Арешт президента Венесуели Ніколаса Мадуро: Операція "Південний спис" - правові аспекти проти політичних інтересів (Костянтин Глоба)

Сполучені Штати Америки успішно здійснили широкомасштабний удар проти Венесуели та її лідера, президента Ніколаса Мадуро, якого разом з дружиною було захоплено та вивезено з країни. Цю операцію було проведено спільно з правоохоронними органами США, - написав Дональд Трамп у власній мережі Truth Social.

Сполучені Штати оголосили про проведення "значного військового нападу" на Венесуелу, в ході якого був захоплений президент Ніколас Мадуро. Це стало наслідком серйозної ескалації конфлікту, що виникла після тривалого періоду погроз з боку США про можливе використання військової сили проти Каракаса.

У заявах акцентується, що американські авіаудари відбулися на фоні тривалої кампанії тиску на Венесуелу. Під час цієї кампанії адміністрація Трампа активізувала свої військові сили в Карибському регіоні та здійснила декілька летальних атак на судна, які, за інформацією, були залучені до наркотрафіку.

Генеральний прокурор США, Пем Бонді, оголосила, що Мадуро постане перед судом у Сполучених Штатах. Однак поки що неясно, що буде з його дружиною і чи були їй пред'явлені звинувачення.

Офіційний Каракас та віце-президент Делсі Родрігес охарактеризують ці інциденти як "викрадення президента" та акт "імперіалістичної агресії", який суперечить усім міжнародним угодам.

Посол Венесуели в Південній Африці Карлос Фео Асеведо в суботу рішуче засудив військову агресію США проти Венесуели, назвавши її "явним викраденням" президента Ніколаса Мадуро і серйозним порушенням міжнародного права.

Посол заявив, що Сполучені Штати здійснили "агресивні дії щодо народу Венесуели", підкреслюючи, що основною метою цих дій було отримання контролю над природними ресурсами цієї країни.

Сам Мадуро раніше неодноразово заперечував будь-яку причетність до наркоторгівлі, звинувачуючи Трампа в спробах усунути його з посади і отримати доступ до величезних нафтових запасів Венесуели, які складають 17% підтверджених світових запасів, що дозволяє Венесуела бути лідером списку країн з запасами нафти.

Можливі юридичні позиції сторін у питанні "захоплення та вивезення з країни президента" з точки зору міжнародного права.

Згідно з усталеними нормами, чинний глава держави, у тому числі і Ніколаєв Мадуро має абсолютний імунітет від кримінального переслідування в іноземних судах. Міжнародний суд ООН неодноразово підкреслював, що іноземна держава не може законно заарештувати чи судити чинного лідера іншої країни.

Стаття 2 Статуту ООН забороняє застосування сили проти територіальної недоторканності будь-якої держави. ООН з цього приводу вже висловила занепокоєння, назвавши операцію "небезпечним прецедентом" та ймовірним порушенням міжнародного права.

Одностороннє захоплення іноземного лідера на території незалежної держави без її дозволу чи санкції Ради Безпеки ООН розглядається як серйозне порушення суверенітету та територіальної цілісності. Багато правознавців кваліфікують подібні дії як "незаконне захоплення".

У відповідь на це, Сполучені Штати заявляють, що не визнають Мадуро президентом, що на їхню думку, позбавляє його правового захисту.

Адміністрація Трампа виправдовує свою операцію, посилаючись на статтю 51 Статуту ООН. Вони стверджують, що дії Мадуро пов'язані з наркотероризмом і становлять безпосередню загрозу національній безпеці США, порівнюючи контрабанду кокаїну з використанням "зброї масового знищення".

При цьому, США апелюють, що злочини проти людяності та тероризм, у яких звинувачують режим Мадуро, надзвичайно тяжкі і дозволяють США затримати винного незалежно від місця скоєння злочину, тобто на території іншої держави.

США використовують лазівку "невизнання" уряду Мадуро, з точки зору його легітимності, що дозволяє США екстратериторіальне затримання за ордерами національних судів.

Починаючи з 2019 року, Міністерство юстиції США не визнає Мадуро президентом, а вважає його приватною особою, що керує "наркотерористичною організацією". Відповідно до цього, з американської точки зору, він не має права на дипломатичний імунітет.

У випадках, що викликають суперечки, Верховний суд США ґрунтується на столітній доктрині, заснованій на справі Кер проти Іллінойсу.

Вона, по суті, стверджує: "Male captus, bene detentus" (Погане затримання, хороше утримання під вартою). Це означає, що навіть якщо підсудний був викрадений або незаконно доставлений до США, суд все одно має право судити його.

Схожі події відбулися у 1989 році, коли Сполучені Штати здійснили військове вторгнення в Панаму з метою арешту диктатора Мануеля Нор'єги. Американські суди ухвалили рішення в справі "Сполучені Штати проти Нор'єги", яке підтвердило, що "викрадення не скасовує юрисдикцію". Це стало основою правового прецеденту, за яким, якщо військові США мають можливість фізично затримати особу, вона може бути піддана судовому переслідуванню.

З юридичної точки зору, для Сполучених Штатів ця операція вважалася виконанням ордера на арешт, а не військовою агресією. У березні 2020 року Міністерство юстиції США офіційно звинуватило Мадуро в "наркотероризмі" та оголосило нагороду в розмірі 15 мільйонів доларів за його затримання, тим самим юридично визнавши його втікачем-злочинцем.

На основі наведеного матеріалу можна сформулювати такі висновки:

Відповідно до статті 2 Статуту ООН, ця операція є неправомірною та порушує територіальний суверенітет Венесуели. Проте США намагатимуться обійти це порушення, посилаючись на принципи "самооборони" і стверджуючи, що "Картель Сонць" під керівництвом Мадуро атакує Сполучені Штати, використовуючи кокаїн як "зброю масового знищення". Водночас, вони підсилюватимуть свої аргументи, наводячи на нелегітимність влади Мадуро та відповідні національні доктрини.

Президент Трамп неодноразово звертався до Ніколаса Мадуро, називаючи його президентом, що суперечить позиції Мін'юсту США щодо його легітимності.

З часом легалізація затримання може реалізуватися через механізм "ретроактивної згоди", якщо новий перехідний уряд Венесуели надасть офіційне схвалення діям США, подібно до того, як це сталося в Панамі у 1990 році.

Цей сценарій виглядає цілком ймовірним, оскільки Трамп уже висловив думку, що США будуть "значно активніше залучені" в майбутнє країни, зокрема в її нафтовий сектор. Він також підкреслив, що питання нового керівництва Венесуели вирішується в даний момент, і Сполучені Штати не можуть дозволити собі ризикнути, передаючи контроль кому-небудь іншому, продовжуючи реалізацію розпочатих ініціатив.

У даній публікації геополітичний аспект ресурсів Венесуели залишається поза увагою. Однак, враховуючи сучасні тенденції боротьби країн за контроль над ресурсами, це питання все ж вносить сумніви в правову обґрунтованість реалізованої операції. В результаті, юридичні підходи здаються більш адаптованими до політичних рішень.

Юридичне обґрунтування цієї операції не здається достатньо переконливим, особливо з огляду на поточний етап мирних переговорів в Україні. Варто зазначити, що ще в 2020 році російські політики неодноразово піднімали питання геополітичного торгу між Росією та США, що стосується Венесуели та України.