Кризова ситуація, пов'язана з Конституційним трибуналом у Польщі: бесіда з публіцистом Міхалом Потоцьким.

Пʼятниця, що передувала святковим вихідним (1 листопада — одне з найзначніших свят у Польщі, коли поляки відвідують могили своїх рідних і вшановують памʼять померлих), повинна була стати днем спокою та поза політикою. Проте, вона перетворилася на справжній політичний землетрус у країні, який опозиційні сили охрестили "державним переворотом", в той час як урядова коаліція назвала це "відновленням верховенства права та законності".

Історія політизації та конфліктів навколо Конституційного трибуналу в Польщі, що є аналогом Конституційного Суду України, налічує вже понад десять років. Проте за часів президентства Кароля Навроцького цей процес вступив у нову фазу. Хоча Сейм відповідає за обрання нових суддів, а роль президента є здебільшого символічною, Навроцький прийняв присягу лише у двох з шести суддів, обраних ще у березні 2026 року. Четверо суддів, чиї присяги не були затверджені президентом, пройшли цю процедуру у парламенті через місяць після свого обрання. Такі дії з боку суддів та депутатів були розкритиковані канцелярією Навроцького, яка охарактеризувала їх як "політичний фарс".

Проте ввечері 30 жовтня почався новий етап конфлікту. На веб-сайті Конституційного трибуналу Польщі з'явилася інформація про відсторонення від посад голови Трибуналу Богдана Свєнчковського, який мав прихильність до партії "Право і Справедливість" (ПіС), та віцеголови Бартоломея Соханського на термін одного місяця. На місце голови призначили Анну Корвін-Пьотровську, яка була суддею з найвищим стажем. Однак, як зазначає в інтерв'ю для Тижня політичний аналітик польського видання Dziennik Gazeta Prawna Міхал Потоцький, для таких дій не було достатніх правових підстав. Внаслідок цього біля будівлі Конституційного трибуналу у Варшаві відбувся мітинг прихильників опозиції, а президент Кароль Навроцький, перебуваючи в дорозі до Сенегалу, скасував свій візит, оскільки події навколо КТ його партія охарактеризувала як "державний переворот".

Проте існують й інші можливості для врегулювання цієї ситуації в урядовій коаліції, де не всі учасники поділяють думку про доцільність нинішнього розвитку подій навколо Конституційного трибуналу. Які ж наслідки може мати цей хаос для політичного ландшафту та суспільства в Польщі? Про ці питання Тиждень обговорив з політичним аналітиком польського видання Dziennik Gazeta Prawna Міхалом Потоцьким.

Чи мав уряд Дональда Туска шанси конструктивно вирішити цю кризу, якщо врахувати, що судді були легітимно призначені Сеймом, але президент Кароль Навроцький відмовлявся приймати їхню присягу?

Фактично, виходу не було. Але виникає інше питання: чи відсутність альтернативи дає право на беззаконня? Те, що сталося в пʼятницю, не має жодного юридичного обґрунтування. Адже немає законних підстав для того, щоб [голову Конституційного трибуналу] Богдана Свєнчковського усувати з його посади таким чином. Але, тим не менш, це було зроблено.

Вони також підібрали момент, щоб зменшити ризик потрапляння в неприємні ситуації. По-перше, це була пʼятниця, що передує 1 листопада, коли в Польщі відзначається святковий день, і більшість людей відвідують могили, аби не зосереджуватися на політиці. А по-друге, президент не планував бути в країні в цей час.

Чиновники уряду стверджують, що у них не було іншого шляху для відновлення правової держави, окрім обраного. Однак варто задати інше питання: чи можуть бути використані неправові засоби у боротьбі за правову державу?

-- Чому, на вашу думку, Дональд Туск пішов на такі радикальні кроки, хоча навіть із цими новобраними суддями, присягу в яких президент Навроцький не прийняв, все одно урядова коаліція не має власної більшості серед суддів?

-- По-перше, вони вважають, що частина тих суддів, які прийшли до Трибуналу під час правління ПіСу, це все ж таки більше судді, а не політики. Тобто не можна вважати, що ті судді, які були обрані під час урядування ПіС -- це судді ПіСу, а під час Громадянської Коаліції (ГК) -- судді ГК. Але це загалом цікаве питання, бо тепер Анна Корвін-Пьотровська має організувати нараду Трибуналу, щоб затвердити бюджет. І це буде перша подія, де можна буде підрахувати, скільки суддів прийде, скільки -- ні, як будуть голосувати і так далі. В уряді панує думка, що, можливо, вони вже потрібну ситуативну більшість мають. Не факт, але ...

А чому Дональд Туск пішов на такі радикальні кроки... Після того, що ПіС зробив з Трибуналом, цей орган перетворився на ще одну палату парламенту. З іншого боку, це інституція, яка практично не працювала вже останні роки, особливо після 2024-го року. Тобто за урядування ПіС ТК працював просто як чергова абсолютно сполітизована палата парламенту.

Після 2024-го року практично значення Трибуналу було помножене на нуль, тому що уряд перестав публікувати його рішення. З того часу Конституційний трибунал -- це така інституція, яка існує, але ніхто не звертає уваги на всілякі її рішення і так далі.

А тепер це спроба підпорядкувати собі Конституційний суд практично таким чином, як це робив ПіС після 2015-го року, тому що це останній рік цієї каденції уряду Громадянської коаліції. Далі [восени 2027 року -- Ред.] будуть вибори. Вочевидь, з точки зору чинної урядової коаліції, справа виглядає так: незрозуміло, що з тими виборами буде, що буде після них, тому треба "окопатися" тепер, хоча б в Конституційному трибуналі. Якщо ми переможемо, то супер, будемо мати і уряд, і парламент, і Трибунал, а якщо ні, то хоча би будемо гальмувати те, що буде робити ПіС.

