Як нова політична сила завоювала монобільшість у Болгарії та які загрози це може спричинити для України.

Втома виборців в Болгарії від безперервних політичних криз, що призводять до численних дострокових виборів, стала причиною фактичного перезавантаження політичної системи держави.

На жаль, це перезавантаження виглядає досить небезпечним для України.

За результатами підрахунку Центральною виборчою комісією 96,4% бюлетенів вражаючу перемогу здобуває коаліція "Прогресивна Болгарія" на чолі з колишнім президентом країни Руменом Радевим.

Під час свого президентства Радев не раз висловлював проросійські погляди, проте у програмі партії питання війни між Росією та Україною практично не порушується.

У статті Сергія Герасимчука та Володимира-Назарія Гавріша, опублікованій Радою зовнішньої політики "Українська призма", ви дізнаєтеся, чого слід очікувати від нової адміністрації Болгарії та які кроки має вжити Україна. Які фактори призвели до перемоги Румена Радева на виборах і які можуть бути наслідки цього? Пропонуємо вам короткий виклад основних моментів.

Старт нинішнім виборам у Болгарії дали антикорупційні протести, що почалися у грудні минулого року та зрештою привели до повалення уряду Росена Желязкова.

Таким чином, болгари вже в той час виявили потребу в новому лідерові, здатному завершити затяжну політичну кризу.

На цей попит відгукнувся тодішній президент Румен Радев.

Він дочекалася слушного моменту, після чого подав у відставку та створив власну коаліцію "Прогресивна Болгарія" разом із людьми, які раніше формували підконтрольні йому тимчасові уряди на початку політичної кризи, а також випадковими політичними соратниками "з народу".

Коаліція, зібрана в надкороткий проміжок часу, в більшості спиралась на загальну популярність особи Радева та популістські гасла.

Ці гасла викладені в офіційній програмі партії, яка побудована навколо покращення бізнес-клімату в країні та обіцянках зробити "хороші справи": побороти монополії та олігархію, ввести серйозний контроль над використанням держбюджету для попередження корупційних ризиків, покращити стандарти життя.

Спосіб досягнення цієї мети залишається незрозумілим, оскільки в подальшій частині тексту не міститься детального опису реформ чи конкретних кроків для впровадження тих чи інших ініціатив.

Але нотки популярного нині суверенізму вже експлуатуються командою Радева.

Переможна партія наголошує на необхідності встановлення фінансової співпраці з Європейським Союзом "без впливу лобістів" (ймовірно, з боку Брюсселя) та реалізації інвестицій у моменти, коли це відповідає державній стратегії та сприяє підвищенню конкурентоспроможності болгарських компаній.

Найважливіше для Києва - обіцянка підтримки справедливого та міцного миру в Україні, заснованого на міжнародному праві, та затвердження Болгарії як гаранта стабільності, безпеки та добросусідства в Південно-Східній Європі.

На основі цих аспектів можна стверджувати, що Радев продовжить підтримувати участь у НАТО та ЄС, одночасно наголошуючи на важливості національних інтересів.

Враховуючи делікатність ситуації, особливо в контексті нещодавно підписаної безпекової угоди між Україною та Болгарією, Києву є сенс проявити обережну та прагматичну позицію.

Можна виділити два ключових етапи для початкового періоду.

По-перше, у програмі "Прогресивної Болгарії" містяться положення, що стосуються спільного розвитку оборонної промисловості та безпілотних літальних апаратів.

Україні є що запропонувати нашим чорноморським сусідам, і Радев як потенційний прагматик може більш прихильно дивитись на транзакційно-вигідну співпрацю з Україною.

По-друге, Україні слід активно підтримувати та укріплювати співпрацю з проєвропейським альянсом "Продовжуємо зміни - Демократична Болгарія" ("ПП-ДБ"), який є нашим найближчим союзником.

Особливо враховуючи, що у "ПП-ДБ" є значний потенціал стати ключовим гравцем у забезпеченні Радеву необхідної кількості голосів для внесення змін до конституції.