Війна тривалістю пів години: як напад США на Венесуелу продемонстрував новий підхід Трампа.

Арешт Мадуро натхнув тисячі венесуельських біженців, розкиданих по світу. На фото - Маямі, 3 січня 2026 року

Рік 2026 став стартом випробування для авторитарних режимів XXI століття.

Ситуація у Венесуелі знову підняла важливе питання, яке все частіше впливає на міжнародні відносини: що зараз домінує – міць авторитаризму чи авторитаризм міці.

У ніч на 3 січня Сполучені Штати здійснили значну операцію проти уряду Венесуели: в Каракасі прогриміли вибухи, місто частково залишилося без електрики, а президент Венесуели Ніколас Мадуро разом із дружиною Сілією Флорес були арештовані та вивезені за межі країни.

Президент США Дональд Трамп охарактеризував операцію як результат "детального планування" та зусиль "надзвичайно кваліфікованих військових і експертів", підкресливши, що це була "досить вражаюча місія". Він також зазначив, що ці дії Пентагон здійснював у тісній співпраці з американськими правоохоронними органами.

Венесуела стала першим випадком впровадження нової стратегії з боку Вашингтона.

Її складові: обмежені, швидкі та демонстративні дії без оголошення війни, але з чітким політичним сигналом.

Проте залишається відкритим питання - чи відповідають такі дії як міжнародному законодавству, так і праву США. А відповідно - які наслідки це матиме як особисто для Дональда Трампа, так і для американських політичних розкладів.

Відносини між Сполученими Штатами та Венесуелою зазнали значних змін, перейшовши від стратегічної співпраці до активної конфронтації. Протягом XX століття Венесуела виступала одним із основних постачальників нафти для американського ринку та грала важливу роль у забезпеченні стабільності в регіоні Карибського басейну.

Ситуація докорінно змінилася з приходом до влади Уго Чавеса (1999-2013), який зробив антиамериканську риторику, націоналізацію та зближення з Росією, Китаєм і Іраном основою державної політики.

Під час правління Ніколаса Мадуро, розпочатого в 2013 році, ця модель перетворилася на максимально авторитарний режим. За інформацією ООН, у 2019 році більше 20 тисяч осіб стали жертвами позасудових страт. Судова система та багато інших важливих інститутів були практично знищені, а принцип верховенства права зазнав значного ослаблення.

Одночасно різко ускладнилися стосунки з Америкою.

Протягом останніх кількох місяців президент США Дональд Трамп не раз відкрито виступав за усунення Мадуро, звинувачуючи його в причетності до наркоторгівлі та незаконному перевезенні злочинців до США. Однак деякі експерти вважають ці заяви політично вмотивованими та недостатньо обґрунтованими.

У стратегії національної безпеки Сполучених Штатів Венесуела не вважається традиційним військовим противником.

Вона фігурує як комплексне джерело регіональних загроз: руйнування державних інституцій, системна корупція, зрощення режиму з транснаціональними злочинними мережами, наркотрафік і діяльність недержавних збройних акторів.

Додатковим чинником ризику для Сполучених Штатів є військова та розвідувальна співпраця Каракаса з міжнародними суперниками Вашингтона. У цьому контексті американська влада підкреслює, що мова йде не про війну, а про обмежену операцію з метою забезпечення превентивної безпеки.

Протягом останніх кількох місяців уряд США офіційно попереджав своїх громадян про небезпеки подорожей до Венесуели, акцентуючи увагу на високих ризиках незаконних арештів, жорстокого поводження під час затримання та вибіркового застосування місцевих законів.

У 2020 році Ніколас Мадуро став об'єктом звинувачень у корупційних діях, наркоторгівлі та ряді інших правопорушень.

Тоді ж Державний департамент США оголосив про винагороду в 50 мільйонів доларів для тих, хто надасть інформацію, що може призвести до його арешту або засудження.

Невдовзі після оголошення про арешт Мадуро, державний секретар США Марко Рубіо поділився своїм постом, який був опублікований ще в липні минулого року. Цей жест виглядає як спроба розвіяти сумніви, зокрема з боку республіканських законодавців, які ставлять під питання законність як ударів, так і самого затримання.

"Мадуро не має статусу президента Венесуели, а його влада не може вважатися легітимною", - зазначив Рубіо півроку тому, і тепер знову поділився цим повідомленням.

Водночас події у Венесуелі чітко продемонстрували межі американської сили.

У Сполучених Штатах відсутній єдиний погляд на можливий новий військовий конфлікт. Деякі члени Конгресу, як демократи, так і деякі республіканці, висловлюють сумніви щодо законності цієї операції.

