Як адміністрація Трампа впливає на політичну ситуацію в Європі. Вашингтон надає підтримку ультраправим рухам, що загрожують її стабільності - Енн Епплбом.
У статті для The Atlantic Енн Епплбом аналізує, як адміністрація Дональда Трампа все більш відкрито втручається у внутрішні справи своїх європейських союзників. Авторка підкреслює, що Вашингтон відмовляється від традиційної підтримки демократії та натомість підсилює ідеологічно споріднені рухи, такі як MAGA, включаючи проросійські політичні партії. На прикладах Польщі, Румунії та Німеччини Епплбом ілюструє, як американські чиновники та соратники Трампа, за інформацією медіа та політиків, намагалися впливати на формування коаліцій, вибори та міжпартійні зв’язки. Вона вважає це парадоксом: Сполучені Штати закликають європейські країни до зміцнення оборони, водночас підтримуючи політиків, які виступають проти переозброєння, допомоги Україні та тіснішої європейської інтеграції.
У березні, під час вечері в Афінах, тодішня посол США в Греції Кімберлі Гілфойл зробила заяву, яку авторка статті на Epplebaum вважає як надто самовпевнену, так і тривожною. Згідно з інформацією, опублікованою в Wall Street Journal і Financial Times, Гілфойл торкнулася теми проблем урядової коаліції Румунії та навіть заявила, що може взяти на себе заслугу за її потенційний розпад: "Ми здатні зробити це з будь-якою країною, якщо цього забажаємо. І тут це також можливо".
Невдовзі Гілфойл стала фігурою нового гучного скандалу. Редакція WSJ отримала знімки екрану повідомлень, у яких вона, нібито, просила одного з донорів Республіканської партії перевести 100 000 доларів на її рахунок в American Express. Гілфойл і її адвокат категорично заперечували ці звинувачення, а також слова, які нібито були сказані під час вечері. Однак, як зауважує Епплбом, цей скандал виявився настільки серйозним, що навіть адміністрація Трампа не змогла його ігнорувати, і в результаті посол пішла у відставку.
На думку Епплбом, якщо американців найбільше обурила ймовірна корисливість Гілфойл, то європейців - її вихваляння здатністю впливати на коаліційну політику демократично обраних урядів союзних держав - членів НАТО. Авторка наголошує, що Гілфойл не була єдиною представницею адміністрації Трампа, яка, схоже, намагалася чинити такий вплив.
Епплбом підкреслює, що раніше Сполучені Штати активно підтримували демократію в Європі, визнаючи легітимність політиків різних ідеологічних спектрів — від лівого до правого центру. Проте, за її спостереженнями, сучасна адміністрація, а також пов'язані з нею бізнес-структури, здається, надають пріоритет певним партіям, що ідеологічно близькі до MAGA, навіть якщо вони відкрито висловлюють симпатії до Росії. Авторка також припускає, що деякі європейські політики здобувають підтримку Вашингтона, готові працювати на користь комерційних інтересів його оточення. За її інформацією, принаймні в трьох випадках американці намагалися переконати обраних європейських лідерів замінити партнерів у своїх урядових коаліціях на тих, хто більше відповідає інтересам Білого дому.
Першим прикладом є Польща. Епплбом звертає увагу на те, що її чоловік, Радослав Сікорський, займає посаду міністра закордонних справ цієї країни, а його політична партія є головною силою в урядовій коаліції. Водночас вона підкреслює, що не розкриває жодної конфіденційної інформації, а спирається на дані польських ЗМІ, зокрема, правих видань. Згідно з цими джерелами, Трамп натякнув лідеру однієї з двох інших партій коаліції на доцільність зміни політичної орієнтації.
