Україна та Білорусь: перевірка на вошивість

Галина Каплюк, Альона Блохтур, фото Станіслава Груздєва, «Главком»
Про це в прес-центрі «Главкому» дискутували Посол України в Республіці Білорусь (2007-2010) Ігор Ліховий, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик та політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач.

Ігор Ліховий: «Подвійні ігри щодо участі Лукашенка в чорнобильських заходах – це був привід, а не причина»

mainnІсторія білоруських відносин досить тривала, багато різного було на цьому шляху, але цей прояв неприкритої агресії викликав у мене тривогу. Білорусь є важливим партнером для України не тільки як сусід, з яким кордон понад тисячу кілометрів, у нас ще й глибокі корпоративні, особистісні зв’язки. Для Білорусі Україна також дуже багато означає.

У нас 5 мільярдів товарообігу, правда, за минулий рік ми не досягли показника 2008 року. В зв’язку із специфічною політикою, яку вже багато років сповідує Білорусь, Україна все більше мала контакти економічного плану. В останні роки президентства Віктора Ющенка, особливо 2008-2009 роки, відкрилися нові перспективи у відносинах між двома державами. Очевидно, ми почали допомагати Білорусі інтегрувати в європростір, так зване Східне партнерство, що дало можливість наблизити до європейських стандартів мислення не тільки молодих білорусів і опозиційних лідерів, а і білоруської влади.

Хочу нагадати, що у квітні минулого року білоруський парламент ратифікував договір про державний кордон між Україною і Білоруссю, який до цього 13 років не був ратифікований білоруською стороною. Але за цей рік так і не вдалось обмінятися грамотами.

Останні події відбулися не з чистого листа. У нас були досить напружені відносини в 2005 році, коли Президент Віктор Ющенко запропонував свої послуги щодо демократизації Білорусі. Пройшло два роки на знівелювання нерівності, яка була між нами, але насправді відкривалися досить хороші перспективи. Разом з тим, уже з кінця минулого року зовнішня політика України щодо Білорусі… Навіть в родині у конфлікті винні дві сторони в більшій чи меншій мірі, конфлікт – двостороннє явище. Він не є таким гострим, але це та вершина, що говорить про наявність досить потужного айсберга під водою, який може бути небезпечним.

Ігор Ліховий

Чому так агресивно зреагував президент Республіки Білорусь? Якісь недомовленості, подвійні ігри щодо його участі в чорнобильських заходах – це був привід, а не причина. Причини набагато глибші, вони і в стані білоруської економіки, і в трагедії із терористичним актом – це все одного плану події тільки різної трагічної забарвленості.

Білорусь — країна водночас і європейська, і досить закрита у своїй зовнішній політиці. Одна людина приймає рішення в найважливіших державних справах, і несе за все відповідальність, тому так нервує з приводу того, що складається не так, як передбачалося.

Віталій Кулик: «Якщо говорити цинічно, то економічно вигідніше було прийняти Баррозу, аніж Лукашенка»

Якщо Російська Федерація ставить вирішення торгово-економічних питань залежність від політичних, пов’язуючи цей комплекс в одне ціле, то Республіка Білорусь чітко розділяла та розділяє торгово-економічні та політичні відносини. Ми мали приклади похолодання відносин між Києвом та Мінськом в політичній сфері, але коли дивимось на рівень економічних взаємин, то динаміка розвивалась достатньо стрімко та позитивно. Дійсно, ми маємо 4,5 млрд.дол. товарообігу між державами. Але Білорусь більш зацікавлена в Україні, тому що має позитивне сальдо, вони більше імпортують в Україну, ніж експортують з неї. До речі, йдеться про машинобудування – морозильники, холодильники, трактори, тобто це закінчений продукт. В той же час в нашому експорті в Білорусь переважають сировинні чи напівсировині види товару. Тобто, Україна є дуже привабливим та потрібним для Білорусі партнером, тому наші торгові війни, які були за цей час, мали не настільки гострий характер, і, як правило, вирішувалися в рамках двосторонніх консультацій навіть на рівні експертів, а не міжурядової комісії. Хоча останній раз міжурядова комісія засідала 30 вересня 2010 року, але пропри це із комплексу проблемних питань (їх більше 30-ти) на даний момент вирішено більше половини. Тобто, близько 20 питань в рамках лише консультацій та діалогу міністерств та відомств. Як таких больових точок в торгово-економічних відносинах між Україною та Білоруссю не існує.

