ФАТАЛЬНІ ІЛЮЗІЇ

Сергій Дацюк. 16.07.2019. УП

Ілюзії це викривлене і хибне сприйняття штучно створеної реальності, яка помилково вважається дійсністю. Суть ілюзії – бути абсолютно непевною, але слугувати абсолютній впевненості.

Ілюзії небезпечні тим, що них спираються у своїх діях, на них розраховують як на засновки перспективи, а вони не витримують будь-яких, навіть найменших, випробувань дійсністю.

Ніщо так сильно не руйнує перспективу, як ілюзії широких мас чи, навпаки, ілюзії правлячого класу, які не витримують випробування дійсністю.

Інвентаризація ілюзій це стандартна процедура футурологічної рефлексії, яку варто виконувати час від часу, щоб не бути заскоченим форс-мажором безвиході.

Найбільша наша ілюзія сьогодні це спрощене розуміння можливості змін.

Нам здається, що змінити ситуацію і вийти з кризи в Україні можливо, якщо змінити біля влади поганих людей (ворогів, зрадників, здирників, корупціонерів, маніпуляторів).

Направду, соціальні зміни можливі за триєдиної умови – зміна масштабного бачення перспективи (візії, ідеології, теорії), зміна соціальної практики (інститутів, процедур, ритуалів), зміна людей при владі (професійних, моральних та мотиваційних вимог соціуму до публічних посад).

Тобто з ілюзією зміни людей пов’язані ще дві ілюзії – що можна використати наявні, зокрема в західних теоріях, бачення, концепти і теорії, і що можна використати наявні в Україні інститути для трансформації.

Ще одна ілюзія, що пов’язана з цією – спочатку ми змінимо людей, а потім будемо міняти інститути і бачення. Такого не буває, нема і не буде. Нові бачення і проекти нових інституційних змін мають бути у нових людей вже.

Якщо ми просто змінимо поганих людей на хороших, відсутність складного та інаваційного перспективного бачення і старі інститути швидко підлаштують нових людей під себе.

Підлаштування нових людей під стару систему буде відбуватися різними способами: виживання (створення прихованої атмосфери підозрілості та нетерпимості), відкритий саботаж, ізоляція, пряме звільнення – аж поки решта тих, хто залишиться, не буде вбудований в стару систему.

Люстрація це найпростіше, що взагалі можна зробити. Але якщо не буде змінено бачення перспективи, якщо не буде змінено політичну систему та рівні радикального перетворення кожного, навіть найдрібнішого, інституту, люстрація не просто нічого не дасть, вона призведе повернення старих людей під гаслами – «Ми ж вам говорили!»

Ми в принципі не можемо досягти жодних значимих результатів, допоки ми не змінили свої уявлення. В ситуації світової кризи жодна західна теорія не працює, бо якщо це було б не так, то Захід, особливо Європа, не рухався би так швидко у прірву, застій чи навіть деградацію.

Ми, українці, ходимо по колу більше 100 років, бо ми не хочемо скористатися власним мисленням та власними інноваціями. Ми живемо під мертвим гаслом «Не треба винаходити велосипед». Ми їздимо на цьому велосипеді в той час, коли всі вже пересіли не лише на машини з бензиновим, але навіть на машини з електродвигуном.

Нам потрібна теоретична революція і радикальна зміна політичної системи на таку, яка була б найскладнішою і найінаваційнішою в світі. Це означає прийняти інаваційну Конституцію, яка би вміщувала декілька десятків інавацій, включаючи відмову від держави, від інститутів Президента, Парламенту, можливо і Уряду, перехід до самоуправління, співволодіння спільним, інституалізацію стратегування, самостійних громад, договорних відносин часто навіть замість законів і т.д.

Друга ілюзія – в ситуації зовнішнього управління можна мати політично незалежну країну, розвивати незалежну економіку, мати власну творчу і складну сучасну культуру, мати рівноважну соціальну структуру суспільства.

Ми маємо пряме зовнішнє управління в НБУ вже багато років поспіль, ми маємо повністю залежну зовнішню політику, ми маємо викривлене і збочене уявлення про нібито неспроможність перемогти ворога у прямій війні.

Це критично хибна ілюзія. Не має принципового значення, від кого бути залежними – від Росії чи від США та Європи, що б там нам не говорили про те, що Захід кращий.

Справа навіть не в тому, до ми таким чином в руслі чужих стратегій – США чи Росії. Справа в тому, що в ситуації зовнішнього управління виникає цілий культурний комплекс субстратегій: установки на спрощення в політиці, стимулюються інтелектофобні рухи націоналізму, комуно-соціалізму та культурного імперіалізму, маргіналізація інтелекту та творчості, відмова від власних інновацій та інавацій і саботаж запозичених інновацій, меншовартість гіпоідентичності, інфантильна війна, гібридизація та дибілізація ЗМІ і т.д.

Вийти з ситуації зовнішнього управління можливо лише за рахунок принципово інакше влаштованого державного стратегічного управління. Стратегування на рівні світу та вселюдства з перспективи найближчих десятиліть і продукування радикальних соціальних інавацій – це те, на що потрібно просто відважитись. В ситуації зовнішнього управління Україну додеруть на шматки.

Третя ілюзія – можна припинити війну, що не закінчилася перемогою жодної зі сторін.

Війни не припиняються, війни або виграються, або програються. Компроміс у війні, що не виграна, можливий лише як тимчасовий, етапний і прогресуючий, тобто компроміс вестиме до ще більшого компромісу, компроміси зростатимуть і накопичуватимуться, допоки перемога сильнішої сторони над компромісною стороною не буде остаточною.

