Як українська аграрна галузь справляється з морською блокадою та кризою експорту.

Коли жнива завершуються, у фермерів настає найприємніший етап року: підрахунок прибутків, розрахунок з працівниками та підготовка до наступного сезону. Однак цього року аграрії стикаються з новими викликами. Планування тепер залежить не лише від погодних умов та графіків закупівель, а й від того, як швидко рухається черга на Сулінському каналі.

У 2026 році, внаслідок атак на портову інфраструктуру Великої Одеси та ускладнень з відвантаженням, експорт української агропродукції зменшився на 70%. До початку повномасштабної війни цей регіон слугував основним логістичним центром, оскільки понад 90% всього експорту здійснювалося через Чорне море. На жаль, замість запланованих 64,4 мільйонів тонн у 2026-2027 роках, через обмежену пропускну здатність маршрутів Україна змогла експортувати лише близько 29,6 мільйонів тонн. Це означає, що наприкінці осені, під час пікового навантаження терміналів, українські аграрії опиняться перед серйозною проблемою нестачі складських приміщень, оскільки зерно не буде куди зберігати. Внаслідок цього, економічні збитки можуть сягнути десятків мільйонів доларів, що негативно вплине на український бюджет і фінансування майбутніх посівних кампаній для фермерів.

Як проблеми логістики, потужностей для зберігання надлишків зерна і посівної на фоні кризи в експорті переживають фермери Півдня, своїм "поглядом з поля" із Mind поділився агропідприємець із Херсонщини, засновник "Сапфір Агро" Сергій Сорокунський.

Я не експортер і ним не стану. Моє підприємство постачає зерно великим компаніям, у яких є термінали, транспорт і надійне кредитне плече. Про блокування портів я говорю з позиції малого постачальника, без претензій на політичні висновки. Моя територія починається за воротами господарства й закінчується там, де стартує ланцюг поставок.

Ось як виглядає експортна криза з місця подій.

Мій досвід відображає ситуацію на Півдні. У Миколаївській області ціни на пшеницю та ячмінь знизилися з 9-11 до 5-7 тисяч гривень за тонну. У Херсонській області ціни впали з 10-11 тисяч до 6-7 тисяч гривень за тонну. Коли мені вдається реалізувати зерно, я змушений погоджуватися на знижку в 30-40%. Це та ж сама маржа, яку ми могли б отримати. Вона, на жаль, загубилася десь між елеватором і портом.

Основною причиною зниження закупівельних цін є обмеження в експортних каналах. Коли трейдери не можуть своєчасно відправити зерно за кордон, вони змушені зменшувати обсяги закупівель або пропонувати нижчі ціни на внутрішньому ринку. Витрати на транспортування, зберігання та ризики, пов'язані із затримками, також впливають на формування закупівельної ціни. Таким чином, зовнішні обмеження безпосередньо відображаються на внутрішньому ринку: навіть якщо світові ціни залишаються стабільними, фермери можуть отримувати значно менші доходи.

Наш Південь функціонує за зовсім іншими правилами. Цьогоріч мій соняшник дав 20 центнерів з гектара, що є чудовим показником для нашої місцевості. Ріпак же приніс близько 10 центнерів. Подібний урожай у нашому регіоні трапляється раз на кілька років. Тим часом мої колеги з Вінниччини щороку отримують по 40 центнерів. Давайте зробимо підрахунки. Якщо собівартість гектару умовно становить 10 центнерів, а ви зібрали 20, то у вас є запас у 10 центнерів. У колеги з Вінниччини собівартість може бути 15, але при 40 центнерах його запас сягає 25. Він може зберігати врожай на складі і спокійно чекати рік-два, якщо ще й тваринництво допомагає. Нам же не вистачає часу, адже виручка від цього врожаю необхідна для покриття витрат поточного року.

Далі ланцюг є досить простим. Я реалізую зібраний урожай і здійснюю розрахунки з власниками паїв. Наразі спостерігається недостача близько 10 мільйонів гривень. Це стосується саме касового розриву підприємства, оскільки цих коштів не вистачає для поточних фінансових зобов'язань. Причини криються у затримках надходження доходів від продажу врожаю та зниженні закупівельних цін. Це не фіксована сума втрат зерна і не окремий борг перед пайовиками. Проте, якщо немає доходу, то, відповідно, немає й можливості для виплат, що створює напруженість у всьому регіоні.

Зберігання стало менш стабільним: тепер за нього потрібно платити, а термінали великих корпорацій піддаються атакам. Хоча якість зерна залишається незмінною, фізично воно може бути втрачено. Як постачальнику, мені пропонують укладати додаткові угоди на випадок форс-мажорних обставин.