Натомість ми маємо достатньо складний політичний рівень. По-перше, відсутній діалог між президентами. Очевидно, що найближчий рік зустрічі між Лукашенком та Януковичем не відбудеться. Особливо після цих заяв. Хотів би нагадати, що для Мінська участь у міжнародних заходах, де беруть участь не лише президенти України та Росії, є одним із пріоритетів зовнішньої політики. Білорусь знаходиться в міжнародній ізоляції, тому участь президента Лукашенка у різноманітних заходах міжнародного або транскордонного масштабу є пріоритетом. Україна зайняла складну позицію відносно участі білоруського президента у заходах по відзначенню Чорнобильської катастрофи. Це спричинило достатньо жорстку заяву Лукашенка, оскільки він до останнього очікував запрошення на цей захід.

З іншого боку, якщо порівняти наші досягнення від візиту Баррозу – це 550 млн.євро на чорнобильський проект, та 40 млн.дол. зароблених на транзиті нафти до Білорусі по венесуельському контракту, то економічно вигідніше було прийняти Баррозу, аніж Лукашенка. Це якщо цинічно говорити.

Істотних втрат для україно-білоруських відносин ця заява та позиція України мати не буде. Вони як розвивались, так і будуть розвиватися, бо не залежать від особистої точки зору Лукашенка стосовно пана Януковича, як не залежали від того, наскільки Лукашенко сприймає Ющенка.

Мінськ знаходиться в дуже складній ситуації в середині. Там є розуміння, що має бути реформована політична система, вирішене основне питання влади – або наступний термін для президента Лукашенка, або визначення спадкоємця. Очевидно, що політичний режим, який склався на даний момент в Білорусі, потребує реформування, а економічна система потребує модернізації. Зараз всі політичні та економічні рішення приймаються в адміністрації президента Білорусі. Очевидно, що в Білорусі немає фінансово-промислових груп або олігархів, оскільки всі фінансові потоки також контролюються президентською адміністрацією. Дві третини експорту із п’яти областей Білорусі (їх всього шість) робиться вільними економічними зонами, які є екстериторіальними. Тобто, немає змички бізнесу та місцевої еліти, регіональних кланів там бути в принципі не може. Все економічне життя сконцентроване в президентській адміністрації. Це — ручне управління.

Зараз Росія відмовилася виступати в ролі того, хто дотує білоруську економіку, і поки запроваджуються певні преференції, але з часом вони також відійдуть. Лукашенко прекрасно розуміє, що ще одних газових, нафтових чи хлібо-молочних війн Мінськ не переживе. Очевидно, що ситуація виходить в таку площину, що зберігати існуючу соціальну модель державного капіталізму, який до цього часу залишався у Білорусі, вже неможливо. Тому стоїть і друге питання – це модернізація економіки. Росія не буде займатися дотаціями в модернізацію Республіки Білорусь.

Віталій Кулик

Третє – це питання визначення місця і ролі Білорусі в майбутній архітектурі безпеки, зокрема в Європі. Це буде форпост російських інтересів чи балансування між інтересами Росії та Заходу? Очевидно, Мінськ для себе поки що не дав чітку відповідь. Але після поствиборчих подій, арештів опозиції питання про балансування вже не стоїть. Є чіткий крен в бік підтримки російських ініціатив і узгодження зовнішньополітичної лінії з Москвою. Проте це також недовготривалий період і він з часом закінчується. Мінськ потребує ставок та контактів поза межами пострадянського проросійського простору. Повертаємось до того, що єдиним, хто міг би бути партнером Мінська, може виступити лише Київ. Очевидно, з часом буде перегляд україно-білоруських відносин. Можливо, через півроку, і ініціатором в цьому питанні, думаю, має виступити в першу чергу Мінськ, особливо після таких не виважених заяв пана Лукашенка. Коли ми оцінюємо ці заяви, варто розуміти психологічну специфіку Олександра Григоровича. Це не перша не виважена заява стосовно перших осіб держави. Звичайно, попускати не можна, має бути чітка реакція української влади. Проковтнути це ми не можемо, однак перебільшувати наслідки від цих заяв, якось нервово чи надто жорстко реагувати на них також недоцільно. Білорусь є нашим стратегічним партнером в цьому регіоні. Навіть ці 5 мільярдів варті того, щоб підтримувати нормальні відносини з Мінськом.

Володимир Горбач: «Лукашенку і самому було не зовсім вигідно з’являтися в Києві»

Це погіршення в українсько-білоруських відносинах, чи певна поразка української зовнішньої політики щодо Білорусі, не є випадковою хоча б тому, що всі зовнішні політики країн щодо Білорусі рано чи пізно терпіли поразку, як її конкуренти та суперники, так і союзники. Свого часу отримували поразку Російська Федерація, Польща, Європейський Союз, Литва, тепер прийшла черга України. Україна призначена білоруським керівництвом не зовсім надійним партнером.

