Аналітичне інтернет-видання

Василь Веселий висловився: "На початку прем'єри на самокатах в уряді, а потім -- і Железняки".

Підприємець Василь Веселий коментує відсутність діалогу, ситуацію з Сенс Банком, діяльність ТСК та важливість відповідальності за свої висловлювання.

Які ваші загальні враження від матеріалу Михайла Ткача та висловлювань, які були адресовані вам?

Мені зовсім не зрозуміло, як можна висловлювати думки про те, чого насправді не існувало.

Я високо ціную професійну роботу журналістів, особливо журналістів-розслідувачів. Вони мають повне право ставити запитання, перевіряти інформацію та проводити розслідування. Але в цій конкретній історії, на моє переконання, Михайло Ткач помиляється або його хтось увів в оману.

Я не вважаю його непорядною людиною. Навпаки, допускаю, що хтось скористався його професійним авторитетом і передав йому неправдиві вихідні дані або готовий текст, достовірність якого не була належним чином перевірена.

Які саме аспекти, на вашу думку, не відповідають реальності?

У цьому матеріалі прозвучало не лише припущення чи окреме висловлювання. Михайло Ткач у виконанні представив, ніби справжній діалог, в якому я брав участь в офісі Цукермана, з точними репліками та визначеними темами обговорення.

Отже, слухачам був запропонований вже сформований діалог, який справляв враження, ніби ця бесіда дійсно мала місце. У цьому контексті мені приписали конкретні висловлювання, розмови та вчинки. Я рішуче заперечую: такої зустрічі та такої розмови не відбувалося.

У зачитаному тексті мені приписали розмови щодо трьох основних тем: бронежилетів, нашого сімейного активу "Карпатнафтохім" і Сенс Банку. Я заперечую і сам факт цієї зустрічі, і зміст приписаного мені діалогу.

Які у вас є докази, що ця зустріч не відбулася?

У той момент, коли, згідно з інформацією, я нібито знаходився в офісі Цукермана, насправді я був за межами країни в компанії своєї родини.

Я маю певні підтверджуючі документи, які можу надати для офіційної перевірки.

Отже, моє основне питання є досить простим: на чому базуються всі подальші висновки, якщо первинна подія фізично не могла мати місце? Якщо я не перебував у вказаному місці, то яким чином виник діалог, який Михайло Ткач представив як реальну бесіду за моєї участі?

Я не закликаю вас сліпо довіряти мені. Пропоную ознайомитися з документами та переконатися самостійно.

- Чи обговорювали ви з Цукерманом Сенс Банк або склад його наглядової ради?

Ні. Я ніколи не обговорював із Цукерманом склад наглядової ради Сенс Банку, не формував її склад і взагалі не вів із ним таких розмов.

Я також жодного разу не обговорював цю тему з особою, яку в матеріалі згадують як Юрчика. Заява про те, що я нібито виконую роль "смотрящого" за Сенс Банком, є абсолютно хибною.

Хочу підкреслити один важливий момент: не було жодних обговорень щодо наглядової ради, жодних дій з приводу формування її складу, а також жодного втручання з моєї сторони.

Чому ви так емоційно сприймаєте це? Адже це всього лише журналістський матеріал.

Тому що такі матеріали мають реальні наслідки. Після оприлюднення цієї інформації виник масштабний публічний скандал навколо "Карпатнафтохіму" -- містоутворюючого підприємства, яке є сімейним активом нашої родини. Тобто йдеться не про якесь стороннє підприємство, а про актив, за який наша родина несе відповідальність. Загострився конфлікт між акціонерами, почалися процедури банкрутства та процеси, які можуть загрожувати цілісності активів підприємства.

Я не хочу без офіційного розслідування встановлювати остаточний юридичний причинно-наслідковий зв'язок. Але очевидно, що ця неперевірена інформація стала важливим фактором публічного тиску й поглиблення конфлікту. Наслідки цього необхідно окремо й об'єктивно дослідити.

Другий напрям -- Сенс Банк. Ми бачимо, як вигадана або неперевірена версія починає жити власним життям: її повторюють політики, на неї посилаються у публічних виступах, а людей змушують місяцями пояснювати події, яких не було.

На цьому фоні навіть виникла публічна суперечка між вами та керівником парламентської Тимчасової слідчої комісії. Яким чином ви відокремлюєте своє ставлення до ТСК від ставлення до її голови?

Ні. Я хочу це чітко розмежувати: у мене немає претензій до ТСК як до комісії. Там є багато нормальних, професійних і відповідальних людей, які виконують свою роботу. ТСК на той момент уже існувала.