Тож не дивно, що діючи без згоди Конгресу, Дональд Трамп намагався подати справу як правоохоронну операцію - затримку злочинця, якого розшукує американське правосуддя. А військовий супровід був потрібен лише для гарантування безпеки правоохоронцям.

Як це прокоментував сенатор-республіканець Майк Лі, застосування сили у Венесуелі мало обмежений характер і було спрямоване на забезпечення безпеки осіб, які виконували ордер на арешт.

Ця аргументація надає можливість Сполученим Штатам оголосити про завершення військової операції.

При цьому слід підкреслити, що з американської сторони не було жодних втрат.

Однак ця логіка виявилася неприємною для багатьох. Удари Сполучених Штатів по Венесуелі спричинили чимало заперечень навіть серед американських політиків.

Сенатор-демократ від Аризони Рубен Гальєго заявив, що вважає ці дії незаконними, назвавши їх "другою невиправданою війною" у своєму житті. Гальєго, ветеран Корпусу морської піхоти США, який брав участь у війні в Іраку, публічно поставив під сумнів правові підстави операції.

Деякі республіканці також висловили сумнів щодо дій адміністрації. Зокрема, сенатор від штату Юта Майк Лі висловив очікування отримати роз’яснення, які могли б конституційно обґрунтувати застосування сили без оголошення війни або затвердження Конгресу на військові дії.

Протягом останніх кількох місяців демократи в Конгресі, а також деякі республіканці намагалися перешкодити збільшенню військової присутності США в регіоні, пропонуючи голосування в Палаті представників і Сенаті для обмеження можливостей завдання ударів по Венесуелі без одобрення Конгресу. Однак ці ініціативи не отримали належної підтримки.

Додатковим чинником стримування виступає суспільна думка.

Згідно з опитуванням, проведеним компанією Reuters/Ipsos, 58% жителів США вважають, що збройні сили країни повинні залучатися лише у випадку наявності безпосередньої зовнішньої загрози. Лише 35% респондентів висловили готовність підтримати застосування сили в Венесуелі, тоді як ідею зміни уряду за допомогою військових дій підтримує лише одна п'ята опитаних.

Після оголошення про затримання Мадуро, в адміністрації президента США заявили, що військова операція закінчена. Але залишається питання: що відбудеться далі?

Перш за все, мова йде про подальшу долю Мадуро.

Як вже заявив заступник державного секретаря США Крістофер Ландау, що Мадуро має постати перед американським правосуддям.

Генеральна прокурор США Пем Бонді повідомила, що президент Венесуели Ніколас Мадуро повинен відповідати перед "американським правосуддям на території США в американських судах". Вона також зазначила, що Мадуро вже стикався з обвинуваченнями у Південному окрузі Нью-Йорка.

Наразі відомо, що проти Ніколас Мадуро у США висунуто обвинувачення у наркотороризмі, масштабній корупції, участі в міжнародному наркотрафіку та змові з транснаціональними злочинними угрупованнями.

Обвинувальний документ (28 сторінок) був представлений у 2020 році до Федерального суду Південного округу Нью-Йорка. Американська прокуратура заявляє, що Ніколас Мадуро та його команда протягом тривалого часу експлуатували державні установи Венесуели для організації постачання кокаїну до Сполучених Штатів, зокрема співпрацюючи з колумбійським угрупованням FARC.

У рамках цієї справи Державний департамент США встановив винагороду в 50 мільйонів доларів за будь-яку інформацію, яка може сприяти його арешту або засудженню.

Головне правове питання полягає в тому, чи мають Сполучені Штати юрисдикцію для судового розгляду де-факто лідера іншої країни.

Позиція Сполучених Штатів базується на двох основних доводах. По-перше, Вашингтон не визнає Ніколаса Мадуро законним президентом Венесуели, що означає, що він не має повного імунітету, властивого главам держав.

По-друге, юрисдикція США охоплює злочини, які, на думку обвинувачення, мали прямий вплив на американську територію, зокрема у контексті наркотичного обігу.

Водночас противники цієї точки зору підкреслюють, що навіть у разі існування обвинувального акту, судове провадження проти фактичного лідера іншої держави може стати небезпечним прецедентом і продовжує викликати активні дебати в самих Сполучених Штатах.

А разом із тим - ризикує стати додатковою проблемою для відносин США зі світом.

