"Наступний етап полягає у встановленні об'єктивної сатисфакції." Глава Європейського суду з прав людини Гійомар коментує справи, що стосуються Росії.

Матіас Гійомар та Микола Гнатовський у ефірі Українського Радіо.

"Це колективна відповідальність."

Пане Гійомар, ви є третім французьким суддею в історії, котрий очолив Європейський суд з прав людини. Яким чином ваш досвід роботи в Державній раді Франції сприяє вам у досягненні балансу між національним суверенітетом країн та загальними стандартами прав людини?

Матіас Гійомар: Перш ніж приєднатися до Суду в 2020 році, я працював суддею в Державній раді Франції протягом приблизно 25 років. І в цьому досвіді як адміністративного судді я бачу багато спільного з моєю нинішньою посадою. Як адміністративний суддя я розглядав справи проти однієї держави -- Французької Республіки. Як суддя Європейського суду ми разом з іншими суддями розглядаємо справи проти 46-ти держав-членів. І це, значною мірою, подібна діяльність. Суть справи завжди полягає в тому, щоб знайти справедливий баланс між конкуруючими інтересами або правами. З одного боку -- індивідуальні, фундаментальні права, з іншого -- публічний інтерес, державна політика, загальний інтерес. І ми маємо поєднати ці дві сторони, адже завдання судді -- не розділяти ці конкуруючі інтереси, а знаходити спосіб їх узгодити, забезпечуючи водночас повну повагу до прав людини і належне врахування того, що держава робить в інтересах суспільства. Саме тому я багато чого навчився ще до того, як став суддею і президентом Європейського суду, під час свого попереднього досвіду.

Водночас дозвольте додати кілька слів про відмінності між цими двома ролями. Європейський суд розглядає справи, що надходять із 46-ти держав-членів, і його нагляд має субсидіарний характер. Це означає, що Суд може розглядати справи лише після вичерпання національних засобів правового захисту, і під час оцінки дотримання вимог Конвенції він має враховувати те, що вже було зроблено національними органами та судами. Це спільна відповідальність. Отже, якщо підсумувати, дві найважливіші відмінності в ролі Суду -- це, по-перше, масштаб, який є європейським, а по-друге, глибина перевірки, яка суттєво відрізняється від рівня національних судів вищої інстанції.

"Це момент віддати свої сили на благо держави."

Шановний пане Миколо, ви прийняли на себе обов'язки судді Європейського суду з прав людини в особливо складний період - наприкінці червня 2022 року. Які найбільші труднощі ви зустріли за ці роки роботи в ЄСПЛ? Що стало для вас найважливішим у вашій діяльності на цій посаді?

Микола Гнатовський: Це складне питання. Український національний відбір кандидатів на посаду судді Європейського суду з прав людини тривав практично чотири роки, і я брав участь у ньому з самого початку до самого кінця. Для мене це стало одним з основних напрямків роботи, хоча я паралельно займався й іншими справами. Цей процес завершився перед початком повномасштабного вторгнення, і Україна подала свій список до Парламентської асамблеї Ради Європи. З початком війни я усвідомив, що настав час активного служіння своїй державі, не чекаючи на нагороди. Я вирішив віддати все, що можу, для допомоги Україні. Маючи можливість стати позаштатним радником у Міністерстві закордонних справ, я почав займатися питаннями відповідальності Росії за агресію. Це стало для мене справжнім викликом. І от, нарешті, сталося те, чого я так довго прагнув – мене обрали суддею ЄСПЛ. Це велика честь для кожного, хто займається міжнародним правом та правами людини. Проте цей крок вимагав від мене змінити напрямок діяльності: я залишив роботу з питань відповідальності Росії за війну і перейшов до суду, який має дотримуватися принципу незалежності та неупередженості при розгляді справ, зокрема тих, що стосуються війни. Цей перехід виявився психологічно непростим, але я щасливий, що зміг реалізувати свої судові функції, зокрема ставши одним із суддів Великої палати у справах України проти Росії, а також у справі "Україна та Нідерланди проти Росії", і в контексті повномасштабної війни, що розпочалася у 2014-2015 роках на Сході України.

