Інституційна втома (Зоя Казанжи)
Редакція Цензор.НЕТ не завжди поділяє думки авторів. Відповідальність за зміст матеріалів у розділі "Блоги" покладається на самих авторів.
Зеленський ухвалив рішення відсторонити Генерального прокурора Руслана Кравченка, не дочекавшись голосування Верховної Ради.
Офіційно це ще не є звільненням: в умовах воєнного стану закон дозволяє президентові приймати рішення про відсторонення, але остаточне звільнення генпрокурора можливе лише з ухваленням парламенту.
Однак питання вже давно виходить за межі простої юридичної правильності конкретного указу.
Проблема в тому, що держава дедалі більше живе в режимі кадрового ручного керування. Людей призначають без зрозумілих критеріїв, потім так само раптово переставляють, відсторонюють або звільняють. І майже ніколи не пояснюють суспільству, чому ця людина була найкращою вчора і стала непридатною сьогодні.
Руслан Кравченко став вже четвертим генеральним прокурором, призначеним під час президентства Володимира Зеленського. Перед ним цю посаду обіймали Руслан Рябошапка, Ірина Венедіктова та Андрій Костін. Після відставки Рябошапка залишив державну службу. Двох інших генпрокурорів президент призначив послами: Венедіктова відправилася до Швейцарії, а Костін отримав призначення в Нідерланди.
Це вже виглядає як усталена практика в Україні: спершу особа займає керівну посаду в одній із важливих правоохоронних структур, потім без належного публічного звіту залишає її, а згодом отримує дипломатичний пост. Відсутність відповідальності за свої дії та пояснень щодо допущених помилок. Просто ще одна сходинка в кадровій ієрархії.
Ось ще один важливий нюанс. У ніч на 14 вересня Кравченко перетнув кордон на службовому транспортному засобі. Відзначимо, що за два дні до цього його дружина виїхала через інший маршрут. Офіційна причина - п’ятиденне відрядження до Франції. Згідно з документами, він зобов'язаний повернутися. Чи справді повернеться - покаже час.
Але вся ця історія з нічним виїздом керівника прокуратури на службовому автомобілі в розпал гучного конфлікту, окремий виїзд дружини, відсторонення указом уже після перетину кордону, - вона катастрофічна для довіри до держави.
Від початку повномасштабної війни Україна вже має п'ятого міністра оборони. Лише від липня 2025 року - четвертого! Міністри змінюються, керівники силових відомств воюють між собою, державні інституції публічно з'ясовують стосунки, а парламент дедалі частіше нагадує не центр політичної відповідальності, а нотаріальну контору при Банковій.
Кадровий механізм на Банковій функціонує незвично: підвищення — без конкурсних відборів, пониження — без жодних пояснень, а після звільнення — шлях до дипломатичної або адвокатської діяльності.
Для парламентсько-президентської республіки це не просто погана кадрова політика. Це інституційне виснаження держави.
Особливо небезпечне тепер, коли попереду важка зима, економіка тримається на межі можливостей, а росія веде проти нас війну на знищення. У такий час державі потрібні не нескінченні кадрові каруселі, а зрозумілі правила, професійність, наступність і персональна відповідальність.
Що ми повинні вжити, як громадяни? Це питання завжди постає після того, як ми усвідомлюємо реальність.
Не звикати до незвичайних обставин. Не сприймати надзвичайний стан як звичний спосіб життя. Прагнути до прозорих критеріїв призначень, вимагати роз'яснень причин звільнень і звітів щодо досягнутих результатів.
Держава не функціонує завдяки особистостям, а завдяки встановленим нормам. Якщо ці норми постійно змінюються під впливом нових імен, ми ризикуємо опинитися в ситуації, коли будемо захищати країну, в якій інституції існують лише на папері.
