Вплив міжнародних мережевих громадянських ініціатив на безпекову політику України

Віталій Олександрович КУЛИК,

Завідувач відділу регіональної безпеки

Національного інституту проблем міжнародної безпеки

при РНБОУ

Однією із основних сучасних тенденцій у світових політичних процесах є зростання громадянської участі у прийнятті важливих міжнародних рішень. Громадянське суспільство усе рішучіше й активніше втручається в рішення глобальних проблем. Відбувається глобалізація громадянського суспільства.

Даний процес обумовлений, в першу чергу, появою нових глобальних питань, для рішення яких уже не достатньо можливостей держав і міжнародних міжурядових організацій; різноманіття виниклих зв’язків між народами, які для свого адекватного вираження мають потребу в нових міжнародних громадських інститутах; посилення демократичних процесів у сфері внутрішніх і міжнародних відносин держав, проявом яких є бажання зробити суспільство більше відкритим і т.д.

Зростаюче усвідомлення реальності ядерної, а отже, і екологічної катастрофи, дилема «вижити або загинути», боротьба з транснаціональними загрозами (СНІД, наркотрафік, нелегальна міграція, торгівля людьми тощо), процес поширення демократії у світі поєднують людей у міжнародні мережеві громадянські ініціативи (ММГІ).

Попри те, що перші актори глобального громадянського суспільства з’явилися ще в XIX ст. (наприклад — Британське і Міжнародне товариства боротьби проти рабства, 1823 p.), тематика їх ролі та місця у системі прийняття державних рішень в сфері національної безпеки є недостатньо висвітленою у вітчизняній та світовій науці.

Так, взаємозв’язок інститутів громадянського суспільства з міжнародними відносинами досліджували такі українські вчені як В. Бебик, В. Якушик, О. Сушко, О. Голіченко, Ю. Опалько, Ю. Якименко, Є. Бистрицький, О. Корнієвський та ін. Проте, основний акцент вони роблять на участі національних неурядових об’єднань в виробленні зовнішньополітичних та безпекових рішень (роль аналітичних центрів та їх міжнародна робота). Значна частина українських дослідників віддають перевагу аналізу участі вітчизняних неурядових організацій (НУО) в міжнародних партнерських мережах чи міжнародних громадських кампаніях (кампанії проти поширення ВІЧ-СНІД, проти сексуального рабства, проти нелегальної міграції, рух за демократію тощо).

У російській науковій літературі по даній проблематиці є кілька досліджень монографічного характеру й невелика кількість наукових статей. Зокрема, роботи Г. Морозова [9], О. Каминіна [7], І. Семененко [13], С. Перегудова [11] та ін. В яких розкривається особливості громадянської участі у міжнародних відносинах, прийняття державних зовнішньополітичних та безпекових рішень.

У числі закордонних дослідників, які вивчають міжнародні неурядові організації та міжнародні мережеві громадські ініціативи ми бачимо таких відомих фахівців, як У. Бек [2], А. Гідденс [15], Д. Шміттер [14] та ін.

Проте, аналіз стану наукової розробки тематики безпекової діяльності інститутів глобального громадянського суспільства свідчить, що більшість джерел або застаріли, або в них аналізуються історико-політичні питання чи окремі міжнародно-правові питання діяльності саме формалізованих міжнародних організацій. При цьому, поза увагою фахівців опиняються мережеві структури глобального громадянського суспільства, які в останнє десятиліття стають провідними гравцями міжнародного політичного процесу і їх вплив на безпекову сферу окремих держав стає визначальною.

Варто зазначити, що на сьогодні у міжнародному праві немає норм, які офіційно б визнали міжнародну правосуб’єктність інститутів глобального громадянського суспільства, з іншого боку, відсутні норми, які заперечують їх здатність бути суб’єктом міжнародного права й міжнародних відносин.

