Яхно: Стратегія, яка не враховує інтереси України та Європи, є як шлях без кінцевої мети.
Невідомо, чи справді існує американський план з 28 пунктів, створений у співпраці з Росією, про який останнім часом активно повідомляють ЗМІ. Проте більшість його положень на даний момент виглядають абсолютно безглуздо.
По-перше, план, що ігнорує позиції України та Європи, є шляхом без кінцевої мети, тобто не призводить до жодного результату. Від моменту, коли адміністрація Дональда Трампа розпочала переговори, Європа, Україна та США пройшли значний етап, оскільки мова йде про війну та безпеку в умовах постконфліктного часу на європейському континенті. Трамп наголошував на необхідності, щоб Європа більше інвестувала в свою оборону, і Європа з цим погодилась, створено тристоронній механізм PURL. Тож чому ж тепер Європа та Україна повинні залишатися осторонь — незрозуміло.
По-друге, заклик до зменшення військових потужностей та армії України є абсурдним.
Загрожувати знищенням української державності, щодня обстрілювати цивільних громадян та інфраструктуру, висувати суворі вимоги проти вступу України до НАТО, а також стверджувати, що Україна позбавлена права на власні збройні сили — це явно не конструктивний підхід і свідчить про відсутність адекватного розуміння ситуації.
Досліджуйте також: Чи укладе Україна угоду з Трампом?
Усі країни, включаючи США, визнали, що однією з найміцніших гарантій безпеки для України в майбутньому є наші Збройні сили. Виробництва на двосторонній основі активно розвиваються, а Європа суттєво коригує свою стратегію стримування, в якій обороноздатність України, з огляду на зростаючі гібридні загрози з боку Заходу, виступає однією з основних складових безпеки в регіоні. У цьому контексті така позиція виглядає так, ніби ці реалії не існують, чого, звісно, дуже хотілося б Росії, проте вони мають місце.
По-третє. Питання двосторонніх поступок, про які знову сказав Марко Рубіо. Принципова різниця позицій України/Європи та Росії полягає у ключових підходах. Україна готова обговорювати лінію розмежування; і наша поступка полягає у тому, що де-факто частина наших територій знаходиться під окупацією, але ми готові припинити військові дії. Росія ж хоче обговорювати не лінію розмежування та зупинку військових дій, а по суті новий державний кордон (тобто, статус де-юре), при цьому видаючи ніби-то за "поступку" не захоплення нових територій. Зупинка військових дій -- це не про перемогу, це саме про зупинку військових дій, що єдино можливе в умовах полярних позицій сторін. Перемога ж, переконана, буде у поствоєнний час, і залежатиме від того, як кожна з країн розвиватиметься.
Росія ж хоче не просто уникнути відповідальності та перевести окупацію наших територій у гео/політичний результат, а й навʼязати усім необхідність подальшого обпльовування міжнародного права, коли дійшли до формулювань "платити орендну плату" за окупацію. Від злочинця -- до орендатора, так би мовити.
Читайте також: Жодного реального проєкту мирної угоди, який міг би завершити війну, зараз не існує
І, зрештою, четверте. Щодо таймінгу. Якщо хтось вважає, що нині настав вдалий момент для тиску на Україну з метою отримання односторонніх поступок (зокрема через збіг з анти/корупційною темою), то це абсолютно хибне міркування, за яким простежуються не лише російські вуха, а й роги з копитами. Адже це характерна російська логіка, де рішення ухвалює вертикаль влади, а точніше, її лідер, а суспільство та вся політична палітра не мають жодного впливу на ухвалення рішень, що стосуються долі держави. Питання територіальних конфліктів чи інших аспектів Конституції потребують підтримки як з політичної, так і з суспільної сторони.
Якщо цей план насправді існує, він навряд чи може вважатися шляхом до миру. У ньому відсутні будь-які конструктивні елементи та позиції, які могли б бути сприйняті як реальні для переговорів. Як зазначав великий абсурдист Льюїс Керрол, "треба бігти з усіх сил, щоб просто залишитися на одному місці".
Витоки
Про авторку. Олеся Яхно, українська журналістка, політологиня
Редакція не завжди підтримує погляди, які висловлюють автори блогів.
