Аналітичне інтернет-видання

15 мільярдів доларів для України та оновлені санкції проти Росії: чи підштовхне новий Конгрес під керівництвом Трампа до посилення підтримки України? Інтерв'ю з Веселовським.

Перемога демократів на проміжних виборах у США відкриває новий етап протистояння Дональда Трампа з Конгресом. І Україна може опинитися в центрі цієї боротьби. Демократи вже говорять про посилення санкцій проти Росії, відновлення військової допомоги Києву, новий пакет приблизно на 15 млрд доларів і зміну складу американської переговорної команди. По суті, вони хочуть не допустити, щоб Трамп домовлявся з Кремлем на власних умовах.

Втім, зміна розкладу сил у Конгресі ще не означає, що Вашингтон змінить курс. Трамп залишається президентом і контролює виконавчу владу, а отже, зберігає вплив на зовнішню політику та переговори з Москвою. До січня 2027 року, коли новий склад Конгресу приступить до роботи, у нього є час спробувати реалізувати власний план домовленостей із Путіним. Ця факт непокоїть не лише Україну, а й європейські столиці. Особливо на тлі розмов про так звану "велику угоду", яка може стосуватися не тільки завершення війни, а й усієї системи безпеки в Європі.

Ситуація в Україні є складною та багатогранною. Демократи в США готуються активізувати тиск на адміністрацію президента, використовуючи не лише законодавчі механізми, але й парламентські розслідування. Їхня увага може зосередитися на питаннях, пов’язаних зі зняттям санкцій з Москви, відновленням постачання російського дизельного пального на світові ринки та переговорами американських представників з Кремлем. Водночас у Конгресі зростає число тих, хто виступає проти будь-яких поступок Росії, хоча це не означає, що рішення Білого дому зникнуть. Чи зможе Конгрес вплинути на Трампа? Чи встигне президент досягти угоди з Путіним до можливих змін у складі парламенту? І як Кремль реагуватиме на ці політичні коливання?

Своїми думками щодо цих питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України Андрій Веселовський.

Після успіху демократів на виборах до Конгресу українська тема отримує новий відтінок. Серед їхніх планів – відновлення військової підтримки для Києва, підготовка нового пакету допомоги на суму 15 мільярдів доларів, розслідування випадків вимкнення Starlink, а також посилення санкцій проти Російської Федерації. Чи зміняться підходи адміністрації Трампа до України та європейських справ після програшу республіканців і втрати контролю над Конгресом?

- Коротка відповідь - ні. Зовнішню політику, оборону та безпеку у США визначає президент, а зараз це Дональд Трамп. Він не збирається відмовлятися від основних принципів своєї зовнішньої політики, викладених спочатку в програмних документах, а згодом у Національній безпековій стратегії. Тому підстав очікувати зміни курсу немає.

Пріоритети США сформульовані досить чітко: на першому місці стоїть їхня власна територія та найближчі союзники, за ними йдуть Латинська Америка, регіон Тихого океану, Близький Схід, і вже потім - Європа. Це створює певне розуміння того, яку роль грає Європа в американській стратегії. Нещодавно міністр оборони США Гегсет озвучив, що Штати планують поступово зменшувати свою відповідальність за забезпечення безпеки в Європі. Це питання буде обговорюватися під час щорічного аналізу розміщення американських військових сил за межами країни. Наприкінці року Вашингтон проводить огляд своєї військової присутності за кордоном, враховуючи не лише чисельність військових, а й інфраструктуру баз, фінансову підтримку партнерів та інші зобов'язання. Цього разу Європа може залишитися практично без американської підтримки.

Це не означає, що США повністю відмовляться від підтримки окремих європейських держав, які поділяють погляди Трампа, таких як Польща. Якби на чолі Угорщини залишався Орбан, країна також могла б сподіватися на подібну підтримку. Однак, це стосується лише специфічних двосторонніх відносин, а не загальної системи безпеки. Американська «парасолька», про яку говорили у Вашингтоні та європейських столицях протягом останніх семи десятиліть, стає дедалі менш надійною. Таким чином, зовнішня та безпекова політика США продовжуватиме розвиватися відповідно до визначених пріоритетів, серед яких Україна не згадується. Вона не є членом НАТО, а згадки про Європейський Союз в американській стратегії є досить поверхневими.

- Чи може Конгрес вплинути на цей курс?

Його повноваження мають певні межі. Конгрес здійснює контроль над фінансами і може ухвалювати рішення стосовно різних політичних ініціатив. Однак, для того щоб подолати вето президента або реалізувати рішення, що суперечить його думці, необхідно здобути підтримку двох третин депутатів.