У науковому плані відсутня єдина відпрацьована термінологія, що дозволяє виділити із численних категорій громадських організацій міжнародну неурядову, а тим більше — визначити статус міжнародної мережевої громадянської ініціативи (ММГІ). В українському законодавстві не вироблене положення, яке б визначало відповідно до норм міжнародного права правову формулу взаємин ММГІ й держави. Це особливо важливо, оскільки вплив інститутів глобального громадянського суспільства на безпекову сферу України носить не завжди позитивний характер. У свою чергу, це пов’язано з виникненням нових ризиків та загроз для забезпечення національної безпеки України, на які держава не матиме адекватних відповідей.

Таким чином, актуальність теми даного дослідження зумовлена зростанням ролі та числа акторів глобального громадянського суспільства, які ставлять собі за мету участь та вплив не лише на міжнародні відносини, але і на процеси прийняття державних рішень в окремих країнах.

Тому завданням даного дослідження є аналіз форм безпекової діяльності ММГІ та їх вплив на стан національної безпеки в Україні.

Поняття міжнародної мережевої громадянської ініціативи

Актуалізація проблематики міжнародних громадських об’єднань відбулася у другій половині ХХ ст.., коли стало очевидно, що громадянське суспільство має раніше незатребуваний потенціал налагодження діалогу між державами та володіє інструментарієм впливу на міжнародні відносини. В 60-х рр. набули значної популярності міжнародні організації, метою яких стало здійснення громадянської миротворчої місії в гарячих точках планети. Це був час загострення протиріч між двома світовими системами (соціалістичною та капіталістичною). Громадянське суспільство намагалося «деполітизувати» міжнародні відносини, вивести гуманітарні проблеми та питання прав людини поза політичну боротьбу світових лідерів.

Після руйнування Варшавського договору та розпаду СРСР, процеси демократизації та впливу інститутів громадянського суспільства на вироблення зовнішньої та безпекової політики набули якісно нового значення. У сучасних умовах міждержавні відносини не охоплюють усього різноманіття зв’язків між народами. Ускладнення характеру цих відносин приводить до підвищення питомої ваги неурядового співробітництва. Зростання ролі міжнародної суспільної думки дозволяє говорити про нього (громадянське суспільство) як про фактор, що робить вплив на прийняття рішень у тих або інших конфліктних ситуаціях, на підхід держав до тих або інших світових проблем визначальним.

Особливо ці процеси прискорилися під час останньої фази глобалізації, яка остаточно інтернаціоналізувала громадянське суспільство. Український вчений Валерій Бебик пропонує розглядати глобальне громадянське суспільство як планетарну сукупність усіх громадян світу, їх вільних об’єднань і асоціацій, пов’язаних суспільними відносинами, що перебувають за межами новостворюваної глобальної держави (наддержавних, міждержавних і державно-національних політичних структур), її директивного регулювання і регламентації, що гарантуються й охороняються політичними структурами глобального світу. Таке розуміння формальних і неформальних структур дає підстави говорити про такий специфічний об’єкт дослідження політології, як глобальне громадянське суспільство [1 : 145].

В такому глобалізованому громадянському суспільстві на перший план виходять саме неформальні структури, які виступають провідними акторами міжнародних політичних процесів.

На зламі тисячоліть традиційні МНУО (розквіт яких припав на 1960-ті – 1980-ті рр) вже не могли в повній мірі відповідати викликам часу. На порядок денний вийшла потреба в більш гнучких та мобільних формах громадянської активності. Попри ефективну систему партнерства між громадянським суспільством та державою, відбувався процес вузької спеціалізації НУО та МНУО, їх переорієнтації на досягнення вузькокорпоративних цілей. Але громадянське суспільство, тим більше в умовах прискореної глобалізації, потребувало широких об’єднань задля досягання більш високих цілей: сприяння демократизації нових держав, гуманізації існуючої соціально-економічної системи тощо.