Справа "Україна та Нідерланди проти Російської Федерації"

Вкажіть коротко основні моменти цієї справи. Які причини спонукали Україну та Нідерланди об'єднати свої зусилля в позові проти Росії? Яким чином проходив процес розгляду цієї справи?

Микола Гнатовський: Насправді це ЄСПЛ об'єднав Україну і Нідерланди, оскільки це були окремі міждержавні скарги, міждержавні заяви, подані в порядку 33-ї статті Конвенції з прав людини проти Російської Федерації. Скарга Нідерландів відносно обмежена в своєму обсязі, вона стосується лише збиття літака рейсу МН17, тоді як Україна подала цілу низку міждержавних заяв. Насправді 10 міждержавних заяв, які суд був змушений перегрупувати у той спосіб, який дозволяв йому найкраще виконати його судові функції. І справа, яка тепер має назву "Україна і Нідерланди проти Росії", охоплює 4 заяви - нідерландську заяву, а також 3 заяви України, які стосуються відповідальності Росії за її дії на Сході України починаючи з 2014 року. І вони об'єднують також останню, 10-ту міждержавну заяву України проти Росії, яка вже стосується повномасштабного вторгнення - подій після 24 лютого 2022 року. І дійсно за своїм обсягом і значущістю це одна з найбільших, напевно, ледь не найбільша і найважливіша справа, яку коли-небудь розглядав ЄСПЛ.

"Основним аспектом є результативність охорони прав людини."

Яке значення має це судове рішення з точки зору права і політики? Які можливості воно створює для притягнення Росії до відповідальності?

Матіас Гійомар: На перше місце я хотів би поставити важливе історичне рішення, ухвалене Судом у 2022 році, відразу після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Це рішення полягало в тому, щоб зберегти юрисдикцію щодо справ, які вже були подані проти Росії, і має велике значення. Воно є не лише символічним, але й має реальні наслідки. На той час у Суді вже розглядались близько 16-17 тисяч справ проти Росії, а з 2022 року до сьогодні, враховуючи юрисдикційний період до вересня 2022 року, було подано ще близько 10 тисяч нових заяв. Це рішення Суду має величезне значення для забезпечення правосуддя для тих, хто стверджує, що став жертвою порушень прав людини з боку Росії. У цьому контексті у липні 2025 року було ухвалено рішення Великої палати у справі "Україна та Нідерланди проти Росії", що продемонструвало вплив рішення про збереження юрисдикції Суду. У цій міждержавній справі Суд виявив численні системні порушення прав людини, що мали місце на території України з 2014 року, а також з лютого 2022 року, коли розпочалась повномасштабна війна. Сьогодні Суд залишається єдиним міжнародним судовим органом, що притягує Росію до відповідальності, і це має не лише символічне, але й практичне значення. Це підкреслює, що в рамках європейського правового простору, яким є Суд Ради Європи, мир і справедливість тісно пов'язані між собою. Суд, здійснюючи правосуддя, сприяє миру і чітко нагадує, що неприпустимим є повне ігнорування правосуб'єктності держави через систематичні порушення прав людини. Це важливо пам'ятати. Суд своїми рішеннями досягає кількох цілей. По-перше, він фіксує історію подій в Україні, створюючи юридичний "штамп". По-друге, він стверджує, що безкарність за порушення основ європейського політичного проєкту, заснованого на принципах миру і справедливості, є неможливою. І по-третє, це має практичне значення для майбутнього. Завдяки цьому рішенню Суд відкриває можливість для отримання компенсацій жертвами. Це не лише теоретичний чи юридичний аспект, а й практична реалізація. Наступним кроком буде визначення справедливої сатисфакції та механізмів відшкодування шкоди, завданої жертвам або їхнім родичам. Таким чином, Суд демонструє, що найважливіше — це ефективний захист прав людини.

