Чернігівське князівство: шлях від великого процвітання до загибелі та спадщини, яку привласнила Москва.

У лютому-березні 2022 року село Новоселівка, відоме як "гора" на північно-східному в'їзді до Чернігова, стало ареною жорстоких боїв, коли російські війська намагалися прорватися до міста. 785 роками раніше, у жовтні 1239 року, цими ж шляхами до Чернігова увійшла монгольська орда. Ці збіги, хоч і вражаючі, підкреслюють стратегічну важливість рельєфу місцевості для оборони та наступу на місто, логіка якого визначала хід битв як у XI, так і у XX століттях. Якщо російській армії за місяць облоги Чернігів не скорився, то монголам це вдалося, поклавши край існуванню одного з найпотужніших державних утворень середньовічної Європи - Чернігівського князівства.

Падіння Чернігівського князівства в результаті монгольської навали у 1239 році стало вершиною подій, які почалися ще у 1223 році. Тоді на просторах Приазов'я з'явився новий, амбітний супротивник – монголи. Половці, традиційні вороги руських князівств, звернулися за допомогою, попереджаючи про загрозу: "Якщо ви не прийдете нам на допомогу, сьогодні ми загинемо, а завтра це станеться і з вами". Цей заклик до об'єднання сил був адресований руським князям, з якими половці, завдяки спільній історії протистояння, навчилися налагоджувати зв'язки, навіть породичавшись. Так, хан Котян, зять галицького князя Мстислава Удатного, просив про підтримку. Після зборів у Києві, Мстислав Удатний зумів переконати чернігівського та київського князів об'єднати зусилля проти монголів. Ця кампанія, відома як похід трьох Мстиславів, об'єднала сили чернігівського князя Мстислава Святославича, київського Мстислава Романовича та Мстислава Удатного. До них також приєдналися половці та представники менших князівських родів, серед яких був і майбутній чернігівський князь Михайло Всеволодович.

Також зверніть увагу: Ужгородський замок створив цифрову копію для збереження культурної спадщини.

Перші зіткнення та битва на Калці

Об'єднане військо Русі, до складу якого увійшли половці, вирушило в степи. Монголи, прагнучи уникнути збройного конфлікту, надіслали послів з пропозицією про союз проти половців. Проте, посли були вбиті, що спровокувало оголошення війни з боку монгольської сторони. "Ви вислухали половців, а наших послів вбили. Якщо ви йдете проти нас, то йдіть. Ми вас не чіпали. Нехай Бог буде суддею", - такою була реакція монгольського командування. Виникли розбіжності щодо стратегії ведення бою. Війська Мстислава Удатного першими зіткнулися з ворогом, знищивши монгольську розвідку. Але, незважаючи на перші успіхи, деякі полководці закликали ставитися до супротивника з належною повагою. Монголи вдалися до хитрощів, зображуючи втечу та заманюючи руські війська у пастку. 31 травня 1223 року відбулася битва на річці Сілці. Загін Мстислава Удатного, переправившись через річку без погодження з союзниками, опинився під ударом монголів. Війська київського князя Мстислава Романовича, оточивши себе частоколом, готувалися до оборони. Монголи запропонували їм капітулювати в обмін на гроші та безпеку. Після того як оточене руське військо погодилося, князів, згідно з літописами, поклали під дерев'яний поміст і влаштували бенкет. Ця битва стала однією з найжорстокіших поразок в історії давньої Русі, призвівши до загибелі щонайменше тридцяти князів, серед яких був чернігівський князь Мстислав Святославич. Той, хто вцілів, майбутній чернігівський князь Михайло Всеволодович, до кінця своїх днів жив у страху перед монголами.

Чернігів до початку вторгнення: сила та слабкість.