Причинами корінних змін інститутів громадянського суспільства стали:

посилення демократичних процесів у сфері внутрішніх і міжнародних відносин, «інституційним вираженням» яких є неурядові об’єднання;

трансформація в сфері національних інтересів держав: рух від державних інтересів («суверенітету») до загальнолюдських цінностей, таких як права людини й захист навколишнього середовища тощо;

недостатні можливості окремих держав і міжнародних урядових організацій для їхнього вирішення;

зростаюче бажання індивідуумів збільшити контроль над процесом прийняття рішень у питаннях, які зачіпають їхні життєві інтереси (захист навколишнього середовища економічний і політичний розвиток, права людини й ін.);

розширення можливостей транскордонних зв’язків і діяльності громадськості різних країн, можливостей технологічного прогресу [10 : 4-5]

Важливою умовою появи ММГІ стала «інформаційна революція». З’явилися нові інформаційні технології, розширилися можливості мережі Інтернету, виникли незалежні інформаційні комунікації, відбулося масове залучення до цього процесу громадянського суспільства. Варто зазначити, що взаємозв’язок між виникненням ММГІ та появою широкодоступного Інтернету і сучасних комунікаційних систем є визначальним, оскільки відкрив перед глобальним громадянським суспільством необмежені ресурси для діяльності [5].

Російський дослідник громадянського суспільства О. Бузгалін, застосовуючи аналіз мережевих структур до альтерглобалістського руху (який, у свою чергу, є мережею мереж громадянської ініціативи), пише, що головними особливостями нового типу громадянської ініціативи є

· необмеженість та одночасно унікальність ресурсів;

· загальна доступність, відкритість, гнучкість мереж і їхніх соціальних форм;

· демократичність, інтер-структурний (будь то професійні, регіональні, соціальні структури) характер організацій;

· поширення нових принципів організаційної діяльності та комунікацій на соціальну сферу навіть там, де самі нові технології відсутні [3].

Специфічною відмінністю міжнародних мережевих громадянських ініціатив від традиційних МНУО є відсутність єдиного управляючого органу та множинність центрів прийняття рішень. У той же час єдність ММГІ забезпечується ідеологічними конструктами та спільною конкретною метою. Усередині осередків мережі можуть співіснувати найрізноманітніші способи управління: ієрархічні (як в армії або церкві), демократичні, аморфні (як у родині де всі знають свої обов’язки й добровільно їх виконують), комбінованими й так далі.

Звичайним для мереж є створення тимчасових співтовариств для рішення конкретного завдання й самоліквідуються після його виконання. У результаті відносини в організації пронизуються безліччю складних зв’язків. Учасник організації може в одному випадку бути керівником своїх керівників у якійсь іншій справі або рівноправним з ними в третьому питанні. Невеликі первинні осередки нерідко спеціалізуються на якомусь завданні, наприклад, добуванні інформації, аналізі, забезпеченні безпеки, зв’язку й так далі. Мережеві громади можуть бути центрами виробництва й джерелами матеріальних засобів, що дуже важливо.

Мережеві структури можуть широко користуватися легальними методами роботи й традиційними суспільними інститутами, аж до використання парламентських методів боротьби. Проте, це не означає, що вони не можуть комбінувати відкриту та закриту діяльність.

Мережа, що складається з великої кількості дрібних взаємоприникаючих груп та НУО, навіть легальних і нелегальних партій, являє собою дуже складну мішень для спецслужб. Держава, проти інтересів якої діють міжнародні мережеві громадянські ініціативи, часто не в змозі оцінити ступінь загрози, а також сфери діяльності груп, які постійно виникають чи розпадаються. Відслідкувати взаємозв’язки, фінансові потоки, ієрархію, актив тощо є вкрай важким. Особливо, якщо в країні існують елементи правової державності та свобода ЗМІ. Будь-які спроби обмежити діяльність ММГІ будуть подані в ЗМІ як удар по громадянським свободам.

Таким чином, під ММГІ варто розуміти міжнародні неформальні мережі громадянської дії (сукупність інституалізованих НУО, спільнот та неформальних ініціатив), в яких відсутні внутрішні ієрархічні відносини, наявна кооперація ресурсів та, певною мірою, спільна ідеологізована мета.

