Завис системи. Чому реформи — це євроремонт в хліву, який прогнив і завалюється

З одного боку, якщо він впаде — то накриє нас усіх; з іншого боку, нам потрібен не хлів, а будинок.

Заява прем’єра Володимира Гройсмана про те, що в Україні «найбільший дефіцит — дефіцит майбутнього» — це радше вимушена констатація факту.

Чинна влада і політикум як такий не змогли запропонувати картину майбутнього, яка б стала фокусом суспільного консенсусу.

Цього не сталося через:

А) неспроможність держав із пострадянським політико-правовим дизайном та олігархічною економікою генерувати живі сенси (як правило, вони створюють штучні уявлення та мертві міфологеми);

Б) токсичність атмосфери в самій бюрократичній системі, яка одразу вбивала будь-яку ініціативу або призводила до незворотних моральних мутацій «агентів змін», які туди потрапляли;

В) через діяльність «каналізаторів» і «пустих барабанів», які «злили» громадянську активність та готовність до спотворення країни в пустопорожнє малювання програм «за все добре — проти всього поганого».

Були ще «ефективні менеджери», які писали законопроекти на коліні, а потім ламали парламент через це ж коліно, щоб ці законодавчі новели прийняти, бо «потрібно перед грантодавцями прозвітувати».

Як наслідок — 80% законопроектів, які вносяться в зал ВР, суперечать діючій Конституції чи іншим законам України.

Скільки «хороших» і «прогресивних» законів ухвалила ВР під тиском «пакетів» та «партнерств», в які потім доводилося вносити зміни? А скільки таких законів в зіткненні з реальністю деформувалися на рівні підзаконних актів та управлінських практик, що краще вони б цих законів не писали?

Наприклад, замість подолання дефіциту справедливості, ми отримали його поглиблення. Доступ громадян до правосуддя лише через «цех» адвокатів, не спрощення, а ускладнення антикорупційних органів та створення умов для війни між ними.

Останній епізод: у спеціалізованих вищих судах (ВАСУ, ВГСУ та ін) зависло 140 тис. справ. Тепер спеціалізовані суди ліквідовують і створюють єдиний Верховний суд (всього 200 суддів).

Це має статися 30 березня 2017 року: створення Верховного суду і призначення суддів ВС за результатами конкурсу, проведеного відповідно до нового закону.

Як стверджують ініціатори та «контролери» судової реформи, завданням цих змін є «не допустити перепризначення корумпованих суддів вищих спеціалізованих судів у новий Верховний суд». Мета прекрасна… але що буде зі 140 тисячами справ?

Як стверджують деякі нардепи, на півтора роки (як мінімум) в Україні можна буде забути про справедливість і правосуддя. А ви кажете про «верховенство права»…

Вам запропонують замість «верховенства права» — верховенство закону «про правоту поліцейського».

Бо в умовах дефіциту справедливості система змушена буде латати дірку хоча б в сфері громадської безпеки. І найпростіший спосіб це зробити — створити механізми поліцейської держави.

Це все є наслідком реалізації ідей «пустих барабанів» про «ефективний менеджмент», який має «замінити інституційну пам’ять корумпованої бюрократичної машини».

Як наслідок — стару систему не демонтували, а нову не побудували. Зависли.

Фактично все, що зараз зветься реформами, — це євроремонт в хліву, який прогнив і завалюється.

З одного боку, якщо він впаде — то накриє нас усіх; з іншого боку, нам потрібен не хлів, а будинок.

Будинки ж наші політики та «пусті барабани» будувати не вміють.

Тому, коли Гройсман каже про «дефіцит майбутнього», можна лише порадити: більше візій, стратегічних сесій, робочих груп, дорадчих органів та консультацій з «кишеньковими» громадськими експертами.

Джерело: Главред