Існує ще один важливий аспект: Сюзан Вайлз більше не очолює апарат Білого дому. Її місце зайняв Стівен Міллер, який дотримується ще більш радикальних поглядів, ніж сам Дональд Трамп. Слова президента не завжди є результатом його власних думок; їх формують спічрайтери, а риторичний курс значною мірою визначається, зокрема, Міллером. Як глава апарату, він має суттєвий вплив на те, які повідомлення доходять до президента і що він врешті-решт озвучує. Це не означає, що Трамп є просто маріонеткою; у нього є свої інстинкти, але його переконують у певних питаннях, і він починає діяти відповідно до цих уявлень. Наприклад, його також переконали, що Сполучені Штати здатні здобути перемогу в Ірані, і він прийняв цей сценарій за реальний.

На щастя, політичною ситуацією в Латинській Америці значною мірою опікується Рубіо. Він зміг переконати Трампа уникати повторення кубинського сценарію, схожого на венесуельський або іранський. Тому Куба поки що зберігає свою цілісність і продовжує функціонувати як незалежна держава, хоча її політична система залишається далеким від демократичних стандартів. Таким чином, наразі немає підстав очікувати зміни в американській політиці, якщо тільки Трамп не зіштовхнеться з якоюсь суттєвою особистою кризою.

Щодо Росії: чи продовжує Трамп вважати зближення з Путіним одним із своїх ключових завдань? Який вплив матиме Конгрес на ухвалення цих рішень?

- Якщо Конгрес і зможе щось змінити, то це буде тривалий процес, а його вплив матиме точковий характер. Неможливо змінити політику Трампа або його ставлення до Росії лише рішеннями законодавців. Ми можемо домовитися з Росією про енергетичне перемир'я, яке буде вигідним Москві й шкідливим для нас. Але це не змінить переконання Путіна, що Україна не повинна бути незалежною демократичною державою і що заради цього він готовий застосовувати всі наявні засоби.

Також можливо досягти скасування конкретної угоди, наприклад, стосовно дизельного пального, тіньового флоту або інших подібних питань. Однак спершу необхідно подолати бюрократичний опір: міністри та чиновники можуть затягувати реалізацію рішень або створювати різноманітні перешкоди. І навіть якщо вдасться закрити один шлях, завжди знайдеться інший. Наприклад, якщо буде заборонена одна схема, на її місці може з'явитися нова, як-от дозвіл на авіасполучення. І тоді почнеться нова боротьба за скасування цього рішення, а тим часом попереднє питання опиниться на задньому плані.

Я не маю на увазі, що обставини безнадійні. Вони можуть змінитися внаслідок суттєвого краху російської агресії, наприклад, через досягнення України, політичні зміни в Кремлі або інші несподівані події, такі як значна технологічна катастрофа. Іншим сценарієм можуть бути серйозні потрясіння в самих Сполучених Штатах.

Отже, перемога демократів на виборах виявляється недостатньою підставою для оптимізму щодо їх здатності протистояти проросійським ініціативам Трампа?

Перемога демократів відкриває їм нові можливості для тиску на оточення Трампа, нагадуючи про свою успішну кампанію на проміжних виборах і перспективу виграшу президентських виборів через два роки. Цей тиск стане важливим інструментом у їхній стратегії. Наприклад, чому демократи прагнуть усунути Гегсета? Вони вважають його некомпетентним, агресивним і руйнівним. Тиск на нього слугує спробою домогтися призначення більш кваліфікованого міністра оборони. Це лише один з багатьох напрямків тиску, який демократи можуть застосувати. Вони намагатимуться знайти інші способи впливу на адміністрацію. Їхня мета полягає в ослабленні впливу найбільш радикальних членів команди Трампа, змушуючи його діяти більш обережно, а також переконати політичну еліту США в тому, що трампізм був помилкою, яку слід виправити. Водночас демократи сигналізують республіканцям, які поділяють їхні погляди, що готові до спільних дій.

Проте Україна є лише одним з аспектів цієї боротьби. Іншими чинниками можуть стати Іран, ставлення до Європейського Союзу, політика щодо Тайваню, а також відносини з Францією, Великою Британією, Канадою та Гренландією. Крім того, існує безліч внутрішніх викликів, таких як призначення кадрів, укази, ухвалені Трампом на початку його президентства, та інші рішення, які потребують перегляду. Це і є основна мета демократів. Україна, безумовно, відіграватиме помітну роль у цьому процесі, але не буде вирішальним фактором.

