Хто стоїть за провокаціями в Білорусі?

 
Сегодня, в 19:04
Галина Каплюк, Альона Блохтур, фото Станіслава Груздєва, «Главком»

Зрозуміло, що побиття опозиціонерів в Білорусі та затримання неугодних зіпсує тільки-но потеплілі стосунки Лукашенка із Заходом. Проте цей діалог не перерветься, бо у білоруського режиму, наприклад, були випадки політичних торгів з ЄС за те, щоб випустити на волю заарештованих. Водночас, Росія вже повною мірою скористалася цією ситуацію, аби закрити шлях на Захід Олександру Лукашенку і лише чекає, коли ж той стане більш поступливим. Але експерти сходяться в одному – це буде останній термін президентства Лукашенка, якому за ці п’ять років доведеться підшукати собі спадкоємця та все ж атки провести реформи в Білорусі.

Про це в прес-центрі «Главкому» дискутували голова Комітету виборців України Олександр Черненко, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик та аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач.

Олександр Черненко: «Іти на загострення стосунків з Мінськом офіційна Україна не буде»

Мені довелося працювати спостерігачем на виборах президента Білорусі в 2001 і 2006 роках. В цьому році ми хотіли організувати свою місію, але не отримали запрошення від ЦВК. Місяць тому я був в Білорусі, зустрічався з владою та опозицією і розумію атмосферу, в якій відбувалися вибори.

Ще кілька місяців тому західний світ дав Лукашенку кілька чітких месиджів: чесні демократичні вибори, поступ в демократії і Білорусь стане меншим ізгоєм в Європі, будуть зняті певні санкції і, можливо, підуть якісь європейські інвестиції. На тлі конфлікту з Кремлем це було дуже великим авансом президенту Білорусі з боку Європи. Навіть європейські спостерігачі, оцінюючи законодавство та хід кампанії, говорили про певний прогрес та позитивні тенденції, які відбуваються у виборчій кампанії Білорусі. Зрештою, якби не ті розгони і побоїща, які відбулися вчора ввечері, Європа б стримано позитивно оцінила результати виборів.

Тепер, звичайно, влада Білорусі буде говорити, що вибори – це вибори, а безлади – це безлади. Але вже зараз перша реакція європейських чиновників доволі жорстка. Думаю, що тут або дійсно спрацював ефект виконавця, або була досить гарно продумана провокація, яка спровокувала владу Білорусі до цих дій. І в тому, і в іншому випадку це не робить білоруську владу більш демократичною. Думаю, що в Європі зрозуміли, що «черного кобеля не отмоешь до бела», Білорусь так і залишиться ізгоєм в європейському світі.

Які це матиме наслідки для Росії, Європи, і в тому числі для України? Російські канали смакували все те, що відбувалося, вони зловтішалися. Незважаючи на те, що такі самі бійки на вулицях є і у них, вони показували білоруський режим у всьому його неприглядному вигляді. Захід все-таки охолодить певне потепління, яке відбулося.

 

В цікавій ситуації опинилася Україна. Є Президент Янукович, який публічно висловлює підтримку Лукашенку, є абсолютно прагматичний економічний інтерес України щодо прокачки по «Одеса-Броди» венесуельської і каспійської нафти, і є безперечна вигода від цього для України. Тому іти на загострення стосунків з Мінськом офіційна Україна також не буде. Думаю, це будуть відповіді у стилі посилання на оцінки міжнародних місій, які в принципі більш-менш позитивні. Тобто, це знову буде позиція, яка полягатиме у відсутності позиції, це будуть загальні абстрактні фрази, хоча саме зараз треба визначитися. І знову ж таки потрібно висловити уроки для себе, тому що тільки від самого бажання демократії, ця демократія не з’явиться, потрібно робити кроки. Але люди, які звикли правити авторитарно, робити ці кроки просто не вміють, і Білорусь дуже добре це демонструє.

З попереднього досвіду, вибори в 2001 і 2006 роках були набагато гірші, ніж ці. Так само були демонстрації після виборів, але вони закінчилися затриманням кількох занадто буйних радикально налаштованих і просто розходилися. Тут ми бачимо більш-менш прийнятну виборчу кампанію, хоч і не без перегибів, і абсолютно безглуздий та нецивілізований розгін і арешти кандидатів. Навіщо вже це треба було робити, абсолютно не зрозуміло. Тож, будемо разом слідкувати, як далі розвиватимуться події.

