Культурный центр ужаса: История крымского "Слова"

У самому серці Сімферополя, на стику вулиць Жуковського та Самокиша, розташована чотириповерхова будівля, що має сім під'їздів і виконана в стилі конструктивізму. Ця споруда не є магнітом для туристів, її не згадують у туристичних путівниках, та й поруч немає жодних інформаційних знаків.

Проте саме в цьому місці, у 1930-х та на початку 1940-х років, кипіло інтелектуальне і культурне життя Криму. Пізніше ж тут запанував страх.

Це Будівля фахівців, кримська версія харківського комплексу "Слово".

У різні часи це місце перетворювалося на центр та творчу гавань для кримськотатарського інтелектуального і культурного руху.

В будинку мешкали видатні письменники: Юсуф Болат, що своїми творами збагачував кримськотатарську літературу, Шаміль Алядін і Максуд Сулейман, чия поезія та проза віддзеркалювали дух і біль народу. Умер Іпчі, чиє ім'я тісно пов'язане з кримськотатарською драматургією, також жив у цих стінах.

Ця будівля перетворилася на справжню кузню мистецтв, де музика і театр перепліталися в один гармонійний витвір. Тут працювали композитори Яя Шерфедінов та Ільяс Бахшиш, які відновлювали національні мелодії, вміло інтегруючи їх у сучасні музичні композиції. У стінах цього дому жив музикант Асан Рефатов, який перетворював звуки кобзи на справжні музичні дива. Актори Сервер і Нуріє Джетере, чиї виступи на сцені кримськотатарського театру вражали глядачів і спонукали до роздумів, також були частиною громади Будинку спеціалістів.

Усі вони, незважаючи на складні історичні часи, творили, мріяли, боролися - і цей будинок став для них не просто житлом, а місцем сили і натхнення. Тут лунала мова їхнього народу, жила культура і кувалася надія на майбутнє.

У День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу, відомого серед самих кримських татар під терміном Sürgünlik, УП висвітлює маловідому історію цього поселення, яке відображає трагічну долю цілої нації.

23 березня 1932 року Рада народних комісарів СРСР ухвалила рішення про створення житлових умов для спеціалістів та науковців. Передбачалося, що протягом наступних двох років по всій країні буде зведено 100 багатоквартирних будинків. Одним із таких проектів стало будівництво 50-квартирного будинку в Сімферополі.

Будівля для фахівців мала слугувати комфортним притулком для кримських учених, інженерів, митців, музикантів, авторів, акторів та інших членів творчої та технічної інтелігенції.

Згідно з проєктом, всі квартири в ньому були три- та чотирикімнатними (в однаковій кількості), з корисною площею 47 і 65 квадратних метрів відповідно. Кожна з них мала містити окрему кухню, ванну кімнату та вбиральню - тоді це вважалося розкішшю й ознакою виняткового статусу мешканців.

На перший погляд - турбота про інтелігенцію: науковців, інженерів, митців. Насправді - продумана політика та стратегія Сталіна.

Такі споруди об'єднували в одному місці найосвіченіші, найобдарованіші та найвпливовіші особи. Коли ці люди мешкали поруч, НКВС могло легше контролювати їх, вести прослуховування, спонукати доноси один на одного, а у разі необхідності - одночасно репресувати всіх.

З іншого боку, отримання великої квартири з ванною та кухнею у 30-х роках було схоже на отримання космічного корабля для звичайної людини. Ті, хто насолоджувався такою розкішшю, відчували певну відповідальність. Це слугувало способом створення ілюзії привілейованості, щоб утримувати людей у залежності.

Такі споруди виконували роль не тільки демонстрації радянського модернізму, але й перетворювались на пастки, де їх мешканці постійно відчували тривогу. У коридорах цих "елітних будинків" народжувались нові театральні п'єси, картини та наукові концепції. Проте в тих самих стінах панували шепіт, нічний страх і невимовні тривоги.

Проєкт сімферопольської будівлі розробив Павло Кржижановський - один із провідних архітекторів Криму того періоду. Його стиль тяжів до конструктивізму - раціональної, чіткої архітектури без зайвого декору, що відповідала духу індустріалізації та нового радянського порядку.

Процеси будівництва з самого початку зіткнулися з серйозними труднощами, зокрема з постійним браком будматеріалів, ненадійним транспортом та загальною неорганізованістю. Проект, що розпочався у 1932 році і згідно з початковими розрахунками повинен був бути завершений у 1933-му, вдалося завершити лише в 1937 році.

Ця будівля є яскравим зразком архітектури радянського Криму середини XX століття – функціональна, монументальна, з фасадом, що об'єднує елементи конструктивізму та неокласицизму. Вона стала архітектурним компромісом між концепцією раціональної, "нової" архітектури та естетичними вимогами, які поступово набували популярності в рамках соціалістичного реалізму.