Попри все, що політики з обох таборів влаштували з Трибуналом з 2015 року, я вважаю, що єдиним можливим виходом є конституційний перезапуск. Ідея вперше була озвучена партією "Конфедерація", і мушу визнати, що це вперше в моєму житті, коли я погоджуюсь з їхньою позицією.

Щоб відбудувати Конституційний трибунал з нуля, потрібен буде компроміс усіх політичних сил. Для того треба також змінити Конституцію, але для цього рішення більшості нема й не буде. Тому треба було б, щоб і ПіС, і Громадянська коаліція домовилися, що здається, неможливим, але це єдиний можливий вихід з цієї конституційної кризи.

Чи може це свідчити про те, що Дональд Туск, прийнявши таке рішуче рішення стосовно ТК у рік виборів, планує зробити свою політику більш наступальною?

Я вважаю, що конфлікти і протистояння в майбутньому стануть значно жорсткішими, ніж раніше. Можна з упевненістю стверджувати, що ми вже вступили у стадію передвиборчої кампанії. Конфронтація між президентом і прем'єром обіцяє бути більш агресивною. Цікаво, чи зможуть партнери з Громадянської платформи виконати роль поміркованих сил, які стримуватимуть радикальні рішення.

Тому що дуже часто в історії Польщі було так, що коли влада чи коли домінуючі сили у таборі влади йшли ва-банк, то коаліціанти їм не давали це зробити. Так було, наприклад, коли під час пандемії ПіС хотів зорганізувати без підготовки та закону, який би це дозволяв, вибори поштою.

У той час, коли Ярослав Карчинський, лідер ПіС, володів монобільшістю в Сеймі, всередині його оточення знайшлися люди, які висловили занепокоєння щодо певних рішень. Саме тоді Ярослав Ґовін, що очолював невелику партію "Порозуміння", яка була союзником ПіС, виступив проти цієї ініціативи. Він заплатив значну ціну як в особистому, так і в політичному плані, але завдяки цьому зміг зупинити небезпечний тренд щодо впровадження голосування поштою.

Другий такий приклад -- це коли після перемоги Кароля Навроцького, була така фракція в уряді, яка хотіла не допустити його до присяги, тому що вибори нібито фальшувалися. Тоді [лідер партії "Польща 2050", яка входить до урядової коаліції -- Ред.] Шимон Головня цього не допустив, не зважаючи на те, що його тоді записали до табору ПіСу. Але це також була абсолютно самовбивча для польської демократії пропозиція і все ж таки всередині табору влади знайшлись люди, які до цього не допустили.

Тому я вважаю, що тепер також існує така можливість. Якщо Дональд Туск вирішить реально піти ва-банк і дуже загострити ситуацію, то хоча б частина коаліції, особливо "Польща 2050" та Польська Селянська Партія не дозволять йому це зробити.

Також 31 жовтня, наприклад, у президента Кароля Навроцького були консультації, куди він запросив представників усіх політичних сил. Характерно, що серед представників коаліції прийшли політики із "Польщі 2050" та Польської Селянської Партії. Представники "Лівих" і Громадянської Платформи не прийшли. Тобто вже зараз є поділ на тих, хто готовий розмовляти і шукати компромісів, незалежно від того, наскільки вони взагалі неможливі, і тих, хто каже, що на жодні компроміси з ПіСом, який порушував Конституцію, йти не буде. Дональд Туск про це фактично прямо сказав під час виступу 31 жовтня. Він сказав, що готовий на діалог та компроміси, але компроміси з тими, хто ламав Конституцію, на його думку, неможливі принципі.

Які, на Вашу думку, чинники сприяють тому, що ситуація з Конституційним Трибуналом у Польщі тягнеться вже понад десятиліття? Чи вважаєте ви, що це пов'язано з політичною поляризацією, чи може бути інші причини?

На мою думку, існує три основні причини. По-перше, якщо твій опонент порушує Конституцію, щоб укріпити свої позиції, ти починаєш вважати, що можеш піти ще далі. Якщо ти зробиш два кроки вперед, то в наступний раз твій опонент може вжити три заходи, коли опиниться при владі.

І те, що відбувається з 2015-го року, дуже добре демонструє цю тенденцію. Усе почалося з того, що у 2015 році, напередодні парламентських виборів, Громадянська Платформа обрала у Сеймі п'ятьох нових суддів Конституційного трибуналу, хоча могла вибрати тільки трьох, адже терміни двох інших закінчувалися вже під час каденції нового Сейму, тобто після виборів. Потім до влади прийшов ПіС і не допустив нікого з тих п'яти суддів, хоча було рішення Трибуналу, що трьох все ж таки вибрали легально і легітимно. Далі все це накручувалося і тепер ситуація така, що і представники ПіС, і представники Платформи вам скажуть, що вони намагалися відбудовувати те, що порушили їхні противники.

По-друге, існує суттєвий особистісний конфлікт між партією ПіС та Громадянською платформою, а також між Дональдом Туском і Ярославом Качинським, що заважає цим політичним силам знайти спільну мову і досягти компромісу.

Крім того, політичні сили вже сприймають Конституційний трибунал як ще один механізм, який потрібно підпорядкувати собі після виборчої перемоги. Ніхто не замислюється про його незалежність, адже для них це лише ще одна інституція, що дозволяє здійснювати контроль над державними процесами.