Конфликт, продолжавшийся полчаса: как нападение Соединенных Штатов на Венесуэлу выявило новую тактику Трампа.
Рік 2026 став початком перевірки для автократій XXI століття.
Ситуація у Венесуелі знову привернула увагу міжнародної спільноти до важливого питання, яке стає дедалі актуальнішим у глобальній політиці: що домінує сьогодні — авторитарна влада чи сила авторитаризму.
В ніч на 3 січня Сполучені Штати здійснили великомасштабну операцію проти уряду Венесуели. У Каракасі відбулися вибухи, місто частково залишилося без електрики, а президент Венесуели Ніколас Мадуро разом зі своєю дружиною Сілією Флорес був заарештований і вивезений з країни.
Президент США Дональд Трамп назвав операцію результатом "ретельного планування" та роботи "дуже сильних, високопрофесійних військових і фахівців", додавши, що це була "справді блискуча операція". При цьому, за його словами, ці дії Пентагон здійснював у координації з американськими правоохоронними органами.
Венесуела вперше стала яскравим прикладом втілення нової стратегії Сполучених Штатів.
Її елементи: обмежені, миттєві та виразні дії, які здійснюються без формального оголошення війни, проте з ясним політичним посланням.
Однак питання залишається невирішеним: чи відповідають ці дії міжнародним нормам та законодавству США. Відповідно, які можуть бути наслідки як для Дональда Трампа особисто, так і для політичної ситуації в Америці.
Взаємини між Сполученими Штатами та Венесуелою еволюціонували від тісного співробітництва до відвертої протидії. Протягом XX століття Венесуела виконувала роль одного з основних постачальників нафти для США, а також залишалася важливим чинником стабільності в регіоні Карибського моря.
Ситуація зазнала кардинальних змін після того, як Уго Чавес прийшов до влади в 1999 році і залишався на посаді до 2013 року. Він зробив антиамериканську риторику, націоналізацію ресурсів та розвиток відносин з Росією, Китаєм і Іраном центральними елементами своєї політики.
Під час правління Ніколаса Мадуро, яке розпочалося у 2013 році, цей політичний режим перетворився на глибоко авторитарний. Згідно з даними ООН, у 2019 році більше ніж 20 тисяч осіб стали жертвами позасудових страт. Судова система та інші основні інституції були фактично зруйновані, а принцип верховенства права зазнав значного послаблення.
Одночасно різко ускладнилися стосунки з Сполученими Штатами.
Протягом останніх місяців президент Сполучених Штатів Дональд Трамп не раз звертався до суспільства з закликами усунути Ніколаса Мадуро, вказуючи на його ймовірну участь у наркотрафіку та перевезенні злочинців до США. Однак деякі експерти вважають ці звинувачення політично вмотивованими та недостатньо обґрунтованими.
У стратегії національної безпеки Сполучених Штатів Венесуела не сприймається як традиційний військовий противник.
Вона виступає як складний чинник, що породжує регіональні загрози: занепад державних інститутів, поширена корупція, зв'язки режиму з транснаціональними кримінальними структурами, торгівля наркотиками та дії недержавних збройних груп.
Додатковим фактором ризику для США є військово-технічна та розвідувальна співпраця Каракаса з глобальними опонентами Вашингтона. Саме в цій логіці американська адміністрація наполягає: йдеться не про війну, а про обмежену операцію превентивної безпеки.
Протягом нещодавніх місяців уряд США офіційно закликав своїх громадян утриматися від подорожей до Венесуели, підкреслюючи значні ризики, пов'язані з можливими незаконними арештами, жорстоким ставленням під час затримання та вибірковим застосуванням місцевих норм права.
У 2020 році Ніколас Мадуро став об'єктом звинувачень у корупційних схемах, наркоторгівлі та ряді інших правопорушень.
У той же час Державний департамент США встановив винагороду у 50 мільйонів доларів за будь-яку інформацію, яка могла б сприяти його арешту або засудженню.
Невдовзі після оголошення про арешт Мадуро, державний секретар США Марко Рубіо поділився власним дописом, який він опублікував у липні минулого року. Цей крок виглядає як спроба вирішити сумніви, зокрема з боку республіканських законодавців, щодо законності як самих ударів, так і затримання.
"Мадуро не є справжнім президентом Венесуели, а його влада не має легітимності", - зазначив Рубіо пів року тому, і тепер знову поділився цим повідомленням.
Водночас події у Венесуелі чітко продемонстрували межі американської сили.
У Сполучених Штатах немає єдиного погляду на можливість нової військової кампанії. Деякі члени Конгресу, включаючи як демократів, так і певних республіканців, висловили сумніви щодо законності цієї операції.