Ви згадали про Гегсета. Наразі питання його відставки обговорюють не тільки демократи, а й представники республіканської партії. Як ви вважаєте, чи може зміна керівництва Пентагону позначитися на підтримці України? Якщо новий міністр оборони буде більш здатним, чи полегшить це нашу ситуацію?

Гегсет може залишити свою посаду, але його команда залишиться на місцях. Як Колбі, так і керівники різних департаментів, та командувачі військових підрозділів. Отже, люди Гегсета продовжать виконувати свої функції. А якщо Стівен Міллер залишається в ролі головного помічника Трампа в адміністрації, то звідки можна очікувати змін у бік більш поміркованої та реалістичної політики? Немає жодних підстав сподіватися на це.

Однак Конгрес вже обговорює новий пакет допомоги Україні на суму 15 мільярдів доларів, а також перегляд санкцій щодо Росії та контроль за компанією Starlink. Чи зможе новий склад Конгресу досягти реальних результатів принаймні в цих питаннях?

- Це гра на перспективу. Але ми живемо сьогодні. Кілька днів назад було знищено Трипільську теплоелектростанцію - важливу балансуючу потужність для енергосистеми Києва та інших великих міст. І що нам дасть правильний законопроєкт у Конгресі, який обговорюватимуть два-три місяці, а його наслідки ми відчуємо, можливо, лише через рік? Зараз ідеться про те, що відбувається сьогодні, а не про перспективу на п'ять років. Заяви демократів створюють іншу політичну атмосферу, але не здатні просто зараз змінити наміри Трампа.

Подивіться, для чого відбувається зустріч в Абу-Дабі. Щоб під виглядом мирних переговорів погодитися на чергові вимоги Путіна. Чи можуть демократи цьому завадити? Чи здатні вони змінити позицію Віткоффа, переконати його говорити в Москві, Вашингтоні й Абу-Дабі щось інше, ніж те, що він говорить зараз? Ні, не здатні.

Після зустрічі в Абу-Дабі складно сподіватися на якісь значні зрушення. Віткофф напередодні переговорів зазначив, що учасники обговорять питання європейської безпеки, нові принципи безпеки та можливі шляхи досягнення миру. Це, по суті, відображає російську позицію, яку озвучує Лавров. Основна ідея полягає в тому, що першочерговим має бути питання безпеки Росії, а вже потім можна буде переходити до інших аспектів.

Що ж висловив Кушнер? Для нього найважливішим є припинення війни та бойових дій. Натомість у списку українських пропозицій, на диво, я не знайшов чіткої вимоги про зупинку бойових дій. Йдеться про енергетичне перемир'я, повернення дітей, підтримку поранених, обмін полоненими та інші гуманітарні питання. Проте ключове питання - закінчення війни - фактично відсутнє. Саме це, теоретично, мало б стати основною темою переговорів в Абу-Дабі. З усіх чотирьох сторін лише Кушнер прямо зазначає припинення бойових дій як перший пункт. Якщо Віткофф і Лавров говорять про одне і те саме, а Україна не пропонує чіткої альтернативи, це свідчить про те, що ми усвідомлюємо: доведеться продовжувати боротьбу. В нинішніх умовах це, здається, єдиний спосіб зберегти свою позицію. І ситуація для нас не стабілізується. Умови, в яких опинилася Україна, щодня стають все складнішими. Росія усвідомлює це і навмисно підносить питання про загальну систему безпеки, в центрі якої мають бути інтереси самої Російської Федерації.

Ми вже знаємо, що Москва вважає своїм поняттям безпеки. Це стало очевидним з вимог, які були висунуті в грудні 2021 року. Як зазначив прем'єр-міністр Норвегії, Путін досі дотримується тієї ж самої стратегії: повернення до безпекової структури 1997 року, що фактично передбачає виведення країн Центральної Європи з НАТО та ліквідацію військової інфраструктури Альянсу в цьому регіоні. Ці вимоги є абсурдними, небезпечними і неприйнятними. Проте саме так мислить Путін, і він має намір реалізувати ці ідеї. Важливо зазначити, що він має як силу, так і ресурси для цього. А Трамп, по суті, надає Путіну можливість для таких дій.

- Наскільки раціонально Путін просуває цю ідею? Чи розуміє він, що позицію Європи теж доведеться враховувати?

Європа висловлює незгоду, однак варто зазначити, що немає єдиного погляду серед усіх країн континенту. Кожна країна має свою окрему позицію, а Європейський Союз як інституція не в змозі прийняти одностайне рішення з цього питання. Хоча особи на кшталт Кая Калласа або Марка Рютте можуть висловлювати свої думки, зібрати представників усіх 27 держав і домовитися про спільну позицію, яку вони дотримуватимуться, є практично неможливим. Завжди знайдеться країна, яка висловить незгоду, будь то Болгарія, Словаччина чи інша держава.