Віталій Кулик: «Цей термін президентства Лукашенка і сам розглядає як перехідний до передачі влади своєму наступнику»

 

Хотілося б привітали Олександра Лукашенка з обранням президентом. Результат 72% показовий, це практично підтримка білоруської соціально-економічної та політичної моделі. 6%, загальна сукупність близько 10% для всієї іншої опозиції вказує на те, що до сих пір у Білорусії не виникло альтернативи Олександру Григоровичу і він є по праву обраним президентом Республіки Білорусь. Стосовно оцінки самого виборчого процесу, організація виборів була на вищому рівні, у порівнянні з 2001, 2006 роками. Це відмічають не лише експерти, які були присутні там, а й міжнародні місії, які спостерігали за виборами.

 

Що ж ми хочемо від цих виборів, цих результатів та ходу виборчої кампанії? В Білорусі побудована специфічна модель, яка полягає у фактичній департизації влади. В цілому вона подібна до ситуації в Азербайджані та інших середньоазійських країнах, де також партії не грають значної ролі і влада не поспішає партизовуватись. Щось подібне було в Україні за часів Леоніда Кучми. Але білоруська модель також полягає в тому, що там неможливе створення олігархічних груп, які б склали конкуренцію самому Лукашенку. В Білорусі існує більше десяти вільних економічних зон, але всі вони є екстериторіальні і режим їх функціонування визначається Мінськом, тобто особисто президентом. Це унеможливлює появу якихось потужних політичних груп, які б могли конкурувати з діючою владою.

 

Вся опозиція, яка зараз функціонує в Мінську, по суті фінансується або західними, або східними донорами. Кандидати у президенти не приховували джерел на підтримку своєї виборчої кампанії. Це був або гранд західних фондів, або підтримка фондів з Росії так званої проросійської опозиції в Білорусі. Це складність самої системи, яка унеможливлює появу якоїсь альтернативи. Це проблема, яка пов’язана також із свободою слова в самій Білорусі. Там є опозиційні ЗМІ, але вони не мають доступу до широкої аудиторії. Білоруський режим володіє методами та інструментарієм по зменшенню чи звуженню вікон свободи. Зокрема, це було проявлено в день виборів, коли припинили своє функціонування Facebook та інші соціальні мережі на території Білорусі.

 

 

Звідки ж з’явилася мотивація так жорстоко повестися з опозицією? Не секрет, що сама позиція готувала акцію, яка полягала в силовому захопленні адмінбудівель з блокуванням та вчиненням в них пікету. Це було відомо діючій владі, яка шляхом фактичного розгону із застосуванням силових засобів унеможливила захоплення адмінбудівель. З моєї точки зору, було надмірно використано силу і проведено попереджувальні репресії. Зокрема, арештовано мого доброго друга Олеся Михайлевича. Сподіваюсь, що найближчим часом він вийде. Проте маємо факт, і очевидно, що останній акорд цих виборів негативно позначиться на оцінці Мінська з боку європейських інституцій.

 

Як це позначиться на подальшій політиці Республіки Білорусь? Я вважаю, що не дивлячись на жорстку розправу над опозицією, режим Лукашенка об’єктивно приречений на реформи та деяку зміну. По-перше, очевидно, що найближчим часом відбудеться перебудова, позначена на зміні деяких акцентів в економіці. Білоруська модель довго існувала як дотаційна з боку російської влади: ціни на нафтопродукти та енергоресурси були нижчими, порівняно з іншими партнерами Російської Федерації. Це дозволяло виживати соціальній складовій білоруської моделі. Зараз держава Білорусь скидає із себе соціальні зобов’язання, звідси — зростання апатії та недовіри до діючої влади. Це також розуміє Лукашенко, тож очевидно буде корекція внутрішньої соціальної та економічної політики.

 

По-друге, це ведення елементів плебесцетарної демократії. Очевидно, що найближчим часом будуть проведені деякі референдуми стосовно змін до Конституції, можливо, до виборчого права. Також можливий референдум стосовно землі. Ще постане питання з визначенням наступника, оскільки очевидно, що цей термін президентства Лукашенка він і сам розглядає як перехідний до передачі влади своєму наступнику. Тож найближчі п’ять років буде завдання визначення, хто ж прийде після Лукашенка.

 

По-третє, це посилення політичного різноманіття в самій Білорусі з появою довгоочікуваної партизації влади. Певні елементи того, що президент визначився зі своєю політичною силою, яка буде його підтримувати та в яку він ввійде, спостерігаються у розбудові цієї структури на місцях. Очевидно, найближчим часом буде великий установчий з’їзд і з’явиться партія влади в самій Білорусі. Можливо, буде спроба сформувати керовану партійну систему, яка потім буде представлена у парламенті як багатопартійна система зі своїми фракціями. Це буде свого роду копіювання узбецького варіанту чотирьохпартійності, але всі вони, звичайно, будуть пропрезидентськими.