"Наступний етап -- надання жертвам конкретної компенсації"

Враховуючи, що Росію було усунуто з Ради Європи, а з осені 2022 року вона не визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини, чи можемо ми бути впевнені, що Росія понесе відповідальність за заподіяні збитки та злочини проти України і Нідерландів?

Матіас Гійомар: Як я вже зазначав, рішення Суду є знаковим документом, який фіксує відповідальність та слугує посланням для майбутніх поколінь, підкреслюючи, що людську гідність не можна знищити, а правду — заглушити. Наступним кроком стане надання конкретної компенсації для жертв. У цьому контексті важливою є роль додаткових механізмів в рамках Ради Європи. Окрім справедливого відшкодування, яке має визначити Суд, я хотів би виділити Реєстр збитків, що акумулює відповідні вимоги, а також майбутню міжнародну комісію з компенсацій, яка безпосередньо займеться фінансовими виплатами. Ці механізми доповнюють один одного. Без заглиблення в юридичні нюанси, важливо усвідомлювати загальну картину: Рада Європи прагне забезпечити українцям не лише символічні, а й реальні, практичні рішення їхніх справедливих вимог щодо відшкодування шкоди.

Матіас Гійомар в ефірі Українського Радіо.

"У Європейському суді з прав людини перебуває близько 6 тисяч індивідуальних позовів проти Російської Федерації."

Як це знакове рішення може вплинути на розгляд особистих справ українських громадян проти Російської Федерації? Яка кількість таких заяв наразі подана до Європейського суду з прав людини, і на які питання вони, в основному, спрямовані?

Микола Гнатовський: Насправді, це рішення, як і попереднє рішення Великої палати у справі "Україна проти Росії (щодо Криму)", є основоположним для того, щоб суд міг достатньо ефективно і оперативно розглянути повною мірою ті індивідуальні скарги, які містяться в заявах, поданих проти РФ у зв'язку з її діями на окупованій території України або у зв'язку із агресивною війною. І суд, який отримує заяви від індивідів насамперед, але також і від держав, вирішив, що в цьому випадку необхідно було спочатку розглянути міждержавні справи, визначити основні параметри, визначити, на якому етапі, на яких територіях, коли і за що саме Російська Федерація несе відповідальність, визначити системні порушення прав людини. І якщо подивитися це рішення, то ми бачимо, що майже увесь каталог прав людини, які є, порушений. Причому порушений Російською Федерацією на системному рівні як прояв її власної державної політики. І після цього розглянути індивідуальні скарги.

Сьогодні на розгляді ЄСПЛ приблизно 6 тисяч таких індивідуальних скарг проти РФ. Перші рішення по суті таких скарг почали з'являтися цього року. Вони вже винесені на підставі рішень, які були в міждержавних справах. Звісно, індивідуально заявники мають теж показати, що вони постраждали від відповідних порушень. Це справи, які стосуються порушень прав людини на початкових етапах окупації Автономної Республіки Крим. Решта справ, як кажуть у нас у суді, комунікуються. Тобто суд їх приймає і повідомляє державі, проти якої подано скаргу, в даному випадку РФ, про те, що скарга є, і дає їй можливість відповісти на цю скаргу. Ці справи стосуються теж всього спектру прав людини. Дуже багато порушень, про які стверджується, щодо права на життя, права на свободу, особисту недоторканність. Але також дуже багато справ, які стосуються власності. І далі, по суті, за всім спектром прав людини, які тільки є в Конвенції і в Протоколах до неї. Оскільки Російська Федерація не співробітничає наразі з ЄСПЛ, Суд дає їй достатньо короткий час для того, щоб показати, чи вона збирається взагалі відповідати. Якщо не збирається і протягом короткого часу жодного прояву бажання співпрацювати немає, то Суд достатньо оперативно переходить до розгляду таких справ. Оскільки їх дійсно багато, це має зайняти ще, я б сказав, кілька років. Але подивимося. Все залежить від відповідних судових формацій, які будуть розглядати такі справи

"Ця взаємодія має ключове значення для забезпечення ефективної відповідальності з боку Росії."

