риси ювілейного портрета.

Вацлаву Гавелу 5 жовтня виповнилося б 90 років.

Вацлав Гавел (1936-2011) - видатний чеський дисидент, драматург і правозахисник, який став першим президентом демократичної Чехословаччини в період з 1989 по 1992 рік, а згодом очолив незалежну Чехію (1993-2003). Він здобув популярність завдяки своїм п'єсам у стилі театру абсурду та рішучій критиці тоталітарного режиму. Як співзасновник правозахисного руху "Хартія-77", Гавел постійно зазнавав переслідувань з боку комуністичної влади, через що провів кілька років у в'язниці. У 1989 році він став лідером опозиційного "Цивільного форуму", відігравши ключову роль у безкровній Оксамитовій революції, що призвела до падіння комуністичного режиму. На президентській посаді він сприяв мирному розпаду тоталітарної системи, а також інтеграції Чехії до НАТО та Європейського Союзу. Гавел здобув світове визнання як моральний авторитет і символ переходу від авторитаризму до демократії. Він також висловлював занепокоєння щодо потенційної загрози з боку Росії, котра могла б повернутися до своїх імперських амбіцій. Його діяльність залишила помітний слід в історії сучасної Європи, де він запам'ятався як великий гуманіст, демократ і політик з глибоким розумінням геополітичних процесів.

Есе Вацлава Гавела "Сила безсилих", видане в 1978 році, стало основоположним маніфестом, який стверджує, що звичайні громадяни здатні протистояти тоталітарним режимам. Центральною ідеєю твору є концепція "життя в правді". Гавел підкреслює, що моральний вибір кожної людини має величезну політичну значущість, яка в змозі зрештою зруйнувати навіть найсильнішу репресивну систему. Основні тези есе дозволяють глибше зрозуміти процеси, що вплинули на формування сучасної Росії.

І прогнози Вацлава Гавела справдилися:

(Нижче текст Оксани Пеленської, яка особисто зустрічалася із Вацлавом Гавелом, уперше опублікований у 2021 році)

В історії сучасної Чехії, ймовірно, немає жодного політика, який би так впевнено і без вагань висловлював свої думки у будь-яких обставинах — будь то на площі в Празі, під час конференції в Хіросімі (1995 рік) або під час зустрічі з президентом США, завжди прагнучи говорити правду.

Згадую, як восени 2009 року ми домовились про інтерв'ю з президентом, але сталось непередбачене: Вацлав Гавел захворів. Коли ми зателефонували, щоб домовитись про новий термін зустрічі, в телефоні, який несподівано взяв пан президент, почули: "Приїжджайте, прошу, я ж обіцяв".

Вацлав Гавел жив у родинному будинку, ні, не в огородженому височенними парканами і дротами кількаповерховому палаці, а в скромній родинній віллі, яких у Празі багато. Коли ми під'їхали до будинку, водій висловив вагання, чи ми не помилились із адресою, адже немає жодної охорони. Підійшов, правда, до нас один пан, спитався, хто ми, і втративши інтерес, пішов собі геть.

Вітальня, де нас зустрів Вацлав Гавел, не виблискувала кришталевими люстрами, золотими рамами чи велетенськими дзеркалами. Увагу привертали картини, як нам розповів Вацлав Гавел, дарунки його друзів - художників, і багато книжок повсюди, не лише на полицях.

Вацлав Гавел створив свою дебютну п'єсу під назвою Život před sebou ("Життя попереду") у 1959 році, а завершив роботу над своєю останньою п'єсою Odcházení ("Відхід") у 2007 році. Ці майже п'ятдесят років були сповнені яскравих подій та викликів, включаючи п'ять років, проведених у в'язниці.

Режим боявся Вацлава Гавела, за ним стежили, особливо після того, як у 1977 році він став співзасновником громадської правозахисної ініціативи "Хартія-77".

Тоді також побачив світ один зі знакових творів Гавела - "Сила безсилих", в якому він переконував співвітчизників, що "життя у правді" є найсильнішою формою "безпосередньої політичної сили".

Так Гавел розбудив своїх земляків, "безсилі" отримали в руки найсильнішу зброю - "життя у правді". Улюблене висловлювання Вацлава Гавела "Не боятись і не красти" (гасло політика і першого президента Чехословаччини Томаша Гарріка Масарика - ред.) розбудило чехів, "безсилі" отримали в руки непереможну зброю - "життя у правді".

