Ігор Гринів: українська політична ситуація після війни кардинально зміниться в порівнянні з 2019 роком.

"Багато політичних партій, які домінували в українській політиці у 2019 році, зараз, ймовірно, вже не мають того ж впливу," - заявив політтехнолог Ігор Гринів в інтерв'ю з PAP. Він зазначив, що суспільні настрої зазнали значних змін з тих пір, а політичний простір поповнився новими учасниками.

PAP: Розпочнемо з питання виборів. Як ви вважаєте, за більше ніж десятиріччя змін, від Євромайдану до пандемії, поширення соціальних мереж і сучасної ситуації з війною, трансформувався український виборець? Адже його досвід був сповнений різноманітних травмуючих подій. Чи можемо стверджувати, що в нових політичних умовах він вже не реагуватиме на ті самі технології та аргументи, які були ефективними раніше?

Ігор Гринів: На сьогоднішній день ми стикаємося з серйозною проблемою збереження демократії, яка в умовах війни та численних криз, що торкаються України, стає особливо актуальною. Однак ця проблема має глобальний характер, і ми можемо спостерігати це на прикладі зростаючих сумнівів у західних суспільствах. Відбуваються активні дискусії щодо того, чи є їхні політичні моделі все ще ефективними. Також залишається відкритим питання про готовність реагувати не лише на виклики, пов'язані із соціальними мережами, а й на нові загрози, пов'язані зі штучним інтелектом. Отже, всі ми опиняємося під тиском криз у сфері безпеки та управління.

Одночасно в суспільствах виникає потреба в "зрозумілій політиці", що, в свою чергу, сприяє розвитку харизматичного лідерства. Це явище має тенденцію до посилення, що може призвести до авторитарних форм правління. Цей світовий тренд також стосується України.

Соціальні мережі займають важливе місце в нашому житті, так само як і в інших сферах. В умовах війни та загостреної ситуації, коли необхідно слідкувати за подіями на фронті та обстрілами, важко знайти місце, де б стільки людей проводило час у своїх гаджетах, занурюючись у соцмережі. Навіть відповідаючи на запитання про те, які зміни відбулися у їхньому житті під час конфлікту, багато хто зазначає: "Я став більше цікавитися новинами". Це, безумовно, вплинуло на нові форми спілкування між людьми та на взаємодію між владою і суспільством.

Наразі існує єдиний телемарафон, який об'єктивно обмежує можливість доступу до аудиторії для всіх учасників політичного процесу. Також спостерігається певна самоцензура, адже багато хто уникає різкої критики влади в умовах війни. Враховуючи ці фактори, важко передбачити, якими формами може набути політична реальність у майбутньому, а також які аргументи будуть звернені до українців.

PAP: Проте що можна зауважити вже зараз?

І.Г.: Одне з ключових спостережень, яке можна зробити в даний момент, полягає в тому, що сучасний політичний контекст кардинально змінився в порівнянні з тим, яким він був під час виборів 2019 року, коли формувалася ця влада.

Це явище стосується не тільки нинішньої влади. Якби вибори відбувалися сьогодні, з політичної сцени могли б зникнути всі ключові гравці минулого. "Європейська солідарність" Петра Порошенка та "Батьківщина" Юлії Тимошенко, ймовірно, займали б позиції значно слабших політичних сил, тоді як інші партії зовсім зникли б.

Становище в суспільстві та його відображення в нинішньому парламентському складі не співпадають. Вважаю, що подібна ситуація також стосується партії "Слуга народу", яка вже не має політичного мандату від українського народу для керування країною.

PAP: Отже, на передній план вийдуть нові політичні актори?

І.Г.: Абсолютно вірно. Нові особистості могли б з'явитися на політичній сцені, і це усвідомлюють як чинні еліти, так і ті, хто лише прагне до цього статусу. Однак водночас і вони, і все суспільство розуміють, що проведення виборів в умовах невизначеності та загроз безпеці може мати суттєві негативні наслідки.

Цінності виживання, які суперечать цінностям самовираження, також враховуються в цих розрахунках. Проте, якщо звернутися до наших соціологічних досліджень, що аналізують співвідношення прагнення до змін і потреби в безпеці, стає очевидним, що переважає тенденція до змін. Таким чином, в суспільстві склався певний консенсус: з одного боку, більшість погоджується, що проведення виборів є необхідним, але водночас висловлюють думку, що їх можна було б відкласти. Цю думку можна сформулювати так: "Вибори можна не проводити, але варто почекати", де розстановка ком може варіюватися в залежності від того, що саме ми хочемо підкреслити.

