Аналітичне інтернет-видання

Мир не состоит из трёх частей. В чём заключается победа Путина на встрече в Китае, но почему это не является настоящим прорывом?

Українські соціальні мережі у ці дні з захватом обговорювали провали російської дипломатії та особисто Владіміра Путіна на саміті у Китаї. Авторові цих рядків траплялася величезна кількість описів та зображень, що пояснювали, як Путіна принизили перед зустріччю з лідерами Китаю та США, якої він так прагнув.

Мабуть, інформація про поразки російського керівника викликала певне задоволення під час читання.

Проблема полягає в тому, що це зовсім не відповідало дійсності.

Ні, приниження Путіна не відбулося ані в аеропорту Шеньчженя, ані під час групового фотографування напередодні саміту, а також на інших урочистих заходах. Насправді, ситуація була зовсім іншою. Рівень прийому в аеропорту був надзвичайно високим — вище лише у Трампа. Місце, яке Путін займав на групових фото, свідчило про те, що для Сі Цзіньпіна він є другим за значущістю гостем саміту, після Трампа.

У цілому, Володимир Путін отримав вигоду від китайського саміту. Хоча визнавати це неприємно, це – реальний факт. Найбільше він виграв у інформаційному полі. Хоча неможливо точно встановити, чи ініціювали порівняння цієї зустрічі з Ялтинською конференцією 1945 року в Росії, очевидно, що воно відповідає інтересам Москви.

Ось ще один цікавий момент: ці події насправді не мають жодного зв'язку між собою.

Це і є основною позитивною новиною з саміту.

Незважаючи на всі прагнення Кремля, світ не розділився "на трьох". Це частково зумовлено тим, що Китай виступає проти такого розподілу.

Росія не досягла важливих для себе домовленостей саме у тристоронньому форматі. А підсумкове рішення "саміту трьох" не враховує важливих для Кремля ліній і до певної міри обмежує РФ у діях. Інше питання, що зобов'язання РФ, записані у документах - ніколи особливо не цікавили Путіна. Тому це обмеження є політичним чи навіть віртуальним.

Китай також отримав значні переваги, оскільки як сама зустріч, так і підписані угоди були для нього дуже вигідними.

У цій статті "Європейська правда" пояснює, про що ж домовилися лідери, навіщо ця зустріч Сі Цзіньпіну, та чого на ній не відбулося. А насамкінець - детально пояснимо неправдивість міфу про "приниження" у Китаї.

Прагнення Сполучених Штатів

"Як би ви оцінили цю зустріч за шкалою від одного до десяти? Напевно, 12!" – таким чином президент США Дональд Трамп, перебуваючи на борту Air Force One під час повернення додому, відповів на запитання журналіста NBC щодо своїх вражень від тристоронніх переговорів з лідерами Росії та Китаю.

Ця зустріч пройшла в китайському місті Шеньчжень в рамках саміту тихоокеанської організації АТЕС і безумовно стала однією з найзначніших дипломатичних подій осіннього сезону.

Існують підстави вважати цю зустріч історичною, оскільки лідери цих трьох країн вперше збираються разом у такому форматі. Крім того, їхній діалог відбувається на тлі тривалих збройних конфліктів — війни Росії проти України та американських військових дій в Ірані.

Тривалий час виникали сумніви щодо проведення цієї зустрічі. Очікування учасників суттєво розходилися, а можливість досягнення згоди виглядала дуже примарною. Деякі теми викликали особливу наполегливість у одного чи двох учасників, тоді як інші категорично заперечували їх обговорення.

Ці відмінності так і залишилися невирішеними, проте в кінцевому підсумку їх просто ігнорували.

У кожного з трьох лідерів були свої підстави погодитись на зустріч.

Для президента США ці переговори стали шансом продемонструвати свою впевненість після важкої поразки на проміжних виборах, що можуть загрожувати зменшенням його фактичної влади.