Ми усвідомлюємо, що Європейський суд з прав людини не в змозі визначити, чи були скоєні Росією воєнні злочини або злочини агресії. Це свідчить про необхідність створення кримінального трибуналу. Чи вважаєте ви, що існує можливість для взаємодії між рішеннями ЄСПЛ та майбутнім міжнародним трибуналом, що розглядатиме злочини агресії проти України?

Матіас Гійомар: Безумовно, існує необхідність у співпраці між Європейським судом з прав людини та майбутнім спеціальним трибуналом. Як ви правильно зазначили, ЄСПЛ не є кримінальним судом і не має повноважень визначати, чи були скоєні воєнні злочини або злочини агресії. Його основна мета полягає в тому, щоб встановити, чи порушила держава, в даному випадку Росія, права людини та основоположні свободи, закріплені в Конвенції. Тому майбутній спеціальний трибунал, який матиме повноваження судити фізичних осіб і притягувати їх до відповідальності за ініціювання агресивних війн, є окремим, але водночас доповнюючим судовим органом. Ця співпраця є вкрай важливою для забезпечення адекватної відповідальності Росії.

В Європейському суді з прав людини на даний момент розглядається близько 3400 окремих скарг проти України.

Європейський суд з прав людини розглядає також чимало справ українців проти України. Кілька місяців тому ви казали, що їх близько 8 тисяч. Чи змінилася якось ситуація і який характер цих справ, на що найбільше скаржаться заявники?

Микола Гнатовський: Ситуація змінилася останнім часом достатньо радикально. Проти України на розгляді в ЄСПЛ зараз перебуває приблизно 3400 індивідуальних заяв. Причина такого радикального зменшення кількості заяв полягає не тільки в тому, що Суд намагається застосовувати максимально ефективні способи того, що називається кейс-менеджмент, а й тому, що наприкінці минулого року було ухвалено рішення стосовно значної кількості скарг, поданих російськими адвокатами від імені громадян України - мешканців Донецької і Луганської областей щодо шкоди їхній власності, яка була заподіяна нібито Збройними силами України під час військових операцій на Сході держави у 2014-2015 роках. Ці скарги чекали на розгляд міждержавної скарги. Після того, як вона була розглянута, Суд подивився на них ще раз, перевірив їх на предмет прийнятності і виявилося, що в жодній із тих скарг, які були відхилені згодом, заявники не зверталися до українських судів. Тоді як Україна, незважаючи на війну, продовжує мати судову систему, яка функціонує. І всі до неї можуть звертатися. А необхідна умова для того, щоб звернутися до ЄСПЛ -- вичерпання національних засобів правового захисту, тобто початкове звернення до українських судів. Оскільки цього не було...

"Постійною проблемою залишається невиконання фінальних рішень українських судів."

Йдеться про заявників із територій, які тепер окуповані чи не з окупованих?

