Данилишин: Інфляційні процеси викликані торговим дефіцитом у розмірі 55 мільярдів доларів | Еспресо
Останнім часом увага громадськості прикута до цінової ситуації
Сьогодні в Україні зростання цін не викликане недоглядом чиновників у Кабінеті Міністрів чи Національному банку, а є наслідком війни, в якій перебуває країна. Україна змушена покладатися на імпортне паливо, функціонуючи в умовах зруйнованої енергетичної інфраструктури, високих витрат на логістику та тривожних настроїв як у бізнесі, так і серед населення. У березні 2026 року річна інфляція підскочила до 7,9%, а місячне зростання цін склало 1,7%. Основним фактором цього підвищення стало подорожчання пального, інфляція якого досягла 23,4% в річному вимірі. Національний банк України пов'язує цей ріст із конфліктом на Близькому Сході та зростанням цін на нафту, що, у свою чергу, вплинуло і на вартість транспортних послуг.
Це підкреслює важливий момент: для забезпечення цінової стабільності в Україні недостатньо покладатися лише на облікову ставку.
Національний банк України вже вжив заходів: 19 березня 2026 року він залишив облікову ставку незмінною на рівні 15% і відкрито висловив готовність до більш рішучих дій у разі загострення інфляційних ризиків. Крім того, на 1 квітня міжнародні резерви України склали близько 52 мільярдів доларів, що, за оцінками Нацбанку, є достатнім для забезпечення стабільності валютного ринку та покриття 5,5 місяців імпорту. Ці резерви є важливим інструментом для захисту від валютних коливань та цінових шоків.
Основною причиною інфляційних процесів в Україні є торговий дефіцит, що становить 55 мільярдів доларів на рік і постійно зростає. Цей дисбаланс у зовнішній торгівлі викликає різкі коливання цін на окремі категорії товарів. Щоб покрити дефіцит, країна вимушена збільшувати імпорт. Постійне покриття дефіциту за рахунок імпорту неминуче призводить до девальвації гривні, що, в свою чергу, спричиняє нові інфляційні сплески.
Але правда ще й у тому, що монетарна політика сама по собі не здатна здешевити бензин, відновити енергетику чи зібрати врожай. Коли уряд намагається боротися з інфляцією виключно адміністративним натиском, він лікує температуру, а не хворобу. Саме тому широке ручне заморожування цін було б хибним шляхом. Міністерство економіки прямо зазначає, що ціни на нафтопродукти в Україні не підлягають державному регулюванню, а сам ринок є повністю залежним від імпорту, тож світові коливання неминуче передаються у внутрішні ціни. Натомість АМКУ вже почав перевіряти причини подорожчання світлих нафтопродуктів і окремо втручався в ситуацію з цінами на цукор. Це і є правильна логіка: не показова "заморозка", а жорсткий контроль за конкуренцією і маржею там, де ринок може зловживати кризою.
Досліджуйте також: Що впливає на підвищення цін в Україні?
Отже, перший крок до стабілізації цін полягає в запобіганні розбалансуванню валютного курсу та інфляційних очікувань. Україні не потрібна нова хвиля страхів щодо девальвації, а також не слід сприймати передчасне зниження вартості гривні як "пільгу", яка зрештою призведе до підвищення цін у магазинах через кілька місяців. Політика контрольованої гнучкості курсу, до якої НБУ перейшов у жовтні 2022 року, в умовах війни залишається недостатньо обґрунтованою: курс не повинен бути штучно фіксованим, але й не може ставати джерелом стресу для імпортерів, виробників і споживачів. Поки інфляція продовжує зростати, основне завдання НБУ полягає не в тому, щоб "допомогти всім дешевими коштами", а в утриманні довіри до гривні, яка зазнала девальвації на майже 61% з 2022 року.
Другий аспект — це забезпечення паливної безпеки як елемент антиінфляційної стратегії. Коли вартість дизельного пального зростає на 15-25% за короткий проміжок часу, як це спостерігалося на початку березня у звітах Мінекономіки, це призводить до подорожчання практично всіх товарів: транспортування, хлібобулочних виробів, молочних продуктів, будівельних матеріалів та комунальних послуг. Тому уряд повинен вжити заходів не через встановлення цінових обмежень, а через диверсифікацію джерел імпорту, прискорення митних процедур, формування мінімальних запасів та цільову підтримку критичної інфраструктури і перевізників. У воєнний час пальне стає не просто товаром, а життєво важливим елементом економічної системи.