Тому не є дивним, що, діючи без погодження з Конгресом, Дональд Трамп намагався представити ситуацію як правоохоронну акцію – затримання злочинця, якого шукає американська юстиція. А військовий супровід був необхідний лише для забезпечення безпеки правоохоронних органів.
Як це прокоментував сенатор-республіканець Майк Лі, застосування сили у Венесуелі мало обмежений характер і було спрямоване на забезпечення безпеки осіб, які виконували ордер на арешт.
Такий підхід дає можливість Сполученим Штатам підвести риску під своїм військовим втручанням.
Важливо відзначити, що в цьому процесі не було ніяких втрат з боку США.
Однак, така логіка не сподобалася багатьом. Удари Сполучених Штатів по Венесуелі спричинили обурення навіть серед американських політиків.
Сенатор-демократ від Аризони Рубен Гальєго заявив, що вважає ці дії незаконними, назвавши їх "другою невиправданою війною" у своєму житті. Гальєго, ветеран Корпусу морської піхоти США, який брав участь у війні в Іраку, публічно поставив під сумнів правові підстави операції.
Деякі республіканці також висловили свої сумніви щодо дій адміністрації. Наприклад, сенатор від штату Юта Майк Лі зазначив, що він чекає на роз'яснення, які могли б конституційно підтвердити використання сили без формального оголошення війни чи згоди Конгресу на військові дії.
Протягом останніх кількох місяців демократи в Конгресі, а також деякі представники республіканців намагалися перешкодити збільшенню американської військової присутності в регіоні. Вони ініціювали голосування в Палаті представників і Сенаті для обмеження можливості завдання ударів по Венесуелі без попереднього схвалення Конгресу. Однак ці ініціативи не отримали достатньої підтримки.
Додатковим стримувальним фактором залишається громадська думка.
Згідно з опитуванням, проведеним Reuters/Ipsos, 58% громадян США вважають, що армія країни повинна діяти лише в ситуаціях, коли існує пряма зовнішня загроза. Лише 35% опитаних висловили готовність підтримати військову інтервенцію у Венесуелі, а ідея зміни влади шляхом застосування сили отримала підтримку лише у п'ятій частині респондентів.
Після новин про затримання Мадуро, в адміністрації президента США заявили, що військова кампанія завершена. Проте залишається відкритим питання: які кроки будуть наступними?
Перш за все, мова йде про подальшу долю Мадуро.
Як вже зазначив заступник державного секретаря США Крістофер Ландау, Мадуро повинен бути притягнутий до відповідальності перед американським судом.
Генеральний прокурор США Пем Бонді висловила думку, що президент Венесуели Ніколас Мадуро повинен з'явитися перед "американським правосуддям на території США в американських судах". Вона також зазначила, що раніше Мадуро вже стикався з обвинуваченнями в Південному окрузі Нью-Йорка.
На даний момент відомо, що Ніколас Мадуро зіткнувся з обвинуваченнями в США, які включають наркоторгівлю, значну корупцію, участь у міжнародному наркотрафіку та змову з транснаціональними злочинними організаціями.
Обвинувальний акт (28 сторінок) був поданий у 2020 році до Федерального суду Південного округу Нью-Йорка. Американська прокуратура стверджує, що Мадуро та його оточення протягом років використовували державні інституції Венесуели для сприяння постачанню кокаїну до США, співпрацюючи, зокрема, з колумбійським угрупованням FARC.
У рамках цієї справи Державний департамент США оголосив нагороду в сумі 50 мільйонів доларів за відомості, що можуть сприяти його арешту або засудженню.
Основне юридичне питання полягає в тому, чи мають Сполучені Штати право судити де-факто лідера іншої країни.
Позиція Вашингтона ґрунтується на двох аргументах. По-перше, США офіційно не визнають Ніколаса Мадуро легітимним президентом Венесуели, а отже не вважають його таким, що користується повним імунітетом глави держави.
По-друге, юрисдикція Сполучених Штатів охоплює злочини, які, за словами обвинувачення, мали прямий вплив на американську територію, зокрема у зв'язку з торгівлею наркотиками.
Критики цієї точки зору підкреслюють, що, навіть якщо існує обвинувальний акт, судовий розгляд проти фактичного лідера іншої держави встановлює ризикований прецедент і залишається темою жвавих дебатів у самих Сполучених Штатах.
І одночасно це може перетворитися на ще одну складність у стосунках США з іншими країнами.
