"Неповага замість партнерства": чому Польща втратила Україну

Українці, яких спочатку прихистили від війни, почали купувати житло, відкривати бізнес і конкурувати з місцевими.

Ставлення поляків до українців на початку повномасштабної війни ґрунтувалося на масовій підтримці та співчутті. Тепер воно більше змінюється на роздратування й недовіру. Про глибоку кризу у відносинах між Варшавою та Києвом у колонці для Guardian пише журналіст видань Gazeta Wyborcza та Polityka Матеуш Мацціні.

На початку повномасштабної війни поляки масово відкривали свої домівки для біженців з України. Тоді правляча партія "Право і Справедливість" підтримала цей рух, і здавалося, що дві країни рухаються до безпрецедентного союзу. Варшава лобіювала українські інтереси на Заході, а Київ публічно дякував полякам за щедрість.

Як зазначає автор, етап солідарності вже залишився в минулому. Відповідно до нещодавно опублікованого опитування польського інституту CBOS, 52% жителів Польщі наразі виступають проти прийому нових українських біженців.

Все більше громадян Польщі відчувають втомленість від надання допомоги Києву. Деякі представники правих політичних сил висловлюють думку, що поставки зброї Україні ослабили військовий потенціал самої Польщі.

Напруга між країнами посилюється також через політичні аспекти пам'яті. Володимир Зеленський ухвалив рішення назвати військовий підрозділ на честь Української повстанської армії (УПА), яка була причетна до вбивств приблизно тисячі поляків у 1943 році. У відповідь президент Польщі Кароль Навроцький вирішив позбавити Зеленського ордена Білого Орла — найвищої державної нагороди Польщі, яку можуть отримувати іноземці. Ці дії з обох сторін стали демонстративними, що призвело до фактичного замороження двосторонніх відносин.

Автор підкреслює, що в польських соціальних мережах спостерігається зростання російської дезінформації. Зокрема, активно розповсюджуються міфи про українців, яких називають "утриманцями соціальної допомоги", що нібито паразитують на кошти місцевих жителів.

За словами журналіста, така риторика підживлює побутове насильство. 26 липня у Вроцлаві невідомі напали на молоду українську пару біля продуктового магазину. За наведеними даними, нападники вигукували: "ідіть на війну". Повідомлення про словесні образи чи фізичні напади на українців у польських містах, як пише автор, з'являються "майже щодня".

Основну причину розчарування Мацціні вбачає не лише у особистих конфліктах між лідерами чи історичних суперечностях. Він вважає, що справжня проблема полягає в тому, що жодна зі сторін не прагнула зрозуміти позицію супротивника поза рамками війни.

Українські біженці, щойно з'явилася така можливість, почали виїжджати з помешкань родин, які їх прихистили. Вони орендували або купували власне житло, відкривали бізнес і формували повноцінну громаду, що часто означало пряму конкуренцію з місцевими жителями. Для майже моноетнічної Польщі така трансформація виявилася складною для сприйняття.

Автор наголошує, що змінилася і сама Україна. З пасивного отримувача західної допомоги вона перетворилася на експортера військових технологій і напрацювань. Українські лідери також звикли до прямих переговорів із керівництвом США та Західної Європи, тому їм більше не потрібне посередництво Варшави.

Мацціні критикує коаліційний уряд Дональда Туска за те, що він не підготував польське суспільство до сприйняття українців як повноправної частини спільноти. На його думку, уряд також підтримував ілюзію, що саме Варшава відіграватиме вирішальну роль у європейському майбутньому Києва.

Автор вважає, що в найближчі роки Україна поступово поглиблюватиме свою інтеграцію в європейську економіку. Українські підприємства матимуть змогу конкурувати не лише з польськими компаніями, але й з французькими та німецькими.

Український голос у Брюсселі, Парижі та Берліні, як зазначає журналіст, тепер не звучатиме як благання про підтримку. Це стане голосом нації, яка вимагатиме справедливого представництва на переговорах.

Українці стали важливою частиною польського ринку праці: у 2026 році вони становлять близько двох третин усіх працюючих мігрантів у країні. Їхня інтеграція триває: рівень зайнятості українців зріс із 69% у 2022 році до майже 83% у 2026-му, а 11% працюють на себе або займаються підприємництвом.

Українці все активніше відкривають власні підприємства. У 2025 році було зареєстровано приблизно 33 тисячі нових компаній, що складає 10% від загальної кількості нових бізнесів у Польщі. Таким чином, українці в польській економіці давно перетворилися з простих отримувачів допомоги на активних учасників: вони є працівниками, підприємцями та платниками податків.