Прикладами ММГІ є альтерглобалістьський рух, рух проти кліматичних змін, рух за демократію, ряд експертних та фахових мереж з питань боротьби з бідністю тощо.

Вплив ММГІ на стан національної безпеки та прийняття державних безпекових рішень в Україні

Протягом десятиліття Україна інтегрувалася в глобальне громадянське суспільство, що призвело до поширення на нашій території діяльності міжнародних мережевих громадянських ініціатив.

З одного боку це дозволило підвищити ефективність українського «третього сектору», якості послуг які він надає, залучення громадян до процесу активного лобіювання власних інтересів тощо.

Зокрема, участь вітчизняних громадських об’єднань в мережі екологічної взаємодії (CEE Bankwatch Network) дало можливість залучити іноземну матеріально-технічну допомогу для проведення незалежної експертизи будівництва гідроакумулюючих об’єктів в Україні та виявити небезпечні не доопрацювання Мінпалива в підготовці технічної документації по Дністровській та Канівській ГАЕС. Саме українські учасники мережі вказали на прорахунки будівельників, що могли призвести до виникнення нових загроз національній безпеці України техногенного характеру [6].

З іншого боку, діяльність ММГІ, пов’язаних з всесвітнім рухом за демократію під час подій так званої «Помаранчевої революції» вказує на наявність проблем для безпекової політики України.

Майдан став потужним імпульсом для розвитку громадянського суспільства в Україні. Під час президентської виборчої кампанії 2004 року саме мережі громадянської ініціативи стали основним простором підтримки приходу до влади опозиційних сил на чолі з В. Ющенком.

Можна погодитися з думкою тих авторів, які вважають Майдан – «революцією громадянського суспільства». Під час цих подій в Україні виникло як явище мережева громадянська ініціатива, яка від початку була інтегрована в ММГІ. Мережі виявилися не лише більш ефективними з точки зору мобілізації мас на протест, але і дозволили уникнути репресій з боку тогочасної влади.

До 2004 року громадянська активність була сконцентрована в основному в рамках традиційних НУО, які знаходилися в опонуючому становищі стосовно адміністрації Л. Кучми. Тогочасна влада не бажала налагоджувати ефективні механізми взаємодії з «третім сектором». Це призвело до того, що в середовищі політично та соціально активних громадян панівну роль набули протестні настрої. Неформальні мережі дали змогу вийти цьому протесту на поверхню, швидко сформувати потрібну опозиції громадську думку. Оскільки протест мав від початку ненасильницький характер, а в якості ідеологічної складової – боротьбу проти авторитаризму президента Кучми, то він знайшов широку підтримку у різних верствах населення.

Проте, не є секретом той факт, що значна частина мереж НУО, яка була задіяна в підготовці та проведенні акцій протесту на Майдані отримувала фінансову допомогу з боку західних держав та міжнародних благодійних фондів. Тільки протягом 2003-2004 рр з боку посольств та урядів США і країн ЄС було виділено понад 10 млн доларів на посилення ресурсної бази українських НУО. Також ММГІ надавали інформаційну і тренінгову підтримку українським громадським протестним ініціативам. Таким чином, опосередковано такі мережі громадянської активності як кампанія «ПОРА», просвітницька ініціатива «Знаю», мережа «Чиста Україна» тощо, виступали в якості інструменту впливу на українську владу в руках своїх донорів.

Вмонтованість тієї ж «ПОРИ» в ММГІ, пов’язану з всесвітнім рухом за демократію, дозволяло активістам цієї мережі отримувати широку підтримку на Заході, але разом з цим вона виконувала завдання в рамках інтрументалістської концепції «обмеженого суверенітету» [8]. Іншими словами, ПОРА та інші громадянські кампанії діяли як агенти глобального громадянського суспільства, не лише в своїх інтересах, але і в інтересах США.

Після Майдану, під тиском ММГІ нова влада провела кардинальну корекцію зовнішньополітичного курсу України, зорієнтувавшись на прискорену інтеграцію в ЄС та НАТО. Змінилася і безпекова політика держави. Останнє призвело до загострення відносин з Російською Федерацією та до вагомих зовнішньополітичних втрат. Зокрема було втрачено нагоду стати лідером в Причорноморському регіоні.

