«Моя хата скраю» як головний ресурс України

Владіслав Оленченко. ФБ. 22.08.2017

Прийнято вважати, що базова установка пересічного українця «моя хата скраю» — це головна вада, основний недолік, який який не дозволяє українцям об’єднуватись у великі дієздатні групи і організовувати ефективний процес управління спільним. Зрозуміло, що «крайній індивідуалізм» українців став наслідком унікальних природних умов, які тисячоліттями дозволяли українцям виживати одноосібно. Якщо людина може вижити і виростити дітей за рахунок невеликого клаптика землі, то ніякої потреби об’єднуватись, навіть в межах села, у неї не виникає і вона цьому ділу не змушена навчатись.

Звідси, хутір — як оптимальна форма організації суспільного життя українця, яка переважала віками на цих землях і яку українець зараз намагається відтворювати повсякчасно, в будь-якому оточенні, навіть в квартирі, яка знаходиться в багатоквартирному будинку.

Очевидно, що украінська держава є необхідним інструментом спільноі оборони від військовоі агресії з боку Росії, щонайменше, а ще держава є необхідним інструментом захисту спільних економічних інтересів украінців та просування своіх товарів на внутрішні ринки інших краін. Хоча б під ці дві глобальних задачі, украінцям потрібно швидко побудувати державу. Нам треба знайти спосіб швидкої побудови держави крайніми індивідуалістами, які не мають навичок домовлятись між собою і сталих традиційних форм спільної дії в межах всієї країни, або швидко поміняти структури особистості і цінностей украінців. Так сформулювавши задачу, починається найбільш цікаве…

Що відбувається в світі в соціальному плані? Процеси в передових «світових хуторах», наприклад, в Кремнієвій долині, розвиваються таким чином, що там вже визрів живий суспільний запит на побудову принципово інших форматів співіснування людей, більш комфортних для крайніх індивідуалістів, ніж формат сучасної держави. Як українці могли собі дозволити зконцентруватись на оброблянні свого клаптику землі, не відволікаючись на суспільні проблеми, і цього було досить, щоб отримати необхідні ресурси для гідного життя, так зараз і «айтішники», живучи в своїх «хуторах», можуть собі дозволити зконцентруватись на оброблянні певної ділянки віртуального простору, і ім цього вистачає для отримання необхідних ресурсів для гідного життя — в цьому полягає схожість проблемноі ситуаціі українця і «айтішника».

Демократична держава для цих двох — не стільки допомагає в повсякденному житті, скільки заважає, намагаючись ввести обмеження і заборони на певні види досліджень та діяльності, вилучити частину ресурсів на безглузді проекти, вимагає оплачувати політичну корупцію та апетити корпорацій. Сучасна держава для крайніх індивідуалістів, українця і «айтішника», стала «тормозом прогресу» і «душетелем індивідуальноі свободи і творчості». І українцям, і «айтішникам» необхідно вирішувати одну й ту саму задачу — пошук і побудова нового формату держави, шукати нові інструменти регулювання суспільних відносин, відмінних від звичних для більшості інституцій держави.

Можливо такими інструментами це мають стати чат-боти, які організовутимуть виконання рішень Парламенту, замість Уряду; може, замість апарату держави має постати мобільний додаток типу «Убер», який ефективно замінив собою центральний офіс таксомоторної компанії, виконуючи його функції якісніше, швидше і дешевше.

Українцям є що запропонувати своім братам по задачі — «айтішникам», наприклад, свій історичний зразок державності — «козацька держава». Це унікальний досвід організації життєдіяльності суспільства, який не має аналогів в історії людства і який був відтворений у формі Майдану у 2013-му році. Звісно, що в умовах середньовіччя, подібний формат держави програв монархіям, а Майдан програв олігархічним кланам, але зараз зовсім інший світовий контекст і принципово інші технічні, технологічні і комунікативні інструменти, які ще ніколи не мали в своїх руках крайні індивідуалісти. І «козацька держава», і Майдан — це тільки перший зріз нашого соціального досвіду, який лежить на поверхні.

А якщо поритись грунтовно в українських зразках форм організації суспільного життя крайніх індивідуалістів, то там можна знайти багато чого корисного для конструювання нового формату державності на принципово іншому технолонічному рівні розвитку людської цивілізації. Украіна, як краіна з державою, заточеною під потреби крайніх індивідуалістів всього світу — чим не проект, вартий уваги фахівців з соціальноі інденерії? Скинувшись наявними ресурсами, украінці і «айтішники» можуть легко потягнути такий спільний проект, показавши приклад принципово нового підходу до організаціі соціального устрою, відмінного від звичноі державності. Та й сучасна демократична держава — продукт не такий вже і давній, як з цивілізаційноі точки зору і точно не може бути вічним. Ще якихось чотириста років тому, нація та національна держава були дуже дивними інноваціями для переважноі більшості жителів Европи, не говорячи вже про інші континенти.

Виклик, звісно, в спільному з «айтішниками» світовому іноваційному проекті — величезний, але ми або зможемо використати свої унікальні особливості в якості головного ресурсу розвитку і змін Украіни і світової цивілізації, або нам доведеться змінювати себе під стандарти чужих держав. Як на мене, перший варіант виглядає привабливішим і дає достатньо підстав, щоб починати.

Читайте також

Рекомендації

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.