Моя претензія адресована особисто голові ТСК -- до того, як він використовує свою посаду, організовує публічну роботу комісії та продовжує просувати інформацію, достовірність якої заперечується конкретними документальними доказами.

Якщо я можу підтвердити, що в зазначений у матеріалі час перебував за кордоном зі своєю сім'єю, і готовий надати відповідні документи, цю обставину потрібно перевірити й урахувати, а не поводитися так, ніби її не існує.

Проблема не в самій ТСК. Проблема в тому, що її голова, на моє переконання, переплутав парламентську комісію з власним політичним серіалом: щотижня потрібна нова серія, новий запрошений герой, драматичний анонс і обов'язково телекамера. От тільки фіналу в цього серіалу чомусь немає -- людей місяцями викликають по колу заради телевізійної картинки та політичного хайпу.

Парламентський контроль повинен мати визначений об'єкт, законні методи, терміни, результати та завершення. В іншому випадку, голова комісії може перетворити його на засіб постійного громадського тиску.

Чому саме ви висловлюєте особисту критику на адресу голови ТСК Ярослава Железняка?

Ярослав Железняк — це не лише політичний коментатор або блогер. Він є народним депутатом України, офіційною особою, яка має владні повноваження та несе відповідальність за їх реалізацію.

Коли журналіст стикається з ненадійною інформацією, це може статися через дезінформацію. Однак, якщо політик наполегливо продовжує посилатися на суперечливі дані, навіть після появи доказів, які їх спростовують, це ставить під сумнів його політичну етику та, можливо, юридичну відповідальність.

Я помічаю безперервні гучні заяви, тиск на державних службовців і вимоги постійно пояснювати ситуації, щодо яких, наскільки я знаю, уповноважені правоохоронні органи не ставлять аналогічних запитів. Складається враження, що депутатський мандат він використовує як мікрофон: чим менше достовірних фактів, тим гучніше його голос.

На мою думку, його публічні висловлювання і висновки свідчать про відсутність фінансової та юридичної грамотності. Він нагадує калькулятор, який багато говорить, але ніколи не видає правильних результатів, або юридичний компас, стрілка якого завжди орієнтована не на закон, а на найближчу камеру. У мене склалося враження, що його основна мета полягає не в пошуку істини, а в постійній присутності в медіа та створенні політичного хайпу.

Моя думка однозначна: його дії сприймаються мною як політичний фарс. Глава ТСК має зосередитися на серйозних парламентських завданнях, а не виконувати роль клоуна, що намагається вести за собою інших учасників і перетворювати державний простір на особисту сцену. На жаль, саме так це виглядає з моєї перспективи.

Ви вважаєте, що в поведінці народного обранця є ознаки кримінального правопорушення?

Я не замінюю слідчі органи, прокуратуру чи суд і не визначаю кримінально-правову категорію.

Але вважаю, що правоохоронні органи повинні перевірити, чи не містять такі дії ознак зловживання владою або службовим становищем, незаконного тиску, спонукання посадовців до певних дій чи свідомої дестабілізації державних інституцій.

Якщо хтось вбачає можливість суворішої кваліфікації, зокрема щодо дій проти конституційного ладу, це також може встановлюватися виключно законним розслідуванням і судом. Я вимагаю не політичного вироку, а професійної правової оцінки.

Правоохоронні структури зобов'язані аналізувати не лише комерційні підприємства, де зазвичай простіше провести обшуки чи інспекції, але й чиновників, які зловживають своїми державними повноваженнями. Громадяни України мають право домагатися порядку у своїй країні.

Було б набагато доцільніше, якби правоохоронні органи замість чергового тиску на підприємства зосередилися на діях Железняка, перевіривши, як він використовує свої депутатські повноваження та статус голови ТСК. Якщо ж у держави не вистачає часу на це, тоді, безумовно, депутатам – і, зокрема, Железняку – варто було б відкласти запровадження "єАкцизу" та натомість ввести "Ігор-Акциз". Саме так його іронічно охарактеризував Михайло Ткач, і я це прочитав. Хоча це жарт, інколи хороший гумор влучніше передає суть ситуації, ніж довгі офіційні документи.

У мене є особливе звернення до шановних депутатів та до нашого, якого я щиро поважаю, Президента України: прошу вас, більше не призначайте на пост прем'єр-міністра людей, які ганяють на самокатах у коридорах адміністративних будівель. Хоча самокат є чудовим способом пересування, це не підходить для управлінської практики. Кабінет Міністрів не місце для дитячих забав, а країна не коридор, де можна безтурботно котитися, не несучи відповідальності за курс держави. Лише через відповідальний підбір кадрів можна встановити порядок у країні. І якщо цього порядку немає, наслідки стають очевидними: спочатку прем'єри на самокатах у Кабміні, а потім приходять Железняки.