Третій напрям -- збільшення пропозиції продовольства. НБУ у березневому коментарі показав дуже важливу деталь: ціни на свинину та курятину сповільнили зростання завдяки збільшенню пропозиції імпортної продукції, овочі "борщового набору" були суттєво дешевшими за торішні через розпродаж запасів, а гречка, навпаки, дорожчала швидше через низький урожай. Це означає, що на продовольчому ринку працює не магія, а баланс дефіциту і пропозиції. Отже, антиінфляційна політика держави має починатися не з грізних заяв, а з дешевших кредитів на овочесховища, теплиці, переробку, підтримку тваринництва, страхування агровиробників та швидкого відкриття імпорту там, де виникає короткостроковий дефіцит. Але де стимулювання внутрішнього ринку, внутрішньої конкуренції серед вітчизняних виробників, яка і має сприяти формуванню відповідних цін.
Четвертий напрям -- енергія і собівартість. Нацбанк ще в січневому інфляційному звіті попереджав, що руйнування в енергетиці тиснутимуть на ціни і через ринкові, і через адміністративні механізми, а бізнес ще довго перекладатиме у ціни витрати на енергоавтономність. Це означає, що боротьба з інфляцією це також швидке відновлення енергооб'єктів, підтримка розподіленої генерації, кредитування енергоефективності для малого й середнього бізнесу та зрозуміла тарифна політика без шокових рішень. Дешева енергія -- це завжди сильніший антиінфляційний інструмент, ніж десятки гучних нарад про "необґрунтоване зростання цін".
Читайте також: Що не так з цінами і чи все правильно робить НБУ?
П'ятий напрямок — потужний та оперативний АМКУ. В умовах воєнної економіки ринки можуть легко стати "зручними" для тихих угод, прихованого підвищення маржі та перекладання будь-яких втрат на споживачів. Якщо Комітет вже активно працює у сферах пального, цукру, енергетики та інших критично важливих галузях, то це слід перетворити на систематичну практику: забезпечити регулярний публічний моніторинг цінових ланцюгів, проводити аналіз гуртових та роздрібних націнок, надавати оперативні рекомендації, а в разі виявлення змови — запроваджувати штрафи та примусові корективи у поведінці на ринку. Під час війни конкуренція виступає не просто теоретичним поняттям, а одним із ключових механізмів соціальної безпеки.
Або ж поновити функціонування Державної цінової інспекції, що відповідала б за проведення необхідного моніторингу.
Шостий напрям -- не загальне заморожування цін, а адресний захист людей. Найбідніші домогосподарства найбільше страждають не від індексу інфляції як такого, а від подорожчання базових речей: їжі, транспорту, ліків, комунальних послуг. Тому державі потрібні не універсальні дотації "для всіх", а точкова підтримка тих, для кого кожна гривня в магазині є ударом по виживанню. Інакше ми отримаємо класичну українську помилку: бюджетні гроші буде розпорошено, а соціальна напруга не зменшиться.
Зрештою, найголовніше. Стабільність цін настає не в момент, коли уряд прагне нав'язати свої концепції бізнесу, а тоді, коли в країні встановлюється передбачуваність. Передбачуваний валютний курс. Передбачувана податкова система. Чіткі правила на ринку пального. Прозора логістика. Зрозуміла енергетична політика. Передбачувана конкуренція.
Всі розуміють, що в умовах війни це надважке завдання. Але до цього потрібно прагнути. НБУ прогнозує, що інфляція за підсумками 2026 року становитиме 7,5%, у 2027 році знизиться до 6%, а до цілі 5% повернеться у 2028 році. А потім знову змінить горизонт політики. Але це станеться не автоматично, а лише за однієї умови: коли монетарна стриманість Нацбанку буде підкріплена сильною економічною політикою уряду, а не замінена нею на словах.
Україні сьогодні потрібна не кампанія боротьби з цінниками. Потрібна стратегія зниження собівартості життя. І саме це має стати новою мовою економічної політики.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Богдан Данилишин, член Національної академії наук України.
Редакція не завжди поділяє погляди, які висловлюють автори блогів.