Є, звичайно, особистісні складові. До дня голосування на останніх президентських виборах та подій в ніч і після українська влада відкритим прямим текстом підтримувала кандидатуру Лукашенка. Але після побоїща в Мінську риторика досить серйозно змінилася, українська сторона стала набагато обережнішою. Президент Янукович навіть сказав, що його білоруський колега перегнув палицю і погарячкував. Думаю, саме в цей момент у президента Лукашенка з’явилася думка про певну вошивість політики українського президента, що зараз вирвалося в таку риторичну конфронтацію.

Володимир Горбач

Факт неприїзду Лукашенка – складне явище, яке не можна трактувати таким чином, що Баррозу став в позу, тому не прийняв Лукашенка. Насправді Лукашенку і самому було не зовсім вигідно з’являтися в Києві, оскільки сказати йому мало що було, особливо в двосторонніх відносинах. Ратифікація білоруським парламентом угоди про кордон справді була, але до сих пір ратифікаційні грамоти не передані Україні. Свого слова він не дотримує, тому йому нема що сказати.

Щоб гарно виглядати на конференції донорів, треба робити фінансовий внесок. По-перше, в силу того, що Білорусь також є жертвою Чорнобильської катастрофи, і сама хотіла б отримати якісь зовнішні гроші на екологію. По-друге, стан її економіки не такий, щоб білоруська держава могла собі дозволити вкладати гроші в зовнішній імідж. Для багатьох глав держав і урядів неприїзд в Київ на цю донорську конференцію був продиктований саме неготовністю робити внесок, а не політичними мотивами.

Крім багатосторонніх відносин Україна-Євросоюз-Білорусь, де Україна намагалася бути посередником і певною мірою лобістом білоруських інтересів, є ще й інший формат багатостороннього співробітництва — між Україною, Білоруссю та Росією. Факт присутності Медведєва на зустрічі з Януковичем і відсутності на ній Лукашенка може говорити і про відносини Лукашенка з Медведєвим. Неформальна умова неучасті Лукашенка в поїздці в Чорнобиль могла іти від російського президента, а не лише від Баррозу.

Білорусь дуже довго торгувалася за дешевші ціни на енергоносії, і, здавалося, б Митний союз на те й Митний союз, щоб мати доступ до російського газу і нафти за внутрішніми цінами союзу. Але реальність виявилася дещо іншою, і ключовою темою є обсяги поставок. В Росії немає ринку енергоносіїв, на ринку не можна купити щось за вільними ринковими цінами. Є квоти, які виділяються кожному покупцю. Білорусії виділена квота на внутрішнє споживання нафти і газу рівно стільки, скільки вони спалюють в камфорках і комунальному секторі, і рівно стільки, скільки вони можуть виробити бензину і солярки, щоб спалити у себе на споживчому ринку. Вони не можуть експортувати.

Зупинка Мозирського нафтопереробного заводу, куди через Україну прокачувалися обсяги нафти, теж певною мірою несподівана і незручна для України ситуація. Виглядає так, що всі ці розмови про реверс «Одеса-Броди» і критичну зацікавленість в цьому Білорусі, були виключно для того, щоб збити ціну в росіян. Тому після цього дивитися в очі українським партнерам білоруському президенту не зовсім зручно.

Президент Лукашенко є невиправним автократом, і ніякі реформування при збереженні його у владі неможливі. Тому на це надії нема, але є надія на те, що не Лукашенком єдиним багатий білоруський народ. Я сподіваюся, що ситуація як всередині Білорусі, так і в двосторонніх українсько-білоруських відносинах, покращиться.

Чи вплине погіршення відносин на прокачку нафти по «Одеса-Броди»?

Володимир Горбач: Ще до словесної агресії з боку Лукашенка було зупинено на два місяці Мозирський нафтопереробний завод. Але в подальшому економічні інтереси Білорусі будуть превалювати над емоційно-політичними. Не всю ту нафту, яку вони зобов’язалися прокачати, прокачають, але якась частина їм все-таки буде необхідна.

Ігор Ліховий: Тут важливо, хоче цього Білорусь чи ні? А як швидко загоїться ранка, яка нанесена нашим відносинам, залежить від того, наскільки зовнішні чинники будуть впливати на наші відносини. Внутрішні чинники в інтересах і українського керівництва, і білоруського полягають в тому, щоб триматися нам спільно.

Хочу нагадати, що дуже тісні відносини були за часів Леоніда Кучми і Олександра Лукашенка, але тривалий час відносини були досить холодними. Проблема в тому, що у нас міняється керівництво, той, хто прийшов, не дотримується попередніх домовленостей, а Олександр Григорович залишається один і той самий. Інколи обіцяємо те, чого не маємо права обіцяти, а нам потім згадують. Йдеться і про так званий борг 1992 року. Нащо було обіцяти його закрити? Жоден президент, вже четвертий, не поспішає виконувати обіцянку, яку дав інший президент.