Окрім цього, у президента США є щонайменше два питання, які вимагають одночасного обговорення з Пекіном і Москвою. Трамп все ще намагається знайти спосіб закінчити конфлікт з Іраном, щоб це не виглядало як поразка для США. Додатково, він вже давно має намір укласти угоду щодо контролю над ядерними озброєннями, яка б також включала Китай.

Щоправда, обидві його цілі лишилися не втілені.

Плани Китаю можуть бути різноманітними та амбіційними.

Для голови Китаю ця зустріч мала вагу навіть суто через те, що він був її господарем. Саме до нього приїхали інші лідери. Не дивно, що наратив про історичність саміту активно поширювали китайські державні медіа - якщо ця подія увійде у підручники історії, то нехай там буде записано, що відбулась вона саме у Китаї.

Проте у Сі Цзіньпіна існує ще одна, цілком практична підстава підтримувати такі переговори. Для Китаю корисно будь-яке рішення, яке не лише допомагає Путіну вийти з міжнародної ізоляції, але й сприяє відновленню його значущості на світовій арені.

Це не справа дружніх відносин чи, ще більше, безкорисливості.

Процес відбілювання та дипломатичне зміцнення російського агресора приносить вигоду товаришу Сі принаймні з двох аспектів.

По-перше, наслідки війни Путіна проти України можуть слугувати певним уявленням про те, що чекатиме на Китай у разі конфлікту з Тайванем. Хоча ситуації суттєво відрізняються, прецедент, коли агресор, незважаючи на скоєні злочини, швидко відновлює, а іноді й підвищує міжнародний авторитет, значно полегшить становище Сі, якщо він опиниться у схожій ситуації, як Путін.

По-друге, Китаю вигідно, що Росія перебрала на себе роль світового зла.

Пригадайте, як до 2022 року Сполучені Штати успішно об'єднували західні країни в опозиції до Китаю, представляючи його як основну загрозу західному способу життя. Проте після 24 лютого 2022 року ситуація кардинально змінилася. З чітко визначеного "ворога" Китай перетворився на посередника, з яким Захід змушений співпрацювати, щоб чинити тиск на Росію, а також на Північну Корею.

Отже, ця стратегія вимагає від Китаю контролювати "нове зло", а саме Росію, в межах певних рамок. Обговорення питань, пов'язаних із ядерною зброєю, стало одним із наслідків триденної зустрічі, але про це детальніше розповімо пізніше.

"Ялта-2" так і не відбулася, і ось причини цього.

Інтереси Росії частково співпадають з інтересами США та Китаю.

Очевидно, що міжнародне посилення Росії цікаве не тільки товаришу Сі, а й Путіну, і китайський саміт став для нього унікальним шансом. Росія, на відміну від США та Китаю, не є ключовою державою світу за жодним показником, крім кількості ядерних боєголовок. Її економіка не дозволяє і близько претендувати на подібний статус.

Тому те, що саміт відбувся, вже стало його незаперечною тактичною перемогою Путіна.

Втім, у Москви були набагато амбітніші очікування.

Путін протягом тривалого часу відкрито висловлює своє бажання встановити нові сфери впливу в глобальному масштабі. Одним із основних аспектів цього є відновлення російської зони впливу в Європі, що стало предметом обговорення на переговорах з європейськими партнерами. Ця ситуація викликала значні занепокоєння у міжнародному співтоваристві під час підготовки до зустрічі в Китаї.

Серед медіа, експертного середовища і навіть політичних діячів з'явилася думка, що китайський Шеньчжень має потенціал стати "новою Ялтою". Це означає, що там можуть зустрічатися лідери провідних світових держав, які, без залучення інших, будуть обговорювати нові принципи глобального порядку. Така ідея є алюзією на Ялтинську конференцію, що відбулася в лютому 1945 року, де зібралися керівники трьох союзних країн - СРСР, США та Великої Британії - які спільно працювали над перемогою у війні проти нацистської Німеччини та її союзників.