 

По-четверте, це корекція зовнішньополітичного курсу. Відтепер позиція Мінська є у слабкому балансуванні між Москвою і Брюсселем та Вашингтоном, яке пов’язане з реверансом у бік ЄС, участю у «Східному партнерстві». Хоча після останніх подій достатньо важко буде пояснити щирість своїх євроустремлінь з боку Мінська. Але очевидно, що буде спроба пом’якшити ставлення заходу і не буде застосовано стосовно опозиції великих термінів затримання чи ув’язнення. Окрім того, важливо, чи очікувати певну прагматизацію відносин із Російською Федерацією, яка пов’язана як в економічній сфері, так і в участі в спільних інтеграційних об’єднаннях. Як визнаєте, союзна держава Росія-Білорусь як інтеграційне об’єднання фактично перестало існувати. Останні засідання Кабінету Міністрів, який очолює Сікорський і Путін, фактично показала, що вона зведена до двохсторонніх відносин, а не інтеграційного об’єднання. Це просто зручний клуб для вирішення двосторонніх питань. Участь Мінська в ЄЕП і в Митному союзі показує також, що у Білорусі накопичилось близько 70 проблемних питань (щодо наявності обмежень в торгівлі товарами, інвестицій, банківської сфери та ін.) до сих пір не вирішені в рамках Митного союзу. Досі Мінськ не провів уніфікацію свого митного законодавства з вимогами Митного союзу, хоча Росія та Казахстан це вже зробили. Мінськ тримає достатньо жорстку паузу щодо фіто-санітарних умов, які також мають бути уніфіковані.

 

Таким чином, можна зробити висновок, що не дивлячись на резонансне завершення виборчої кампанії, режим у Мінську буде змінюватися та виправлятися. Я не сказав би, що це буде демократизація Білорусі, однак покращення ситуації буде очевидним, режим збереже свою стійкість та стабільність. Не знімається питання, хто ж буде наступником? Питання передачі влади є основним для Білорусі. Анекдот: коли в Лукашенка запитали: «До коле ж вы будете президентом?» «До Коли» (Коля – це його молодший син), — відповів президент. Думаю, так не трапиться і вже найближчим часом буде визначено, хто ж стане наступником Лукашенка.

 

Володимир Горбач: «Лукашенко і так виграв би вибори, ні, він не може собі допустити це просто так, а має всіх скорити, поставити на коліна, щоб ніхто не міг пікнути»

 

Країни, в яких проходять вибори, діляться на два типи. В одних вибори відбуваються для того, щоб визначити, хто переможе, а в інших – щоб легітимізувати переможця, який відомий заздалегідь. Це різниця між конкурентною демократією та легітимізуючою або ритуальною. В Білорусі ми бачимо класичний випадок таких ритуальних демократичних процедур. З дороги конкурентної демократії Білорусь звернула ще в 1994 році і поки що на неї не поверталась, тому всі зміни у виборчому процесі, про що говорять експерти, — все це гра правлячого режиму, яку він сам собі може дозволити в тих межах, які безпечні для його самозбереження. Тому серйозно говорити про президентсь вибори в Білорусі, про заслуженість перемоги Лукашенка в рамках демократії не лише як процедури, а й сутності, я б не став. Відбулася чергова легітимізація правлячого режиму. Звичайно, що він спирається на суспільну підтримку, більшою мірою забезпеченою сільським населенням. Якісь опозиційні настрої та осередки існують у столиці та великих містах, проте не становлять альтернативи режиму. В цьому проблема та трагедія Білорусі, тому що опозиційні лідери та діячі не мають ресурсів, щоб протистояти та хоч якось серйозно впливати на цей режим. В принципі Лукашенко говорить доволі зневажливо щодо опозиції, мовляв, це безпечні люди, від них не може бути шкоди. Це цитата із Wikileaks, де Лукашенко говорить якомусь іноземному дипломату про те, що ці люди не можуть нести загрозу режиму.

 

До речі, протестні акції після дня голосування мають більший розголос, ніж сама виборча процедура, та більше значення в такому політичному режимі та суспільстві. Якщо порівнювати протестні акції 2006 року і нинішні, то є певні відмінності. На той момент справді західні структури підтримували білоруську опозицію. Це було непряме фінансування кандидатів, а йшлося про навчання, консультування і фінансування саме громадських організацій, які спостерігали за виборами, візьміть той же ЗУБР. Тоді насправді умовою підтримки західних структур була кандидатура єдиного опозиційного кандидата Мілінкевича. Тоді була налаштованість на ненасильницькі форми спротиву, а наметове містечко на Жовтневій площі простояло кілька днів. Сьогодні ситуація змінилася: основні кандидати білоруської опозиції мали підтримку не стільки західну, стільки російську і в своїй риториці спиралися на покращення відносин саме з Росією, тому що Лукашенко, за їхніми словами, завів їх в глухий кут. Тут звичайно була проблема, оскільки за тиждень до дня голосування якраз і відбулося братання Лукашенка з Медведєвим, тож вся ця опозиційна риторика розвалилася.