У цьому випадку йдеться про Владислава Косіняка-Камиша, міністра оборони Польщі та очільника меншої аграрної Полської селянської партії. Навесні він відвідав Вашингтон для участі в урочистій церемонії вручення Медалі Пошани американському військовослужбовцю, який здійснив героїчний вчинок, рятуючи польського військового в Афганістані. Після події, організованої польськими активістами, які мають зв'язки з рухом MAGA, Трамп, за інформацією, відвів Косіняка-Камиша вбік і натякнув, що у Вашингтоні до нього ставилися б значно прихильніше, якби він вийшов із чинної коаліції та налагодив зв'язки з польськими націоналістами та ультраправими партіями. Міністр проігнорував цю пораду. The Atlantic звернувся за коментарем до Білого дому, але на момент публікації відповіді так і не отримав.
Це був не перший вияв політичних симпатій адміністрації Трампа в Польщі. Під час президентської кампанії 2025 року ультраправий кандидат Кароль Навроцький відвідав Вашингтон, де його підтримав Трамп. Після перемоги Навроцького американський президент неодноразово приписував собі заслугу в цьому результаті - як і після деяких виборів у Латинській Америці. Проте Епплбом вважає особливо тривожним саме ймовірне прохання президента США до політика союзної країни змінити коаліцію. Вона порівнює такий тиск із часами, коли радянські керівники вирішували, хто з польських комуністів має управляти країною.
Іншим прикладом є Румунія. Епплбом зазначає, що Гілфойл, перебуваючи на посаді посла в Афінах, виявила вражаюче глибоке знання румунських політичних питань. В кінці березня під час бізнес-конференції в Бухаресті вона активно просувала ідею "вертикального газового коридору" – мережі газопроводів, що з'єднує Грецію, Румунію, Україну та інші країни Південно-Східної Європи. Хоча раніше Гілфойл не мала досвіду в газовій інфраструктурі, на посаді посла вона стала запеклою прихильницею цього проєкту. Христос Марафатсос, лобіст грецької компанії Aktor Group, яка зацікавлена в цьому коридорі, настільки часто супроводжував посла, що, за інформацією WSJ, деякі іноземні чиновники помилково вважали його її керівником. Генеральний директор Aktor виступив на конференції одразу після Гілфойл.
Гілфойл виступала за розвиток газової інфраструктури, а також за імпорт американського скрапленого природного газу (СПГ) — обидва ці аспекти були цікавими для компанії Aktor. Тодішній прем'єр-міністр Румунії Іліє Боложан підтримував ініціативу щодо газопроводу, що згодом підтвердив, але не бажав брати на себе тривалі зобов'язання по закупівлі СПГ. Основними причинами такого рішення стали неконкурентоспроможні ціни та наміри Румунії експортувати власний газ.
Водночас частина румунських політиків підтримувала закупівлю американського СПГ. Під час тієї самої поїздки Гілфойл зафіксували на відео за вечерею в дорогому ресторані Бухареста із Соріном Гріндяну - лідером Соціал-демократичної партії та партнером Боложана по коаліції - а також іншими політиками. Один із присутніх, колишній міністр енергетики, був зацікавлений в імпорті американського газу й, за повідомленнями, звернувся з відповідною пропозицією до прем'єра та президента.
Протягом наступних двох місяців соціал-демократи Гріндяну залишили урядову коаліцію, а згодом разом із румунською ультраправою партією підтримали вотум недовіри центристсько-ліберальному уряду Боложана, змусивши його піти у відставку. Гріндяну категорично заперечив будь-який вплив Гілфойл чи інших американців на своє рішення. Лідер румунських ультраправих Джордже Сіміон, проросійський політик, який налагоджував зв'язки з інфлюенсерами MAGA, називав себе "добрим другом" Гілфойл, але також заперечував її вплив. Попри ці заперечення, зауважує Епплбом, у Румунії залишилися підозри щодо ролі американської дипломатки.