Саме мережі сприяння європейські та євроатлантичній інтеграції України виступили в якості локомотиву в прийнятті рішень, які забезпечували прискорений рух до членства в НАТО. Такий вплив проявлявся на рівні механізмів прийняття державних безпекових рішень в Кабінеті міністрів, МЗС, Секретаріаті Президента та Апараті РНБОУ.

Використання подібного роду «передових груп» дозволяє ММГІ брати участь у публічних дебатах під приводом турботи про суспільні інтереси українців. Ці «передові групи» впливають на суспільство й лобіюють вигідні іншим країнам зовнішньополітичні законопроекти.

З іншого боку, на Україну поширилися і проросійські ММГІ, завданням яких стала зміна західноцентричного курсу офіційного Києва. Загострилася конкуренція ММГІ за вплив на українську громадську думку, що деформувало саме громадянське суспільство, політизує його.

Кожна з груп цих ММГІ використовує у своїй діяльності не лише просвітницькі та освітні технології, але веде наступальну пропагандистську та контрпропагандистську кампанію, потужну інформаційну роботу. У той же час, форми і методи їх діяльності мають характер маніпуляції громадською свідомістю. Таким чином, створюються умови, коли виникають нові виклики національній безпеці, пов’язані з загрозами в інформаційній, гуманітарній та безпекових сферах. Гра ММГІ на «відкладеному» цивілізаційному та геополітичному виборі України (в НАТО чи ОДКБ, ЄС чи ЄЕП, Захід чи Росія, Європа чи Євразія) дестабілізує політичну ситуацію в Україні, створює додаткові штучні перешкоди на шляху консолідації української політичної нації, утруднює прийняття виважених державних безпекових рішень.

На даний момент можна перелічити основні напрямки де проявляють свою активність ММГІ:

Підтримка європейської та євроатлантичної інтеграції України. Найбільшими «суспільними лобістами» НАТО в Україні виступають Громадська Ліга Україна — НАТО й Мережа проевропейских організацій України, які вмонтовані в відповідні ММГІ, а також Українська асоціація Європейських студій, Всеукраїнська мережа центрів європейської інформації, Мережа тренерів з рольових ігор з європейської інтеграції, Українська мережа європейських клубів тощо. По суті Мережа проєвропейских організацій України дублює Мережу партнерства Україна-НАТО та Громадську Лігу Україна — НАТО. Багато учасників цих проектів вступили в три об’єднання одночасно.

Проросійські ММГІ (умовна назва). Російські/проросійські ММГІ почали бурхливо розвиватися після 2004 року. В 2005 році перші елементи цієї системи були запущені в Центральній Азії, на Південному Кавказі й в Україні. Тут варто відзначити філії фондів — «Інститут євразійських досліджень», «Кавказький інститут демократії», “Всеукраїнську раду російських співвітчизників». Уперше в новітній історії України об’єдналися всі діючі проросійські організації, серед яких: «Російська рада України», «Російська громада Криму», Всеукраїнське об’єднання «Російська співдружність» і ін. Метою цієї ММГІ було проголошено проведення «масштабних культурних загальноукраїнських акцій». В Україні проросійські ММГІ розгортаються через складну структуру НУО та сайтів, які не мають прямого відношення до РФ. У той же час існує відпрацьований механізм роботи даної мережі: від генерування інформприводу до масованої інформ-кампанії. Так, у реалізації інформаційних атак в Україні беруть участь більш ніж 60 інформаційних структур РФ. Російські ММГІ намагатиметься популяризувати ідеї реінтеграції спільного культурного простору країн СНД та поглиблення відносин цих країн з РФ.