Ялта-1945 сама по собі не поділила світ, але заклала підвалини для такого поділу та нового світового порядку.

Не лише в Україні, а й в інших країнах Європи останніми тижнями активно обговорювалися апокаліптичні сценарії нового поділу у соціальних мережах. Навіть канцлер Німеччини Фрідріх Мерц у четвер висловився щодо можливості "нової Ялти", відкрито виступивши проти цього.

Росія активно сприяла поширенню цього наративу.

Навіть після зустрічі трійки, Путін продовжував натякати на цю ідею. "Що ж такого поганого трапилось у Ялті?" – запитав він у російських та міжнародних журналістів, зазначивши, що "було б доцільно", аби нинішня зустріч, як і в 1945 році, "зафіксувала сучасні реалії" у контексті сфер впливу.

Незважаючи на амбіції Путіна, можливості для реалізації "Ялти-2" були відсутні з самого початку.

Можливо, Дональд Трамп особисто підтримав би ідею свого друга Владіміра про розподіл світу. Проте, бажані для Росії межі не мали жодних шансів на затвердження з боку США, і Трамп, у разі непогоджених дій з Конгресом, міг би зіткнутися з серйозними наслідками.

Найважливіше полягає в тому, що для Сі Цзіньпіна цей варіант є не лише неприйнятним, а й повністю позбавленим обговорення.

Москва - не той гравець, із яким Пекін готовий ділити будьщо (крім хіба що російської ж нафти та території). Натомість Китай просуває ідею мультиполярного світу, у якому більшу роль матимуть гравці так званого "глобального півдня", які є дружніми до Китаю або залежними від нього. Це - чітка довгострокова політика Пекіну, і не було жодних підстав очікувати, що зустріч на трьох у Шеньчжені здатна її змінити.

Таким чином, хоча Росія залишила тристоронню зустріч з певними перевагами, вона не здобула нічого дійсно видатного. Єдиний спільно ухвалений документ можна навіть вважати не зовсім вигідним для Кремля.

Цей документ підтверджує, що основним переможцем китайської конференції став сам Китай.

Результати зустрічі лідерів Сі, Трампа та Путіна: що було обговорено і чого не вистачає.

Зустріч трьох лідерів не без підстав називають історичною, адже у такому форматі вона дійсно відбулася уперше (і не факт що колись повториться).

Документ, що підсумовує результати цієї зустрічі, не можна вважати історичним.

Лідери домовилися про формат "спільної заяви", котра не має юридичної сили, а лише політичну значущість. Але навіть у такому вигляді спільні угоди виглядають вельми невиразно. Цей документ отримав назву "Декларація про мир" і містить 4 основні пункти.

Перше питання стосується "підтримки реформування ООН". Це досить розмита заява, що не містить жодних конкретних деталей і не торкається теми реформи Ради Безпеки ООН. Можливо, цей запис є ініціативою з боку Китаю, але, скоріш за все, не призведе до жодних змін.

Другий аспект - це паливо: бензин і дизель.

"Три країни мають намір збільшити обсяги виробництва та постачання нафтопродуктів на користь усіх держав", йдеться у рішенні. Варто звернути увагу на формулювання, яке не вигідне Росії, адже воно обходить питання сирої нафти і акцентує увагу лише на переробленій продукції. Це виглядає досить іронічно на фоні ситуації з російськими НПЗ. Натомість для Китаю, що імпортує більше двох третин своїх потреб у нафті, але водночас експортує нафтопродукти, таке формулювання є цілком логічним.

Третій пункт - про міжнародний кримінальний суд, і він заслуговує на розбір. Дослівно звучить так:

Лідери трьох країн підкреслюють, що принцип взаємної згоди між державами та дотримання імунітету офіційних осіб є надзвичайно важливими. Вони також погоджуються з тим, що Міжнародний кримінальний суд і подібні організації не повинні перевищувати своїх повноважень.