ПАП: Протягом тривалого часу політична сцена в Україні була досить персоніфікованою. Ми стали свідками блоків Тимошенко та Порошенка, а деякі експерти у 2019 році описували людей, яких Зеленський завдяки своєму авторитету привів до парламенту, як "віртуальну партію", що утворила монобільшість. Чи втрачають політичні прізвища свою здатність мобілізувати електорат?

І.Г.: До певної міри ми тут змішуємо два різні питання: популярність окремого політика і силу його бренду, здатну самостійно сформувати впливову політичну структуру. В Україні політика сьогодні все одно залишається сильно персоналізованою. В опитуваннях, які я проводжу, я навіть не вживаю назв партій, бо переважно все залежить не від бренду політсили, а від конкретної людини.

Лех Валенса колись зауважив, що якби у нього була мета привести до Сейму коня, він би без проблем це зробив. Це висловлювання підкреслювало силу "Солідарності": виборці підтримували не стільки окремих кандидатів, скільки сам бренд, що асоціювався з Валенсою.

ПАП: Дійсно, в історії є приклади, коли подібні ситуації мали місце. Наприклад, кінь імператора Калігули, відомий як Інцитат, був проголошений сенатором Риму.

І.Г.: Звичайно, це абсолютно інша ситуація. Це не той самий кінь Калігули, символ безрозсудства. В українській політичній історії траплялися приклади потужних політичних брендів, схожих на те, що мав Лех Валенса. Віктор Ющенко колись міг зауважити деяким високопосадовцям: "Я вас знайшов на смітнику", а Зеленський на першому засіданні своєї фракції прямо заявив депутатам, що без нього вони фактично не мають значення, адже потрапили до парламенту завдяки його популярності. І це містило в собі певну істину. Сьогодні ж, здається, жоден український політик не може дозволити собі подібні висловлювання щодо своєї партії або позиціонувати себе в такій манері. Водночас, такої сили особистого бренду та рівня довіри, які у перші роки після початку повномасштабної війни мав Валерій Залужний, сьогодні, очевидно, не має жоден інший українець у політиці.

PAP: У випадку "залізного генерала" це через певну ерозію його підтримки в останні роки?

І.Г.: Залужний продовжує користуватися значною популярністю та має великий лідерський потенціал. За всіма 16 критеріями, які ми досліджували в нашому соціологічному опитуванні, він відповідає характеристикам харизматичного лідера, незважаючи на те, що мало хто знайомий із його життєписом та поглядами.

І Залужний, і Зеленський можуть повести за собою значну частину суспільства й це контрастує з іншими діячами. Наприклад, поява на політичній арені фігури Михайла Федорова від самого початку не привела до посилення його власного політичного бренду.

PAP: Цікаво, що у випадку і Залужного, і Федорова, відставка стала певним вододілом у політичній кар'єрі.

І.Г.: Так, однак під час відставки Федорова ми спостерігали зовсім інший процес у порівнянні з тим, що відбувалося навколо відставки Залужного. Коли головнокомандувач ЗСУ залишав свою посаду, він користувався значною підтримкою, адже його сприймали як особу, здатну організувати оборонні заходи та захистити населення. Суспільство перебувало в стані тривожного очікування, оскільки існувала побоювання, що конфлікт між двома центрами влади може призвести до дестабілізації ситуації в країні.

Залужний уособлював прагнення до перемоги, в той час як Зеленський раніше асоціювався зі словом "мир". Протягом своєї президентської кампанії виборці покладали надії на те, що він зможе здійснити неймовірне — "загляне в очі Путіну" і досягне з ним якогось компромісу.

Підвищення рейтингу Федорова відбувалося паралельно зі зменшенням числа виборців, які сумнівалися у своєму виборі між Зеленським і Залужним. Популярність колишнього міністра оборони зумовлена запитом молодого покоління на оновлення влади та новий стиль політики, що акцентує управлінські здібності. Проте, можливо, його прихильники сподівалися на більш активну і рішучу позицію.

PAP: Які потреби наразі існують у українському суспільстві? Що українці очікують від свого майбутнього лідера?

І.Г.: У часи екзистенційної кризи, коли загроза існуванню стосується не лише індивідуумів, а й цілих спільнот, виникає запитання: хто є тією особою, якій ми можемо довіряти? Чи має вона особливі якості, здатні відзначити її в складний час, і чи зможе своєю силою волі врятувати націю, захистити її або ж змінити на краще?