Віталій Кулик: Без цієї прокачки нафти до Білорусі постає питання доцільності використання «Одеса-Броди» по напрямку до Брод. Зацікавлена в цьому Білорусь, особливо після останніх домовленостей між Мінськом та Москвою про безмитні поставки нафти до Білорусі. Від того, наскільки довго Мінськ буде «ремонтувати» Мозирський завод, залежать і ці поставки. Це не політичне питання, а суто економічне, воно не має жодного відношення до вошивості та заяв Лукашенка.

Чи позбавить Лукашенко використання в аверсному режимі «Одеса-Броди»?

Віталій Кулик: Я думаю, не буде денонсації цих домовленостей про поставки нафти на Мозирський завод. З часом поставки нафти будуть відновлені, але питання в об’ємах і в тому, наскільки вигідні вони будуть для України з точки зору політичних ризиків та ефективності використання «Одеса-Броди» в нормальному режимі.

Ігор Ліховий: Зовнішньополітична ситуація, події в арабському світі, і те, що Венесуела не найстабільніша країна Латинської Америки також підштовхуватиме керівництво Білорусі до налагодження контактів щодо поставок нафти і газу з Росії.

Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко неодноразово говорив про те, що коли Україна буде головувати в Раді Європи, в ОБСЄ, то стане містком для діалогу між Білоруссю та Європою. Як тепер сприймати цю заяву в контексті останніх подій?

Ігор Ліховий: Я не сприймаю категорію «місток». Ця риторика дуже популярна у самого Олександра Григоровича, який хотів бути «містком» між Європою та Азією. Тут проблема білорусифікації української політики. На жаль, ми набираємось не кращих моделей поведінки у нашого сусіда, хоча там є чому й хорошому повчитися. Насправді нам треба бути більш послідовними, мало бути Україні «трішки вагітною». Треба дотримуватись європейських демократичних принципів, а ми почали грати. Мовляв, самі розберемося з Білоруссю, Європа має до цього свій інтерес, а ми – свої важелі, на які можемо натиснути…

Володимир Горбач: Україна хотіла б бути посередником в діалозі між Брюсселем та Мінськом і цим бути політично корисною для обох. Похвально було б використати цю можливість в Раді Європи та ОБСЄ. Але проблема в тому, що сторони не хочуть діалогу. Європейський Союз неодноразово ламав зуби на режимі Лукашенка. Тепер прозвучали епітети і в бік Баррозу, тож діалог між ними в принципі не можливий. Тому якщо колись і буде затребувана така наша посередницька місія, то дуже нескоро. Зараз позиція Євросоюзу щодо Білорусі після всіх подій достатньо глуха та категорична. Така ж сама відповідь і Лукашенка: він буде сидіти в облозі і не буде здаватися, поки зможе.

Віталій Кулик: Я більш оптимістичний, оскільки соціально-економічна ситуація в Білорусі вказує на накоплення негативних проблем. По-перше, так чи інакше – проти вошей є дуст, яким виявиться російська економічна політика стосовно Білорусі. І з часом, можливо наприкінці цього року, можна очікувати потепління відносин між Мінськом та Києвом.

По-друге, ми мали приклад покращення відносин між Європейським Союзом та Мінськом перед початком виборчої кампанії в Білорусі, коли європейські чиновники заявляли про нову лінію, про відкриття вікон до Білорусі. Тому я не виключаю повторення такого прецеденту. Питання не в тому, що Лукашенко обізвав Баррозу «козлом», а в тому наскільки Білорусь буде балансувати між цими інтересами та шукати ресурси для своєї модернізації, які є лише на Заході – польські та німецькі інвестиції. До відомих репресій Німеччина була одним із основних інвесторів Білорусі, і ситуація так чи інакше повернеться. Україна може скористатися своїм головуванням і в Раді Європи, і в ОБСЄ і надати певні імпульси покращенню відносин між Мінськом та Брюсселем.

Володимир Горбач: Тут є принциповий конфлікт між потребою Білорусі в модернізації та потребою Лукашенка в збереженні влади. Ці дві речі несумісні. Будь-яка модернізація Білорусі веде до демонтажу політичного режиму Лукашенка і він це прекрасно розуміє. До цієї межі він вже підійшов на президентських виборах, побачив, що втрачає владу і відразу згорнув цю модернізацію.

Віталій Кулик: А відмова від модернізації означає можливість застосування магрибського сценарію в Білорусі. І це також розуміють в Мінську, про це навіть заявляють пропрезидентські експерти, які вказують на те, що модернізація настане і це буде приблизно в другій половині цього року.

Ігор Ліховий: Безперечно, в історичному плані та ментально Білорусь знаходилась на перетині торгових шляхів, тому там вміють торгуватися, причому в різних проявах. Тож будемо спостерігати за наступними ходами.

Коментувати



Читайте також

Рекомендації

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти

Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.