Є дві можливості для України виграти війну – 1) відвоювати свою територію традиційними засобами; 2) перетворити війну на той тип війни, в якій Україна може виграти, і виграти її. Мир у війні, яка не ведеться, можливий лише шляхом капітуляції.

Не можна звільняти полонених чи заручників, допоки війна не виграна. Звільняючи полонених чи заручників, ми стратегічно програємо. Всі українські політики, які працювали на звільнення полонених чи заручників, це вороги України. Нам зараз важко це усвідомити, бо ЗМІ промили нам мізки в напрямку, що люди важливіші, і полонених чи заручників треба звільняти, але люди всієї України ще важливіші в перспективі. Звільняючи полонених чи заручників, ми знищуємо позитивні перспективи решти українців.

Ніякі дипломатичні чи правові маневри не дозволять ані виграти війну, ані припинити її. Ніякі формати перемовин не працюють і не будуть працювати, допоки ми не будемо воювати в своєму вигідному нам типі війни. Якщо ворог осучаснив війну, то нам потрібно її ще більше осучаснити. Наприклад, запропонувати такий текст Конституції, щоб всі мешканці ТОТ ДЛО і Криму разом захотіли би в Україну. Війна конституційними засобам – це найкращий тип війни.

Четверта ілюзія, що реформи за чужими зразками в Україні взагалі можливі.

Україна не схожа на жодну країну світу, і вона в принципі не може ефективно проводити системні реформи за будь-якими зразками. Скористатися досвідом у локальних сферах, тобто локальні реформи – так. Проводити системні реформи за чужими зразками – ні. Україна може зберігатися лише в тому разі, якщо вона буде самостійно розробляти і впроваджувати власні інавації.

Реформи за чужими зразками ніколи нічого не дадуть Україні, окрім нових проблем та нового рівня збагачення привілейованого класу. Нам потрібні власнодум розроблені соціальні інавації – нова структура економіки, новий спосіб економічного потоково-мережевого управління, нова валюта, можливо набір крипто-валют зі взаємною конвертацією, радикальна демонополізація всього державного сектору та всієї інфраструктури, відрите виконання он-лайн державного бюджету, електронне декларування всіма публічними особами своєї статків та покарання за незаконне збагачення і т.д. Реформаторські мантри пора забути і почати хоча б з інновацій, а там і інавації підтягнуться.

П’ята ілюзія – можливо радикально знизити тарифи, знизити ціни та критично підвищити зарплати, радикально піднявши рівень життя в межах одного покоління українців.

Це не так, бо ми хочемо змінити функціонування економіки в рамках олігархічних та корупційних апетитів крупних бізнесменів та чиновників. Справа тут не лише у відсутності контролю, а в хибній мотивації – нехай менше їдять олігархи, нехай більше їдять прості громадяни. Це мотивація глухого кута.

Потрібна радикальна інновація – поява державного бюджету розвитку, тобто для початку 5-10% держбюджету має публічно направлятися на програми та проекти розвитку, з їх широким публічним обговоренням, з аргументацією, що це саме програми та проекти слугують розвитку, тобто є такими, які розширюють перспективи, створюють нові можливості, посилюють Україну на рівень вищий, ніж сама економіка.

Окрім того, нам потрібне не просто оновлення інфраструктур, а інаваційні інфраструктури, знищення радянських монополізованих інфраструктур обленерго, облгазів, Укрзалізниці і т.д. Інаваційні інфраструктури – ось що потрібно Україні. Тобто, якщо сказати просто, то нам потрібно не просто знижувати тарифи, а змінити структуру тарифоутворення, не просто знижувати ціни, а змінити структуру ціноутворення.

Шоста ілюзія – що олігархів та корупцію можна перемогти через боротьбу з олігархами та корупцією самих олігархів та корупціонерів. Пробачте, але саме так виглядає ця ілюзія з узагальненої точки зору.

Це не просто ілюзія – це найбільше брехня привілейованого класу, яку коли-небудь втюхували населенню.

Олігархів та корупцію неможливо подолати жодними державними органами. Олігархи та корупція – наслідок монополізованої вертикально-інтегрованої економіки. Нинішня монополізована вертикально-інтегрована економіка в принципі не передбачає від’єднання олігархів від держави.

Потоково-мережева економіка, що вже збудована і фактично заміщує собою стару радянську економіку, створює свої органи – Глибинний Президент, Глибинний Парламент, Глибинний Уряд і т.д. Легалізація потоково-мережевої економіки означатиме зміну структури державного управління та її від’єднання від корпоративного управління.

Сьома ілюзія – гірше вже бути не може, бо у нас уже і так криза, війна, розпад країни, економічна рецесія, від’єднання і еміграція значної частини громадян.

Якщо не почати користуватися мисленням та інаваціями, може бути як завгодно гірше, ніж є зараз. Пам’ятайте, що у нас здебільшого ще поки є електрика, вода, опалення, побутові послуги та транспорт. І нам все ще є куди падати нижче.

Саме ці ілюзії поширює значна частина політиків. Саме ці ілюзії поширюють олігархічні ЗМІ. Навіть зміни ми плануємо архаїчним чином, а це значить, що ніяких змін не буде. Саме ці ілюзії знищують сьогодні Україну.

В своєму нинішньому стані і при збереженні чи навіть прогресуванні нинішніх процесів Україна приречена не просто на руйнацію, а ще і на ненависть всього світу, включно з ненавистю до України самих українців

Своїми ілюзіями зараз ми руйнуємо найдорожче, що взагалі є, – свою гідність і останню надію світу на радикальні інавації в Україні.

Читайте також

Рекомендації

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.