Ви характеризуєте дії Железняка як "цирк-шапіто". Що конкретно ви маєте на увазі?

Він нагадує мені типового шкільного ябеду. Знаєте, у кожному класі був такий хлопчик, який постійно бігав до вчительки: "Маріє Степанівно, Маріє Степанівно, а там Веселий списує!"

У дитинстві подібні оповідання зазвичай завершувалися швидко, після чого всі поверталися до звичного способу життя. Проте сьогодні така модель поведінки проникла у велику політику, де наслідки вже зовсім не безтурботні.

Замість відповідальної роботи ми бачимо постійні доноси, гучні заяви й намагання за будь-яку ціну привернути до себе увагу. Це той самий шкільний ябеда, тільки тепер йому видали депутатський мандат, мікрофон і графік засідань. Людина веде за собою інших, але сама при цьому виглядає не як керівник серйозної парламентської комісії, а як клоун у цирку-шапіто. На жаль, саме так це виглядає.

Я не медик, тому не ставлю діагнози, подібні до "імбецил". Моя роль полягає в тому, щоб описати політичні симптоми, які спостерігаю: постійне прагнення потрапити в об'єктив камер, яскраво виражена алергія на факт-чекінг і нездоланне бажання знайти винного ще до того, як з'являться докази.

Я називаю таких людей "пожирачами часу". Вони змушують інших нескінченно реагувати, виправдовуватися та спростовувати те, чого не було, замість того щоб спрямувати сили на реальну роботу для держави.

- Чому ви сприймаєте ці звинувачення не лише як особисту атаку, а і як напад на вашу родину?

Тому що ця брудна кампанія спрямована не тільки проти мене, а й на моїх близьких. Моя родина завжди була патріотичною українською родиною, починаючи з пращурів.

Наші предки відстоювали Україну, борючись за її свободу, і були серед тих, хто закладав основи незалежної української нації. Тому мені надзвичайно прикро, коли нашу родину намагаються асоціювати з вчинками, до яких ми не маємо жодного стосунку, спираючись на недостовірні чи вигадані оповіді.

Я яскраво згадую, як мій дід у 1991 році відреагував на новину про проголошення незалежності України. Коли він почув цю інформацію по радіо, він звернувся до мене зі словами: "Внучку, я не можу збагнути, як нам вдалося отримати Україну без жертв. Яким чином це сталося?"

Діда, на жаль, вже немає — нехай його душа знайде спокій на небесах. Проте ці слова залишаться зі мною назавжди.

Чому, на вашу думку, ця оповідь є особливо загрозливою в даний момент?

Адже тепер ми маємо жертви. Україна платить неймовірно високу ціну за свою свободу. І саме в цей момент внутрішні політичні ігри, інформаційні провокації та безкінечні звинувачення один одного відволікають від того, що насправді має бути зосереджено на захисті країни.

У воєнний час бізнес і держава не існують окремо один від одного. Існує лише єдина Україна. Економічна система країни повинна функціонувати, а державні установи – діяти відповідально та у рамках законодавства.

Коли компанії витрачають місяці на опровадження неправдивих чуток, це негативно впливає не лише на окремих підприємців. Це також ослаблює економічну ситуацію та державу в цілому.

- Яким, на ваш погляд, є вихід з ситуації, що склалася?

Моя позиція проста: я не прошу вірити мені на слово -- я пропоную перевірити факти.

У той момент, коли, згідно з інформацією в матеріалі, я нібито знаходився в офісі Цукермана, насправді я був за межами країни разом із родиною. Я можу надати документи, що це підтверджують.

Я не проводив бесід із Цукерманом щодо наглядової ради Сенс Банку, не брав участі у формуванні її складу і не мав жодної комунікації з особою, яку називають Юрчиком.

Я шаную журналістську діяльність, проте повага до журналістів не усуває потребу в перевірці первинних джерел. Аналогічно, депутатський статус і посада голови тимчасової слідчої комісії не звільняють політика від відповідальності за використання державних повноважень та розповсюдження інформації, достовірність якої може бути спростована фактами.

Нехай будуть оприлюднені докази. Нехай буде встановлено, звідки взявся цей діалог. Нехай буде надана правова оцінка використанню неперевіреної інформації посадовою особою.

Нехай кожен, хто усвідомлено поширює неправдиві відомості, несе відповідальність за свої висловлювання, вчинки та їх результати.

Якщо ви виявили орфографічну помилку, будь ласка, повідомте нас.

Читайте також