Микола Гнатовський: Я думаю, що там є ті і ті. Питання навіть не в тому, що зараз з цими територіями, вони були і залишаються суверенною територією України навіть під тимчасовою окупацією РФ. Головне, що в цих громадян України, де б вони не перебували, є можливість звернутися до українських судів, чи принаймні найняти для цього українських адвокатів або скористатися безоплатною правовою допомогою. Вони нічого з цього не зробили, тому Суд не мав можливості розглядати їхні скарги по суті. І це дуже суттєво зменшило кількість заяв, які чекають на розгляд проти України. Із того, що залишається, Україна все одно в лідерах серед держав проти яких подаються скарги. Річ у тім, що Україна і до 2014 року, і вже під час цього збройного конфлікту, і після початку повномасштабного вторгнення зберігає, на жаль, одні і ті самі системні проблеми функціонування нашої правової системи. А це зловживання запобіжним заходом у вигляді тримання під вартою. Це надмірна тривалість провадження у цивільних і кримінальних справах. Це незадовільні умови в місцях несвободи, насамперед у слідчих ізоляторах і виправних колоніях. Це брак поваги до права власності, анулювання титулу права власності у добросовісного набувача власності і низка інших проблем, які повторюються. Найгірша повторювана проблема, яка була і залишається в Україні - це невиконання остаточних рішень українських судів. Це проблема, яка, напевно, є однією з найтяжчих. Щоправда, ці справи ЄСПЛ зараз розглядає лише у виключних випадках, коли задіяні ще й додаткові проблеми, додаткові скарги. Ці справи передаються автоматично до Комітету міністрів Ради Європи, який стежить за виконанням Україною її зобов'язань за Європейською конвенцією з прав людини. Тобто ми все одно в лідерах, хоча кількість заяв і зменшилася. І більшість заяв, які надходять, продовжують стосуватися тих самих тем. Суд намагається їх розглядати оперативно. Суд розробив спеціальні технічні інструменти, які дозволяють цим скаргам бути розглянутими в середньому протягом одного року, що значно швидше, ніж зазвичай відбувається в такій міжнародній судовій установі як ЄСПЛ.

"Справедлива компенсація"

Рішення суду вже ухвалено, проте його реалізація ще залишається на порядку денному. Яка ситуація в Україні з виконанням рішень Європейського суду з прав людини?

Микола Гнатовський: Україна загалом виконує рішення ЄСПЛ. Це питання, яким сам суд не займається. Конвенція достатньо жорстко розділяє повноваження самого Європейського суду з прав людини і Комітету міністрів Ради Європи. Це компетенція саме Комітету міністрів Ради Європи. Але мушу сказати, що на рівні індивідуальних заходів, тобто виплат відповідних компенсацій, на мові ЄСПЛ це називається "справедлива сатисфакція", якихось інших індивідуальних рішень, Україна загалом успішно виконує рішення ЄСПЛ. Значно гірша ситуація з системними проблемами, які потребують законодавчих змін, адміністративних заходів. Це дійсно може тривати роками. Достатньо подивитися статистику, яка доступна на сайті Департаменту виконання рішень ЄСПЛ Секретаріату Комітету міністрів Ради Європи. Щоправда, є і більш позитивні історії. Наприклад, Україна змінила законодавство в частині можливостей для потенційного перегляду вироків, які полягали у довічному позбавленні волі. Хоча ці зміни важко назвати дуже ліберальними, які прямо йдуть назустріч засудженим за тяжкі злочини особам, але тим не менше, Україна виконала мінімальні стандарти, які існують в Європі щодо призначення подібних покарань. Відповідно, ця група рішень вважається виконаною. Комітет міністрів закрив нагляд за цими справами після того, як ЄСПЛ визнав такі загальні заходи адекватними у справі "Медвідь проти України". Це не знімає інші проблеми тих же "довічників", які теж залишаються, але принаймні в цьому є і відносно успішні історії. Але найскладніше - це загальні заходи, тобто зміна державної політики. Дуже часто навіть гарна зміна закону не веде автоматично до серйозних позитивних зрушень. У 2012 році в Україні було ухвалено новий Кримінально-процесуальний кодекс відповідно до всіх вимог і стандартів Ради Європи і рішень ЄСПЛ. Але низку проблем, які продовжують переслідувати наш кримінальний процес, він, на жаль, не вирішив. Тому що ментальних змін не відбулося чи вони відбулися недостатньо, зокрема, щодо альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів

Микола Гнатовський у ефірі Українського Радіо

"У попередньому році Європейський суд з прав людини прийняв рішення у 38 тисячах справ."

Чи потребує ЄСПЛ якихось реформ, щоб залишатися ефективним, розглядаючи таку величезну кількість справ?