 

Незалежно від того, звідки отримує моральну та ресурсну підтримку білоруська опозиція, результат той самий, тому що режим Лукашенка не змінюється, звідки б на нього не намагалися тиснути.

 

 

 

Насправді, я б не брався говорити, що у білоруської опозиції був план захоплення якихось адмінбудівель, тим більше силового. Думаю, що це припущення. Розгортання цього процесу так виглядало, що він більше маніпулювався з боку влади, аніж протестантів. Всі кандидати, крім Лукашенка, закликали прийти на Жовтневу площу, де вони збиралися у 2006 році. Але по дорозі туди вже був побитий один із найпопулярніших кандидатів від опозиції Нєкляєв, чутки про це відразу пішли у натовп та радикалізували його. В принципі міліція визнала потім, що це не були якісь люди в чорному, а представники силових структур. Радикалізований натовп направалили із Жовтневої площі, бо там був каток та дуже голосно грала музика, не даючи можливості виступити опозиціонерам. В принципі все робилося так, щоб вони пішли звідти, так і сталося. Далі кандидати допускали заклики штурмувати адміністрацію президента, хоча агресивний імпульс прийшов не від низ, а ззовні. За свідченнями людей, які перебували перед будинком Нижньої палати Національних Зборів на площі Незалежності, вікна били ті, хто не слухав лідерів акції. Вони ховали свої обличчя. Перше враження – це провокація. Схоже на те, що наївних лідерів опозиції заманили в пастку, зняли на камеру і тепер будуть показувати світу, які вони терористи і т.д. Тут елементарна та примітивна маніпуляція спецслужб правлячого режиму.

 

Якою буде реакція міжнародної спільноти? Звичайно, негативна. Тих авансів, які білоруський режим отримував від Європейського Союзу, він не отримає. Хіба що вони будуть торгувати людьми — затриманими політиками, кандидатами в президенти, як торгували у 2006 році кандидатом в президенти Козуліним. Його засудили на вісім чи десять років і випустили на свободу через два чи три роки, але це було предметом переговорів з Європейським Союзом і за це Білорусь долучилась до «Східного партнерства». Я не стверджую, що це буде за гроші, але політично ними будуть торгувати.

 

Мінське побоїще нагадало мені московське, коли протестувальники б’ються із силовиками — представниками влади. Причини в Москві і в Мінську різні, але природа режимів вочевидь та ж сама і влада не може не бити, тому що така природа цієї влади. Влада в Білорусі не може не фальсифікувати вибори. Хоча всім цілком зрозуміло, що Лукашенко і так виграв би вибори, ні, він не може собі допустити це просто так, а має всіх скорити, поставити на коліна, щоб ніхто не міг пікнути, бо отримає дубинкою по лобі. Тільки так він відчуває впевненість в собі, інакше просто не зможе здійснювати владу в рамках того режиму, який він збудував. Для цього йому потрібні були вчорашні процедури.

 

Відмінність Києва в тому, що бійки на політичному ґрунті відбуваються і у нас, але у парламенті, а у них — на вулиці. Чому так? Тому що у нас, принаймні до останнього часу, був парламент, який виконував свою представницьку політичну функцію. А в них функціональних демократичних парламентів давно немає, тому всі політичні конфлікти відбуваються на вулицях. Висновок: наша влада не зробить висновки, тому що інстинктивно український політичний режим бере за приклад не російський, а саме білоруський режим. Для них це ідеал, до якого треба прагнути. Отже, висновок маємо зробити ми, бо поки у нас буде функціональний парламент, такі речі як побоїща людей на майданах будуть мінімально можливі. На жаль, український парламент втратив своє обличчя, тож наступним кроком можуть бути такі речі, які ми бачили у Москві та Мінську. Не кажу, що завтра, але вони будуть неминучими, тому що соціально-політичний протест не буде знаходити каналів для реалізації.

 

Пане Віталію, хто ж із нинішньої владної команди може стати наступником Лукашенка?