На думку авторки, унікальність падіння румунського уряду полягає в тому, що номінально лівоцентристська партія об'єдналася з ультраправими. Це стало порушенням так званого "санітарного кордону" — політичного принципу, що забороняє формування урядових альянсів з партіями, які мають зв'язки з фашистською ідеологією. Подібні правила діють у Німеччині, де Християнсько-демократичний союз (ХДС) співпрацює з лівоцентристськими соціал-демократами. Як зазначає Епплбом, деякі німецькі політики вважають, що адміністрація Трампа могла б підтримати співпрацю ХДС з проросійською ультраправою партією "Альтернатива для Німеччини" (AfD), деякі члени якої мають зв'язки з неонацистськими групами. Для багатьох членів ХДС така коаліція стала б відмовою від основоположних цінностей партії, створеної після Другої світової війни як противага екстремістським ідеям.
Замість того, щоб безпосередньо звертатися до керівництва ХДС, Трамп висловлював свою підтримку AfD через свою платформу Truth Social. Після успіху партії на нещодавніх регіональних виборах він написав: "Вони набирають потужності і більше не мають наміру це терпіти!" Ілон Маск, який має тісні зв'язки з адміністрацією Трампа і є значним донором Республіканської партії, взяв участь у заході AfD дистанційно перед останніми виборами до Бундестагу. Епплбом вважає, що через впливовість дописів Маска в алгоритмах платформи X, така участь фактично стала безкоштовною рекламою для партії.
Епплбом звертає увагу на ще один випадок, про який вже було згадано раніше. На початку року делегація німецьких парламентарів з різних політичних партій відвідала Вашингтон для участі в зустрічах у Пентагоні та Державному департаменті. Як повідомив високопоставлений представник ХДС, їм було сказано, що до будівель будуть допущені лише члени ХДС та AfD, а соціал-демократи та інші учасники делегації не матимуть доступу. У підсумку, представники ХДС також вирішили відмовитися від відвідування. Керівництво партії сприйняло цю ситуацію як вказівку на те, що у Вашингтоні AfD вважається єдиним прийнятним партнером для ХДС.
На думку Епплбома, цей випадок демонструє нехтування адміністрації Трампа німецькою демократією та виявляє суперечності в американській зовнішній політиці. З одного боку, Вашингтон заохочує Європу до розвитку власних збройних сил. Наприклад, минулого літа під час свого виступу в штаб-квартирі НАТО заступник міністра оборони США з політичних питань Елбридж Колбі зазначив, що союзники повинні "взяти на себе основну відповідальність за оборону Європи звичайними силами". Авторка підкреслює, що Німеччина, Польща та Румунія серйозно сприйняли цю вимогу.
З іншого боку, адміністрація Трампа, за оцінкою Епплбом, допомагає партіям і лідерам, які виступають проти оборонних видатків або співпраці, симпатизують росії чи ставлять під сумнів європейські кордони. Співголова AfD Аліса Вайдель виступає проти військової допомоги Україні та оборонної співпраці європейських держав. Інший співголова партії, Тіно Хрупалла, закликав вивести американські війська з Німеччини. Лідер румунських ультраправих Джордже Сіміон раніше висловлювався за відновлення кордонів Румунії, які існували до 1940 року, що охоплювало б і сучасні українські території. Польські ультраправі, за словами авторки, дедалі частіше відтворюють антиєвропейські й антиукраїнські наративи, поширені у Вашингтоні та Москві, підриваючи ідею спільної європейської оборони.
Отже, Епплбом підсумовує, що Вашингтон одночасно закликає Європу до посилення обороноздатності і підтримує ті політичні сили, які цьому перешкоджають. Раніше європейські країни могли покладатися на явну підтримку США у відстоюванні демократичних цінностей і в протистоянні Росії та іншим авторитарним режимам. Наразі, на думку авторки, деякі представники адміністрації, здається, керуються переважно комерційними інтересами, тоді як інші можуть переслідувати навіть більш небезпечні політичні цілі. Епплбом завершує свою колонку риторичним питанням: чи справді Америка бажає, щоб європейці створили потужні армії, які згодом зруйнують європейські інституції і передадуть ці армії націоналістам? Авторка нагадує, що подібна стратегія вже була реалізована у XX столітті — і вона закінчилася катастрофічними наслідками.
