Каспрук щодо нових підходів у глобальній архітектурі безпеки | Еспресо
Кремлівський вплив: агресія Росії викликала глибоку кризу, яка перетворила роль України на важливий елемент у процесі реформування глобальної системи безпеки.
Сучасна архітектура глобальної безпеки не просто зазнає тріщин — вона опинилася в стані вільного падіння. Повномасштабне вторгнення в Україну та систематичний шантаж міжнародної спільноти з боку російського диктатора Путіна остаточно знищили ілюзію стабільності, перетворивши світ на арену неконтрольованої та зростаючої геополітичної турбулентності. Це явище не є випадковістю, а свідомою стратегією хаосу, що має на меті підрив західного ліберального порядку.
Розглядаючи витоки цієї кризи, Джеффрі Голдберг, редактор американського журналу The Atlantic, влучно зазначив: "Світ, який Путін прагне створити, - це світ, де сила панує над правом, а кордони стають лише тимчасовими лініями, що їх можна змінити за бажанням диктатора". Ця думка акцентує увагу на ключовій проблемі сьогодення: ми знаходимося на перехресті, де старі правила більше не функціонують, а нові ще не сформульовані, змушуючи провідні країни світу балансувати на грані глобального конфлікту.
Вторгнення Росії в Україну в 2022 році стало значною подією, яка кардинально змінила архітектоніку безпеки, сформовану після завершення Холодної війни. Цей агресивний акт не тільки зруйнував існуючу міжнародну безпекову систему, але й спровокував глибоку геополітичну нестабільність та невизначеність у всьому світі.
Враховуючи ці обставини, агресія Росії проти України повинна сприйматися як ключовий фактор у становленні нового типу глобального протистояння. Це не обов'язково призведе до традиційної світової війни, проте вже відчувається наявність системної конфліктності між державними блоками, ціннісними системами та моделями міжнародного порядку.
По-перше, слід акцентувати увагу на тому, що структура міжнародної системи пережила суттєві трансформації. Якщо після закінчення Холодної війни спостерігалася переважна однополярність з безумовним домінуванням США, то в наш час світ все більше рухається в напрямку роздробленої багатополярності.
Війна, яку розпочала Російська Федерація проти України, стала моментом, коли ревізіоністські країни прямо поставили під сумнів існуючий міжнародний порядок. Це призвело до того, що сучасні збройні конфлікти перестали носити локальний характер, формуючи єдину "мережу криз" і взаємопов'язану геополітичну напругу.
Оцінюючи можливі ризики розширення глобального конфлікту, необхідно зазначити, що війна між Росією та Україною вже давно переступила межі локального протистояння і стала рушійною силою для системної кризи у міжнародному порядку.
Читайте також: Путін не досягає успіхів. Захід має усвідомити, що конфлікт Росії в Україні - це також його битва.
Одним з найочевидніших ризиків є потенційне пряме зіткнення між НАТО та Росією, яка постійно грає на межі, свідомо підштовхуючи до ескалації конфлікту. Провокаційні дії Москви на кордонах Польщі та країн Балтії створюють постійну загрозу відкритого протистояння.
Російська концепція "ескалації для деескалації" та постійний ядерний тиск зменшили рівень прийнятності використання зброї масового знищення, що ставить під загрозу тривалу архітектуру нерозповсюдження ядерної зброї.
Другий аспект стосується виникнення нової структури глобального протистояння "ревізіоністського блоку", в рамках якого Росія виступає в ролі молодшого партнера Китаю. У співпраці з Іраном та Північною Кореєю ці країни формують авторитарний альянс, що прагне до руйнування сучасного ліберального світового порядку та витіснення західної гегемонії.
Це створює ситуацію "потрійного стримування" для Сполучених Штатів, яким доводиться одночасно реагувати на агресію Росії в Європі, вдаватися до нейтралізації дестабілізаційних дій Ірану на Близькому Сході та готуватися до потенційного конфлікту навколо Тайваню в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Конфлікт в Україні продемонстрував Китаю не лише ефективність західних санкцій, але й обмеження оборонних можливостей Заходу. Це може спонукати Пекін до активніших дій, якщо він виявить ознаки виснаження або розколу серед демократичних країн.