Європейський Союз пильно спостерігає за розвитком подій у Венесуелі. У своїх заявах ЄС неодноразово підкреслював, що пан Мадуро позбавлений легітимності, і рішуче підтримує ідею мирного переходу влади. Незалежно від обставин, важливо дотримуватись принципів міжнародного права та статуту ООН. "Ми закликаємо до стриманості", - зазначила верховна представниця ЄС з питань зовнішньої політики Кая Каллас.
Так само і в інших європейських столицях заявили про необхідність дотримуватися норм міжнародного права.
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш висловив думку, що військові операції США у Венесуелі є "небезпечним прецедентом". Як зазначив представник генсека, Гутерріш "серйозно стурбований тим, що принципи міжнародного права були порушені".
Ще одне ключове питання: чи стане арешт Мадуро каталізатором для падіння авторитарного режиму у Венесуелі?
А якщо ні, то чи можна вважати цю операцію успішною?
Венесуельська опозиція відкрито висловила підтримку діям США. Лідерка опозиції, Марія Коріна Мачадо, ще в середині грудня підкреслила, що "безумовно" підтримує заходи американської адміністрації, зазначивши, що венесуельське суспільство вдячне за політичний і економічний тиск на режим Ніколаса Мадуро.
Арешт Мадуро також став джерелом натхнення для тисяч венесуельських біженців, які розсіяні по всьому світу.
Проте наразі невідомо, чи не призведе такий явний і грубий тиск з боку США до протилежного ефекту: консолідації режиму, створення навколо Мадуро ореолу мученика та дискредитації опозиції.
Попри затримання Мадуро, державні інституції та збройні сили Венесуели наразі зберігають цілісність.
Слід підкреслити, що за часів правління Чавеса та Мадуро венесуельська влада еволюціонувала в мережеву структуру, у якій політичні, військові та кримінальні елементи тісно взаємопов'язані. У такій системі усунення окремого гравця не забезпечує автоматичного руйнування існуючого режиму.
Ось чому навіть у Вашингтоні намагаються уникати висловлювань про "кінцева режиму". Якщо уряд Каракаса зможе оперативно відновити контроль за допомогою силових структур, лояльних еліт та зовнішньої підтримки, Венесуела може опинитися на межі керованої нестабільності, а не перейти до політичного транзиту.
Це саме той розвиток подій, якого так боялися противники жорстких заходів у Вашингтоні.
За інформацією, наданою експертом з Латинської Америки Дугласом Фара, Сполучені Штати здійснювали військові тренування, орієнтуючись на сценарій, який передбачав "обезголовлення" венесуельського уряду. Результати цих симуляцій вказували на можливість тривалого хаосу, включаючи масований відтік біженців та боротьбу між різними угрупуваннями за контроль над країною, без чітких шляхів вирішення кризи.
Імовірність реалізації такого розвитку подій є досить значною.
Врешті-решт, Дональд Трамп у своєму інтерв'ю для Fox News підтвердив, що тиск на уряд Венесуели не зупиниться лише на арешті Ніколаса Мадуро.
На думку президента США, адміністрація країни й надалі буде переслідувати венесуельських чиновників, які підтримують режим Мадуро. "Якщо вони залишаться вірними йому, їхнє майбутнє виглядає дуже похмуро - справді, надзвичайно похмуро", - зазначив він.
Дійсно. Дональд Трамп стверджує, що, на його думку, "більшість з них (представників венесуельського уряду) вже переметнулася на іншу сторону".
Однак, якщо цей прогноз не справдиться і режим залишиться при владі, Сполученим Штатам буде потрібно або визнати свою фактичну поразку, або перейти до нових агресивних дій.
А це саме той сценарій, якого так хоче уникнути Дональд Трамп.
Адже легко обіцяти виборцям швидку перемогу без втрат, але зовсім інша справа — це реальність повномасштабного вторгнення з військовими на території.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help.
Ситуація у Венесуелі відкрила нові горизонти у світовій політиці: авторитарні режими більше не можуть вважати себе захищеними, проте демократичні країни також не прагнуть вступати у повноцінні військові конфлікти.
Затримання Мадуро стало демонстрацією сили - точкової, персоналізованої та політично ризикованої.
Це не кінець венесуельського режиму, але кінець ілюзії безкарності. Чи перетвориться цей удар на реальні зміни - залежить не лише від Вашингтона, а й від здатності венесуельських еліт і суспільства вийти за межі страху.
Однак ці події також стали справжнім випробуванням для Дональда Трампа. Він зробив ризикований крок, не отримавши підтримки ані в Конгресі, ані серед однопартійців, зокрема з боку ізоляціоністського крила своєї партії.
І якщо нова стратегія не дасть швидкого результату, або призведе до жертв серед американських громадян, відповідальність за цю авантюру повністю ляже на президента США.
Автор: Світлана Ковальчук