Не хочу створювати драму, але залишаюсь оптимістом і закликаю інших до цього ж. Проте, нинішня криза є тільки початковим етапом. Найбільше її наслідки відчувають фермери на Півдні, де жнива проходять раніше, але з часом ця ситуація пошириться на інші регіони. Найбільше навантаження на термінали та елеватори очікується наприкінці осені, коли розпочнеться збір кукурудзи. Деякі аграрії вже розмірковують про можливість відмови від збору цьогорічного врожаю, оскільки витрати на його висушування та зберігання можуть перевищити витрати на залишення його в полі.

Ситуація склалася так, що найбільші втрати понесуть ті, хто має найменше ресурсів, а саме малі фермерські господарства з південних регіонів. Згідно з даними опитування, Міністерство аграрної політики прогнозує, що площа озимих культур зменшиться в середньому на 15%, зокрема, озимої пшениці — на 17%, а ріпаку — на 5-7%.

Додатково, фермери вже почали зменшувати витрати на добрива, і результати цього вплинуть на врожайність наступного року, навіть якщо посівні площі залишаться незмінними.

Альтернативна математика шляхів

Всі питання зводяться до логістики. Можливість продажу зерна безпосередньо пов'язана з тим, чи зможемо його вивезти. Давайте розглянемо, скільки коштує альтернативний варіант.

Раніше вартість морської логістики становила від 12 до 15 доларів за тонну, тоді як транспортування по Дунаю обходилося більш ніж у 50 доларів. Зростання цін на паливо та електрику ще більше підвищило витрати: за деякими підрахунками, одна тонна пального за ціною еквівалентна 25-30 тоннам пшениці. Наразі процес транзиту через Дунай ускладнюється через посуху та зниження рівня води.

На початку жовтня в акваторії Сулінського каналу накопичилося приблизно 125 суден, а час їх очікування становив від 12 до 17 днів. Кожен день затримки призводить до збільшення витрат приблизно на $1 за тонну вантажу.

Транзит вантажів через Польщу та Румунію стикається з обмеженнями. Урядові структури цих країн намагаються знайти рішення, проте швидке збільшення пропускної спроможності транспортних шляхів та портів є складним завданням. Європейські порти в даний час переповнені власним зерном, і зрозуміло, що пріоритет надаватиметься місцевим виробникам, адже питання українського зерна завжди було чутливим для поляків. На кордоні спостерігаються затримки, що призводить до накопичення збитків.

Україні дуже допомагає Молдова, але маршрути суходолом ще дорожчі, ніж по воді, і фізично не здатні замінити морські обсяги.

Водночас це проблема не тільки для українців. Через війну може постраждати понад 17% світової торгівлі зерном, йдеться про глобальну продовольчу кризу, і це розуміють в ЄС, хоча й поки не погодили сценарій порятунку експорту українського зерна.

Які методи використовують аграрії для подолання труднощів і чи надає держава підтримку?

Держава докладає всіх зусиль для вирішення ситуації, як у співпраці з західними партнерами, так і в стосунках із сільськогосподарськими виробниками. У рамках програми "5-7-9" було скасовано обмеження на обіг капіталу, а процентну ставку для аграрного сектору знижено з 15% до 10%. На осінній посівний період заплановано ліміт у 90 млн грн, проте в листопаді його можуть підвищити до 150 млн грн.

Фінансові установи отримали державні гарантії на суму 20,8 мільярда гривень, що дозволяє покривати до 80% ризику за кредитами. Міністерство аграрної політики також звернулося до Європейського Союзу з проханням надати 220 мільйонів євро у вигляді безповоротної допомоги для компенсації відсоткових витрат.

На жаль, наявність програми на папері не завжди забезпечує очікувану вартість кредиту. У рамках механізму "5-7-9%" держава покриває частину процентної ставки для банків. Однак ми вже мали досвід, коли компенсація затримувалася, внаслідок чого банки встановлювали підвищені відсоткові ставки.

Тому для осінньої посівної важлива не лише можливість отримати кредит, а й своєчасне фінансування компенсацій та умови конкретного договору з банком. Державні гарантії полегшують доступ до кредитування, але самі по собі не усувають ризику касового розриву.

Посівні, зберігання і планування: що буде далі?