Мережі пов’язані з всесвітнім рухом за демократію. На сьогодні дані структури значно втратили вагу у суспільстві та відкоригували свою поточну діяльність в напрямку надання суспільних послуг, експертної роботи тощо. Вони продовжують бути включеними у глобальні мережі «борців за демократію», проте є вже не активом а ресурсом для активістських мереж в інших країнах. Так, громадянські мережі ОПОРА, «Знаю» тощо займаються наданням тренінгової допомоги різноманітним групам громадянської активності в країнах Південного Кавказу, Білорусії, Росії тощо.

Екологічні мережі. Передовсім – це різного роду екологічні та «зелені» обєднання, неформальні громадські ініціативи, інтегровані в міжнародні екологічні активістські мережі («Захисники Веселки», громадські кампанії проти використання ядерної енергії, ініціативи проти вирубки лісів тощо). Також, варто зазначити, що вплив такого неформалізованого «зеленого» руху на вироблення державної політики в галузі охорони природи та екологічної політики достатньо високий, оскільки саме даний «зелений» неформалітет стоїть в основі безпосередньої громадської активності (проводить акції протесту, громадянські кампанії, підтримує тісні стосунки з аналогічними структурами за межами України, які, у свою чергу, мають інструменти тиску на Українську державу в міжнародних організаціях). Їх залучення до без пекової політики не має інструментального характеру, проте діяльність «екологічних неформалів» позначається на реалізації енергетичної безпеки України.

Альтерглобалісти. Новим явищем в сучасному політичному житті став альтерглобалістських рух (рух за альтернативну існуючій, гуманну глобалізацію), який набув поширення у світі на початку 2000-х рр.. Соціальних активістів приваблює принцип мережі, на основі якої будує свою роботу альтерглобілістський рух. На відміну від бюрократичної ієрархії традиційних НУО, мережа є гнучкою, рухливою, відкритою і загальнодоступною формою активності та об’єднання зусиль. На думку О. Бузгаліна та О. Колганова, «у нього (альтерглобалістський рух) можуть увійти й на практиці входять, безробітні й професіонали, селяни й інтелектуали, при цьому, усі включаються в цей світ по-різному, хоча часто вирішують загальні проблеми» [4].

Набув поширення анльтерглобалістський рух і в країнах пострадянського простору, зокрема в Україні. В травні 2008 року відбувся І Український Соціальний Форум, а в вересні представники УСФ та ряду інших соціальних ініціатив взяли участь в щорічному Європейському Соціальному Форумі у м. Мальме (Швеція). Саме з середовища УСФ лунають вимоги переглянути існуючий соціально-економічний курс Української держави в бік його гуманізації та відмови від неоліберальних соціальних експериментів. Зокрема, УСФ виступає за впровадження механізмів політики громадянської демократії участі у прийнятті державних управлінських рішень. Це стосується і проблем безпеки. Так, УСФ висуває ідеї ухвалення важливих безпекових рішень шляхом референдумів, перегляду списку документів, які містять гриф секретності, введення інституту відкликання депутатів різних рівнів територіальною громадою та зняття депутатської недоторканості, а також проголошення України позаблоковою та нейтральною державою [12].

Висновки

Попри те, що ММГІ ставлять перед собою різні цілі (як короткотермінові так і стратегічні), їх практична діяльність так чи інакше перетинається з державною безпековою політикою.

Інтегрованість українських НУО (членів ММГІ) в міжнародні громадянські комунікації сприяє обміну інформацією та досвідом боротьби за власну емансипацію та права. З одного боку це збагачує практику українського громадянського суспільства з іншого несе в собі певні виклики для національної безпеки України. Так, екологічні чи соціальні неформальні об’єднання, не дивлячись на прогресивні цілі, інколи виступають інструментами просування інтересів інших країн, спрямованих на дестабілізацію політичної ситуації в державі, «підіграють» інтересам інших держав в конкурентній боротьбі за транспортні чи енергетичні проекти тощо.