У листопаді 1989 року, коли студенти вийшли на вулиці з закликами покласти край комуністичному диктату, Вацлав Гавел став їхнім вождем.

Саме він очолив "Оксамитну революцію", а його гасло "Життя у правді" стало однією з найсильніших форм протесту, моральним актом, дорогою, як повернути власну гідність народові, якого кілька післявоєнних десятиліть вела, за словами Гавела, "маніпулятивна демократія" комуністичного режиму.

Президент Вацлав Гавел з глибокою увагою і чутливістю спостерігав за подіями в сусідніх державах, серед перших висловив підтримку українській Помаранчевій революції. Він ретельно стежив за розвитком ситуації в Україні і підкреслював, що українці повинні самостійно визначати своє майбутнє.

Гавел добре знав українських дисидентів, про важливість збереження чистоти визвольних процесів нераз наголошував, спілкуючись із В'ячеславом Чорноволом, Олесем Шевченком, Левком Лук'яненком, Ігорем Калинцем.

Ще в той час Вацлав Гавел застерігав українських політиків від ризиків, пов'язаних з "грандіозними обіцянками", наголошуючи, що прийде момент, коли за кожне сказане слово доведеться відповідати.

На пресконференцію в Празі, що відбулася в листопаді 2004 року, він з'явився з помаранчевою стрічкою, прикріпленою до лацкана свого піджака.

Перед і після розпаду Радянського Союзу Вацлава Гавела хвилювало ставлення Росії, зокрема щодо сусідніх держав.

Пильно спостерігаючи за перебігом подій, Вацлав Гавел неодноразово підкреслював, що основною проблемою Росії є невизначеність її кордонів.

"Тепер мова йде про необхідність подолання ностальгії за Радянським Союзом у Росії, щоб росіяни зрозуміли, де межі їхньої країни," - підкреслив він. Цю ідею також підтримав у розмові з Радіо Свобода відомий чеський політолог Їржі Пеге, посилаючись на думки Вацлава Гавела.

"Росія, звичайно, й досі не знає, де її кордони. Ми бачимо, що сучасний Кремль допускає, що кордони Росії лежать десь в Україні чи поза Україною, чи може Росії належить частина Грузії, чи їй належать ще й інші пострадянські республіки. Ця аргументація по суті провадиться на основі таких особливих месіанських теорій про "Новоросію" та інші подібні утворення".

На думку Їржі Пеге, Гавел "передбачав, що одного дня в Росії дійде до розчарування ліберальною демократією, що Росія поновить ті з традицій, які є для неї історично типовими - це імперська традиція розширення Росії в напрямках і на терени, які їй по суті не належать"

Політична прозорливість та всебічне розуміння історичних процесів стали очевидними на прикладі подій на початку 21 століття: Росія, як зазначав Гавел, досі не встановила чіткі кордони і продовжує вести агресивну війну.

Вацлав Гавел - дисидент, політик і президент, який до кінця життя не зрадив своєму головному принципу - моральності в політиці.

Його вислів "Правда переможе" став своєрідним заповітом, який сьогодні проходить через складні випробування, зумовлені російською агресією та непередбачуваними викликами сучасних технологічних революцій.

Де б не знаходився Вацлав Гавел — будь то на Майдані в Києві, на зустрічі у Білому домі в США чи під час виступу в ООН — він завжди повторював: "Правда переможе!". Моральна політика була його основною зброєю, заповітом, що допомагав не збитися зі шляху.

Одне з найулюбленіших місць Праги — це площа Вацлава Гавела, де регулярно збираються відвідувачі, щоб насолодитися "Серцем Вацлава Гавела". Ця скульптура символізує унікальну традицію, яку запровадив Гавел, адже поруч зі своїм підписом він завжди малював силует серця.

Щорічно в день народження Вацлава Гавела жителі Чехії створюють композицію у формі "серця" з свічок, цеглинок та квітів на честь свого президента. Ця традиція цього року святкує своє десятиріччя.

Україна визнала внесок Вацлава Гавела, і в жовтні 2006 року, на честь його 70-річчя, чеський президент отримав орден Ярослава Мудрого.

Оксана Пеленська - дослідниця, співробітниця Радіо Свобода

Міркування, представлені в розділі "Точка зору", відображають особисті думки авторів і не завжди відображають позицію Радіо Свобода.