Державна підтримка виступає ефективним механізмом. Проте, згідно з оцінками Всеукраїнської аграрної ради, реальні потреби набагато більші: лише на осінній посів та оренду земель знадобиться приблизно 200 млрд грн, а для весняної кампанії — понад 350 млрд грн. Аграрна рада звертається з проханням про пільгове кредитування, реструктуризацію наявних боргів та їх відстрочку, а також пропонує використовувати зерно в якості застави для банківських установ.

Ситуація зараз складніша, ніж у 2022 році. Тоді допомогли безвідсоткові кредити для малих і великих фермерів. Додатково погіршує ліквідність затримка бюджетного відшкодування ПДВ. Восени 2026-го уряд призупинив відшкодування майже 18 млрд грн. Ми вже чуємо від покупців пропозиції сплачувати виробникам лише частину суми контракту, відкладаючи решту до моменту отримання відшкодування. Якщо раніше розрахунки з великими покупцями часто вкладалися у 3-5 днів за графіком, тепер, з нашого досвіду, це може тривати і два тижні, і навіть місяць. Для господарства, якому потрібно оплачувати оренду землі й готувати посівну, це критично.

Нині аграрії звертаються до банків із проханням надавати кредити під заставу зерна, яке знаходиться на несертифікованих складах. Як показує досвід, великі елеватори частіше піддаються ризикам, тоді як розподілене зберігання є не лише більш економічним, але й надійнішим варіантом.

Що стосується зберігання, доцільним варіантом могло б бути більш активне використання розосереджених складських потужностей та кредитування під заставу зерна, особливо в тих випадках, коли воно зберігається поза сертифікованими елеваторами, за умови належного підтвердження його обсягу та якості. Це дало б змогу уникнути вимушеного продажу врожаю в період, коли закупівельні ціни є найнижчими.

Необхідні альтернативні шляхи через Дунай, Молдову та західні кордони, але самі по собі вони не можуть оперативно компенсувати великі обсяги морських перевезень. Однак, залишається сподіватися, що українська дипломатія та збройні сили спільно знайдуть рішення для подолання кризи цивільного судноплавства в Чорному морі.

24 вересня президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган оголосив про посилення дипломатичних зусиль Анкари для відновлення експорту зерна через Чорне море. Дмитро Плетенчук, речник Військово-морських сил, пообіцяв знайти рішення для захисту цивільного судноплавства та нагадав, що країна вже не раз стикалася з подібними кризовими ситуаціями. Російські аграрії також стикаються з труднощами у збуті зерна через блокування портів у Азово-Чорноморському регіоні, тому за лаштунками є чимало бажаючих відновити судноплавство.

Перегляд мінімальних експортних цін сам по собі не вирішує питання закупівельних цін для аграріїв. У серпні уряд зменшив розрахунковий поріг для ряду культур, використовуючи коефіцієнт 0,714, щоб експортні контракти відповідали актуальним логістичним умовам. В кінці вересня було ухвалено рішення продовжити цю практику на жовтень-грудень.

Це може відкривати можливості для окремих контрактів, проте не призводить до зростання фізичної пропускної здатності шляхів. В умовах, що склалися, цінова політика, яку отримує виробник, значною мірою залежить від стратегій та закупівельних практик трейдерів.

Наразі календарне планування для сільгоспвиробників змінюється. Міністр аграрної політики попереджає, що вже в листопаді фермерам потрібно буде приймати остаточні рішення щодо весняної сівби на 2027 рік.

Якщо експорт не відновиться до весняного сезону, площі для посівів можуть зменшитися на 35-40%, а економічні втрати можуть досягти 5% від ВВП. Це також призведе до недоотримання бюджету до 90 мільярдів гривень щорічно. Отже, до прийняття важливих рішень залишається лише кілька тижнів.

Найпрактичніша підтримка зараз - своєчасно виконувати вже взяті державою зобов'язання: відшкодовувати ПДВ, забезпечувати компенсацію відсотків за кредитами та виплати за програмами підтримки.

Наше господарство має власний досвід невиплаченої компенсації за придбану вітчизняну техніку: наприкінці 2021 року ми подали документи на відшкодування близько 40 тис. грн, але коштів не отримали. Для невеликого виробника навіть така сума має велике значення, а передбачуваність державних виплат - ще більше.

Жодна з компаній, чий досвід я вивчав, не сподівається на швидке відновлення. Це не є причиною для розчарування, а, скоріше, для дисципліни. Наша мета полягає не в усуненні кризи, а в тому, щоб пережити цей час до моменту, коли можливості знову відкриються. Ми повинні підготувати команду, обробити землю та налагодити співпрацю з людьми. Адже коли морський експорт нарешті відновиться, у нас має бути що пропонувати.