Ініціатором цього пункту може бути або Сполучені Штати (для нинішньої адміністрації боротьба з МКС стала справжнім фіксованим пріоритетом), або Росія (оскільки на Путіна накладено ордер на арешт від МКС). Навіть якщо початкова версія документа була запропонована у Вашингтоні, в ній враховані інтереси Москви. Це підтверджується тим, що до згадки про МКС додали фразу "інші подібні структури". Також відомо, що щодо Путіна та інших посадовців Російської Федерації буде ініційовано розслідування Спеціального трибуналу, яке стосується злочину агресії.

Фінальний пункт не відповідає інтересам Сполучених Штатів. Американська сторона прагне припинити функціонування Міжнародного кримінального суду в цілому, і жодних натяків на це немає. В рамках міжнародного права немає жодних підстав стверджувати, що МКС "зловживає своїми повноваженнями у справах Росії".

Останній, четвертий пункт стосується того, що ядерна зброя не повинна використовуватися за жодних обставин. Це є цілком "антиросійським" аспектом, оскільки саме Російська Федерація періодично висловлює загрози щодо її використання. Натомість Китай категорично заперечує таку можливість, і саме в Китаї Путін публічно підтвердив свою відмову від цього кроку.

А от ідея США про обмеження ядерного арсеналу не знайшла підтримки (Китай виступає проти). У Пекіні погодилися лише на фразу про "запобігання поширенню ядерної зброї" - тобто, що ядерний статус не може з'явитися у нових держав.

Варто звернути увагу: про Україну у рішенні немає ані слова. Це також було прогнозовано. Китай був проти включення українського питання навіть у порядок денний розмови. І хоча зрештою під час 83-хвилинної розмови лідерів йшлося про російську війну проти України (а Трамп навіть стверджує, що про неї говорили багато) - та про жодні домовленості не йдеться. А завдяки успіху операції Сил оборони України з руйнування Кримського мосту Путін опинився у цій розмові у гіршій позиції. Складно переконувати інших лідерів у тому, що ти "перемагаєш", маючи такий новинний фон.

Проте, рішення щодо України, прийняті без її участі, навряд чи могли б бути на користь нашій країні. Тому можна тільки порадіти, що таких рішень не виникло.

Ніхто не ставив Путіна в принизливе становище в Китаї.

І, врешті-решт, щодо протокольної складової.

З незрозумілих причин у середу та четвер в українських медіа активно поширювався міф про те, що Сі Цзіньпін нібито приготував для Путіна принизливий прийом, демонструючи до нього зневагу. Ця тема стала основою для численних "фотожаб", описів та конспірологічних теорій.

Однак навіть коли якийсь міф є приємним для споживання - він від того не стає правдивим. Як наслідок - веде до хибних висновків.

Адже Сі, як вже йшлося вище, має особисту зацікавленість у зворотному - у створенні прецеденту легітимізації Путіна попри міжнародні злочини, які той вчинив щодо України. Тому контакти між лідерами двох сусідніх автократичних ядерних держав були і лишаються близькими. До слова, у Шеньчжені на двосторонніх переговорах з Путіним Сі публічно повідомив, що це їхня 50-та офіційна зустріч.

Оскільки цей міф став настільки поширеним в Україні, його необхідно ретельно розвінчати.

Усе почалося з моменту, коли російський лідер прибув до китайського аеропорту, де біля трапа організували вражаючу церемонію зустрічі. Там були розташовані кілька рядів почесного караулу, а також сотні дівчат, які скандували гасла та виконували виступи з прапорцями Росії і Китаю. Така розкішна зустріч вже сама по собі є значним жестом, але ще цікавіше те, хто саме вітав Путіна біля літака.

В Україні чомусь поширена думка, що приїзд на летовище Цая Ці, п'ятої людини у ієрархії китайської влади - це жест неповаги. Це не так і суперечить логіці. Особливо контрастно наратив про "приниження Путіна" виглядав на фоні того, що західні медіа відзначали нетипово високий рівень зустрічі російського правителя.

