УЛЬТИМАТУМ МИСЛЕННЯ

Сергій Дацюк. 30.09.2019. УП

В нашому суспільстві вже немає місця для мислення.

У потоці новин миготять застереження про можливі, а насправді – вже неминучі, катастрофи і загрози для Землі і Людства. Але вони губляться серед шуму безглуздих виборів та рейтингів, обіцянок і прогнозів, поверхневих суперечок і скороминучих скандалів.

Актуальне витіснило важливе. І на це працюють не тільки медіа, експертне співтовариство і політики, а й соціальні мережі і навіть школа.

Дуже живучий міф, що нові люди у владі або технології врятують суспільство від занепаду – без принципових змін суспільного ладу, без уявлень про смисл нашого спільного життя в світі швидких змін.

Затребуваними є прості рецепти швидких реформ, без зусиль, без усвідомлення і осмислення цілого, в якому вони тільки і мають сенс. Політика – косо, криво, аби живо – приречена на неуспіх і невдачу.

По-перше, уявлення, що нібито більшість завжди має рацію і «народ» знає, що робити, втілюється через вибори влади. А влада завжди подібна по суті до цієї недумаючої більшості. І влада не думає, а намагається сподобатися більшості для наступних виборів.

По-друге, припинені всякі фундаментальні дослідження. Зокрема, в гуманітарній сфері. Фінансується лише те, що може дати негайний результат і вкладається в прийнятні критерії.

По-третє, ми переживаємо час, коли весь світ фрагментується в процесі стихійного перетворення в щось нове. Старі цілісності, утримувані метанаративами, зруйновані, а нові ще не склалися. Менеджерські практики, що намагаються реалізувати цілі з вчорашніми критеріями ефективності всередині цих фрагментів, в принципі не можуть створювати ціле.

Більш того, існують проблеми і питання, що взагалі не вирішуються в рамках фрагментів світу і окремих національних держав. Це проблеми перспектив вселюдства, світової культурної політики, екології, генної інженерії, штучного інтелекту, роботів, космічної експансії тощо.

Без цілого, без цілісного бачення, не можуть з’явитися нові смисли. Робота з фрагментами світу обезсмислює сам світ, і це неминуче веде до війни.

Жодне відтермінування чи припинення війни не вирішує проблем, через які вона почалася. Війна або породжує нове мислення, або починається знову і знову. Війна в кінцевому результаті виграється лише відродженням, надзусиллям та перевагою мислення.

Хтось же повинен зрозуміти, що відбувається зі світом, з природою, з людством і як встановити інакші, адекватні змінам, що відбуваються, відносини між ними з позиції цілого.

Влада і її чинні інститути, наука і освіта цього зробити не можуть. Більш того, вони всіляко перешкоджатимуть появі вільної думки, борючись за своє виживання і панування. Сьогодні мислення допускається тільки там, де воно не зачіпає основ суспільного устрою.

І чим більше благополучно живе суспільство, тим менше у нього мотивацій займатися інакшим. Інакше – підміняється «новим», що відрізняється від «старого» лишень більш привабливою обгорткою. Потрібно не нове – не нові обличчя, не нові реформи, не нові технології, а саме – ІНАКШЕ.

В старих форматах мислення проблеми не лише не вирішуються, але й не ставляться.

Як встановити партнерські відносини з Природою, якщо мислити її тільки як джерело ресурсів?

Як домогтися осмислених відносин між цивілізаціями, часами, культурами, якщо шукати єдину, універсальну модель співжиття?

Як помислити багатовимірні часи і безліч майбутніх в одній моделі лінійного майбутнього?

Такі запитання потрібно переосмислити, перепоставити и лише потім відповідати. Але ніхто не намагається цього робити, оскільки вони поза рамок грантів та існуючої тоталітарної культурної політики.

Якщо взяти за установку – називати все своїми іменами – то ми побачимо, що для багатьох явищ у нинішньому швидкому світі імен просто немає. І кількість таких явищ без своїх імен постійно зростає. Саме гуманітарні дослідження надають інакшому імена і дозволяють якось обжити його, перетворивши його на нове чи інноваційне, а згодом через зусилля впровадивши це інноваційне, соціалізувати його як повсякденне.

Якщо, як раніше, всі зусилля гуманітаріїв будуть зосереджені на проблемах уточнення ідентичності, а система освіти буде копіювати універсалістські підходи мейнстриму, ніколи не буде прориву в майбутні. А без таких проривів скоро не буде ані України, ані Європи, а може і Землі, придатної для життя.

Нам втрачати нема чого, а набути можем багато, якщо станемо думати, мислити, уявляти і проектувати.

Потрібно відважитись, дерзнути, мати окаянство, ризикнути – в прориві до інакшого!

Тільки інакше уявлення про принципи нашого спільного спів-буття, інакше мислення та інакша освіта відкриють гідне місце України в новому постглобальному світі.

В існуючих процесах глобалізації і картинах майбутнього у України немає свого місця.

Воно може з’явиться, якщо думаючі люди в Україні утворять майданчики для спів-бесіди про важливе і програмно-проектні центри перетворень, і тоді Україна отримає шанс відбутися, стати активним гравцем в будівництві нового світу і подоланні наслідків бездумного зростання і боротьби групових інтересів.

Україні потрібні групи думаючих, які ведуть співбесіду про важливе. Потрібно міняти публічний дискурс і порядок денний – важливе повинно стати опліч з актуальним.

Ми наполягаємо на необхідності становлення нових форматів і мов мислення, здатного працювати з багатьма принципами, онтологіями, цінностями, з інакшим і різним, і всі сили віддаємо на це.

Ми просунулися в наших розробках. Але наші сили явно неспівмірні з масштабами і обсягами дослідницьких і програмних зусиль.

Україна може і повинна вийти на позиції глобального центру фундаментальних гуманітарних досліджень. Україні потрібні не нові – а інакші – гуманітарні дослідження.

Майбутнє України та світу в цілому повинно стати головним предметом програми таких досліджень.

Стати центром фундаментальних гуманітарних досліджень значить розгорнути власні дерзновенні і радикальні дослідницькі програми і створити місце глобальної комунікації з цих питань. Зараз ця позиція у світовій комунікації – вакантна.

Якщо не буде розгорнута комунікація про майбутнє Людства, то і світ втратить життєздатну перспективу.

Якщо ми не займемо цю позицію, то наше майбутнє визначатимуть інші.

Ніякий чужий досвід тут не допоможе. Тим більше, що досвіду життя в світі швидких спонтанних змін немає ні у кого.

Ніякі реформи, ніякі чужі технології тут не допоможуть.

Тут думати треба.

Тарас Бебешко

Сергій Дацюк

Володимир Нікітін

Юрій Чудновський

Читайте також

Рекомендації

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.