Хто може стати наступником Путіна: The Washington Post визначив 7 потенційних кандидатів.

Цю інформацію повідомляє видання The Washington Post.

Чому наступник Путіна досі невідомий

Згідно з оцінкою даного видання, влада, яку встановив Путін, суттєво концентрує основні рішення в його руках. Це ускладнює для будь-якого політика накопичення достатнього рівня автономного впливу, щоб стати явним суперником або наступником президента.

Одночасно російська влада в значній мірі спирається на співпрацю різних впливових груп — силових структур, військових та представників потужного бізнесу. Як відзначає The Washington Post, майбутні зміни у керівництві можуть бути зумовлені не тільки офіційними процедурами, але й угодами між цими елітами.

Михайло Мішустін та Олексій Дюмін.

Першим у формальній черзі на посаду президента залишається прем'єр-міністр Михайло Мішустін. За російською Конституцією саме він тимчасово бере на себе президентські повноваження, якщо глава держави достроково залишає посаду.

Перед тим, як стати членом уряду, Мішустін очолював Федеральну податкову службу і здобув репутацію технократа, акцентуючи увагу на управлінських питаннях, а не на політичній діяльності. З тих пір його вплив, особливо в економічній сфері, значно зріс, і йому також було доручено відповідальність за діяльність у сфері військових закупівель. Проте для силових структур російської еліти він все ще залишається дещо чужою фігурою.

Інший кандидат -- Олексій Дюмін, колишній охоронець Путіна, який згодом обіймав низку посад у силових та військових структурах. Він був заступником керівника військової розвідки ГРУ, командував Силами спеціальних операцій, працював заступником міністра оборони, очолював Тульську область, а від 2024 року є секретарем Державної ради.

Тісні зв’язки з Путіним та досвід роботи у військовій галузі вже давно роблять Дюміна предметом уваги як потенційного наступника. Після змін у складі Міноборони в 2024 році йому в Кремлі було доручено питання, що стосуються оборонної промисловості, фактично отримавши посаду, пов’язану з військово-промисловим комплексом.

Патрушев, Ковальчук та Мантуров.

Ще одним можливим кандидатом є віцепрем'єр Дмитро Патрушев, син колишнього керівника ФСБ та секретаря Ради безпеки Миколи Патрушева. Його професійний шлях в основному пов'язаний з банківською сферою, а його батько протягом багатьох років є частиною найближчого оточення президента Путіна. У 2024 році Микола Патрушев намагався підтримати кандидатуру сина на посаду прем'єр-міністра, проте в результаті Дмитро Патрушев отримав посаду віцепрем'єра.

Борис Ковальчук також походить із впливової родини. Його батько Юрій Ковальчук -- один із найближчих до Путіна представників великого бізнесу, а його медійні, банківські та наукові активи забезпечують родині значний вплив. У 2024 році Бориса Ковальчука призначили головою Рахункової палати після того, як, за даними видання, обговорювали його можливе призначення керівником однієї з найбільших енергетичних компаній.

До складу списку входить і Денис Мантуров, який займає посаду першого віцепрем'єра. Протягом більше десяти років він очолював Міністерство промисловості та торгівлі, а після початку повномасштабного конфлікту отримав відповідальність за оборонну промисловість. Його діяльність тісно пов'язана з військово-промисловим комплексом та воєнною економікою Росії. На думку видання, подальша роль Мантурова значною мірою залежить від розвитку ситуації на фронті.

Собянін і Кирієнко

Мер Москви Сергій Собянін -- один із політиків, які найдовше залишаються в системі російської влади. Він працював керівником адміністрації Путіна, брав участь у президентській кампанії Дмитра Медведєва, а від 2010 року очолює Москву. The Washington Post зазначає, що Собянін ближчий до бізнес-еліт, ніж до силовиків, а його управлінський досвід виходить далеко за межі столиці.

Серед можливих кандидатів на посаду наступника згадується Сергій Кирієнко, який наразі обіймає посаду першого заступника керівника адміністрації президента Росії, відповідального за внутрішню політику. У минулому він був прем'єр-міністром за часів Бориса Єльцина, а згодом очолював "Росатом". У Кремлі його діяльність пов'язана з організацією виборів, внутрішньою політикою та питаннями, що стосуються окупованих територій України.

Кирієнко зіграв ключову роль в організації політичних процесів, зокрема у конституційному референдумі 2020 року, що забезпечив Путіну можливість залишатися на посту до 2036 року. Окрім цього, він відповідає за реалізацію програми "Час героїв", яка має на меті залучення ветеранів війни до державної служби, таким чином впливаючи на формування майбутнього кадрового резерву російської адміністрації.

Які фактори можуть вплинути на вибір майбутнього лідера Росії?

У списку, опублікованому The Washington Post, відсутні представники російської ліберальної опозиції. Усі семеро осіб так чи інакше асоційовані з чинною державою — через уряд, силові органи, Кремль, бізнес або військово-промисловий комплекс.

Тому питання потенційної зміни влади в Росії, за логікою цього аналізу, полягає не лише в тому, хто формально може замінити Путіна. Важливим буде і те, яка саме група всередині російської еліти отримає найбільший вплив під час такого переходу.

Перспективи Путіна: як може завершитися шлях автократа.

Раніше ми досліджували можливі варіанти, які можуть виникнути внаслідок тривалого перебування Путіна на посаді. У зазначеній статті також підіймалося питання, чи автоматично зміна президента Росії призведе до закінчення війни з Україною. Було підкреслено, що сама лише зміна лідера в РФ не є запорукою завершення конфлікту, адже основні розбіжності щодо окупованих регіонів, гарантій безпеки для України та загальної системи безпеки в Європі можуть залишитися неврегульованими.

Також зверталася увага на те, що майбутній сценарій значною мірою залежатиме від того, хто саме опиниться на чолі Росії та за яких обставин відбудеться зміна влади. Тобто питання наступника Путіна безпосередньо пов'язане і з тим, якою буде подальша політика Кремля.

У іншому аналізі були досліджені політичні загрози для Путіна, пов'язані з наслідками війни. Зокрема, акцентувалася увага на тому, як конфлікт впливає на російське суспільство, економічну ситуацію та еліти, а також зазначалося, що навіть вибори, що контролюються Кремлем, можуть слугувати індикатором внутрішньої напруги у системі.

Автор аналізу з The Times також вивчав потенційні труднощі, з якими може стикнутися російська влада внаслідок мобілізації, нестачі робочої сили та наслідків завершення конфлікту. Серед тривалих викликів виділяються питання повернення значної кількості солдатів з фронту, їх адаптація до мирного життя, соціальні очікування ветеранів, а також наслідки тривалої військової напруги.