 

Віталій Кулик: Думаю, що поки немає такої людини. Той же Сікорський чи найближче оточення Лукашенка не є такими, щоб їх можна було вивести чи розкрутити. Очевидно, що найближчим часом відбудеться прийняття нового виборчого закону Білорусі, після цього буде новий уряд і його керівник може розглядатися в якості спадкоємця Лукашенка на посаді президента. Такі варіанти пророблялися кілька разів, про це говорили білоруські експерти, наближені до адміністрації президента та достатньо відкрито говорять в Росії. Думаю, що вона найбільше відповідає тому, що відбудеться у Білорусі.

 

Стосовно наївності опозиціонерів. Достатньо було бути підписаним на опозиційні білоруські розсилки, щоб побачити обговорення необхідності блокування чи захоплення адміністративних будівель. Тобто, те, що готувалась подібна провокація з боку опозиції, це стало очевидно за десять днів. Тут ніякої наївності немає. Я розумію мотивацію опозиції, вони це робили тому, що інакше ніяк не можна було звернути на себе увагу, інакше не було б події і не можна було б доводити потім, що опозицію придушують, є порушення і т.ін. Насправді це одна із трибун: стати жертвою та за бажання отримати статус політичного біженця. Це одна із схем діяльності білоруської опозиції, в цьому її трагедія, але я їх не виправдовую і не засуджу, бо інакше вони просто не можуть себе вести в цій ситуації.

 

Чи не використала їх Москва, бо таким чином, наприклад, можна відволікти увагу від своїх побоїщ на білоруські та заодно відштовхнути захід від Лукашенка?

 

Віталій Кулик: В Мінську бійка була один день, а в Москві вони продовжуються щодня. Це не може бути технологією відволікання уваги. З іншого боку, що Росія скористалася цією ситуацією, це очевидно, оскілки повністю йде охолодження відносин між Мінськом та Брюсселем. Тільки вони знайшли точки дотику, можливість розвитку діалогу, аж тут такі події. Вірогідно, це вплине на діалог між Батькою та Єврокомісією, але не перекреслить його.

 

Стосовно позиції України в цій ситуації, тут я вважаю, що нам необхідно рухатися в руслі заяви ЄС, отримати висновки європейських спостерігачів, але надмірно не критикувати дії білоруської влади, оскільки маємо прагматично підходити до україно-білоруських відносин. Ми одного разу вже так зробили: засудили Лукашенка, навіть намагалися експортували нашу Помаранчеву революцію в Білорусь і отримали на три роки згортання торгово-економічної активності між двома державами.

 

Олександр Черненко: Дійсно, Росія працювала в Білорусі на цих виборах, зрозуміло, що не на побудову демократії. Росію абсолютно влаштовує та вертикаль, яка побудована Лукашенком, тільки в останні роки перестав влаштовувати глава цієї вертикалі. Тому оптимальним для них був сценарій його замінити, але не було достойних розкручених кандидатів. Можливо, вперше на цих виборах опонували Лукашенку не представники з демократичного табору, а вихідці з тієї самої номенклатури, які працювали з ним. Це ще одна відмінність цих виборів у Білорусі. Очевидно, або це була провокація, або режим Лукашенка не зміг відійти від своїх звичок, бо вони інакше не вміють, це вже на рівні інстинкту.

 

 

 Але ж він усвідомлював, що це відштовхне захід…

 

Володимир Горбач: Не факт.

 

Олександр Черненко: Не знаю, правда це чи ні, але мені розказали одну бувальщину. Нібито коли починалися вибори, Лукашенко зібрав губернаторів і сказав, що соціологія показує 75%, тож йдемо нормально, без перегибів, обережно. Один із губернаторів на це сказав йому, що у вас неправильна соціологія, бо по нашій у вас 86%. Що ж ми на заниження будемо працювати?

 

Тому, мені здається, що якщо й була провокація, то на неї білоруський режим повівся. Або просто дійсно вони інакше не можуть працювати.

 

Володимир Горбач: Інтерес Росії у білоруських виборах (так само як і в українських чи будь-яких інших сусідів) — перемога контрольованого кандидата, такої людини, яка не дозволить собі зробити повний демарш щодо російського керівництва (таким виявився Саакашвілі). У Росії не було мети скинути Лукашенка. Якби вони цього захотіли, то могли б економічно зробити це протягом двох-трьох останніх років, але не зробили цього. Вони хотіли контрольованого Лукашенка, якому був би закритий шлях на захід. Вчорашні висвітлення мінських подій російським телебаченням – це якраз гра на те, щоб закрити Лукашенку шлях на захід. І якщо західні медіа на це не так сильно реагують, то російські телевізійні потужності їм допомагають це усвідомити.

Коментувати



Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.