Матіас Гійомар: Із моменту мого обрання на посаду Голови, я визначив три пріоритети для Суду, які разом становлять основу його легітимності - ефективність, видимість та відповідальність. Ваше запитання безпосередньо стосується саме ефективності. Обсяг справ є значним, але він не є надмірним. Наприкінці 2025 року Суду вдалося досягти найнижчого рівня нерозглянутих заяв за останні 20 років -- близько 53 тисяч. 15 років тому таких заяв було понад 160 тисяч. Такого покращення вдалося досягти завдяки зусиллям Суду щодо підвищення своєї продуктивності. Як зазначив суддя Гнатовський, кейс-менеджмент є надзвичайно важливою частиною нашої судової роботи. Ми запровадили багато змін різними шляхами. Передусім - це диверсифікація складів Суду, які розглядають заяви. Розгляд справ суддями одноособово є дуже важливим. Минулого року Суд ухвалив рішення у 38 тисячах справ -- це величезна кількість. Із них 27 тисяч було розглянуто одноособовим суддею, який має повноваження відхиляти явно неприйнятні або необґрунтовані заяви. Це демонструє здатність Суду діяти гнучко, адаптувати свої ресурси та ефективно розподіляти людські ресурси і час -- щоб зосереджуватися на тих справах, які потребують глибокого розгляду в палаті з 7-ми суддів або у Великій палаті з 17-ти суддів. Втім, існують й інші шляхи підвищення продуктивності Суду та скорочення тривалості розгляду справ, адже це також дуже важливий показник. Зокрема, варто згадати про пріоритизацію справ і так звану "стратегію впливу", започатковану одним із моїх попередників, президентом Спано. Вона передбачає якнайшвидше визначення найбільш складних і чутливих справ та концентрацію зусиль саме на них.

"Необхідно впроваджувати комплексні зміни."

Які, на вашу думку, зміни слід внести в українську правову систему, щоб усунути зазначені вами недоліки?

Микола Гнатовський висловлює свою думку про важливість підтримки українського правосуддя. З моменту відновлення незалежності в 1991 році, Україна постійно перебуває в процесі судової реформи, яка була оголошена Верховною Радою ще в 1992 році і, за його словами, ніколи не завершувалася. Хоча періодично впроваджуються нові ініціативи, реформа залишається безперервною. Українське суспільство, на жаль, формує чимало стереотипів і негативних уявлень про судову систему. Незважаючи на те, що кількість звернень до судів значна і статистика свідчить про зростання довіри до суддів, Гнатовський вважає, що повага до українських судів повинна бути на максимально високому рівні, оскільки це позитивно вплине на їхню роботу. Судді, як частина суспільства, стикаються з величезним тиском, у тому числі з боку громадської думки. Якщо правоохоронні органи постійно підкреслюють, що єдиним засобом реагування на підозри у злочині є взяття під варту, суспільство починає очікувати від суддів автоматичного ухвалення таких рішень. Однак український кримінальний процесуальний кодекс і європейське право вимагають, щоб взяття під варту було крайньою мірою. В умовах, коли в країні бракує ресурсів для забезпечення належних умов утримання під вартою, це призводить до системних порушень. Крім того, через велику кількість вакантних посад і надмірне навантаження на суддів, тривалість судових процесів стає надмірною. Коли справи доходять до Європейського суду, він фіксує численні порушення, які стосуються не окремих суддів, а держави в цілому. Отже, необхідні глобальні та системні зміни. Судова система, як і інші учасники процесу (парламент, уряд), має сумлінно виконувати свої обов'язки та відновлювати довіру суспільства. Проте, без глибоких змін у свідомості та очікуваннях щодо судової і правоохоронної системи, шлях до покращення може бути надзвичайно довгим.

"Європейський суд – це суд, відкритий для кожного."

Ми розглянули ситуацію в Україні, проте існує безліч інших країн, де політики все частіше висловлюють критику на адресу Суду та навіть ставлять під сумнів його ухвали. Якою мірою це становить загрозу для авторитету Європейського суду з прав людини?