А відповідальність за затягування будівництва поклали не на неефективну систему, а на архітектора. У липні 1938 року Кржижановського заарештували співробітники НКВС. Іронічно, що деякі з них невдовзі стануть мешканцями Будинку з ротондою, який сам Кржижановський спроєктував у 1935 році для співробітників цієї структури.

Його звинуватили у шпигунстві та "шкідництві" під час проєктування Будинку спеціалістів. Звинувачення було повністю сфальсифіковане, як і тисячі подібних у ті роки. Архітектора засудили до п'яти років таборів та реабілітували лише після смерті Сталіна.

Спеціалізований будинок призначався для того, щоб стати еталоном сучасного радянського способу життя - центром інтелектуальної та "культурної" діяльності, що відображає принципи соціалістичного реалізму.

Цей будинок справді випромінював культурні вібрації: в його приміщеннях створювалися поетичні твори, відбувалися репетиції театральних вистав, проходили жваві обговорення літератури, а вечорами звучала музика. Тут зустрічалися творчі особистості, виникали нові ідеї, а інтелектуальна атмосфера просто кипіла.

Проте, подібно до харківського будинку "Слово", незабаром ці стіни почали чути зовсім інші звуки: обшуки, нічні затримання, тихі кроки в коридорах. А згодом настала тиша, що заполонила опечатані квартири.

Навесні 1937 року в будинок заселилися перші мешканці. Це були бурхливі часи, позначені недовірою й напруженістю навіть між сусідами.

Отже, у квартирі № 25, разом із дружиною та сином, оселився знаменитий український архітектор, реставратор та археолог Павло Голландський. Його стосунки з сусідом, художником-соцреалістом Яном Бірзгалом, були напруженими і майже ворожими.

Ці складні стосунки мали своє коріння в подіях 1924 року, коли Бірзгал звинуватив Голландського в "економічній та політичній контрреволюції" та написав донос на нього. На щастя, розслідування спростувало ці обвинувачення, що дозволило Павлу Голландському продовжити свою наукову діяльність. Його внесок у етнографічно-археологічні експедиції 1925-1926 та 1928 років був особливо значущим, адже він співпрацював із провідними дослідниками Криму та істориками.

У 1938 року НКВС заарештувало й самого Бірзгала. Художника звинуватили в участі у "троцькістській контреволюційній латвійській організації", проте йому пощастило: за рік справу закрили.

Серед мешканців Будинку спеціалістів були український архітектор та художник Вячеслав Ковальський разом із його дружиною, художницею Людмилою Антоновою-Ковальською. Вячеслав Ковальський відомий завдяки своєму проєкту сучасної будівлі Кримськотатарського академічного театру в Сімферополі. У липні 1938 року, під час "Великого терору", Ковальського, разом із Павлом Кржижановським та іншими колегами-архітекторами, звинуватили у шпигунстві та саботажі в плануванні забудови. Його заарештували прямо у власній квартирі. Дата і місце його смерті залишаються невідомими.

В 1937 році у комфортабельну квартиру під № 5 заїхала родина відомого кримськотатарського композитора Асана Рефатова. Він вже був символом музичного відродження свого народу, зокрема завдяки етнографічним записам народних пісень та створенню численних музичних творів.

Славлячись своїми операми, музичними драмами та симфонічними творами, Рефатов зайняв значне місце в культурному житті Кримського півострова.

У цьому ж році його затримали, звинувативши в "націоналістичних" поглядах та "контрреволюційних" діях. Через рік Рефатова засудили до страти, і він був виконаний вирок. Його творчість була вилучена, а ім'я намагалися викреслити з пам'яті суспільства.

З 1937 року в Будинку спеціалістів оселився відомий кримськотатарський поет, письменник, драматург, режисер та перекладач Умер Іпчі разом із дружиною та трьома дітьми. Однак його перебування там виявилося недовгим. Того ж року Іпчі було звинувачено в "націоналізмі", його помешкання обшукали, а самого поета заарештували. Вагітна дружина з малими дітьми опинилася на вулиці.

У 1938 році Іпчі отримав 12 років ув'язнення в таборах з особливо суворими умовами. Він так і не зміг повернутися до своєї родини.

У 1939 році в Будинку спеціалістів оселилися нові постояльці - молоді письменники, наповнені креативними ідеями.

У одній з квартир оселилися троє: Юсуф Болат, його племінник Шаміль Алядін, нещодавно обраний головою Спілки письменників Криму, і Максуд Сулейманов. Цей простір, розділений між ними, став не лише домом, а й кузнею нових віршів, п'єс та ідей – місцем, де, незважаючи на страх і тиск часу, зберігався дух слова та свободи.

Юсуф Болат - видатний кримськотатарський письменник і драматург, чий талант голосно прозвучав у міжвоєнний період. Його роман "Алім" свого часу став справжнім бестселером, а сцена Кримського державного татарського драматичного театру бачила сім його авторських постановок.