Водночас не слід перебільшувати ступінь роз'єднаності Європи. У питаннях, що безпосередньо стосуються її інтересів, континент здатен досягати угод. Наприклад, у сферах бюджету, енергетики та екології спільні інтереси є очевидними, що дозволяє знаходити компроміси. Проте стосовно Росії позиції країн суттєво відрізняються. Німеччина вважає сучасну Росію ворогом та загрозою, тоді як Словаччина розглядає її як потенційного партнера, з якого можна отримувати газ.

- Тобто Путіну і частково Трампу вдалося розколоти Європу?

Ні, вона завжди залишалася такою. Європа традиційно об'єднується навколо питань, які є критично важливими для її існування. Проте навіть загроза знищення незалежної демократичної України досі не вважається для всіх європейських держав питанням власного виживання. Підтримка України - так, але участь у війні за неї - ні. Ось де проходить межа.

Чи існує у Трампа певний шанс у ці два місяці до старту роботи нового Конгресу? Чи варто йому поспішити з реалізацією угод з Путіним, поки демократи ще не зуміли захопити контроль над обома палатами?

- Поспішати йому, звичайно, потрібно. На нього чекає чимало проблем: і питання Гегсета, і бюджетні витрати, і його демонстративні проєкти - тріумфальна арка, басейн, перейменування різних об'єктів. Усе це стане приводом для критики. Почнуться розслідування фінансових рішень, діяльності пов'язаних із ним компаній, бізнесу його родини.

Не слід забувати, що новий Конгрес, який збереться 3 січня, це не лише зміна більшості. Близько 20% членів Палати представників вперше отримують свої мандати. Вони ще не знайомі один з одним, не мають досвіду роботи на національному рівні, і наразі представляють переважно інтереси своїх виборців. Їхні пріоритети зосереджені на конкретних проблемах, таких як транспорт, інфраструктура та інші місцеві питання. Постає запитання, як ці нові законодавці зможуть взаємодіяти з тими, хто вже працює в Конгресі, і чи зможуть вони виробити спільну позицію. Це ж стосується і республіканців, хоча нових представників серед них буде менше. Тому варто враховувати, що потрібно щонайменше три місяці, щоб ця різноманітна група почала функціонувати як єдине ціле. У Трампа зберігається достатньо часу, щоб реалізувати свої наміри.

Цікаво, що ми обговорюємо можливу відставку Гегсета, але при цьому забуваємо, що його усунення вигідно не тільки демократам, але й республіканцям. Якщо вони вирішать діяти до 3 січня, новий міністр оборони буде призначений чинним Сенатом. Після цієї дати, коли демократи стануть більшістю, призначення залежатиме від нового складу Сенату. Саме тому Гегсет демонструє, що не має наміру добровільно залишати свою посаду. Він може вести себе зухвало, але питання його відставки має чіткий політичний підтекст.

- Чи можливий певний політичний торг? Демократи готують розслідування за різними напрямками. Чи може Трамп піти на поступки в питаннях, пов'язаних із Росією, щоб демократи, зі свого боку, не доводили до кінця певні розслідування щодо нього, принаймні до завершення його президентського терміну? Чи може це стати предметом політичних домовленостей?

Безсумнівно, політичні угоди в США можливі. Проте ключове питання полягає в тому, хто буде їх ініціатором і які теми стануть предметом переговорів. Чи збережуть свої позиції лідери демократів у Сенаті та Палаті представників – Чак Шумер і Гакім Джеффріс? Чи готовий Джеффріс до співпраці з іншими законодавцями для формування єдиної позиції? Можливо, демократам знадобляться зовсім інші поступки. Наприклад, щоб Трамп змінив свою політику щодо контролю за кордонами, припинив переслідування мігрантів без документів або дозволив дітям латиноамериканців, які народилися за межами США, отримати американське громадянство. Переговори будуть зосереджені на питаннях, які важливі для виборців конкретних політиків. Україна викликає інтерес, але не є для них питанням першочергової важливості.

Які наслідки матиме новий склад Конгресу для Путіна? Яким чином він відреагує на ці зміни?

Путін не планує коригувати свою стратегію. Він продовжуватиме чинити тиск на Україну. Якщо сьогодні він вдасться до атаки на Трипільську станцію, то завтра знайде іншу мішень.

Отже, це означає збільшення тиску та агресії щодо України?

- Абсолютно. Це єдиний спосіб, який він зараз бачить і яким збирається користуватися. Його мета - знищити все в Україні, що є живим, усе, що рухається.

Читайте також