Третій ризик полягає в дестабілізації "Глобального Півдня". Війна спричинила продовольчу та енергетичну кризу, що ще більше загострило нерівність між багатими і бідними країнами. Це, в свою чергу, підсилює антизахідні настрої в таких регіонах, як Африка, Латинська Америка та Південно-Східна Азія. Внаслідок цього виникає вакуум влади, який активно заповнюють авторитарні режими, пропонуючи альтернативні моделі безпеки та фінансування без жодних вимог щодо демократизації.
Крім того, зростання мілітаризації економік ключових країн та порушення глобальних ланцюгів постачання призводять до розподілу світової торгівлі на ворожі угруповання, що нагадує економічні процеси світових конфліктів минулого століття.
Зрештою, війна в Україні надзвичайно сильно дискредитувала ООН та інші міжнародні інституції як інструменти запобігання агресії, повернувши світ до політики "права сили" замість "сили права".
Якщо агресивні дії Росії не призведуть до її стратегічного краху та відновлення міжнародно визнаних кордонів України, це може стати небезпечним прецедентом, який спонукатиме інших регіональних акторів вдаватись до військових дій для реалізації своїх територіальних амбіцій.
Ризик глобального протистояння нині полягає не лише у ймовірності великої війни, а й у незворотній трансформації світу в систему постійної конфронтації, де хаос стає новою нормою, а стабільність - недосяжним дефіцитом.
Ознайомтеся з іншими новинами: Трамп не зможе запобігти розпаду імперії Путіна, але здатен завдати серйозної шкоди Сполученим Штатам.
Четвертий ризик - гібридизація війни. Сучасне протистояння виходить далеко за межі традиційних бойових дій. Інформаційні операції, кібератаки, енергетичний тиск і економічні санкції стають невіднятними інструментами боротьби. Війна в Україні показала, що інформаційна складова є одним із ключових елементів сучасної безпеки. У цьому контексті глобальне протистояння вже відбувається - але поки що у "розмитій" формі, без офіційного оголошення війни.
П'ятий ризик має економічний та ресурсний характер. Конфлікт між двома провідними експортерами продовольства призвів до значних збурень на світових ринках, що збільшило ризики глобальної нестабільності. Порушення в логістиці, енергетична криза в Європі та коливання цін на продукти харчування формують нові осередки напруження, зокрема в країнах Глобального Півдня. У цьому контексті війна виступає як каталізатор криз, поглиблюючи існуючі соціально-економічні проблеми.
Шостий ризик - затяжний характер війни. Станом на 2026 рік конфлікт набув рис позиційного протистояння, де жодна зі сторін не має переваги. Така "війна на виснаження" створює стратегічну невизначеність і підвищує ймовірність радикальних рішень - від розширення театру бойових дій до застосування нетрадиційних засобів.
Окрім цього, тривалість конфлікту призводить до зростання втоми серед союзників, що може вплинути на єдність західної коаліції. Це, в свою чергу, створює нові шанси для загострення ситуації.
Сьомий ризик - переформатування світового порядку. Ослаблення старих альянсів та формування нових блоків замість Європейського Союзу та НАТО. І створення альтернативних центрів сили. Що можна пояснити наслідком поєднання кількох довготривалих тенденцій: відносного послаблення західноцентричної моделі, зростання ролі регіональних держав і ерозії універсальних правил, що були сформовані після Холодної війни.
По завершенні епохи біполярності, панування Сполучених Штатів та таких інституцій, як Європейський Союз і НАТО, здавалося непорушним. Проте, починаючи з 2010-х років, ця структура почала демонструвати ознаки розпаду. Утрати старих союзів не вказують на їхній повний крах, а скоріше на зміну їхньої функції в сучасному світі.