Проте різні соціальні групи мають свої специфічні вимоги. Молодь прагне змін, тоді як представники старшого віку віддають перевагу стабільності. Водночас центристська частина суспільства шукає безпеки, гідного рівня життя та завершення конфлікту.

І ось ці основні очікування - хто зможе захистити, хто зможе будувати абсолютно нову спільноту без корупції, або забезпечить відчуття справедливішого суспільства, - це запити на різні типи харизматичного лідерства, які все одно залишаються основними.

PAP: Серед лідерів рейтингів довіри варто згадати ще одну харизматичну фігуру - Кирила Буданова. Якщо, за Вашою типологією, Зеленський мав трикстерський тип харизми, а Залужний уособлював її героїчний тип, то який тип має Буданов?

І.Г.: Ви точно підмітили суть питання, зазначивши, що варто згадати про харизму Буданова. Його героїчний образ в першу чергу асоціювався з образом розвідника. На сьогоднішній день, можливо, певну частину цього іміджу перейняв майор Роберт Бровді. Проте для такого типу харизми важливо залишатися на відстані від політичних центрів влади. Таким чином, діяльність Буданова в Офісі Президента дещо підриває його образ героя, з яким раніше була пов'язана його популярність. Проте його рейтинг протягом тривалого часу залишався стабільним, а нинішні конфлікти та зв'язки з корупційними скандалами, вочевидь, стали причинами його зниження.

ПАП: Ви брали участь у розробці президентських гасел, які допомагали кандидатам як здобувати перемогу, так і укріплювати підтримку свого виборчого базису. Ці гасла були не лише рекламними фразами, а й стиснутими формулами, що виконували роль переконливих меседжів, здатних відображати суспільно-політичні настрої. Якою могла б бути концепція гасла для наступного президента України?

І.Г.: Неприпустимо створювати політичну концепцію на підставах, які вже втратили свою значущість, так само як і неможливо вигадати ідею, для якої ще не виник соціальний запит. Проте ідея, чий час настав, здатна подолати будь-які перешкоди.

У 2019 році суспільство прагнуло швидких перетворень. Це стало основою для гасла "Зробимо їх разом!" команди Зеленського, яке відображало не лише нагальну потребу в оновленні, а й нестандартний підхід, що поєднував у собі повалення авторитетів, елементи вульгарності та легковажності, замість серйозності та відповідальності. Це гасло ідеально вписувалося у постмодерністську логіку виборчої кампанії: вигаданий телевізійний персонаж президента Голобородька став політичною реальністю в образі Володимира Зеленського.

Замість того, "Армія! Мова! Віра!" від Порошенка є усвідомленим ідейним контраргументом до тези "какая разница". Його мета не полягала в ігноруванні запиту на зміни, а скоріше в спробі активізувати голоси тих виборців, які усвідомлювали, що з зміною влади залишаться значні суспільні проблеми. Для цих людей простого "провітрювання" було недостатньо.

Сьогодні сформованого запиту на нову велику ідею я поки не бачу. Як і не бачу в соціологічних опитуваннях попиту на реалізацію якихось ідеологічних програм. Українці проживають день за днем і щоранку дякують Богові, що залишилися живими. Ми вистояли там, де ніхто не вірив, що це можливо, і тепер головне - не придумувати себе заново, а адекватно реагувати на реальність.

Отже, головним завданням залишається незмінним — забезпечити збереження країни і не дозволити її втратити в цих надзвичайно важких умовах. Значне гасло може виникнути згодом, коли виникне і буде чітко сформульований відповідний запит з боку суспільства. (PAP)

Ігор Гринів - український політик і політтехнолог. У 1980-х роках був активним діячем українського національно-демократичного руху. Від початку незалежності України займався політичною діяльністю. П'ять разів обирався народним депутатом ВРУ.

Він був стратегом успішних президентських кампаній Віктора Ющенка у 2004 році та Петра Порошенка в 2014 році, а також працював над кампанією Порошенка в 2019 році. Автор багатьох популярних політичних слоганів в Україні, він очолював Інститут стратегічних досліджень і прогнозів "Янус". Його діяльність також включає проведення та коментування соціологічних досліджень, а також регулярні масштабні дослідження основних цінностей українців, виконані за міжнародними соціологічними методиками. Він є автором книг "Мистецтво стратегії" (2023) та "Сила харизми" (2025). (PAP)