Більше знаків поваги, ніж ті, які отримав Путін, а також вищий рівень посадовця, що проводив зустріч, під час перебування на летовищі, отримав лише Дональд Трамп, і ми ще повернемося до цього моменту. Інші лідери, які приїхали до Шеньчженя на саміт АТЕС, були зустрінуті посадовцями нижчого рангу.

Цай Ці є одним із найближчих партнерів товариша Сі. Він обіймає посаду першого секретаря Центрального комітету Комуністичної партії Китаю і фактично виконує роль голови апарату китайського лідера. Подібні високопосадовці в Китаї зазвичай не зустрічають гостей на аеропортах, що є показником великої поваги. Щоб підкреслити цю важливість, товариш Цай довго спілкувався з Путіним поруч зі розкішним трапом, затискаючи йому руку.

І не треба порівнювати із тим, що Трампа, мовляв, зустрів Сі особисто.

Це, до речі, був перший випадок в історії Китайської Народної Республіки, згідно з повідомленнями ЗМІ (і принаймні перший за час правління Сі), коли лідер Китаю зустрів когось безпосередньо біля трапу літака. Ця подія стала відповіддю на аналогічну, також безпрецедентну зустріч у США, коли Трамп особисто відвідав Сі в аеропорту. Однак це зовсім не означає, що всі інші лідери, яких Сі не привітав особисто, отримали якесь вираження неповаги.

У підсумку, до прем'єра Канади Карні, прем'єра Австралії Альбанезе та інших, які прибули в той же день, не приєдналася Цай Ці. Їхні зустрічі також відзначалися розкішшю і танцюристками, але про таких високопрофільних гостей не було жодних повідомлень.

А ось з приниженням Китаю справляється на ура.

Цю інформацію може надати японська делегація.

Однією з учасниць саміту стала прем'єрка Японії Санае Такаїчі. Вона нещодавно висловилася про Тайвань так, що це образило Китай, і Сі підготував їй відповідь в аеропорту.

Невеличкий трап. Лише один ряд почесної варти. Ніяких урочистостей. А на зустрічі – відставна дипломатка Чжан Цзіє, яка завершила свою кар'єру у 2021 році, обіймаючи посаду посла в Греції. Зараз, перебуваючи на дипломатичній пенсії, вона є членом не надто впливового партійного органу – національної консультативної конференції, до складу якої входить більше 2000 осіб.

Це справжнє приниження, а не вигадане українським Фейсбуком.

Подібно до інших моментів, які слугували ілюстраціями цього міфу.

Ні, позиція Путіна на груповому знімку гала-вечері саміту, де він займає місце в першому ряду по центру, одразу після дружини Сі Цзіньпіна, свідчить не про приниження, а навпаки. Це вказує на те, що для Сі російський воєнний злочинець є другим за значущістю гостем. Першим, звісно, був Трамп, який стояв праворуч від Сі. Це підтверджується також фото наступного дня, де вже немає дружини, і на знімку Сі, Трамп та Путін розташовані разом у центрі.

Ні, Путін не сидів за "дитячим столиком" під час вечері (не зовсім зрозуміло, звідки з'явилося це дивне порівняння, яке стало популярним). Так, Трамп сидів поруч із Сі, але це цілком логічно, адже для китайського лідера американський колега є найважливішим гостем. Інші президенти та прем'єри також не опинилися поряд.

У цій оповіді, де Сі Цзіньпін підтримав Путіна в отриманні, хоч і обмеженої, але значної дипломатичної та інформаційної переваги, не слід вважати китайського лідера "антиросійським" гравцем, оскільки це не відповідає дійсності.

Таким чином, немає сенсу заперечувати, що візит до Китаю та тристороння зустріч виявилися для Путіна, на жаль, успішними — хоча й не стали революційними.

Читайте також