Матіас Гійомар: Ми повинні визнати, що антисудовий популізм набирає обертів та стає все більш виразним. Це явище ставить під сумнів не лише багатосторонність, а й судову систему, права людини та принцип верховенства права. Важливо підкреслити, що діяльність Суду безпосередньо витікає з суверенного вибору держав-засновниць, тобто країн-членів, які розробили, підписали та ратифікували Конвенцію. Суд не має іншої альтернативи, окрім як повністю виконувати свої обов'язки відповідно до інституційної системи, закладеної 75 років тому засновниками Конвенції.

Як реагувати на таку критику? Нагадування про джерела нашої системи — це лише перший крок. По-перше, ми повинні чітко зберігати межі нашої судової функції. Суд не повинен втручатися в політичні процеси. Ні я, ні жоден інший суддя не мають права брати участь у політичних дебатах. Дуже важливо дотримуватися нашої основної місії. По-друге, потрібно невтомно працювати над покращенням якості рішень Суду та підвищенням його ефективності. По-третє, необхідно впроваджувати нові підходи у сфері судової комунікації — це один з моїх пріоритетів як президента Суду. Сьогодні, як ніколи, важливо підвищити видимість Суду, щоб зробити його більш доступним і зрозумілим для громадян. Європейський суд — це інститут, створений для всіх. Коли я чую наративи, які намагаються протиставити народ і народний суверенітет демократичних інституцій з одного боку, а суди з іншого, яким приписують надмірні повноваження, ми повинні втручатися і пояснювати, що це не так. Захищаючи права людини та забезпечуючи ефективний захист основних свобод, Суд насправді зміцнює демократію. Принцип верховенства права передбачає баланс між різними гілками влади. Адже неможливо уявити повноцінну демократію без судової влади, яка виконує свою функцію. Але цього недостатньо — потрібно також пояснювати конкретний вплив рішень Суду. Для українців критично важливо розуміти, яку роль відіграє Суд у контексті війни в Україні. Існує безліч інших прикладів його впливу на повсякденність людей. Я можу навести численні рішення Суду, що стосуються свободи слова, заборони довільних затримань, питань біоетики чи приватності. І надзвичайно важливо доносити цю інформацію до людей, щоб вони могли усвідомлювати і підтримувати нашу роботу.

Матіас Гійомар, Микола Гнатовський і Сергій Стуканов завітали до студії Українського Радіо.

"Суд, що не здатен впливати на реальність життя громадян, втрачає свою суттєву значимість."

Війна створює нові правові прецеденти -- кіберзлочини, екоцид, депортація дітей. Чи готовий ЄСПЛ до гнучкої інтерпретації Конвенції, щоб надати правовий захист у ситуаціях, які не були передбачені 70 років тому?

Матіас Гійомар: Це справді дуже важливе питання. Дозвольте почати з того, що не існує ні "гнучкого", ні "жорсткого" тлумачення Конвенції. Існує лише еволюційне тлумачення. Це і є доктрина "живого інструменту", про яку ми вже згадували в нашій розмові. Це означає, що коли Конвенцію розробляли у 1950 році, її засновники свідомо обрали загальні формулювання, щоб дати Суду можливість здійснювати таке динамічне, еволюційне тлумачення. Це передбачає здатність тлумачити текст у конкретному сучасному контексті -- заради ефективного захисту прав. Ви маєте рацію: багато питань, які сьогодні розглядає Суд, 75 років тому просто не передбачалися -- зміна клімату, біоетика, цифрові виклики. Саме тому Суд враховує інші міжнародні правові інструменти, а також практику національних судів -- у межах спільної відповідальності. Тут важливою є й так звана доктрина європейського консенсусу: Суд має особливу легітимність для еволюційного тлумачення тоді, коли на європейському рівні формується спільне бачення щодо певного питання. Отже, існує багато джерел, які дають Суду підстави для такого динамічного тлумачення -- заради ефективності всієї системи та того, щоб Конвенція залишалася реальним, практичним інструментом захисту прав людини сьогодні. Це також питання легітимності. Суд, який немає впливу на реальне життя людей, був би просто непотрібним. І легітимність будь-якої судової інституції випливає з її здатності відповідати на актуальні виклики сучасності.