Після перемоги над розрізненими руськими військами монголи залишили території давньої Русі на цілих 15 років. Однак, замість того щоб об’єднати сили проти спільного ворога, князівства Русі продовжували вести війни та міжусобні конфлікти. У 1235 році, за декілька років до масштабного вторгнення монголів, Чернігів став ареною облоги, здійсненої зусиллями спільних військ Галицько-Волинського та Київського князівств. Це сталося внаслідок спроб Михайла Всеволодовича, котрий згодом був канонізований, захопити Київ. Перед вторгненням Чернігів був справжнім "мегаполісом" свого часу, з населенням, що перевищувало 20 000 осіб, та укріпленою площею близько 360 гектарів. Місто мало розвинуті економічні зв'язки, про що свідчили знахідки чернігівських гривень, а також арабських і візантійських монет. Його фортифікаційні споруди, включаючи вал висотою до 7 метрів та дерев’яні стіни шириною 15 метрів, разом із трьома брамами, забезпечували надійний захист. Проте, найслабшою ланкою виявилася "Погоріла брама", яка відіграла вирішальну роль у захопленні міста монголами.

Оточення та загибель Чернігова

У жовтні 1239 року монгольська орда підійшла до Чернігова. Переправившись через Десну, вони взяли місто в облогу. На момент вторгнення чернігівським князем був Михайло Всеволодович, проте, ймовірно, його не було в місті через страх перед монголами. Обороною міста, за припущеннями деяких дослідників, керував єпископ Порфирій. Монголами командував чи то онук Чингісхана Патій, чи то Менгу. На Чернігів наступав монгольський тумен - близько 10 000 воїнів. Монголи використовували метальні машини, зокрема пороки, які руйнували міські мури. Вони також мали вправних лучників і вершників, що робило їх непереможними. Археологічні дослідження вздовж вулиці Гончої, яка проходить приблизно так само, як і тисячу років тому, виявили численні наконечники монгольських стріл та сліди пожеж, що свідчать про запеклі бої на кожному оборонному рубежі. Найслабшим місцем виявилася "Погоріла брама", через яку монголи прорвалися до дитинця. Однією з найцікавіших знахідок є зламаний замок від брами до князівського двору, знайдений разом із порубаними тілами чернігівців. Оборона Чернігова тривала до 18 жовтня 1239 року, коли місто було взято. Князь Мстислав Глібович, який намагався врятувати Чернігів, разом зі своєю дружиною, ймовірно, загинув у боях.

Спадок Чернігівського князівства та формування російської ідентичності.

Після монгольського погрому Чернігів пережив століття занепаду. Площа міста скоротилася з 600 до 15-20 гектарів, а населення - з 20 000 до 2-3 тисяч осіб. Поступово центр князівства перемістився до Брянська. Михайло Всеволодович, аби повернути собі титул чернігівського князя, поїхав до монголів за ярликом, де був убитий разом зі своїм боярином. Його смерть стала символом боротьби та нескореності. Багато відомих російських династій, такі як Долгорукови, Волконські, Оболенські, вважали князя Михайла своїм предком. Титул чернігівського князя зберігався до початку XVI століття, коли останній князь Семен Можайський переїхав до Москви. Московське царство почало активно завойовувати сусідні руські землі, обґрунтовуючи це як "збирання руських земель" та називаючи себе "третім Римом". Чернігівські землі, захоплені Московією у 1503 році, стали частиною цієї конструкції. Московські царі зберігали згадку про Чернігівське князівство у своєму офіційному титулі, а мощі святого Михайла були вивезені до Москви як пропагандистський інструмент. Знайдені в кургані Чорна могила артефакти X століття, включаючи золоті та срібні злитки, зберігаються в Державному історичному музеї Москви. Ця політика привласнення спадщини триває й донині, про що свідчать події війни з Росією.

Історичні уроки Чернігівського князівства свідчать, що перемога можлива навіть над чисельнішим ворогом, але міжусобиці ведуть до втрати державності. Дослідження власної історії є запорукою того, що жодна зовнішня сила не зможе диктувати власне бачення минулого, запобігаючи повторенню трагічних помилок.