Внутрішні розбіжності в Європейському Союзі стають дедалі помітнішими, особливо в сферах економічної політики, міграції та безпеки, що ставить під загрозу єдність стратегічного бачення. Що стосується НАТО, незважаючи на певну консолідацію в умовах російської агресії, спостерігається асиметрія інтересів між Сполученими Штатами та їхніми європейськими партнерами, а також виникає питання про довгострокові гарантії безпеки. Крім того, ці організації все частіше реагують на існуючі кризи, замість того, щоб самостійно формувати порядок денний.
Паралельно відбувається формування мережі нових центрів сили. Це, перш за все, зумовлено зростаючим впливом Китаю, який реалізує свої економічні та інституційні ініціативи, такі як BRICS та глобальні інфраструктурні проєкти. Індія, Туреччина, Бразилія та країни Перської затоки також все активніше виступають у ролі незалежних гравців, намагаючись балансувати між великими державами і впроваджуючи політику багатосторонніх зв'язків. Це призводить до ситуації, відомої як "плинна багатополярність", де союзи стають менш сталі, а коаліції формуються в залежності від обставин.
Читайте також: Європейське НАТО. Україна мусить стати ініціатором створення Альянсу європейської безпекової ініціативи
Особливістю нового етапу є те, що блоки формуються не лише за ідеологічною чи військовою ознакою, як це було в період Холодної війни, а й навколо технологій, ланцюгів постачання, енергетики та фінансових систем.
З'являються паралельні інституційні простори — від альтернативних платіжних систем до регіональних форматів безпеки, що не підпорядковуються західним структурам. Це ставить під сумнів універсальність глобалізації і спричиняє фрагментацію світу на декілька взаємопов'язаних, але суперницьких систем.
Можна стверджувати, що сучасний світ не просто змінює старі альянси на нові, а переходить до складнішої архітектури, де традиційні інституції співіснують з новими центрами впливу, а країни прагнуть до максимальної стратегічної незалежності. Це в свою чергу призводить до зростання невизначеності, частих конфліктів інтересів та водночас надає більші можливості для маневру середнім і малим державам, які можуть використовувати конкуренцію між великими гравцями на свою користь.
У даному контексті важливо акцентувати на політичному вимірі. Намагання "заморозити" конфлікт між Росією та Україною на умовах Москви, чи нав'язування Кремлем рішень, які не прийнятні для України, лише збільшать ймовірність більш масштабного протистояння, а не зменшать її.
Якщо ці угоди будуть сприйняті як ознака слабкості Заходу, це може підштовхнути ревізіоністські держави до ще більшої агресії. Варто зазначити, що "дипломатичні кроки" Москви часто спрямовані на те, щоб виграти час і закріпити свої досягнення, а не на встановлення справжнього миру.
Зрештою, основне питання полягає в тому, чи можемо стверджувати, що ми вже на порозі глобального конфлікту. Деякі західні аналітики вважають, що світ вже потрапив у нову "гібридну світову війну", у той час як інші стверджують, що існують ще механізми стримування та дипломатичного вирішення конфліктів. Проте одне безперечно: рівень глобальної нестабільності досяг найвищих значень за останні десятиліття.
Конфлікт між Росією та Україною породжує складний ризик більш масштабного глобального протистояння, що зумовлено низкою чинників: утворенням міжнародних альянсів, збільшенням військової активності в світовій політиці, змішуванням типів конфліктів, економічними кризами та послабленням міжнародних управлінських структур.
Тому найбільш імовірним сценарієм на найближчу перспективу є не класична світова війна, а тривала фаза "розпорошеного" глобального конфлікту, де різні регіональні кризи будуть взаємопов'язаними та підживлюватимуть одна одну. Саме в цій логіці російсько-українська війна трансформувалася з локального конфлікту в детермінуючий чинник глобальної архітектури безпеки.
Україна стала ключовим геополітичним вузлом, де вирішується конфігурація міжнародного порядку на все XXI століття. І результати цього протистояння закладуть фундамент нової системи стримувань та противаг у світі.
Джерело можна перефразувати як "витік" або "початок". Якщо вам потрібен інший контекст, будь ласка, уточніть!
Про автора. Віктор Каспрук – журналіст, який займається висвітленням актуальних тем.
