У глибині переговорного процесу (перед Женевською зустріччю)
Існує чотири потенційних напрямки для переговорів, і їхній розвиток або відсутність залежить від позиції Росії.
1. Безперервне затягування процесу, на яке значною мірою було спрямовано делегацію під керівництвом Владіміра Мединського.
2. Стратегії ухвалення рішень у специфічних областях (гуманітарні аспекти, тимчасові угоди про припинення вогню); технічні дискусії.
3. Всеосяжне військове перемирʼя, як перший етап руху до миру. Позиція, сформульована Україною, Європою, США у березні минулого року в Джидді, і яку блокує РФ.
4. Сукупність політичних рішень, більшість з яких (якщо врахувати вимоги Російської Федерації) має штучний або гібридний характер, спрямована не на досягнення стабільного миру, а на підпорядкування (політичний контроль) України та ослаблення Європи і західних альянсів. З цієї причини позиція України та Європи полягає в тому, що спочатку необхідно досягти перемир'я, а вже потім шукати політичні рішення для вирішення реальних проблем.
Цілком зрозуміло, що Росія традиційно демонструє поведінку, відповідну першому та четвертому пунктам. Перший тип, що полягає в імітації переговорів, має на меті лише затягнути процес і уникнути серйозніших санкцій. Четвертий тип, у свою чергу, знову повертається до тих самих "первинних причин", які фактично слугують виправданням для продовження військових дій та відмови від їх зупинки, як це було на початку конфлікту, коли винними виявлялися всі, крім самої Росії.
Але ресурс забалаболювання та імітації переговорного процесу з боку РФ не безкінечний. У цьому сенсі нещодавні "технічні" (як сказали в РФ) переговори в Абу-Дабі можна віднести до пункту 2, коли потрібно було продемонструвати результат в окремих сферах (зокрема, гуманітарній, хоча на обмін "всіх на всіх" РФ не йде) та проговорити комплекс питань, повʼязаних з можливою зупинкою військових дій. Власне, тоді усі делегації, коментуючи результат переговорів, повідомили про розподілення питань на дві групи (політичні та військові), і про те, що просунутись вдалось саме у обговоренні групи військових питань.
По ідеї, наступним кроком, після погодження "технічних складових", мав би стати пункт 3 - всеосяжне перемирʼя, будь на то політична воля з боку РФ. Але ж ні. Кремль знову відряджає Мединського на чолі з російською делегацією на переговори 17-18 лютого у Женеві, хоча у складі делегації буде присутній і замміністра закордонних справ РФ Михаїл Галузін.
Що це означає? Це свідчить про те, що Росія знову намагатиметься обійти третій пункт і знову спробує виправдати свої дії через "первинні причини".
Цілком ймовірно, що цей захід стане останнім у своєму роді, адже, як влучно зауважила керівник європейської дипломатії Кая Каллас, Росія "намагається здобути більше на переговорах, ніж зуміла досягти на полі бою". Всі, напевно, погодяться, що коло питань для обговорення на даному етапі звузилося до найнеобхідніших, але водночас найскладніших. Якщо стане остаточно зрозуміло, що існує кілька тем, де позиції сторін є абсолютно непоступливими (при цьому Україна підкріплює свої аргументи, а Росія занурюється у псевдоісторичні дискусії), єдиним виходом залишиться зупинка бойових дій, тобто реалізація третього пункту. Актуальність і, що найголовніше, раціональність політичних вимог з часом продемонструє, чи є вони обґрунтованими, чи навпаки, підкреслить необхідність мирних умов.
Україна показала, що у війні не має іншого варіанту як оборонятись, а у мирі - хоче мати можливість відбудови та розвитку, тобто, мирними способами досягати перемоги. Росія ж чіпляється за логіку перемоги через шантаж, руйнування та геноцид. Бо знає, що мирні реалії - це і про те, що відбуватиметься всередині самої РФ.