ММГІ не мають чітко визначеного юридичного статусу, їх діяльність не потребує реєстрації, статутів чи програмних документів. Здебільшого вони ставлять перед собою конкретні цілі і проводять свою роботу на основі соціального активізму (як правило, в протестній формі). Така практика формує в середовищі активу ММГІ уявлення про владу як про опонента, а не партнера. З іншого боку, влада сама не має інструментарію для налагодження діалогу з ММГІ. У підсумку, ми спостерігаємо накопичення негативних тенденцій у царині ММГІ, провокування конфліктів та відкладання їх вирішення.

У той же час, ММГІ є активними гравцями в царині безпекової політики держави. Через активну позицію та практичну просвітницьку роботу ММГІ впливають на забезпечення державою енергетичної та державної безпеки, реформування сектору безпеки та проведення військової реформи, забезпечення регулювання сфери трудового міграції, забезпечення міжнаціонального миру, дотримання прав та свобод громадян, підтримку соціального партнерства. Без партнерства з ММГІ, в умовах політичного плюралізму та демократії. державі важко реалізовувати безпекову політику.

Безпекова політика держави має в цьому напрямі забезпечувати узгоджені дії органів виконавчої влади та ММГІ на основі використання економічного, інтелектуального та культурного потенціалу українського неформального громадянського суспільства.

Процес інтеграції України в європейське співтовариство вимагає впровадження стандартів розвиненого демократичного суспільства та нових форматів залучення ММГІ до безпекової діяльності. Стосовно ММГІ ці стандарти, зокрема, передбачають наявність законодавчої бази та інституцій, що гарантують демократію, верховенство права та створення нових можливостей для залучення громадян до діяльності у безпековій сфері.

Література

1. Бебик В. Глобальне громадянське суспільство: теорія, методологія, менеджмент // Політичний менеджмент. — 2006. — № 2 (17). — C.140-147

2. Бек У. Что такое глобализация?: Ошибки глобализма — ответы на глобализацию / Пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельника; Общ. ред. и послесл. А. Филиппова. — М.: Прогресс-Традиция, 2001. — 304 с.

3. Бузгалин А. Альтерглобализм: к теории феномена // http://www.alternativy.ru/old/alterglobalism/2005/04/alterglobalism.htmld/default.html#_edn8 та Бузгалин А. Новые социальные движения и политические партии в условиях глобализации // http://www.igrunov.ru/vin/vchk-vin-civil/globaliz/vchk-vin-civil-globaliz-nsd.html

4. Бузгалин А., Колганов А. Новая экономико-политическая реальность глобального мира: будущее России // http://kulac.narod.ru/top/global/globros.htm

5. Демченко О. Мобільна мобілізація. Мобільні технології у громадській діяльності// http://www.civicua.org/library/view.html?topic=1176297

6. Дністровська гідроакумулююча електростанція: ризики проекту. – К., 2007. – 34 с.

7. Камынин А. Международные неправительственные организации в современных международных организациях. Автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук. — М., — 1992. – 34 с.

8. Кулик В. Інструменталізація глобального громадянського суспільства в інтересах політичних гравців // Політика + // http://www.politika.org.ua/?p=813

9. Морозов Г. Международные организации. Некоторые вопросы теории. — 2-е изд. — М.: Мысль, — 1974. — 332 с.

10. Николаева Э. Международно-правовые проблемы международных неправительственных организаций. Дисс. канд. юр. наук. — М., — 2001, — 156 с.

11. Перегудов С.П. Корпорации, общество, государство: Эволюция отношений. — М.: Наука, 2003. — 351с. та Перегудов С. Гражданское общество как субъект публичной политики // http://www.politstudies.ru/fulltext/2006/2/11.htm

12. Резолюція першого Українського Соціального Форуму// Бюлетень УСФ. — №1, травень 2008 — С.4-5

13. Семененко И.С. Группы интересов на Западе и в России. Концепции и практика. — М.: ИМЭМО, 2001. — 154с.

14. Шмиттер Ф. Размышления о гражданском обществе и консолидации демократии. // Полис, — 1996, — №5, — С. 16-27.

15. Christopher G.A. Bryant and David Jary. Giddens’ theory of Structuration: a Critical appreciation. London. 1991 — 252 p.

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.