У 1937 році Болат став членом Спілки письменників СРСР, що стало значною віхою у його літературній кар'єрі. У 1940 році він узяв шлюб із Сидикою Умеровою і разом з дружиною переїхав до нової квартири в тому ж будинку.

Шаміль Алядін - класик кримськотатарської літератури, поет, письменник, автор глибоко символічних і сміливих творів, зокрема романів "Запрошення на бенкет диявола" та "Я - ваш цар і бог". У 1940 році він створює родину, і молоде подружжя так само оселяється в окремій квартирі № 9 на третьому поверсі.

Письменник Максуд Сулейманов мешкав у Будинку спеціалістів з 1939 по 1941 рік. Коли Німеччина напала на СРСР, Сулейманова мобілізували. Квартира, у котрій колись мешкали троє молодих літераторів, на роки залишилась порожньою.

У 1939 році в одному з під'їздів поруч із Шамілем Алядіном почали жити відомий кримськотатарський композитор, музикант і поет Яг'я Шерфедінов разом із його дружиною, акторкою та танцівницею Сафіє Кримтаєвою, яка була зіркою Кримськотатарського театру опери і балету.

Шерфедінов належав до тих, хто започаткував національну професійну музику. Його обдарування не мало меж: він компонував кантати, симфонічні сюїти, музичні комедії, а також був відданим дослідником народної творчості. Він не лише фіксував кримськотатарські мелодії, а й систематизував їх, зберігав і надавав їм нове життя.

У листопаді 1940 року, за винятковий внесок у розвиток культури, Яг'ї Шерфедінову було присвоєно звання "Заслуженого діяча мистецтв" Кримської АРСР. А 18 травня 1944 року саме з цієї квартири на другому поверсі його родину, як і всіх кримських татар, відправили у заслання.

З Будинку спеціалістів була депортована родина ще одного видатного діяча кримськотатарської музики — композитора, диригента та музиканта Ільяса Бахшиша.

У роки, що передували війні, Бахшиш творив пісні та музику для театральних постановок. Його композиції лунали в театрах, на радіо та в домівках кримських татар, ставши невід’ємною частиною сучасної культурної ідентичності народу. Проте, його рідних також вигнали серед ночі, позбавивши можливості попрощатися з домом, де звучала музика, з'являлися на світ діти та жила віра у краще.

Будинок спеціалістів у Сімферополі виконував не лише функцію житла. Це був динамічний культурний осередок, де в одному просторі зливались музика, театр, поезія, проза та драматургія. Тут формувалась нова кримськотатарська культура — смілива, сучасна та яскрава. Люди, які жили в цих стінах, створювали обличчя міжвоєнного Криму, його унікальний голос та ритм.

Проте, подібно до будівлі "Слово" в Харкові та "Роліт" у Києві, цей дім перетворився на пастку. Сусіди стали джерелом доносів. Телефон перетворився на пристрій для стеження. Вночі сюди приходили не музи, а агенти спецслужб. Арешти стали звичайним явищем, а тиша після них - нормою. У вільні квартири вселили інших людей, а спогади про попередніх мешканців старанно знищували.

Так завершувалася епоха. Не в полум'ї та вибухах, а в безшумності за замкненими дверима, у кроках на сходах о третій годині ночі, в зачинених квартирах, де ще відчувався аромат кави. Будинок фахівців перетворився на пам'ятник знищеній генерації.

У період німецької окупації на подвір’ї Будинку розміщувалася техніка Вермахту. Після закінчення війни, коли Крим залишився без кримських татар, ці стіни заповнили нові мешканці. Це були люди, які, в основному, не мали жодного зв’язку з місцевою культурою.

У цій будівлі практично відсутні меморіальні дошки, що вшановують репресованих мешканців. Їхні імена залишаються в тіні, не знаходячи місця на офіційних картах пам'яті. Трагічна історія прихована за звичним сірим облицюванням, що відображає байдужість оточуючих.

У 1983 році ця будівля була визнана пам'яткою архітектури, що стало можливим переважно завдяки проживанню в ній архітектора Павла Голландського. Для вшанування його пам'яті була встановлена меморіальна табличка, хоча згодом з неї прибрали слово "український". Згодом з'явилася ще одна табличка, присвячена Шамілю Алядіну, але такі випадки є радше винятком.

Інших імен - десятків репресованих, висланих, забутих - на фасаді так і не розмістили. Пам'ять про них лишається небажаною. Їхні історії досі не вписані в офіційний наратив.

Можливо, настане момент, коли у вільному Сімферополі з'являться дошки з іменами справжніх героїв цього дому. Коли справжня пам'ять буде відновлена. А поки що, ми повинні зберігати цю пам'ять у своїх серцях.