"Європейський Союз активно спостерігає за розвитком подій у Венесуелі. Представники ЄС не раз підкреслювали, що пан Мадуро не має законної влади, і продовжують підтримувати ідею мирної зміни влади. У будь-якій ситуації важливо дотримуватись міжнародних норм та принципів Статуту ООН. Ми закликаємо до стриманості", - зазначила Кая Каллас, верховна представниця ЄС у справах зовнішньої політики.

Аналогічно, у інших європейських столицях також наголосили на важливості дотримання принципів міжнародного права.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш висловив занепокоєння щодо військових дій США у Венесуелі, назвавши їх "небезпечним прецедентом". Як зазначив представник генсека, Гутерріш "серйозно стурбований тим, що норми міжнародного права були ігноровані".

Ще одне ключове питання: чи може арешт Мадуро стати причиною краху авторитарного режиму у Венесуелі?

А якщо немає, то чи можна вважати цю процедуру вдалою?

Венесуельська опозиція відкрито висловила свою підтримку діям Сполучених Штатів. Зокрема, лідерка опозиційних сил Марія Коріна Мачадо ще в середині грудня підкреслила свою "беззастережну" підтримку американської адміністрації, зазначивши, що венесуельське суспільство вдячне за політичний і економічний тиск на режим Ніколаса Мадуро.

Арешт Мадуро також спонукав тисячі венесуельських біженців, які розсіяні по всьому світу.

Проте наразі невідомо, чи не призведе такий явний і грубий тиск з боку США до протилежного ефекту: консолідації режиму, створення навколо Мадуро ореолу мученика та дискредитації опозиції.

Попри затримання Мадуро, державні інституції та збройні сили Венесуели наразі зберігають цілісність.

Варто зазначити, що венесуельська система влади за роки правління Чавеса і Мадуро трансформувалася у мережеву модель, де політична, військова та кримінальна складові тісно переплетені. У такій конструкції усунення однієї фігури не гарантує автоматичного демонтажу режиму.

Саме з цієї причини навіть у Вашингтоні уникають висловлювань про "кінець режиму". Якщо влада в Каракасі зуміє оперативно відновити вертикаль контролю — за допомогою силових структур, відданих еліт та зовнішньої підтримки — Венесуела може опинитися в ситуації керованої нестабільності, а не в процесі політичного переходу.

Це точно той розвиток подій, якого так остерігалися у Вашингтоні противники застосування сили.

Згідно з думкою експерта з Латинської Америки Дугласа Фара, Сполучені Штати проводили військові тренування, які імітували ситуацію "обезголовлення" венесуельського правління. Результати цих симуляцій вказували на можливий тривалий хаос, що включав би масовий виїзд біженців та боротьбу між різними угрупованнями за владу в країні, без чіткої перспективи вирішення кризи.

Вірогідність реалізації цього сценарію є значною.

Зрештою, Дональд Трамп в інтерв'ю Fox News вже визнав, що тиск на венесуельську владу не обмежиться затриманням Ніколаса Мадуро.

За його словами, адміністрація США продовжить переслідувати венесуельських урядовців, які збережуть лояльність до Мадуро. "Якщо вони залишаться вірними йому, їхнє майбутнє буде дуже поганим - справді дуже поганим", - погрожує президент США.

Дійсно, Дональд Трамп стверджує, що, на його думку, "більшість із венесуельських чиновників вже змінила свою позицію".

Однак, якщо цей прогноз виявиться невірним і режим зуміє втриматися, Сполучені Штати будуть змушені або визнати свою фактичну поразку, або перейти до наступних агресивних дій.

Це саме той розвиток подій, якого Дональд Трамп прагне уникнути будь-якою ціною.

Адже одна справа - "продати" виборцям блискавичну перемогу без жодної жертви, а інше - повномасштабне вторгнення із "чоботами на землі".

****

Події у Венесуелі показали нову межу глобальної політики: диктатури більше не можуть розраховувати на недоторканність, але й демократії не готові платити ціну повноцінної війни.

Затримання Мадуро виявилося проявом сили, що була цілеспрямованою, індивідуальною та політично небезпечною.

Це не означає, що венесуельський режим добіг кінця, але це покладає край ілюзії безкарності. Чи призведе цей удар до суттєвих змін, залежить не тільки від дій Вашингтона, а й від здатності венесуельських еліт і суспільства подолати свій страх.

Проте ці події одночасно стали випробовуванням для Дональда Трампа. Він пішов на ризиковий крок, не маючи ані підтримки у Конгресі, ані всередині власної партії (особливо - серед її ізоляціоністського крила).

Якщо нова стратегія не принесе миттєвих результатів або викличе втрати серед американських громадян, вся відповідальність за цю ризиковану справу ляже на плечі президента США.

Автор: Світлана Ковальчук